Таємна мета нового КПК

Починаючи з моменту оприлюднення проекту КПК у 2011 році і до цього часу розробники та ідеологи нового Кодексу постійно намагаються переконати громадян України та міжнародну спільноту у безальтернативній корисності для суспільства цього документу та начебто його демократичності та прогресивності.

В тому числі, вміло маніпулюючи новою термінологією, розповідають міфи про одержання стороною захисту в КПК 2012 року "надзвичайно широких можливостей" по захисту підозрюваного (обвинуваченого).

Найбільш красномовно оцінку нового КПК, в тому числі і щодо можливостей захисту, надав суддя Верховного Суду України Валентин Косарєв у своєму виступі на XI з’їзді суддів України, де з цього приводу він заявив наступне: "КПК, який вихваляється як прогресивний і такий, що захищає права людей, прийнятий без урахування тисяч зауважень науковців, практиків і навіть юридичного управління Верховної Ради, насправді не поліпшує захист прав громадян, а погіршує його.

Навіть поверховий аналіз "новел" дає підстави вважати, що в країні введено поліцейський режим до противників владного режиму, слідство без адвоката і негласне проникнення в житло, показання з чужих слів тощо. Усе це відкриває шлях до провокацій і зловживань".

У зв’язку з цим, виникає закономірне питання: чи дійсно положення нового КПК настільки розширили повноваження сторони захисту в кримінальному процесі, що зроблять можливим підозрюваному (обвинуваченому) реалізувати своє право на належний захист від необґрунтованого та незаконного кримінального переслідування?!

Проаналізовані положення цього Кодексу не дають підстав позитивно відповісти на поставлене питання. Навпаки, можливості сторони захисту реально захистити права підозрюваного (обвинуваченого) тепер значно зменшені.

Перше, що кидається в очі, це відсутність навіть окремої статті про права захисника, на відміну від попереднього КПК.

Фраза: "захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим …" не є свідченням розширення можливостей по захисту клієнта, а скоріш всього завуальованою метою обмеження прав захисників у кримінальній справі.

По-друге, КПК 2012 року, на відміну від КПК 1960 року, значно обмежив підозрюваного (обвинуваченого, засудженого) у виборі захисника.

Так, новий КПК не допускає участі у захисті підозрюваного (обвинуваченого) "інших фахівців в галузі права", "захисників з кола близьких осіб", а також адвокатів, відомості про яких не внесені до Єдиного реєстру адвокатів України – стаття 45 КПК 2012 року.

Про те, що вказана норма нового КПК не відповідає Конституції України, Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, вже неодноразово згадувалось.

З цим утиском прав підозрюваного погодився навіть один із розробників цього Кодексу, кандидат юридичних наук Банчук.

Тому, незрозуміло, за чиєю вказівкою і головне, з якою метою розробниками все ж таки було включено цю явно антиконституційну норму в проект КПК, який був поданий на розгляд Верховній Раді.

Також не на користь стороні захисту та її підзахисним введена нова норма, передбачена частиною 3 статті 46 КПК 2012 року, про те, що одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого.

Як відомо, попередній КПК такого обмеження не містив. Не передбачає таких обмежень і Європейська Конвенція з прав людини і основоположних свобод.

На спростування висновку про "збільшення можливостей захисту" слід навести той факт, що новий КПК не обмежує кількість ні прокурорів, ні слідчих, що приймають участь у кримінальному провадженні, в тому числі, і в судових засіданнях.

Зокрема, в частині 1 статті 37 КПК 2012, зазначено, що керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 2 статті 38 КПК 2012, досудове розслідування здійснюють слідчі того чи іншого органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою. Крім того, згідно пункту 3 частини 1 статті 40 КПК 2012, слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Таким чином, ця новела КПК, про обмеження кількості захисників, є заздалегідь спрямованою на свідому дискримінацією сторони захисту.

Аналогічно негативно впливає на можливості підозрюваного у вільному виборі захисника і введення такої новели в КПК 2012, як "захисник для окремої процесуальної дії" – стаття 53 КПК, 2012.

Ця, знову ж таки, дискримінаційна для сторони захисту правова норма дає суттєві можливості стороні обвинувачення усувати з процесу, хоча б на деякий час, принципових та ефективних захисників, обмежувати їх можливості приймати участь у захисті свого підзахисного, оскільки на практиці залучений ним для участі у справі захисник не зможе з об’єктивних причин прийняти участь у слідчих діях в любий день і час, коли це заманеться слідчому чи прокурору.

Тим більше, новий Кодекс передбачає, що здійснення захисту під час проведення окремої процесуальної дії не покладає на захисника обов’язку надалі здійснювати захист у всьому кримінальному провадженні або на окремій його стадії.

Тобто, участь таких "захисників" буде лише формальною, аби надати проведенню слідчої дії статусу законної та допомогти таким чином визнати допустимим той чи інший доказ.

Негативним для сторони захисту є і надана новим КПК можливість стороні обвинувачення маніпулювати моментом пред’явлення особі підозри.

Пояснюю, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 276 КПК, лише "наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення" є підставою для обов’язкового повідомлення про підозру.

У зв’язку з цим, особа, яка фактично підозрювалась стороною обвинувачення у вчиненні злочину та відносно якої весь цей час збирались докази вини і фактично проти якої тривало досудове слідство без об’явлення їй підозри, була позбавлена можливості захищатись від підозри у вчиненні злочину.

А приймаючи до уваги, що відповідно до статті 219 КПК 2012 строки досудового розслідування обраховуються лише з дня повідомлення особі про підозру, несвоєчасний допуск захисника до участі в справі на практиці буде повсякденним явищем.

Цьому також будуть сприяти і вимоги частини 2 статті 283 КПК 2012, відповідно до якої прокурор зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Про суттєве звуження можливостей захисту осіб, відносно яких фактично буде проводитись досудове слідство, свідчить і положення частини 1 статті 225 КПК 2012, у відповідності до якої допит особи (свідка, потерпілого) під час досудового розслідування в судовому засіданні може також бути проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення нікому по справі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

Право захисника на оскарження дій слідчого та прокурора.

Вступивши в справу відразу після її порушення, адвокат, за КПК 1960 року, міг в інтересах свого клієнта оскаржити постанову про порушення кримінальної справи, як прокурору, так і до суду.

Зокрема, можливість оскаржити постанову про порушення кримінальної справи була передбачена статтею 236-7, 236-8 КПК, 1960.

Як всім відомо, за новим КПК, такі правові інститути як "порушення кримінальної справи", "нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи" та "оскарження постанови про порушення кримінальної справи" ліквідовані, у зв’язку з чим адвокат, як захисник у кримінальній справі, тепер лише пасивно спостерігає за тим, як відносно його ймовірного клієнта починається кримінальне провадження та сторона обвинувачення здобуває та закріплює докази вини клієнта, позбавивши останнього можливості захищатись від кримінального переслідування.

Наступним ефективним засобом захисту прав клієнта за нормами колишнього КПК було право захисника оскаржувати затримання до суду (статті 106 КПК, 1960). При цьому, за результатами розгляду такої скарги суддя виносив постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.

За новим КПК 2012 року, право сторони захисту оскаржити затримання взагалі не передбачено, він лише може вимагати у прокурора перевірити обґрунтованість затримання – пункт 6 частини 2 статті 42 КПК 2012.

Крім того, відповідно до статей 234, 236 КПК 1960 року, будь-які дії слідчого та прокурора при провадженні досудового слідства або окремих слідчих дій могли бути оскаржені будь-якими учасниками кримінального процесу, права та інтереси яких обмежуються, в тому числі особою, щодо якої порушено кримінальну справу, вищестоящому прокурору або до суду.

В той же час, відповідно до статті 303 КПК 2012, на досудовому слідстві можуть бути оскаржені лише окремо визначені дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.

Це: невнесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань, рішення про зупинення розслідування; про закриття провадження; про відмову у визнанні потерпілим; про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки; про зміну порядку досудового розслідування та продовження.

Скарги ж на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і лише можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді.

Також як дискримінаційне для сторони захисту, слід визнати положення статті 309 КПК 2012, згідно якої і не всі ухвали слідчого судді можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а лише ті, що перелічені в цій статті.

Тоді знову напрошується питання: чи дають такі нові норми КПК підстави стверджувати про розширення можливостей захисту? Однозначно, що ні.

Олексій Баганець, адвокат, почесний президент адвокатського об’єднання "Баганець та партнери", почесний працівник прокуратури України, заслужений юрист України, для УП