"Відповідь Чемберлену": наші дні?
У 1927 році Радянський Союз у відповідь на англійську ноту розгорнув масштабну пропагандистську кампанію "Наша відповідь Чемберлену". Прохання англійського міністра закордонних справ припинити антианглійську пропаганду та підтримку революційного уряду Китаю обернулося ще більшим шквалом критики та насмішок.
Подібну відповідь, тільки на цей раз Європейському суду із прав людини, минулого тижня продемонструвала українська влада.
У день, коли суд ухвалив рішення на користь незаконно затриманого за участь у мітингу Веренцова, українські суди відповіли новими арештами та штрафами.
Рішення ЄСПЛ є обов'язковими до виконання в Україні. І рішення, що його було прийнято в справі Веренцова, несе багато обов'язкових змін.
Як відомо, у 2010 році Сергій Веренцов отримав 3 доби арешту за відмову припинити акцію протесту на вимогу міліції. Суд визнав, що права Веренцова були порушені, і зобов'язав Україну виплатити йому 6000 євро. Однак, разом із цим суд визнав, що в Україні відсутнє законодавче регулювання мирних зборів.
За рішенням ЄСПЛ, указ Президії ВР СРСР 1988 року визнаний як такий, що суперечить Конституції, а локальні акти місцевої влади – як такі, що суперечать Конвенції про права людини. У зв'язку із цим, суд вирішив, що притягнення до адміністративної відповідальності є порушенням права на свободу мирних зібрань.
Вершиною ж цього рішення є доручення Комітету міністрів Ради Європи проконтролювати забезпечення права на мирні зібрання в Україні.
Втім, рішенням ЄСПЛ українську судову гілку не налякаєш.
Впродовж кількох днів працював конвеєр судових рішень у Вишгородському районному суді, який ухвалив два адміністративних арешти та близько 20 штрафів за порушення порядку проведення мирних зборів. Причому, у справі Максима Панова суд присудив 7 діб за організацію акції, якої насправді не було.
Схоже, будь-який візит до офісу президента в Нових Петрівцях можна розцінювати як проведення акції протесту...
Фактично, усі ці судові рішення – це готові позови до Європейського суду із прав людини, які Україна в чергове програє. Однак, що ще гірше, поява арештів за мирні зібрання – це колосальний удар по євроінтеграційним устремлінням української влади.
У пошуках панацеї
Очевидним наслідком рішення ЄСПЛ має стати прийняття в Україні закону, який регулюватиме свободу мирних зібрань. Історія такого закону вже досить давня, оскільки впродовж багатьох років влада, незалежно від кольору, намагається просунути вигідні для себе положення. Зусиллями правозахисників та громадських організацій вдалось свого часу зупинити прийняття драконівського 2450.
Після цього законопроект був майже повністю переписаний за участі правозахисників, і в жовтні 2012 року винесений на голосування – однак не набрав необхідної кількості голосів.
Як це не дивно, але його не підтримала опозиція, представники якої не безпідставно побоювались, що сама наявність закону навпаки дасть владі легітимні важелі заборони протестів.
Сьогодні ЄСПЛ повернув питання прийняття закону на політичний порядок денний. Але залишається ризик, що його прийняття знову зайде в глухий кут.
Важливим завданням для правозахисників є забезпечення підготовки якісного тексту, який відповідатиме духу європейського права. Це завдання не з легких, з огляду на радянські підходи й мислення представників внутрішніх органів. У судовій справі над Василем Гацьком, начальник районного відділення міліції доводив, що підставою для адміністративного арешту є організація "несанкціонованого мітингу".
Ось так, двадцять років після зникнення держави, де протести могли бути тільки санкціонованими, міліція не може перебудувати своє мислення в інтересах свободи громадян...
Хороший законопроект однаково не гарантує його ухвалення, оскільки значна недовіра до судів у чергове може викликати протест опозиції.
Водночас, невирішеність ситуації з мирними зібрання не робить ситуацію кращою для опозиції. Підконтрольні суди та міліція не менш ефективно працюють на інтереси влади, ніж можливо прийнятий закон. За допомогою суддівських рішень влада легко може заборонити будь-які зібрання, навіть не вдаючись до пошуку важливих підстав. Яскравий приклад, заборона акції під Межигір'ям на підставі боротьби з наслідками повені.
Загалом, чтиво суддівських заборон може претендувати на комедійний бестселер.
За будь-яких обставин вирішення проблеми з мирними зібраннями – це стратегічна висота для опозиції на майбутнє. І без прийняття повноцінного європейського закону зайняти її не вдасться.
Звісно, що закон має стати тільки першим кроком, разом з яким потрібно усунути абсурдні покарання у вигляді арешту й забезпечити об'єктивність судів. Без поступу в цьому напряму залишається великий ризик, що в 2015 році вся Україна буде місцем заборони для проведення мирних зібрань.
Невеликий вибір і у влади.
Прийняття нового закону – це виконання рішення ЄСПЛ, і Рада Європи уважно проконтролює цей процес.
У протилежному випадку владі залишиться хіба що готувати нову "відповідь Чемберлену".
Анастасія Шимчук, спеціально для УП
