Київське провалля депутатського паноптикуму: дата виборів, що зависла
Рішення Конституційного Суду відносно подання 48 народних депутатів про офіційне тлумачення низки положень Конституції та закону про місцеві вибори, які стосуються дати визначення місцевих виборів у Києві, практично переадресувало пас на поле парламенту.
Адже як і раніше цю компетенцію ніхто не відміняв. Депутати просили КС надати висновок стосовно можливості проведення чергових виборів до органів місцевого самоврядування в різний час, а не одночасно.
КС відповів таким чином, що й його рішення потребує додаткових тлумачень та можливостей трактування з огляду на валентність політичної доцільності: "усі чергові вибори депутатів… обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року".
Водночас, йдеться й про "уніфікацію строків проведення усіх чергових виборів депутатів… і забезпечення можливості реалізації механізму одночасного їх проведення... усі чергові вибори депутатів… мають відбутися в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року, тобто в останню неділю жовтня 2015 року.
У цей термін повинні відбуватися і вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, обраних на позачергових виборах".
Такі розхожі формулювання надають можливість регіоналам стверджувати, що київські вибори абсолютно легітимно проводити в 2015 році, проте, тоді нинішній склад дипкорпусу Київради перебуватиме на посаді 7 років, що також виглядає більш ніж сумнівно з огляду на п’ятирічний конституційний термін депутатства.
ПР вказує, що буде вносити постанову про дату виборів відповідно до рішення КС і його двоїстість потенційно надає можливість пролонгації.
Більше того, ймовірніше так і буде, адже озвучуються широкі плани.
"Щоб прийти до згоди і прийняти єдиний закон про столицю, де об’єднати посади Голови Київської міської адміністрації і Голови Київради, щоб у столиці був дійсно один господар", – заявив Володимир Макеєнко.
Попов вже встиг оголосити, коментуючи рішення КС, що "Київська міська рада легітимна до обрання нового скликання і Конституційний Суд це підтвердив своїм рішенням".
Хоча юридична очевидність подібних тверджень все ж таки залишається доволі спірною.
При цьому в рішенні КС до кінця не зрозумілим залишається питання щодо строку повноважень депутатів, що були обрані на позачергових виборах, наскільки їх перебування у раді може перевищувати депутатську п’ятирічку і чи не можна оскаржувати подібну пролонгацію в суді? І хто цим буде займатися?
Принаймні опозиція почала про це говорити, але протестувати під стінами Київради та говорити про це в ЗМІ не значить вирішити питання. Спадковість влади – це відомий принцип, але ж скільки має тривати така влада без спадковості?
Київські вибори та політична доцільність: тривале питання без відповіді
П’ять років тому, в травні 2008, відбулися позачергові вибори депутатів Київради та столичного голови. 2 червня нинішнього року закінчується 5-річний термін повноважень міських депутатів, а відповідно до цього виникають питання стосовно легітимності діяльності та й рішень цієї інституції.
Майже рік тому, 12 липня минулого року, було достроково припинено повноваження київського міського голови Черновецького.
Різноманітних оцінок стосовно ситуації з призначенням дати виборів Київради та й міського голови Києва не бракувало.
Ще рік тому голова ЦВК Шаповал зазначав про мерські вибори: "те, що ці вибори повинні пройти у поточному році, очевидно. Є певний порядок їх призначення, регульований законом. Вакансія мера, тобто міського голови, на даний момент є, і вона повинна бути заповнена".
Секретар Київради Галина Герега ще 19 липня 2012 звернулася з клопотанням до Верховної Ради щодо призначення позачергових виборів київського міського голови.
Проте час тривав, відбулися парламентські вибори, а легітимного мера в Києві досі немає. Сьогодні теж саме буде відбуватися з депутатськими перегонами до Київради.
Приклад виборів київської влади для українського політичного паноптикуму є доволі красномовною демонстрацією того, наскільки нинішня політична система керується у своїх рішеннях не стільки законами та принципами, самоврядними інтересами громади, але політично-партійною доцільністю.
Доцільністю, що ґрунтується на бажанні впливу та збереження контролю над ключовими посадами зокрема й над столицею. Особливо напередодні 2015 року. Особливо, коли три чверті киян на парламентських виборах підтримали опозиційних кандидатів.
Про Магдебурзьке право для Києва навіть не згадують. Логіка тут приблизно наступна, якщо міський голова від ПР не зможе перемогти в місті, виборів взагалі краще не проводити.
Призначеному очільнику Києва від Януковича Попову хронічно не щастить з місцевими справами та з київськими стихіями – то сніг в березні випаде, то каштани не того кольору розквітнуть.
Водночас, не існує жодних гарантій, що до 2015 року ситуація з прихильністю киян до Попова зміниться на його користь чи пропрезидентська політична сила зможе виростити собі нового кандидата.
А що опозиція?
Непросто виглядає ситуація з київськими виборами й на тлі взаємин всередині опозиції. БЮТ, УДАР та "Свобода" переважною мірою займалися не смисловою програмною підготовкою київських виборів, а розкладанням політичних пасьянсів з прицілом на президентські вибори.
Зокрема, ще в лютому 2013 Віталій Кличко активно заперечував інформацію про те, що він домовився з "Батьківщиною" про свою кандидатуру, як про єдину на посаду мера Києва, адже таке кандидування могло б змішати потенційні президентські плани лідера УДАРу.
Досі опозиція поки так і не має єдиного узгодженого кандидата в мери Києва, єдиного та прозорого сценарію дій.
Кандидатуру позафракційного Петра Порошенка на виборах мера Києва оголосили про намір підтримати партії "Батьківщина" та ВО "Свобода", натомість УДАР ще не ухвалив остаточного рішення, принаймні публічно.
В свою чергу своєрідна здатність спільного визначення кандидата в мери Києва також може стати для опозиції таким собі "пілотним проектом" з діяльності та комунікації в 2015 році, продемонструвати також можливості порозуміння та узгодження інтересів та напрямів дій. Поки цей іспит так і не складено.
Теоретично опозиція може домогтися голосування щодо виборів в Києві. 30 травня представники опозиції зареєстрували проект постанови про проведення позачергових виборів влади Києва 27 жовтня 2013 року, мовляв, КС говорив про чергові вибори, а не про позачергові.
Але це не так просто. Наприклад, 2 квітня опозиційні сили змогли набрати за подібне рішення тільки 209 голосів, а 16 квітня за ухвалення постанови щодо призначення дати виборів проголосували ще менше – 200 депутатів.
Та й якщо б у ВР депутати хотіли б призначити дату столичних виборів чи то мера, чи то Київради, вони б це давно зробили, не шукаючи юридичних зачіпок у суто політичному питанні. А так логіка – немає прохідного єдиного кандидата, немає виборів – так чи інакше спрацьовує і для влади і для опозиції.
У Києві відбуваються протести щодо подібної узурпації влади міста та невизначеність, але немає масових виступів, які б продемонстрували, що далі нехтувати інтересами киян стає неможливим та небезпечним для влади.
Чи то немає довіри до політиків в місті, чи немає виразних слів для громади з боку протестантів. Опозиція в цілому не мобілізує київську громаду, а значною мірою тільки говорить про це.
Плани дій також виглядають розпливчасто, якщо ПР збирається обирати київську владу в 2015 році та радикально переписувати закон про столицю.
Ударівці планують, як зазначено на сайті партії, з 3 червня скласти свої повноваження в Київраді. Київська партійна організація ВО "Батьківщина" хоче "обнулити" партійні списки депутатів Київської міської ради, та, ймовірно, скласти депутатські мандати.
Хоча наскільки виявиться вдалим такий сценарій, питання риторичне. Чи допоможе це призначити вибори?
Владі невигідні київські вибори через значний ризик програшу та втрати контролю над містом, рішеннями, фінансовими потоками. Опозиції можуть бути невигідними вибори з огляду на відсутність узгодженої позиції по кандидату на посаду мера.
Втім, наскільки питання політичної доцільності може превалювати над законними правами громади?
Зволікаючи з датою виборів, варто усвідомити, що такі дії можуть не залишитися поза увагою киян, адже імітація законності завдяки юридичним зачіпкам запам’ятається киянам і попри будь-які заходи, і чітко принесе свої політичні сходи в 2015 році. Не на користь пролонгаторам.
До речі, тоді місту виповниться як мінімум 1533 роки…
Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД, для УП
