Вирватися з періоду "візового застою"
У час, коли високий градус дебатів щодо перспектив підписання чи не підписання Угоди про асоціацію на Вільнюському саміті Східного партнерства 28-29 листопада трохи спав, залишивши відчуття невизначеності та песимізму – під загрозою зриву опинився ще один важливий євроінтеграційний проект: завершення першої фази Плану дій з візової лібералізації, ПДВЛ.
Одержавши від ЄС у 2010 році завдання та технічні критерії, виконання яких мало би відкрити зелене світло до запровадження безвізового режиму з ЄС, українська влада на різних майданчиках оптимістично запевняла про успішне завершення всього процесу вже через рік.
Втім, обрана тактика бліцкригу не спрацювала. А розрахунок на швидкий ефект від привабливої з точки зору політичних дивідендів перспективи не виправдався.
Перший із двох існуючих етапів ПДВЛ Україна виконує вже майже два з половиною роки. Щоб зрозуміти, що цей період є невиправдано тривалим, варто згадати досвід країн Західних Балкан – Сербія, Чорногорія, Македонія, Боснія-Герцеговина. Албанія – які всього за півтора-два роки виконали всі аналогічні завдання, отримавши право безвізового в'їзду до країн ЄС та Шенгену.
Але найбільш показовим є приклад Молдови, що наприкінці минулого року, попри політичну нестабільність, змогла забезпечити виконання критеріїв першої фази ПДВЛ, маючи абсолютно ідентичні умови, що й Україна. І ось уже наступає на п'яти в цих неформальних перегонах і Грузія, що отримала ПДВЛ лише на початку цього року.
Візова лібералізація: точка відліку
Втім, навіть враховуючи відставання, українська сторона має шанс ще цього року довести серйозність своїх намірів та виправдати очікування громадян, почасти введених в оману гучними заявами про безвізовий режим з ЄС.
Вільнюський саміт Східного партнерства, що відбудеться восени, – прекрасний майданчик як для фіксації переходу України як до другої фази візової лібералізації, так і для вирівнювання хиткого становища, у якому українська влада опинилась в діалозі з ЄС.
В іншому випадку, втрата можливостей зафіксувати прогрес під час саміту означатиме гальмування руху до візової лібералізації впродовж усього наступного року, що пройде під знаком виборів до Європейського парламенту та початком президентської кампанії в Україні. Остання ж, вочевидь, відіб'є бажання ЄС іти назустріч Україні, принаймні до її завершення.
Не варто забувати й без того хитку підтримку перспектив лібералізації візового режиму країнами-членами ЄС та наростаючий вплив правих сил у ЄС з їхньою ідеологією протидії міграційним ризикам та критичним ставленням до ідеї відкриття кордонів для країн Східної Європи. Враховуючи це, зусилля в напрямку завершення першої фази ПДВЛ необхідно подвоїти вже зараз.
Процедури ухвалення відповідних рішень у ЄС передбачають, що Європейська Комісія, ЄК, потребуватиме 2-3 місяці для підготовки доповіді Раді ЄС – вищий орган, що ухвалює остаточне рішення – про прогрес України у випадку, якщо з українського боку надійде звіт, який свідчитиме про повне виконання критеріїв.
Між оприлюдненням доповіді ЄК та рішенням Ради може минути кілька місяців, як про це свідчить минулорічний досвід Молдови.
Саме тому, для фіксації успіху на саміті у Вільнюсі, національний, третій, звіт України про виконання всіх критеріїв першої фази ПДВЛ – має бути передано ЄС максимум на початку червня цього року.
Камені спотикання
Щоб упоратись з мінімумом завдань, необхідна злагоджена робота всіх органів влади, задіяних у процес.
Створений указом президента Координаційний центр з виконання ПДВЛ, залишається із грудня минулого року без голови – останнім керівником був перший віце-прем'єр Валерій Хорошковський. За цих умов дуже легко втратити контроль за процесом та нарощувати темп по виконанню завдань у короткий проміжок часу. Сьогодні самі виконавці нерідко плутаються з тим, хто в країні відповідає за процес виконання Плану дій, перекладаючи цю відповідальність з одного міністерства на інше.
У той же час, очевидно, що успіх, на даному, законодавчому, етапі залежатиме від ефективної роботи Верховної Ради та злагодженої співпраці з урядом, що разом мають забезпечити най скоріше виконання Першої фази ПДВЛ.
У свою чергу, парламентський фронт робіт залежить від порозуміння між владою та опозицією, без солідарних дій яких успіх неможливий, адже жодна зі сторін не може забезпечити результативне голосування самотужки.
Що ж відбувається в цій царині? Тривалий період стагнації змінився певною динамікою лише в другій половині 2012 року з появою суперечливого закону про Єдиний державний демографічний реєстр, ЄДДР, та половинчастого закону про запобігання дискримінації.
Закон про ЄДДР готувався на виконання завдань, передбачених першим блоком ПДВЛ "Безпека документів" із вимогою запровадження біометричних паспортів, без яких громадяни не зможуть скористатись безвізовим в'їздом до країн ЄС.
Втім, є сумніви щодо успішного зарахування даного закону стороною ЄС. Адже
окремі його норми йдуть врозріз із міжнародними стандартами із захисту персональних даних, передбачаючи надмірне й немотивоване зосередження інформації про особу в руках одного державного органу – розпорядника Реєстру. Крім того, закон не пришвидшує, а уповільнює початок випуску біометричних документів.
За визнанням Державної міграційної служби, уповноваженого органу, який розробив План заходів із виконання закону про ЄДДР, – якщо слідувати закону, масовий випуск біометричних документів для виїзду за кордон може розпочатись лише за три роки, що зриває всі мислимі й немислимі терміни виконання ПДВЛ у частині біометричних паспортів.
Експерти ЄС, будучи поінформованими про недоліки та невідповідності, які містить даний закон, не зможуть видати щодо нього позитивний висновок. І спроба видати бажане за дійсне не спрацює в цьому випадку так само, як не спрацювало у випадку законів щодо протидії корупції та дискримінації.
На фоні такого в'язкого та проблемного процесу запровадження біометричних паспортів в українських реаліях, на диво добре виглядає ситуація з безпекою документів у Молдови, яка ще 2008 року розпочала видачу біометричних паспортів; Грузія – у 2010-му; минулого року їх почали видавати у Вірменії, а цього року – в Азербайджані.
Що треба зробити?
До першочергових завдань, покладених на парламент та уряд, також відноситься прийняття внесених змін та доповнень у сфері протидії дискримінації. Зокрема, схвалення Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини з відповідним планом заходів у її реалізації.
Потребує невідкладного вдосконалення й закон "Про захист персональних даних". Нещодавно внесений урядом законопроект враховує більшість вимог і стандартів.
А одна з найбільш чутливих сфер – запобігання та протидії корупції, – потребує додаткових законодавчих актів щодо вдосконалення здійснення фінансового контролю та врегулювання конфлікту інтересів у відповідності до критеріїв та рекомендацій ЄК та GRECO, Групи країн Ради Європи із протидії корупції.
Досі в повітрі залишається вимога створення спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики. Адже існуючий Національний антикорупційний комітет залишається віртуальним органом, який де-факто не збирається й не здійснює жодної політики.
Закон про ЄДДР має бути докорінно "переписаний". З нього має бути вилучена сама концепція ЄДДР як непотрібна й шкідлива, а закон має регулювати виключно перелік та зміст документів, що посвідчують особу та громадянство України.
Завершення законодавчих дій має проходити в тісній взаємодії з незалежними експертами, що допоможуть спрямувати рух не лише за кількісними показниками та законами "для галочки", але й дбатимуть про якість схвалюваного законодавства.
Невдалий досвід ухваленого в жовтні минулого року, але по суті порожнього антидискримінаційного закону та закону про ЄДДР свідчить про те, що ігнорування рекомендацій фахових експертів зовсім не вирішує проблеми, а лише заводить ситуацію в глухий кут.
Адже Євросоюз "не зараховує" закони, що мають "правильну" назву, але позбавлені правильного змісту та дієвих механізмів.
Чим може допомогти громадянське суспільство?
Секрет успіху п'яти вищезгаданих балканських країн базувався на спільних зусиллях уряду, парламенту та громадянського суспільства, які були зосереджені не лише на виконанні технічних завдань, але й на здійсненні комплексних комунікаційних стратегій для формування. З одного боку – адекватного суспільного уявлення про безвізовий режим та його передумови, з іншого – для забезпечення одностайної підтримки країнами-членами ЄС перспективи скасування віз.
Без чітко вираженої політичної волі, що передбачатиме залучення громадських організацій та врахування незалежної експертизи законопроектів, перспектива безвізових подорожей у Європу перетвориться на заїжджену довгограючу платівку, яку не захочуть слухати ані в ЄС, ані в українському суспільстві.
Ірина Сушко, спеціально для УП
