Аркадій Корнацький: Якщо опозиція висуне не мене, я домовлятися не буду і піду самовисуванцем

Перевибори у п’яти проблемних округах все більше набувають реалістичного характеру - у Верховній Раді готують юридичну базу для їх проведення.

Аркадій Корнацький – кандидат у народні депутати від Об’єднаної опозиції, який майже був оголошений переможцем на минулих парламентських виборах у 132 окрузі в Первомайську.

Події в окрузі у Первомайську увійшли у звіти представників усіх організації, що спостерігали за парламентськими виборами в Україні. Кадри з працівниками спецпідрозділів, які серед ночі увірвались у Окружну комісію в Первомайську, стали наочним прикладом сумнівності дій влади у мажоритарних округах.

Сам Корнацький, побоюючись арешту, вивіз з країни родину, а потім виїхав сам. Довгий час розповідали, що його бачили чи то у Сполучених Штатах, чи то в Росії.

Втім поки Корнацький перебував закордоном, опозиція знайшла йому заміну. В його окрузі почали розповсюджуватись чутки, що об’єднана опозиція готує на його округ резервного кандидата – голову Миколаївського обласного штабу Батьківщини Михайла Соколова. Невдовзі це підтвердив й один з народних депутатів Роман Забзалюк.

Наприкінці квітня Корнацький повернувся в Україну. Його дружина і дочка залишились в Росії.

Ми зустрілись з ним у готелі "Київ", де зазвичай живуть народні депутати, які не мають власного помешкання в столиці. Він каже, що має в Києві власну квартиру, але тут перебуває "у друга", бо "вдома можуть зустріти хлопці з повістками". Помітивши, що його фотографують, він одразу змінюється в обличчі. Каже, що досі не звик до камер.

"В ДЕНЬ ВИБОРІВ Я ПЕРЕХОВУВАВСЯ У ЛЬВОВІ"

- Під час парламентських виборів було оголошено, що ви покинули країну через тиск на родину. Що змінилося – чому ви повернулися?

- Власне, їхав я не через тиск як такий. Тоді була небезпека арешту. Мене двічі повідомляли, що "ти будеш завтра пов'язаний". А за сім’єю був хвіст. Я переховував доньку та дружину у Київській області – відімкнули всі телефони, зняли там квартиру та перевели туди доньку на навчання у закриту школу. Шифрувалися як підпільники. І все одно через декілька днів за дружиною і за дитиною було встановлено зовнішнє спостереження якихось людей в цивільному. І я вирішив, їх вивезти, бо це найбільш слабке болюче місце.

- Але повідомлялося, що перед тим ви були у Сполучених штатах…

-  Так, насправді я виїжджав двічі. На початку вересня я з сім’єю вилетів у США, де вже йшла робота з реєстрації американської компанії, на яку я хотів перевести свою агрофірму і формалізувати її як підприємство з іноземними інвестиціями. Оскільки я як громадянин України без ліцензії НБУ не маю права інвестувати жодного долара.

- Хто саме повідомляв вам про можливий арешт?

- 1 жовтня 2012 року мені одночасно були доставлені дві повістки – у київський офіс та за місцем реєстрації, де проживала мама. Мене викликали на наступний день у обласну прокуратуру на допит по одній з кримінальних справ проти моїх співробітників. І разом з повістками була супровідна інформація з джерел моїх адвокатів, що там планується арешт. Звісно на допит я не пішов – увечері я сів на потяг і без проблем виїхав з України, перетнувши кордон з Росією.

До речі тепер я вже можу сказати, що в день виборів я був в Україні.

- Як це? Тобто ви повернулись в розпал кампанії?

- Так. Я був в Україні. Мене не було тут до 28 жовтня, але пам’ятаючи про норму виборчого закону, яка пише, що народним депутатом може бути обраний громадянин, який має 21 рік і на день виборів проживає в Україні 5 років, то як юрист я розумів, що можна було інтерпретувати, що в день виборів я був відсутній в Україні, і це могло стати підставою для скасування перемоги.

Тому я повернувся. Правда, я був не тут, а в іншому регіоні. 28 та 29 жовтня я перебував у Львові і звідти всю ніч керував виборами в окрузі у телефонному та скайповому режимі.

- Чому саме у Львові?

- Все просто. Я подумав, де я не бував і де б хотів побувати. У Львові до того я був всього один раз за все життя. Я й поїхав туди, жив у гарному готелі в центрі міста. В мене там є родич, дядько, з яким я давно не бачився. Він працює в університеті. Також у мене там є друзі, один з яких був у виборах і допомагав у виборчій кампанії.

А вже під час подій у Первомайську я знов поїхав з країни. Зранку 30 числа ми побачили на веб-сайті ЦВК, що опрацьовано 100% бюлетенів, і що я переміг з відривом 4167 голосів. Після того я поїхав.

- Будучи впевненим, що ви виграли?

- Ні, якраз впевненим я не був. Тому що вже на той час я все-таки прочитав досконало закон і розумів, що демонстрація наслідків підрахунку голосів веб-сайтом ЦВК не є підтвердженням перемоги. Навіть коли є на руках протоколи з мокрими печатками, повний комплект, і навіть коли є підсумковий протокол окружної виборчої комісії, це ще не перемога. Перемога – це коли вже все остаточно зареєстровано, вписано у всі скрижалі ЦВК.

- Чому тоді ви поїхали, не дочекавшись остаточного рішення?

- Я поїхав, не дочекавшись, із тих же причин, чому я поїхав в ніч з 1 на 2 – тому що йшла кримінальна справа. Та кримінальна справа, яка закінчилась врешті засудженням Тараса Ткаченка (директор TOB "Агрофірма Корнацьких" - УП), якого просто-напросто злякали тим, що або він іде на зону, або він дає свідчення про те, що він вчинив злочин, і до того злочину я його начебто спонукав.

- Ви повернулися в Україну, тому що вже не боїтеся і маєте якісь гарантії?

- Ні, гарантій я жодних не маю. Я маю тверде переконання і навіть деяку інформацію, що вже сьогодні і вчора навіть, останні декілька днів іде гарячкова робота по тому, щоб порушити кримінальне провадження проти мене.

Я повернувся, адже по-перше, десь на якомусь рівні з'явилося відчуття, що повторні вибори будуть. По-друге, є юридичний фактор: в цьому році я вже перебував за межами країнами понад 3,5 місяці. Як ви знаєте, за законом щоб балотуватися я можу перебувати закордоном не більше 180 днів.

Тому, скоріше я буду тут переховуватися в Україні, аніж виїжджати – країна велика, слава богу, а у мене є досвід управління підпільною діяльністю.

Я НЕ ЗНАЮ ЯЦЕНЮКА І ЧЕКАЮ З НИМ ЗУСТРІЧІ

- Ви можете пояснити свій нинішній статус: чи ви зараз є кандидатом від опозиції, вам це гарантовано?

- Я переконаний в тому, що я кандидат від опозиції. Я читав заяви і Яценюка, і Кличка, і Тягнибока в пресі про те, що переможці у проблемних округах будуть висуватися повторно. І я отримую ці гарантії не тільки через пресу. Зокрема, я спілкуюся з Андрієм Парубієм та Ігорем Бриченком. Я впевнений в тому, що вони розглядають мене як свого кандидата, і я не бачу підстав, щоб мені не бути в цьому переконаним.

- Вибачте, але при всій повазі до цих народних депутатів, вони не ухвалюють рішення. У вас не виникала думка зустрітися з Турчиновим або Яценюком?

- А я не проти з ними зустрітися, познайомитися з такими відомими політиками і отримати від них запевнення. Якщо вони запропонують підписати якусь угоду, я, безумовно, її буду підписувати. Але в мене немає їх прямого телефону. Я передав прохання зустрітися, і нам сказали, що це може статися найближчими днями. Я, власне, для того в Києві і сиджу. Чекаю на зустріч.

- Чому ви впевнені, що вам вдасться домовитись з "Батьківщиною" і стати єдиним кандидатом від опозиції?

- Я не збираюся ні з ким домовлятися. Для чого мені домовлятися? Якщо люди самі кажуть, що вони бачать попереднього переможця на цьому одномандатному окрузі наступним кандидатом, то про що там можна домовлятися? В моєму окрузі вже сьогодні і "свободівці", і "ударівці" контактують з моїми людьми, і всі кажуть: "Ну коли ми вже почнемо? Ми рвемося в бій, давайте".

- Ви спілкувалися з вашим колишнім опонентом на окрузі від "УДАРу"? Він вас підтримує?

- Ні, я з такими людьми взагалі уникаю спілкування у житті. Тому що я знаю, що таке Козловський (кандидат від УДАРу - УП). Козловський – це один із добре відомих в Україні людей, який двічі був довіреною особою Кучми на виборах президента в Миколаївщині, який завдяки цьому став багатою людиною. До речі, в лавах УДАРу він опинився лише тому, що він не попав у лави Об'єднаної опозиції "Батьківщина". Ну і щодо його моральних якостей, я просто не буду розповсюджуватися.

- Ви сказали, що ви реаліст. Чи прораховували ви такий варіант, що вас не висунуть єдиним кандидатом – що ви будете робити?

- Я буду самовисуванцем і не зміню своїх намірів після обрання народним депутатом. Більше того я б навіть не зважав на особу того, хто може бути висунутий опозицією. Для мене це неважливо. Їх може бути ще 100 чоловік там різних висуванців. Що ж, я буду про кожного говорити, про кожного дбати чи копирсатися в тому, хто він і звідки взявся? Не буду.

- Але ж вам відомо, що існує версія про переговори з нинішнім головою місцевого штабу Михайлом Соколовим, якого називають "резервним кандидатом" від опозиції?

- Так я це чув з преси. Але про переговори я не знаю. В будь-якому разі на мій погляд, готувати резервного кандидата – це те ж саме, що готувати резервну наречену. От якщо в мене з цією не вийде, то я тоді оженюся на другій.

Це нісенітниця якась або просто політична незрілість. Але я ще раз наголошую – це їх справа. Тим, що вони роблять, вони вже спричинили дуже багато шкоди і опозиції, і зокрема "Батьківщині". Тому що дурнів серед виборців насправді мало. І якщо така людина буде висунута, моя позиція буде простою: люди, хочете – розберіться самі.

У 2010 РОЦІ Я ФІНАНСУВАВ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

- Як ви взагалі опинилися в кандидатах від опозиції?

- На мій сором, кандидатом від опозиції я планував стати в один спосіб, а став у інший. Адже маючи 32 роки стажу юридичної роботи, я не вивчив виборче законодавство і уявляв собі, що зможу стати кандидатом від усіх трьох опозиційних політичних сил одночасно. Але виявилося, що це неможливо. Коли ж я вирішив стати кандидатом від Об'єднаної опозиції, виявилось, що навіть між "Фронтом змін" та "Батьківщиною" існують квоти. Я познайомився з їх представниками, які і запропонували мені стати їх кандидатом.

- Тобто із самим Яценюком ви не розмовляли?!

- Ні, я з ним навіть незнайомий, жодного разу не зустрічався і досі не спілкувався навіть. Так сталося, що я в один і той же день зустрівся з двома політиками – спочатку з Сергієм Пашинським з "Батьківщини", а через годину-дві з Андрієм Пишним від "Фронту змін". Але виявилося, що за звичаями та правилами, які існують всередині політикуму, якщо я першим зустрівся з Пашинським, то я вже мав якесь моральне зобов’язання йти від них.

Чесно кажучи, коли мені це стало зрозуміло, я як людина безпартійна був дещо збентежений і взяв деякий час, щоб це обдумати. Пан Пашинський мені так і сказав: "Ви з цією думкою переночуйте".

До речі, Пашинський під час першої ж зустрічі запропонував мені не лише йти узгодженим кандидатом від "Батьківщини", але й навіть більше – зайнятися організаційною роботою у обласному штабі.

- Тобто вам запропонували очолити штаб "Батьківщини"? Але ж там головним на той момент був роман Забзалюк.

- Справа в тому, що на той момент, коли ми зустрічались з Пашинським, Забзалюк був у так званій "розвідці". І я так розумію, що пропозиція очолити штаб була зроблена мені з огляду на те, що Забзалюка в партії вже немає. А коли я прийшов до Пашинського на другий раз, в кабінеті вже сидів Забзалюк, і Пашинський мені сказав: "Аркадій Олексійович, вибачте, але Роман Омелянович повернувся до нас, тому та пропозиція, яку ми вам робили скасовується…"

- Ви хочете сказати, що на момент вашої першої зустрічі Забзалюка вважали перебіжчиком?

- Я нічого не хочу сказати. Я намагаюсь ніколи не влізати в чужі справи. Я лише чув, що він пішов у міжрегіональну групу. Кажуть люди, що треба – значить, треба. І я так зрозумів, що пропозиція попрацювати на рівні керівництва штабу у виборчій кампанії 2012 року була зроблена саме з огляду на те, що обласного керівника на той час не було.

- Під час цих зустрічей, обговорювалось питання вашої фінансової участі у кампанії?

- Ні. Ніяких фінансових розмов у нас не було взагалі. Ці чутки виникли вже потім, після виборів. Той самий Забзалюк десь висловився, що от, є такі люди, які тільки переслідують якісь меркантильні інтереси. І зараз я можу йому відповісти: якби там хоч одне слово виникло про якісь меркантильні інтереси, я б просто розвернувся і пішов. А свою кампанію я робив за власні кошти.

- Яка тоді була допомога від Об'єднаної опозиції?

- Насправді допомога була великою. По-перше, вони допомогли мені зареєструватися. Я не виключаю, що якби я реєструвався як самовисуванець, то губернатор області Круглов зробив би все, щоб мені просто завалили реєстрацію. Вони могли придертися до чого завгодно. По-друге, Об’єднана опозиція, безумовно, ефективно допомогла підтримкою місцевих штабів.

- Чи правильно ми розуміємо, що у 2009 році ви працювали на президентську кампанію Віктора Ющенка, а до того - у 2007 році були радником голови його адміністрації Віктора Балоги?

- Так, був шатним радником. А щодо президентської кампанії Ющенка у 2010 році – не зовсім так. Мене Садиков, колишній голова облдержадміністрації і керівник обласної організації "Нашої України" запрошував до цієї роботи. Мене навіть вписали заступником керівника виборчого штабу по Первомайському району. Але моя участь у виборчій кампанії обмежувалася, як завжди у проектах "Нашої України", тим, що я просто дав фінансову матеріальну допомогу.

- Тобто ви фактично фінансували президентську кампанію Віктора Ющенка?

- Так.

- А як ви для себе пояснюєте той факт, що зараз ви вже вдруге збираєтесь балотуватися від політичної сили, яка називає своїм лідером Юлію Тимошенко, а сам Ющенко називав її своєю найбільшою помилкою. У вас не виникає внутрішнього дискомфорту від цього?

- Я б не назвав це дискомфортом. Це скоріше політичне вдосконалення чи просто пізнання. Я довго працював у Росії і повернувся в Україну під час Помаранчевої революції і у 2004 році прожив всі події поряд з Майданом, у готелі і звичайно переймався тим ентузіазмом. І як багато українців сподівався на те, що Ющенко як і Тимошенко щось зможуть зробити. В першу чергу сподівався на Ющенка, оскільки він був президентом і лідером Майдану.

Але потім я розчарувався. У 2007 році я став радником Віктора Балоги, пізніше був призначений в.о. заступника голови Миколаївської облдержадміністрації. За той рік, поки я працював на тій посаді, я, звичайно, усвідомив всю глибину тієї корупційної системи, яка існує, з якою ніхто не боровся. Тому я б сказав, що розчарування Ющенка у Тимошенко – це ніщо порівняно з тим розчаруванням, яке я маю у Ющенку. Це вже навіть не розчарування, а просто свідоме бачення того, що те, що ми маємо сьогодні – це велика "заслуга" Ющенка.

- Якщо ви були так розчаровані, чому ви продовжили його фінансувати у 2009 році?

- Мій політичний прогрес відбувався як у будь-кого - поступово. Спочатку я вірив, що погано лише на місцевому рівні, а там нагорі все краще. Я не вірив у причетність вищих керівників держави до корупції. В мене й не було ніяких фактів. І в 2009 році ще один раз спрацював мій ідеалізм. Я фінансував Ющенка добровільно, хоча вже мало вірив у його перспективи.

На той момент було стільки негативу і стосовно Януковича, і стосовно Юлії Володимирівни, що мені в певний момент майнула така думка: можливо, краще все-таки оце певне болото, коли знову буде можливість домовитися та переконати всіх, що треба почати працювати не для себе, а нарешті думати про державу, про народ, і т.д. До того ж був такий впевнений меседж від того ж Садикова, що зараз всі зрозуміли, що серед трьох осіб Віктор Андрійович все ж таки кращий, тому що він з усіма хоче домовлятися. Але я помилився.

- А коли був той ключовий момент, коли ви це зрозуміли?

- Переломний момент був вже під кінець виборчої кампанії, коли сталося нагородження Бандери званням Героя України. Я довго не міг зрозуміти – навіщо. Спочатку сприйняв це як якийсь подвиг, а потім зрозумів, що це фактично провокація. Я звичайно був за це і сам вважаю Бандеру героєм. Але як юрист я розумію, що для присвоєння такого звання мають бути тверді підстави в законодавстві. А їх не було. Крім того це призвело до певного протистояння в суспільстві, і в тих же Східних і Південних регіонах відібрало чимало голосів у Тимошенко.

- Якби у вас була можливість зараз, вже знаючи, що буде через 3 роки, ви б профінансували Ющенка?

- Ні, звичайно. Я б підтримав Тимошенко.

- Але ж події в країні – це також і її заслуга, вона очолювала уряд і не намагалася змінити ситуацію.

- Я б підтримав її навіть усвідомлюючи весь той негатив. Тому що із двох зол, як відомо, вибирається менше. І ті негативні явища чи дії, які вчинялися урядом чи окремими міністрами, виконавчою владою, за часів урядування Юлії Володимирівни – вони, звичайно, ніщо порівняно з тим, що ми маємо в останні три роки. І це дуже швидко стало зрозуміло.

КУМ ПШОНКИ ОБІЦЯВ ВИРІШИТИ МОЇ ПРОБЛЕМИ ЗА П’ЯТЬ ХВИЛИН

- Довгий час говорили про те, що у вас хочуть щось відібрати – ви можете прямо сказати, хто і що?

- Відібрати все. Відібрати хоче влада, в особі губернатора Миколи Круглова.

- Ви це знаєте? З вами це проговорювали, попереджали?

- Ні, ми з ним особисто не спілкуємося, слава богу. Він це декларував десятки разів, причому публічно, на всіляких нарадах і в пресі, і по телебаченню, і в друкованих ЗМІ.

Воно, звичайно, озвучувалося не таким чином, що "ми хочемо відібрати все у Корнацького", але озвучувалося те, що агрофірма Корнацьких є злісним порушником земельного законодавства, злісним порушником податкового законодавства, гробить села, знущається над селянами.

Насправді я можу з гордістю сказати, що прецедент з моїм аграрним підприємством є видатним, тому що його не зламали не завдяки тому, що я такий герой і такий висококваліфікований юрист, а просто тому, що це чесне підприємство. Воно абсолютно законослухняне, навіть відповідно до того безглуздого і часто просто антиринкового і антиліберального законодавства, яке ми маємо.

- Коли це почалося?

- Це почалося навесні 2010 року одразу після призначення Круглова губернатором області, який тісно співпрацював з прокурором області Стояновим. Я так розумію, була вказівка, що все, що працює й приносить прибуток, треба починати забирати.

- Вас про це попереджали?

- Наскільки я розумію психологію цих людей, попереджати – це не в їх правилах. Крім того, оскільки мене досить добре знали, вони вирішили просто взяти зразу за горлянку. Тому вже навесні 2010 року була сфабрикована кримінальна справа по самозахопленню земельних ділянок під неіснуючими проектними дорогами.

Я, звичайно, спочатку довго сміявся. Мене це просто веселило дійсно – настільки це було безглуздо і шито білими нитками, і я був впевнений, що це легко можна подолати. Потім пішли перевірки всіма державними інспекціями, яких у нас, слава богу, десятки. Цими розвагами вони займалися до весни 2011 року.

- Ви тоді вирішили піти у політику?

- Ні. Все почалося з того, що наша чудова і любима мною українська преса зробила мені великий подарунок, надрукувавши, що я є одним з потенційних переможців по Первомайському мажоритарному округу на майбутніх парламентських виборах. Звісно, мене знали як одного з фахівців у земельному законодавстві, до мене звертались за коментарями журналісти. Але, чесно кажучи, я до того не збирався на вибори, навіть не замислювався над цим.

Потім ваше шановне видання дуже сильно сприяло мені в тому, щоб стати популярним на Банковій. Під кінець одного інтерв’ю молодий хлопець-кореспондент запитав мене: "А що ви скажете про те, що є такі чутки, що начебто "сім’я" хоче отримати землю?". Я й сказав: "Ну дійсно, такі чутки є. Спочатку в них апетити були 500 тисяч гектарів, зараз є чутки, що вони хочуть мільйон гектарів". І після того, як вийшла публікація із заголовком "У регіонах готують землю для "сім'ї"" я вже остаточно попав у список тих, кого треба мочити.

- Нам відомо, що деякі люди з вашого оточення радили вам домовлятися з ними. Це правда?

- Було трошки не так. У мене дуже багато товаришів, і ті товариші, які співпрацюють з владою, казали: "А, можливо, є сенс дізнатися хоча б, чого хочуть, і давайте ми спитаємо там когось, можливо, він узнає". І я дійсно зустрічався з певними відомими політиками, членами Партії регіонів. З одним, у всякому разі. Його прізвище називати не хочу, можу лише сказати, що ця людина займається громадським проектом в сфері підприємницької діяльності. Але він вхожий на Банкову. Я йому все розповів і попросив дізнатись, в чому претензія, і хто на мене наїжджає. Я так розумію та людина все узнала і зі мною більше навіть зустрічатися не захотіла. Із чого я зробив вірний висновок, що там все дуже серйозно.

- Було дуже багато інформації, що за цим нібито стоїть Генеральний прокурор Віктор Пшонка та його син Артем, це правда?

- Я особисто був в кабінеті Віктора Пшонки лише в контексті захисту результатів виборів, куди мене привів Володимир Стертович. Під час зустрічі я йому особисто повідомив, що твориться свавілля, і керує тим обласний прокурор Стоянов, навів факти. Після тієї зустрічі наїзди лише посилитися і стали більш масовими.

- А яку роль грав Артем Пшонка?

- Артем Пшонка з'явився в цій історії завдяки досить неоднозначній особі – такому собі Олегові, який назвався його кумом. Мене з ним познайомив мій товариш, який працював в одній із кімнат мого офісу. Це сталося в грудні 2010 року.

Одного разу він мені каже: "Слухай, у мене є людина, яка є кумом Артема Пшонки. Давай розпитаємо його. Може, він щось підкаже". Я був проти, але він сказав, що цей Олег уже в мене ось стоїть в коридорі. Я й погодився. Ми зустрілись, я розказав, в чому справа. Серед іншого розповів, що проблеми почалися ще у 2006 році, після того як ми оформили земельну ділянку поруч з так званим "молдавський кар’єром", який працював на прокурора Стоянова.

Крім того я розповів, що у мене у власності є ще родовище граніту, яке не почали розробляти, 12,5 мільйонів кубометрів у твердому тілі, якщо це так легко порахувати в перерахунку на щебінь, наприклад, будівельний, це близько 200 мільйонів доларів.

Я оце все розказав цьому Олегу. І він мені каже: "Без питань, ці всі наїзди Стоянова можна вирішити, тільки, звичайно, за це треба заплатили". На що я йому тут же сказав, що я платити нічого не збираюся. Ця земля – це моя власність, і я знаю, що відповідно до законодавства я маю переважне право на отримання ліцензії на розробку того родовища, і я буду його розробляти, і ми з селянами будемо будувати житло, котеджні селища і таке інше. На тому зустріч закінчилася, і я не знаю, чи то за збігом, чи не за збігом, але буквально через два-три місяці почався масовий серйозний наїзд, вже включили податкові органи.

- А він сказав, кому і скільки треба заплатити?

- Ні, він лише сказав, що це можна вирішити за 5 хвилин, але за це треба заплатити. Тому для мене роль Артема Пшонки є закулісною. І я навіть після тієї зустрічі не став з'ясовувати, хто такий той Олег. Його прізвище я дізнався вже пізніше. Це Олег Жигир, співвласник вінницького ресторану "Щекавиця". Зараз, кажуть, він сидить в тюрмі.

А тоді через деякий час мені знову ж таки від мого товариша передали від нього, що це все Артем Пшонка попросив тата, а тато попросив Льовочкіна. Така була передана інформація. Але знову ж таки, це я можу вважати інформацією від шахрая.

- Ви якось намагалися з'ясувати, яка роль адміністрації чи людей з адміністрації до тих подій?

- Я можу зробити непрямі висновки стосовно певної ролі адміністрації або її керівників чи якихось функціонерів, тому що ми зробили, на мій погляд, все можливе, все доступне нашим силам для того, щоб спонукати адміністрацію президента до втручання в ситуацію.

Ми проводили акції протесту на Банковій, писали звернення. Ми вірили, що, можливо, там не знають, про це. Але дуже скоро стало зрозуміло, що це марні сподівання, що якщо в усякому разі там не керують цим, то дивляться на це спокійно.

До речі, коли я був у США, я зустрічався з американськими політиками, намагаючись знайти можливості або міжнародно-правового впливу, на тих, хто чинить свавілля в Україні. Наприклад застосувати національне законодавство США, як це було зроблено при прийнятті акту Магнитського. Я зустрічався з керівниками і співробітники Національного демократичного інституту, Республіканського інституту, співробітники Держдепу США. В Канаді і США мені ці зустрічі організовувала українська діаспора, якій я дуже вдячний. І я думаю, що завдяки в тому числі моїм зусиллям в найближчий час дія закону Магнитського буде поширена і на Україну.

- Але з іншого боку, люди які знайомі з вашим бізнесом, говорять, що у вас були юридичні проблеми з оформленням документі на землю. Це правда?

- Ні, адже вони хотіли захопити не ту землю, яка у нас в оренді, а ту, яка у власності моїх батьків. Це єдиний прецедент в Україні, коли дві особи мають у власності 1 753 гектари землі. Це сталося біль ніж законно!

У 1998 році я приїхав до батьків у переддень свого дня народження. До мене звернулися селяни з проханнями купити у них сертифікати на землю, яку хотів забрати голова колгоспу. А у мене на той час були гроші, бо хотів купити санаторій в Криму, я навіть один пригледів – недобудований в затишному місці. Земельні ділянки не були виділені, не посвідчені державними актами.

Мої батьки, які були членами колективного сільгосп-підприємництва, у них було право колективної власності. Тут нічого незаконного немає: гроші були мої, я їх передав батькам для того, щоб купити санаторій, а вони купили земельні частки своїх земляків, а потім і майнові. От і все. Вони ж хотіли скористатися тим, що скасували цей акт і хотіли захопити землю. Їм це не вдалося.

- Останнє питання. Скажіть, а вас взагалі не лякає, що ви йдете працювати в команду, жодного лідера якої ви особисто не знаєте – ані Яценюка, ані Тимошенка, ані Турчинова?

- Це складне питання. Якщо ви питаєте мене, чи буду я робити все, що мені казатимуть, то це не так. Коли я говорив з паном Пашинським, я прямо казав – якщо будуть питання, з якими я не згодний, я не буду за це голосувати і буду намагатися пояснити свою позицію.