Андрій Іллєнко: Нас мають перестати сприймати як хлопців, які ходять на мітинги, але нічого не тямлять в управлінні

Оксана Коваленко, УП — Понеділок, 22 квітня 2013, 12:53

Андрій Іллєнко – наймолодший депутат у Верховній Раді. Йому лише 26 років, але його прізвище вже називають серед можливих кандидатів на посаду мера Києва в тому випадку, якщо лідер УДАРу Віталій Кличко відмовиться боротися за столицю.

У Раду "свободівець" Іллєнко прийшов, виборовши перемогу у секретаря Київради Галини Гереги на одному з округів Києва.

У "Свободу" він потрапив ще навчаючись у школі. Тоді, перед Помаранчевою революцією його батько, відомий український режисер, познайомив його із лідером "Свободи" Олегом Тягнибоком. За кілька днів міліція вже затримала його під час розклеювання листівок.

Зараз Іллєнко очолює київський осередок партії, планує захистити кандидатську дисертацію. А у ВР за збігом обставин займає той самий кабінет, до якого на наступний день після знайомства прийшов до Тягнибока.

Інтерв'ю Андрій давав в одному з кафе на Майдані Незалежності. На піджаку замість депутатського значка – синьо-жовтого прапору - був значок партії "Свобода".

В СВОБОДІ ВУЛИЧНІ АКТИВІСТИ ДОХОДЯТЬ ДО НАРОДНОГО ДЕПУТАТА

- Пане Андрію, кидається в очі, що у "Cвободі" дуже серйозна дисципліна. Як ви цього досягаєте?

- По-перше, ідеологічний фактор. До нас приходять люди вже певного типу, а не всі підряд. Ми - ідеологічна партія, у нас є ідея, люди її поділяють і хочуть цій ідеї служити. По-друге, у нас є жорсткий фільтр тих, хто до нас іде.

- За якими критеріями фільтруєте?

- Критеріїв небагато, але вони дуже серйозні. Ми дивимось політичну біографію людини, в яких партіях вона була. Чим довший у людини цей послужний список, тим прискіпливіше ми до неї ставимось. Це не означає, що ми секта, яка бере до себе лише студентів, які є "чистим листом". Хоча, насправді, "чистий лист" - це ідеальний варіант.

- Ви ж таким "чистим листом" самі прийшли в партію…

- Так. Бо чистий лист – це варіант, коли людину формує партія. Але до нас приходить багато людей з політичним досвідом, громадським, життєвим досвідом. Мій батько (режисер Юрій Іллєнко - УП) прийшов у "Свободу" вже зовсім немолодою людиною.

- До нього теж застосовували такі критерії?

- Звичайно. У нас немає винятків. Всі кандидати в члени партії перевіряються справами.

Депутати нашої фракції - це люди, які спочатку роздавали газети, стояли в наметах, брали і зараз беруть участь у вуличних акціях. Вони пройшли шлях від базового рівня. Справжня партія має саме так працювати, щоб людина від рівня вуличного активіста доходила до народного депутата.

Є інші партії, де прийнято, що людина, яка роздає газети, залишається роздавати газети, а депутатом стає інша людина, яка була в ста партіях, починаючи з КПСС, і менше ніж депутатом "бути не може". Це класичний приклад такої партії, яка не має ні реального активу, ні реальних людей.

Той, хто явно має ознаки політичної корупції, невідповідності декларації своїм діям, така людина не має шансів потрапити в Свободу

- Якщо людина , наприклад, не дуже добре володіє українською мовою, в неї є шанс стати членом партії?

- Безумовно. В київській міській організації багато людей, які були російськомовними до моменту вступу в партію. Якщо людина щиро хоче покращити свою українську, ми будемо тільки вітати це. Ми не хочемо обмежувати російськомовних українців. Ми хочемо, щоб вони швидше поверталися до своєї рідної мови.

- За що саме в "Свободі" відповідаєте ви?

- Я відповідаю за все, що стосується Києва. Плюс за бюджетний напрямок я відповідаю разом з Юрком Михальчишиним. Всі законопроекти, які проходять бюджетний комітет, ми з ним разом на фракції доповідаємо: що це за проекти, які рішення комітету, підтримуємо, або не підтримуємо, які пропозиції вносимо. Це напрямок роботи по партійній лінії. Але спектр цим не обмежений. Я маю багато різнопланової партійної роботи.

- Чому на засідання бюджетного комітету, на якому відбувався розподіл коштів на мажоритарні округи, не пустили журналістів?

- Мене і Юрія Михальчишина не було на цьому засіданні. Я дізнався про те, що комітет відбувся, вже постфактум.  Це  пов’язано з тим, що завжди засідання відбувалося по середах, а це призначили на вівторок. Плюс до того, це був тиждень роботи в округах, у мене були заплановані зустрічі на окрузі.

А чому відбувалося за закритими дверима – треба не у мене питати.

- Чи мали ви вплив на розподіл коштів?

-  Ми з Михальчишиним подавали свої пропозиції по проблемах, які є в наших округах. Якісь мінімальні кошти були виділені, але мова йде про невеликі суми, порівняно з тим, що було виділено на округи представників провладних сил.

Ми не могли би вплинути, тому що більшість приймає рішення. Ми могли би тільки зауважити, що розподіл є несправедливим, тому що неможна виділяти на Єнакієво 100 мільйонів (На округ Михальчишина було виділено 450 тисяч - УП). 

- До речі, які у вас стосунки з Михальчишиним?

- Дуже близькі дуже дружні, ми з ним знайомі доволі давно. Десь в 2006-2007 році ми почали дружити. Можу сказати, що Михальчишин – людина надзвичайно високої моральної планки, а по-друге, це інтелектуал. Він - один з найрозумніших людей в Україні. Можливо хтось вважатиме, що я так кажу, бо він мій однопартієць. Але я так вважаю.

- А ви не вважаєте його своїм конкурентом? Ви обоє молоді, він боровся за крісло мера, ви - лідер київського осередку партії.

- Здорова конкуренція як усвідомлення власних недоліків і намагання їх надолужити – це норма життя. Але підкилимні ігри і боротьба за якісь крісла і посади - цього не може бути. У нас партія не така і будується на інших принципах. Людей, які такими речами займаються, наше середовище просто виштовхує назовні, вони не приживаються. У нас все будується на довірі і на побратимстві. А в Україні такий фронт робіт, що витрачати енергію на з'ясування стосунків всередині цього середовища – це подвійне безглуздя.

НІХТО В "СВОБОДІ" НЕ ПІДЕ НА ЖОДЕН КОМПРОМІС З ПАРТІЄЮ РЕГІОНІВ

- Бійки в парламенті – це часте явище, і ви їх не оминаєте. Чи був у вас досвід бійок до мандату?

- Багато хто почав сприймати "Свободу" як партію, яка займається силовими діями. Але ми використовуємо всі методи. Фізична сила є необхідною, вимушеною і крайньою мірою, коли інших законних методів вже немає.

Саме "регіонали" відкрили метод парламентських бійок в минулому скликанні, коли силою придушували спробу опозиції на щось вплинути. Ми всі пам’ятаємо, як величезні ці бандити хапали стільці і лупашили прямо по голові стареньких депутатів від опозиції.

Ми показали, що методи "регіоналів" більше не працюють. Так розпоясатися, як в минулому скликанні, тепер ми їм не дамо.

А щодо мого досвіду, у мене було звичайне життя звичайного хлопця з Києва. У моєму дитинстві і юності були ситуації, коли я потрапляв у бійки, це ні добре, ні погано. Але я вважаю, що перемагати супротивника треба перш за все інтелектом.

- А якось фізично готувалися до такого парламентського життя?

 - Націоналіст повинен бути готовим і життя за Україну віддати. Треба бути завжди в хорошій формі. Але ще раз кажу – ворога перемагають перш за все інтелектом і волею до перемоги.

- Чи не складно вам співпрацювати з колегами по опозиції? Що найскладніше?

- Ми всі різні. І "Свобода", і Удар, і "Батьківщина" – ми різні партії, з різною тактичною метою, можливо навіть і стратегічною метою. Але сьогодні ми в одному човні і об’єднані в одному бажанні змінити ситуацію в країні шляхом усунення від влади режиму Януковича і подолання наслідків його правління.

Ми хочемо відновлення базових речей, які є для нас спільними, не дивлячись на нашу ідеологічну різницю. Це - базові принципи народовладдя, свобода слова, європейський вектор розвитку, захист основних національних цінностей – мова, державний суверенітет і територіальна цілісність. І базові соціальні права людей.

На цьому ґрунті ми будуємо свою співпрацю. Як можемо – співпрацюємо, хоча мрія Януковича, на це вони зараз і працюють – намагаються розсварити і зіштовхнути лобами різні опозиційні сили. Їм це не вдасться!

- Але опозиція часто діє непослідовно: то блокує трибуну з вимогами, то їх здає, так було з Власенком, так було з блокуванням через вибори в Києві.

- По-перше, є три політичні сили. В такій ситуації вимагати супероперативності в прийнятті рішень, і щоб ці рішення буди суперправильними і на 100% узгодженими - це утопія.

Ви маєте розуміти, що ми впираємось в одну річ - у нас немає більшості в парламенті. Ми домоглися шляхом неодноразових блокувань, того, що змусили парламент працювати за законом і голосувати персонально. Є рецидиви, але повального кнопкодавства не буде.

Ми створили ситуацію, що в Партії регіонів де-факто немає стабільної більшості. На суперпринципові голосування вони ще так-сяк мобілізують депутатів, але в щоденному режимі це не працює. Це велике досягнення.

Згадайте, перед парламентськими виборами казали, що в плані Януковича конституційна більшість в 300 голосів. А тепер мова йде про те, що у Партії регіонів немає простої більшості, навіть з комуністами.

Цей парламент - це є величезний позитив порівняно з минулим парламентом. Це визнають всі, навіть попри завищені очікування, все одно більшість виборців усвідомлює цей прогрес.

- Але ви і свої закони не можете протягнути. Чи є якась комунікація між фракціями, робота з позафракційними?

- З позафракційними, нашими партнерами по опозиції ми спілкуємося, апелюємо публічно, і до Партії регіонів теж.

Наприклад, у середу було питання пенсійної реформи. Ми апелювали до них, адже якби мажоритарник-регіонал навіть в Донецьку казав виборцям, що буде підтримувати пенсійну реформу, люди б його знищили.

Я це точно знаю, бо спілкувався з людьми до виборів - провів 300 зустрічей – і після виборів вже як депутат провів 50 зустрічей. Питання пенсійної реформи - це те питання, на якому у людей починається лють.

Ми апелювали до всіх. Але ніхто в "Свободі" не піде на жоден компроміс з Партією регіонів. Навіть якщо треба прийняти закон, який потрібен Україні, але для цього потрібно буде дати голоси за закон, який нищить Україну - ми ніколи на це не підемо.

- Але, дивіться, наприклад, по київських виборах, частина комуністів проголосувала, а частина – ні. Вам не вистачило 26 голосів...

- Комуністи - це є гра. Вони давали завжди трошечки більше половини фракції, рівно стільки, щоб сказати: "А ми ж проголосували". А з іншого боку, щоб гарантовано не вистачило голосів. Комуністи - це вищій рівень політичної проституції.

Згадаймо пенсійну реформу, проти якої вони криком кричать. Вони тоді не голосували за неї, але хто вів засідання? Адам Мартинюк, комуніст, який протягнув тоді пенсійну реформу. Ми прекрасно знаємо, що з себе представляє фракція комуністів.

- Але тим не менше, ваша фракція вшанувала пам'ять секретаря ЦК Компартії Гуренка, стоячи.

- Якби ми знали завчасно, що це питання буде стояти, ми би на фракції це питання обговорили. Але коли нас поставили перед фактом, ми не стали влаштовувати демарш. Звичайно, Гуренко ніякої поваги у нас не викликає – звичайний компартійний бонза і бюрократ. Але оскільки було питання про хвилину мовчання, немає проблем - ми встали, бо не хочемо дикунством відповідати на дикунство. Не так як комуністи не підвелися, коли ми вшановували жертв Голодомору. Мені здається, після цього у всіх нормальних людей вже немає сумніву, що КПУ треба заборонити і розпустити.

 

КЕРУВАТИ ЖЕКОМ ЛЕГШЕ, НІЖ КЕРУВАТИ ПІДПІЛЬНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ В УМОВАХ ТЕРОРУ

- Днями Яценюк заявляв, що до кінця цього тижня ви проведете переговори щодо кандидатури. Тягнибок запропонував вашу кандидатуру, або свою, є зрушення?

- Переговори йдуть постійно, безумовно вони мають певний позитивний ефект. Є заява трьох лідерів: Кличка, Тягнибока і Яценюка, які чітко сказали, що має бути єдиний кандидат від трьох сил на посаду міського голови, і має бути єдиний кандидат від трьох сил на кожному окрузі. Ми від цього відступати не збираємося.

- А щодо вашої кандидатури?

- Ми можемо подивитися різні рейтинги, соціологічні дослідження. Вони показують, що у мене доволі висока підтримка. Але посада мера - не самоціль. Для мене самоціль, щоб ми перемогли в Києві загалом, ми як кияни, як суспільство. Щоб в Києві нарешті була припинена ця ганьба і відновилося самоврядування.

У нас є моя кандидатура як одна з тих, яку ми можемо запропонувати нашим партнерам, ми вже її запропонували. Далі йдуть переговори і визначення, хто буде єдиним кандидатом.

- А який у вас рейтинг?

- Мені важко сказати, в останні парламентські вибори по списку "Свобода" набрала 17,5 %, якщо врахувати, що виборець свободи ідейний і дисциплінований, то в таких порядках ми повинні вирахувати мій рейтинг. Я не збираюся влаштовувати міряння рейтингами. Але враховуючи, що рейтинг "Свободи" в Києві зростає, в нас є результати інших соцопитувань, які показують, що після виборів він перевалив за 20%.

Тому кандидат, якого підтримуватиме "Свобода", стартуватиме як мінімум з такої позиції.

- Але за останніми рейтингами центру Разумкова, ви посідаєте лише четверте місце і ваш рейтинг нижчий за Попова...

- Рейтинги можуть бути визначені за різною методикою. Але в будь-якому випадку, по всім дослідженням я фігурую у трійці-четвірці топ-кандидатів, і мій рейтинг є доволі серйозним. Я не хочу казати мій, чи не мій рейтинг, це те, що заробила партія.

- У "Свободи" інших варіантів немає? Якщо є, які?

- Олег Тягнибок як лідер "Свободи". Про це теж публічно говорилося.

- Всередині партії ви визначились?

- Може бути варіант і мій, і Тягнибока. Це залежить від багатьох обставин: що нам потрібно, що наші партнери скажуть. Це ж не тільки наше рішення, його приймають три сили.

Я не виставляю свої амбіції, я шантажем не займатимусь і не скажу, що я мав в одному місці рішення опозиції, і все одно піду на вибори сам. І "Свобода" не скаже: "Ми все одно виставимо Іллєнка або Тягнибока, незалежно від того, що ви там собі навирішували". Бо це неправильно, це шантаж і політичний авантюризм.

Буде якесь спільне рішення, від цього ми будемо відштовхуватись.

- Ну добре. Чи вважаєте ви, що для посади мера у вас є достатній господарський досвід?

- Я розумію, що це звучить катастрофічно нескромно, і хтось вважатиме після цього, що у мене манія величі. Але вибачте, а Степан Бандера в 23 роки мав організаційний досвід керувати найбільшою підпільною організацією Європи?

- То ви порівнюєте Київ з підпільною організацією?

- Ні. Я просто кажу, що це менеджмент. Я думаю, що керувати ЖЕКом легше, ніж керувати підпільною організацією в умовах терору. Я просто скажу, що в країні ми часто знаходимося в полоні ідіотських міфів про так званих господарників, які нібито аполітичні і є хорошими менеджерами.

От господарник Попов, його команда господарників, яка робить вигляд, що не цікавиться політикою, а займається каналізацією. Вони все в Києві на сьогодні завалили. Наприклад, із снігом. Вони були не готові до цього, просто капітулювали. А "негосподарники" свободівці в ті дні організували свій штаб з розчистки снігу, не чекаючи нічого.

Товариство, давайте будемо говорити відверто: у нас в країні вже 20 з чимось років правлять суцільні господарники. Країна у все більшій і більшій прірві. Цю систему не треба косметично очепурити. Систему треба повністю змінювати. А на це потрібні люди, у яких є політична воля це зробити. Все. Рецепти прості, не треба вигадувати. Подивіться на Грузію, як Америка піднімалась, Ізраїль як будували…

- Але в Грузії на останніх парламентських виборах не підтримали партію Саакашвілі...

- Не підтримали, нічого страшного. Я вважаю там були помилки, але президентська партія набрала 40 з чимось відсотків після реформ. Уявіть, ви розігнали, наприклад, всю міліцію, скільки з'явиться у вас сотень тисяч кровних ворогів з грошима, зв’язками, зброєю?

Чому ніхто не любить проводити реформи, бо це означає ламати всю зогилу систему, всі корупційні механізми. І після таких реформ отримати понад 40% на виборах – це супер. Ющенко, який нічого не робив 5 років, він 5% отримав, а ті, перетворивши країну за 10 років з постсовкової деградованої території на майже європейську державу, отримали 40%

А про мій досвід... Я в політиці з 16 років. Тут пройшов всі щаблі від найнижчого до народного депутата.

До ВР я був депутатом обласної ради 2 роки, уже майже 3 роки очолюю київську міську організацію, до того часу років п’ять я був заступником голови київської міської організації. Ще до того був головою Шевченківської районної організації. Ми з командою пройшли крізь важкі парламентські вибори на окрузі, і що дуже важливо – відстояли результат. Так що в плані управлінського досвіду, в плані менеджменту у мене, я вважаю, достатньо досвіду.

Важливо мати гарних радників і гарних галузевих менеджерів в своїй команді.

- У вас на сьогодні такі люди є?

- Безумовно, ми на це робимо ставку. Нас мають перестати сприймати як хлопців, які гарно говорять, ходять на мітинги, але нічого не тямлять ні в управлінні, ні в бюджеті, ні в фінансах.

Фракція мене відрядила у бюджетний комітет. Мене і Михальчишина, бо дуже важливо розбиратися в бюджеті, фінансах, це основа управління.

Перше, що я зробив, коли партія мене відправила в бюджетний комітет, я почав вивчати бюджетне законодавство. Бюджетний кодекс – моя настільна книга. Я почав читати все, що з цією темою пов’язано. Я ж не спеціаліст в цій темі, я закінчив філософський факультет київського університету.

Але я почав всю цю сферу глибинно намагатися вникнути, щоб розуміти ці всі процеси. Є величезна кількість людей, які мають фахові знання в тих чи інших галузях, вони читають мені індивідуальні лекції з тих чи інших питань.

 В нашій країні сьогодні потрібні люди з волею, з нервами сталевими і з реальною вірою, що вони щось хочуть і можуть зробити. А навчитися технічним речам – не проблема

- На вихідних Петро Порошенко знову заговорив про свою кандидатуру на цю посаду. Чи могли б ви оцінити можливість його обрання єдиним кандидатом на посаду мера?

- Він сказав "якщо Порошенка висунуть". Ключове слово - "якщо". Тобто мова не йде про доконані факти, а про імовірність.

МИ НА ВІЙНІ, І НЕ МОЖЕ БУТИ ЖОДНИХ СТОРОННІХ СПОСТЕРІГАЧІВ

- Давайте поговоримо про ваші спільні акції протесту. 18 травня останній мітинг в Києві. А що потім?

- Життя покаже, покаже активність людей. Можливо 18 травня ми побачимо в Києві сотні тисяч людей, і тоді все стане очевидним. А можливо це буде лише етап.

- Ви вірите, що побачите в Києві на мітингу сотні тисяч людей?

- Рано чи пізно – безумовно. Можливо і 18 травня, все залежить від обставин. Думаєте людям подобається, що регіонали то вибори в Києві не призначають, то пенсійну реформу не хочуть скасовувати. Це все капає, капає…

- Обурення часто можна побачити у Фейсбук, але на вулиці люди не йдуть...

- Я спілкуюся з людьми, насправді бачу, що вони налаштовані радикально.

Наприклад мої друзі, які не пов’язані з політикою. Вони мені кажуть, що вони готові вийти, але тоді, коли буде вже реальна, як вони кажуть, двіжуха. Тобто на мітинг їм йти не цікаво. Їм цікаво йти на реальну революцію.

Знову ж таки це може бути і певна бравада, бо реальна революція – це не завжди так романтично і безболісно, тож можливо у них тоді інший інстинкт включиться.

Але мені здається, що це основне сьогодні – людям набридла симуляція. І те, що ми почали цю акцію "Вставай, Україно" – це дуже добре, бо ми розбурхуємо людей, вони бачать живих лідерів опозиції, люди відчувають якусь динаміку, якийсь рух, скоро це дасть результат, повірте. Тому влада і намагається так дискредитувати ці акції опозиції, вкладає гроші в тролів, роблять все для того, щоб відвернути людей від акцій протесту.

- Але людей відгортають від акцій протесту в тому числі і проплачені бабушки, "професійні мітингувальники"

- Я на 100% з вами згоден. Правду треба говорити – так, це абсолютно неправильно. В "Свободі" є принцип – ми ніколи не використовуємо проплачених людей, в жодній іпостасі: будь то вулична акція, люди які на дільницях працюють, і так далі. У нас всі люди ідейні. Тому я вважаю, що немає бути на акціях опозиції жодної проплаченої людини

- Є шанс, що в Києві 18 травня проплачених мітингувальників не буде?

- Ми двома руками за це.

- Чи спілкувались ви або Олег Тягнибок з Юрієм Луценком після його звільнення? Як ви ставитеся до його ініціатив?

- Я не спілкувався. Про Олега Тягнибока – не знаю. А щодо ініціатив, важливо, щоб всі були на одній лінії фронту і разом йшли у наступ. Ніхто не може зараз грати роль мудрого порадника, який стоїть над процесом і дає поради. Ми на війні, і не може бути жодних сторонніх спостерігачів. Ми разом валимося в цій битві.

Я думаю, що всім вистачить політичного інстинкту і людської мудрості працювати в одній лаві.

Єдине що, я як людина, яка займався масовими акціями в Києві ще задовго до президентства Януковича, можу сказати, що коли Луценко був міністром внутрішніх справ, звичайно, такого бєспрєдєла як зараз не було.

Але я не можу сказати, що міліція сильно сприяла нам. Теж були затримання, на 14 жовтня завжди була проблема, бо на Майдані стояла жменька комуністів, а нас сюди не пускали.

- Ви вважаєте Луценка революціонером або польовим командиром?

- Я вважаю, що Луценко – людина яка займе своє місце в українському опозиційному таборі, безумовною. Але польовим командиром… Для мене польовий командир – це Роман Шухевич, отаман Зелений. При всій повазі, щоб називатися польовим командиром, треба їм бути, це трошки різні речі.

- Але ви готові співпрацювати з ним?

- Безумовно. Ми готові працювати з усіма, хто підтримує базові речі і проти Януковича.

ПРО "ЖИДІВ" І УРГАНТА

- Чи не здається вам дивним, що навіть такі невдалі жарти, які дозволив собі Ургант, стають в "Свободі" приводом для чергового згадування слова "жид"?

- Ми вже про це говорили в суспільстві. Це філологія. З точки зору української мови і філології це слово є літературно вживаним, і не має в українській мові жодного негативного контексту. Негативний контекст слова прийшов до нас з російської мови. А в українській мові ні, а я вважаю, що треба відновлювати справжнє значення слів.

- Але в цьому конкретному випадку воно було використано саме в негативному контексті. Ургант дозволив собі образливе висловлювання, і саме тому в "Свободі" вирішили згадати про "жидів".

- Ну що значить "Свобода" вирішила заявити? Олександр Аронець написав в своєму Facebook, хіба це "Свобода вирішила заявити"?

- Але він є членом "Свободи", її представником.

- "Свобода" має тисячі людей, які мають в соцмережах свої сторінки. Ми маємо вважати, що все, що вони колись напишуть, це офіційна позиція свободи? Це нормально, коли люди висловлюють свої думки.

- А якщо Мірошниченко збирає підписи, щоб заборонити йому в'їзд в Україну, це офіційна позиція партії?

- Так, офіційна, бо коли Мірошниченко збирає підписи – це політичний крок, людина узгодила це з партією і робить певні політичні, юридичні дії. А то людина написала в соцмережі. В соцмережах ви можете прочитати і більш жорсткі речі і казати, що це позиція "Свободи". Ви могли б сказати: "Свобода" заявила таке, якби це був прес-реліз "Свободи", або заява Тягнибока. А решта – можете називати це як завгодно, але то не є офіційна позиція "Свободи".

 

Я ЖИВУ ЗВИЧАЙНИМ ЖИТТЯМ, ЇЖДЖУ ГРОМАДСЬКИМ ТРАНСПОРТОМ

- Як вам перші місяці в парламенті?

- Якихось серйозних змін у моєму житті я не помітив. Відповідальність зросла, і усвідомлення того, що все, що я роблю, пов’язано з безпосередніми функціями парламентаря, має величезне значення для держави і виборців.

Але це не вплинуло на мене як на особистість. Мої звички не змінилися, моє коло спілкування - теж. В побуті так само нічого не змінилося. Я живу звичайним життям, їжджу громадським транспортом.

- В магазин самі ходите?

- Сам. Майже завжди сам.

- І за цінами слідкуєте?

- В міру того, як ходжу в магазин. Детально до копійки я навряд чи скажу, але в цінах орієнтуюся, коли вони підвищуються, я це відчуваю.

- Перед першою сесію нової ВР на 1+1 був сюжет за вашої участі, у вас тоді були два зовсім недорогих телефони, а тепер у вас iPhone 4, статус змусив?

- Це телефон моєї дружини, бачите, він вже не новий і модель не нова, він покоцаний, я його спеціально не ремонтую. Я його забрав і ходжу з ним у Верховну Раду тільки з однієї причини, бо тут є можливість заходити в інтернет. Я не купляв, до речі, новий, я взяв iPhone дружини.

Мені постійно потрібен інтернет. Навіть на засіданні комітету, бо іноді треба документи передивитися. Був варіант купити планшет, але я не захотів, бо він не такий функціональний, тому мати і телефон і планшет - незручно з усім цим тягаться.

- А машину збираєтесь купляти?

- Ні, чесно скажу. По-перше, в мене немає водійських прав, і я не знаю, коли я буду їх отримувати. З моїм графіком це нереально. А купляти права я не буду.

По-друге, у мене зарплата 14 тисяч в місяць. 17 тисяч – це депутатські гроші, але я їх всі використовую на округ: підтримка роботи громадських приймалень, оргтехніка, меценатство. Зараз буду друкувати наклад газети – мій депутатський звіт.

На себе я використовую тільки свою зарплату. За 14 тисяч в місяць – купити машину неможливо, довго треба накопичувати, а я не вмію накопичувати. До того ж я противник кредитів. Я, коли ще не був депутатом, в кредит взяв телевізор. Поки віддавав цей кредит, мені це так набридло, бо я постійно не встигав платити, мені нараховували пеню…

Хоча об’єктивно я відчуваю, що мені потрібна машина. Я багато пересуваюся по місту, мені просто потрібно. Але я поки справлюсь пішки і на громадському транспорті, чи хтось підвезе. Якщо зовсім край, то можна замовити ВРівську машину. Але я замовляю радівську машину лише тоді, коли треба по роботі. По своїх справах не замовлю ніколи, це принципово.

- Я читала, що одразу після виборів ви припускали, що віддаватимете частину депутатської зарплати в фонд партії. Віддаєте?

- Так, ми так і робимо. Віддаємо 10% від зарплати, тої, що становить 14 тисяч.

- Чи є у вас помічники?

- На громадських засадах - більше 20, я вже майже вичерпав ліміт. А за бюджетний кошт - 4 як у всіх. З них одна помічниця сидить в моєму кабінеті в комітеті, займається всією паперовою роботою і по комітету. Інший помічник - в громадській приймальні і відповідає за прийом виборців. Ще двоє - оперативні помічники, коли завал по документах, я їх перекидаю на документи. Коли завал по прийму виборців, вони сидять в приймальні.

- Вони теж члені парті?

- Всі члени партії.

В КИЄВІ ЧЕРЕЗ РОКІВ 30 МОЖЕ БУТИ ЯК В ПАРИЖІ СЬОГОДНІ – 60% АРАБІВ, АФРИКАНЦІВ

- Коли готувалася до інтерв’ю, запитала у читачів у Твіттері, що б їм було цікаво у вас дізнатися. Багато хто питав про законопроект про аборти...

- Таке враження, що "Свобода" сказала щось таке, чого раніше ніхто не говорив. Обмеження абортів декларується величезною кількістю політичних сил в Євросоюзі, католицькою церквою, православною церквою, і великою кількістю авторитетних суспільних інституцій. Республіканська партія США, приміром, так само проти абортів.

Тема ґрунтується на тому, що ми як народ вимираємо і вимремо, якщо не будемо застосовувати радикальних заходів для підвищення народжуваності. Україна - це країна номер один в Європі по кількості абортів. Наша ситуація з абортами – це національна катастрофа.

Нашому суспільству нав’язують ліберальну філософію, яка декларує, що кожна людна – окремий індивід, який вирішує за себе сам, і головне - особистий комфорт. Але якщо особистий комфорт, то навіщо тоді діти, які об’єктивно є чинником дискомфорту з точки зору такого ліберального егоїзму і споживацтва. Так скаже один, десять, тисяча, мільйони. Так нація вимре.

Ну і крім всього іншого – ми вважаємо аборт вбивством ненародженої дитини. Це вже суто моральний вимір.

- Тобто ви думаєте, що люди не народжують через цей особистий комфорт? Але ж їм просто немає за що утримувати дітей.

- Те, що ви говорите, ви маєте рацію. Але тільки суб’єктивно. А об’єктивно це не відповідає дійсності. Якщо ви подивитесь на народжуваність в багатьох країнах, де рівень життя низький, то вона там просто вибухова. А в тих країнах, де панує ліберальна філософія – навпаки. Тут справа не в кількості грошей, тут справа в філософії. Де ліберальна філософія – там не народжують дітей, там нація вимирає. А де НЕ панує ліберальна філософія – там нація росте. До кількості грошей це немає ніякого відношення, це міф.

Норма української родини ще в першій половині ХХ століття була мінімум 4-5 дітей. Я не кажу, що зараз треба змушувати всіх жінок народжувати. Але очевидно, що філософію треба змінювати.

Чому люди роблять аборти - бо немає нормального виховання в школах, в родині, не пояснюють питання статевого життя, починається рання вагітність, венеричні хвороби.

- То може треба почати з виховання, освіти і таких речей, а не одразу забороняти аборти?

- Це комплексне питання, я згоден з вами, що це все треба комплексно вирішувати: і гроші, і освіта, і виховання. Це треба робити разом. Ми ж кажемо, що аборт можливий в випадку, якщо є моральні причини до аборту – у випадку зґвалтування, або коли є медичні показники.

Я переконаний, що абортовий геноцид українців треба припиняти. Інакше ми просто не виживемо.

Давайте виходити з того, що ситуація надзвичайно критична. Треба розуміти, якщо для нас нація має значення як певна цінність, ми повинні чимсь жертвувати, в тому числі особистим комфортом. Якщо ми цього не будемо робити, ми вимремо.

Давайте я скажу це дуже жорстко, але це так: якщо сьогодні не буде ця ситуація змінена, то через років тридцять тут буде така кількість людей, які будуть сповідувати закони шаріату - і от тоді вони вже будуть заборонять аборти. Паралельно вводячи обв’язкове носіння паранджі. І весь лібералізм тоді теж закінчиться. Це жорстко і трохи емоційно, але саме до цього все іде.

- Тобто ви натякаєте на те, що …

- Так. Я натякаю на те, що в Києві через років 30 може бути як в Парижі сьогодні – 60% арабів, африканців і так далі.

- Але ж заборона переривання вагітності веде до збільшення "підпільних абортів".

- Є багато дискусій щодо цього питання. Ми готові слухати людей, їхню думку. Але, товариство, оцініть наслідки.

Ці всі натреновані за гранти люди, які махають прапорами проти абортів, це ті ж самі, які виступають одночасно за гомосексуальні шлюби, за всиновлення дітей гомосексуалістами, за знищення традиційних цінностей сімї, церкви, за легалізація наркотиків.

Але насправді з жінками і з усіма ми готові дискутувати, консультуватися, але грантоїдівську тусовку ми слухати не збираємось.