Цензура для рейдера
Про рейдерство в нашій країні не писав, мабуть, тільки ледачий. Здавалося б, говорилося вже на всі теми, розкриті всі схеми... Та ні, немає меж фантазії для любителів "легких" грошей, фахівців із тисячі й одного порівняно чесного способу розбагатіти.
Чи відібрати мільйон, ну, хоча б півмільйона...
І це було б весело, якби, як-то буває зазвичай, не було так сумно. Навіть не уявляєте, які дивовижні і, як виявилося, завдяки нашому недосконалому законодавству легкі в реалізації схеми використовуються нині як засіб рейдерського захоплення ЗМІ.
Мета такого захоплення може бути різною: можливість закриття таких ЗМІ, банкрутства або тиску з метою введення жорстокої цензури чи самоцензури. Когось, мабуть, влаштовує преса, яка стоїть на колінах, ЗМІ, які поринули від страху в самоцензуру, "причесані" сайти, слухняні газети й світ Інтернету без форумів, блогів і коментарів... Ви хочете жити в такому світі?!
У 2012 році видавництво "Юстініан", у якого, як і в багатьох інших, є свій сайт, отримує позов. Позов від певного пана. Щоб уникнути нових позовів, назвемо його Х і від структури, де він є директором – назвемо її Y.
Основним видом діяльності вказаної структури Y є вивезення сміття. "Де ви, що пишуть про юристів і для юристів, а де сміття?" — дивувалися всі, хто чув про цю ситуацію.
А позивачі, як виявилося, певний зв'язок знайшли й звернулися до суду з вимогою про захист честі, гідності й ділової репутації, спростування недостовірної інформації й відшкодування завданих моральних і матеріальних збитків на суму півмільйона гривень.
Позов читали всім видавництвом і по декілька разів, бо ж спочатку очам своїм не повірили. У позові стверджувалося, що якась пані Д. упродовж з 2009 по 2012 роки розмістила ряд статей схожої тематики в мережі Інтернет – йдеться про пости на форумах сайтів, а також в гостьових книгах певних веб-ресурсів.
У цих матеріалах, як стверджує позивач, пані Д. розповсюдила інформацію, яка принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, що також призвело до упущеної вигоди підприємства Y, де пан Х є директором.
Крім видавництва "Юстініан", позов був адресований пані Д., а також інформаційно-аналітичному сайту "Українська правда", на форумі якого також був розміщений подібний матеріал.
Що цікаво, у самому позові зазначалося, що схожі статті були розміщені й на інших інтернет-сторінках — на ресурсах "Хайвей" і "Регіон Київ Медіа". Причому перше розміщення відбулося саме на сайті "Хайвей".
Усі ці матеріали містять опис нібито злочинної, на думку пані Д., схеми, за допомогою якої у відповідачки відібрали квартиру. Йшлося про придбання на торгах, на думку відповідачки пані Д., незаконних, квартири, яка колись їй належала. Далі за текстом йдуть декілька суто оціночних порівнянь на адресу позивача й звинувачення його у шахрайських схемах, а також особисті роздуми пані Д. про поширені в Україні схеми реалізації нерухомого майна.
Позивач також вказує, що в червні 2009 аналогічний текст був розміщений на інтернет-сторінці видавництва "Юстініан" у розділі "Книга скарг без пропозицій". Цей розділ є, по суті, сторінкою-форумом, тобто місцем, де кожна людина може написати свої думки з певного приводу, порадитися, поспілкуватися з юристами або з іншими колегами.
Ця сторінка є частиною так званої "зони відкритого доступу", яка не цензурується й не модерується видавництвом. Сюди може написати кожен, за принципом дії всіх форумів і гостьових книг.
Інформація в таких розділах є відкритою, доступною й розміщують її самі відвідувачі, які "зайшли" на сторінку. Причому редакція будь-якого ЗМІ має спеціальні Правила користування форумами, чатами й гостьовими книгами, які затверджуються внутрішніми нормативними актами, наказами підприємства тощо.
У таких документах, як правило, вказується, що відповідальність за зміст постів, матеріалів, висловлювань, розміщених на таких сторінках, несе їх автор. Але там же зауважується, що у разі звернення до редакції про незаконність (недостовірність) певної інформації, редакція має право зняти такий матеріал. Що й робиться у всіх випадках такого звернення.
Природно, "Юстініан" має такий документ, який розміщений на сторінці сайту, де здійснюється вхід в гостьову книгу. Однак слід зауважити, що редакція, стикаючись з подібними заявами чи зверненнями, реагує дуже швидко й практично в 100% випадків позитивно — тобто матеріал знімається.
Але таке звернення має, принаймні, відбутися. Та позивач жодного разу ані письмово, ані усно з таким проханням не звертався, що й було підтверджено представником позивача під час судового розгляду. Це зазначено в протоколі судового засідання.
Простежується певна аналогія з функціонуванням сайтів файлообмінників. Їхня позиція, викладена у них на сайтах, така: 1) файлообмінники не відповідають за наповнення, яке в них розміщують люди; 2) якщо у когось є підстави вважати, що якась частина контенту є незаконною, то звертайтеся — і матеріал буде знято.
За аналогією діє й наша веб-сторінка. Тим більше, що втручання в тексти, які надсилаються читачами, є нічим іншим як цензурою, забороненою й Конституційним судом, і законодавством.
До того ж видавництво, як і всі інші інтернет-ЗМІ, які мають розділи форумів або гостьові книги, не має ані фізичної можливості, ані будь-якого законодавчого зобов'язання перевіряти достовірність всього, що викладено у форумах відвідувачами сайту.
Такі зобов'язання власники сайтів мають лише щодо редакційних матеріалів, які надійшли на сайт або до видавництва на замовлення редакції й розміщені журналістами або адміністраторами сайту.
Що ж стосується інших матеріалів – постів на форумах, записів у гостьових книгах, чатах і коментарях, то власники сайтів не знімають із себе відповідальності за їх існування й розміщення, але при цьому має бути певний сигнал про їх незаконність чи недостовірність. Отже, повернемося до тесту самої позовної заяви.
Перше, що здивувало, це те, що позивачі висувають вимоги тільки до двох ЗМІ — "Юстініана" і "Української правди". Представник позивача мотивував таке "вибіркове правосуддя" дуже просто, мовляв, лише адреси цих ЗМІ пощастило знайти! А інші веб-ресурси або зареєстровані за кордоном, або місця їх розташування невідомі.
Вийшло, як у дитячій лічилці: "хто не сховався — я не винуватий!". А збитки свої від публікацій пан позивач виміряв аж у півмільйона і вирішив отримати їх тільки з того, до кого "дотягнувся", – лише з "Юстініана".
Правда, під час судового розгляду, коли докази заподіяної матеріальної шкоди виявилися сумнівними, матеріальні вимоги позивачем були зняті. Але осад залишився.
Звернемо увагу ще на один факт, який може стати небезпечним прецедентом: доказом розміщення матеріалу послужили збережені на флешці скрін-копії з сайту, надані суду представником позивача.
Такі докази мали бути завірені нотаріально. Однак це була просто "картинка", яку, до речі, дуже легко підробити за допомогою звичайного фотошопу або будь-якої іншої графічної програми, вмонтувавши у фотографію потрібної інтернет-сторінки заздалегідь заготований текст.
Тобто "намалювати" можна що завгодно. Виникає закономірне питання: чи варто суду приймати подібні зображення як неспростовні докази чиєїсь вини? Чи слід призначити технічну експертизу на предмет реального розміщення такого матеріалу й відсутності будь-якого його редагування?
Просто пофантазуємо.
Ви хочете захопити\поставити на коліна\знищити якийсь ЗМІ, який має свій веб-ресурс. Пишіть пасквіль на вільну тематику, але образливу для вас особисто. Під вигаданим ім'ям або використовуючи підставну особу заходьте в гостьові книги, у чати, у форуми — словом, у зони вільного доступу, які не модеруються й не цензуруються – і розміщайте там потрібну інформацію.
Робите скрін або зберігаєте картинку з екрану, де красується ваш матеріал – і все, цього цілком достатньо для суду, щоб винести рішення проти ЗМІ.
Далі знаходите декілька своїх знайомих – юриста, дантиста, колег, із якими у вас гіпотетично можуть бути ділові або дружні відносини, і домовляєтеся про певну послугу. Вони заявляють, що готові були підписати договір із позивачем на ХХ суму – чим більша сума, тим вигідніше, але прочитали форум на такому-то сайті й раптом усвідомили, що не може така "погана людина" надавати їм ті чи інші послуги.
Ось і все — готова справа про захист честі й гідності, а заодно й про упущену вигоду.
Чому відповідаєте саме ви? А все просто, бо ви ж надали технічну можливість для такого розміщення. І якщо ви господар сайту, то вам і відповідати за всі "негарні" слова й недоведені матеріали, сказані або розміщені кимось на форумі.
Саме так буває й буде, якщо буквально цитувати й трактувати документи, зокрема Постанову Пленуму ВСУ №2 від 27.12.2009.
В постанові йдеться про те, що відповідачем при такому способі захисту права, як спростування недостовірної інформації, мають бути автор матеріалу і власник сайту.
Якщо ж автор невідомий і доступ до сайту вільний, то "відповідачем буде власник сайту, оскільки саме він надав технічну можливість для розміщення такого матеріалу".
Видавництво "Юстініан" і "Українську правду" таки зобов'язали опублікувати спростування. Але дивно — не на тому ж місці, як це зазвичай робиться в спростуваннях, а на першій сторінці сайтів.
Чому на першій сторінці? Адже за багаторічною судовою практикою спростування публікується в тому ж місці, у тому ж розділі і тим же шрифтом, що і матеріал, визнаний недостовірним.
Чому в цій справі зроблено виняток? Чому людина, яка так турбується про свою репутацію й відслідковує всі негативні публікації про себе, жодного разу (!) не звернулася до відповідачів із проханням зняти матеріал, який ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію.
Чи при ініціації такого позову позивач переслідував дещо іншу мету?
Ще більш дивним здається те, що суд зобов'язав опублікувати текст спростування, у якому змінений текст публікації, тобто через суд стверджуються факти, які до розміщених коментарів, які стали приводом для позову, мають вельми непрямий стосунок...
Можливо, так "чиститься" карма? Тоді це вже не до нас, це — до небесної канцелярії.
Ідемо далі. Судом був проігнорований факт, що позивачем були пропущені строки позовної давності, встановлені законом для категорії справ по захисту честі й гідності, тобто один рік з моменту, коли позивачу стало відомо або мало бути стати відомо про порушення його прав.
Проте суд вирішив, що оскільки позов пред’явлений і про захист ділової репутації щодо підприємства Y, то слід застосовувати загальний строк позовної давності, тобто три роки.
Ділова репутація, як зазначив суд, може належати як фізичній, так і юридичній особі. І суд прийняв як докази цієї правової позиції договори, які нібито були розірвані позивачем у результаті публікації інформації негативного характеру про позивача в УП і на сайті "Юстініана".
Це досить цікаві документи – йдеться про копії двох договорів, що були подані представниками позивача й визнані судом як належні докази.
Однак, як показало детальне дослідження цих паперів представниками відповідача, згадані договори є неналежними доказами: копії договорів мають немало ознак-недоліків, які можуть навести на думку про їх підробку – реквізити договорів збігалися, хоча стосувалися різних підприємств.
Тому вказувати в рішенні суду, що "судом було встановлено, що в березні 2012 з юрособою відповідача було розірвано низку угод, причиною чого була поширена недостовірна інформація про позивача", дещо необачно. Але чого не зробиш, аби поновити строк позовної давності…
До речі, хотілося б сказати декілька слів, коли саме позивач зняв вимоги щодо матеріальних збитків. А сталося це відразу після клопотання представників відповідача про витребування деяких документів про господарську діяльність позивача.
Адже якщо людина просить півмільйона за упущену вигоду, то таких договорів у нього має бути чимало. Тож скажіть, будь-ласка, скільки фірма сплатила державі податків за минулі періоди?
Тому й було заявлено клопотання про витребування податкових звітів за останні роки, і декілька "звичайних" договорів у цій сфері зі "звичайними" цінами. А у відповідь – матеріальні вимоги знято!
Отже, позов задоволено. Апеляційний суд теж нічого дивного в такому стані речей не знайшов, і тепер ВО "Юстініан" шукає правди в касаційній інстанції.
Але маємо розуміти, що в осяжному майбутньому почнеться війна. Війна за простір проти цензури, війна за виживання ЗМІ, війна за зони вільного доступу в Інтернеті.
Головний висновок, який слід зробити з такого рішення суду, — бійтеся своїх форумів, видаляйте зони вільного доступу, піддавайте цензурі все, що вам надсилають і розміщують самі читачі. Ніяких форумів і чатів!
І ще, впевнена як журналіст і адвокат, що суддям ВСУ треба повернутися й більш ретельно вивчити згадану раніше постанову Пленуму. Адже не може господар паркану відповідати за те, що на ньому хтось слово погане написав.
Закликаємо й журналістів не стояти осторонь цього рішення, бо спочатку приймуть таке рішення проти УП і "Юстініана", а там самоцензура з'їсть всі електронні ЗМІ, а потім і до державної цензури недалеко. Впевнена, що ЗМІ до снаги цього не допустити. Інакше дзвін може продзвонити по кожному…
Світлана Максимова, шеф-редактор видавництва "Юстініан", адвокат, Київ, для УП
