Влада параної
Зруйнувати довіру до опонента, тиражуючи про нього постійну брехню. Змусити витрачати сили не на боротьбу, а на виправдання й захист від постійних нападок. Дурити й "розводити як кошенят".
Це основні засоби боротьби чинної влади з опозицією.
Більше того, лідери опозиції тепер мусять виправдовуватися не лише через газові контракти, убивство Щербаня й квартиру для водія – а й виловлювати бліх через фальшиві листи й заяви.
Не минуло й місяця після гучного скандалу з фейковою новиною УНІАН про "мультиплікаційних ведмедів", які стежать за адвокатом Юлії Тимошенко Сергієм Власенком, як історія знову повторилася.
У неділю до редакції УП надійшов лист від УДАРівця Павла Різаненка, у якому він нібито обурювався, що Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов не поїхали привітати Юлію Тимошенко з 8 березня.
Не минуло й півгодини, як до редакції зателефонувала перелякана прес-секретар Різаненка й сказала, що нічого не розсилала.
І вже трохи пізніше сам Різаненко на власній сторінці у Facebook написав, що лист – це лише провокація "з однією ціллю – розсварити лідерів опозиції та розколоти її на кілька частин".
"Лист Різаненка" став би, справді, чудовим засобом розсварити лідерів опозиції.
Тим більше, що прихований конфлікт існує. Те, що Арсеній Яценюк активно просуває Кличка в мери Києва – є нічим іншим як спробами "спалити" головного конкурента на опозиційному полі перед президентськими виборами.
Більше того, у вихідні до цієї гри підключився Олег Тягнибок, який заявив, що якщо Кличко не піде в мери, то він висуватиметься сам.
Кличко поки мовчить. Але це не значить, що терпіння видатного боксера бездонне. І колеги-опозиціонери можуть отримати УДАР під дих там, де не чекають.
А найгірше, що із цієї підкилимної війни опозиції переможцем вийде як завжди Партія регіонів.
Як стало відомо УП із джерел усередині ПР, поки там зовсім не готові до київських виборів. У регіоналів навіть немає кому очолити київський осередок. Якийсь час тому цю посаду намагалися висунути Віктора Коржа, але той "зіскочив" з теми, пішовши працювати в КМДА.
Була навіть думка відтягувати вибори мера до наступних виборів до органів місцевої влади в 2015 році.
Але, якщо владі вдасться довести неспроможність опозиції висунути єдиного кандидата в мери, то Олександр Попов має всі шанси не лише й далі зберігати за собою посаду голови КМДА, а й стати мером.
Що автоматично означає, що результати голосування в Києві на виборах президента стануть заручниками Партії регіонів. І якщо результати голосування на сотні дільниць скасують за прикладом округу Засухи, то ніхто не допоможе.
І заради цієї мети в команді Януковича не зупиняться ні перед чим. І всі методи стануть у нагоді – від нацькування лідерів один на одного, до відвертих фальшивок і провокацій.
На жаль, київські вибори – це лише один приклад.
Технологія, застосована з фальшивими новинами, як у випадку з УНІАН і листом Різаненка, матиме набагато глобальніші наслідки.
Історія з УНІАН стала шоком для журналістів – саме через те, що виявилося, що не можна довіряти навіть тим, кому звик довіряти роками.
Фальшиві листи у пошті провідних медіа – це вже не просто одиничні випадки, а тенденція довжиною у півроку.
Так, за кілька тижнів до парламентських виборів, у день, коли відбувався з'їзд об'єднаної опозиції, було створено фальшивий сайт УДАРу, який від імені прес-служби поширив заяву від імені лідера Удару Віталія Кличка та лідера Свободи Олега Тягнибока про те, що Яценюк начебто зливає парламентську кампанію заради власних амбіцій.
Наприкінці січня підконтрольний владі сайт "Обозрєватель" оприлюднив неіснуюче інтерв’ю того ж таки Власенка.
Після скандалу з УНІАНівськими "ведмедями" була зламана скринька одного з прес-секретарів "Батьківщини" Наталії Лисової, з якої було розіслане повідомлення, що Власенко справді наговорив про медведів в коментарі УНІАН.
Потім була зламана пошта вже самого депутата, і він підозрював, що фальшиві коментарі будуть слати з його пошти.
І знову на початку лютого на сайті "Корреспондента" намагалися розмітити фальшивий блог Павла Різаненка.
Перетворивши фальшиві листи на масову технологію, можна легко вивести з ладу більшу частину журналістського цеху, яка замість того щоб займатися розслідуваннями, буде змушена перевіряти, чи мав місце кожен навколополітичний чих. Або ж, тиражуючи постійно такі фейкові новини, журналістика буде дискредитована в очах простих людей.
А на виході влада матиме розчароване, демотивоване населення, яке не віритиме нікому, і з радістю продасться ще на 5 років ПР за дитячі майданчики, гречку й аптечку із зеленки й перекису водню від усіх болячок.
Римський принцип "divide et impere" – "поділяй та владарюй"– ще ніхто не скасував.
Українське суспільство, яке пройшло з останнє століття 2 війни, 2 голодомори й 70 років тоталітарного управління СРСР, – на генетичному рівні має достатньо стійку тенденцію до параної.
На побутово-вжитковому рівні вона втілюється в тому, що "всі навколо погані, хороші лише я й моя родина". Така людина живе в перманентному страху, що його хтось неодмінно знову обдурить.
Класичним прикладом такого параноїчного мислення є система влади, збудована ПР.
Призначення до органів влади вихідців лише з одного регіону, збільшення впливу й статків "Сім'ї" – лише зайвий доказ на користь теорії. "Еліта", яка виросла й пройшла становлення в бандитські 90-ті, у принципі й не вміє інакше поводитися. Влада й тотальний контроль для них – це єдиний спосіб гарантувати собі безпечне існування.
Але влада, яка живе в такій системі координат, формує її й для населення. І чим більш незахищеними почуватимуться українці перед податковою, міліцією, судами – тим сильнішим буде параноїчний компонент.
У 2004 році українці спробували вирватися з такої системи, маючи "Месію" у вигляді Віктора Ющенка. Тоді це була гра на антагонізмі Добра й Зла, з використанням колосального ресурсу довіри опозиційного електорату.
Наразі ситуація ускладнена тим, що лідерів опозиції – аж три. І мають вони приблизно однаковий рейтинг. І в них уже немає того ресурсу беззастережної дитячої віри.
Подобається це Яценюку, Кличку й Тягнибоку чи ні, але, якщо вони хочуть чогось більшого, ніж просто потішити свої чоловічі амбіції, – їм доведеться побудувати справді довірчі стосунки між собою. І не підривати довіру інших занадто великими особистими амбіціями.
Інакше влада їх знову "розведе як кошенят". Ще до того, як вони зберуться виводити українців на масові акції протесту.
Тетяна Ніколаєнко, УП
