Справа Луценка: зламана рука правосуддя

Кажуть, під час спілкування з європейськими лідерами на давоському форумі Віктор Янукович сказав, що готовий випустити з-за грат Юрія Луценка, якщо він звернеться за амністією.

Обіцянка ця – не більше ніж блеф. Бо Луценко ніякої амністії просити не буде. Адже тоді доведеться визнати себе винним.

Українська влада ж не робить нічого, щоб у цій справі дотримуватися хоч примарних рамок пристойності.

У п'ятницю в Печерському суді мали розглядати позов Юрія Луценка до заступника генпрокурора Рената Кузьміна та суддів Печерського і Аппеляційного судів.

Незважаючи на бажання бути присутнім у суді, екс-міністра на Хрещатик 42-А не доставили, а натомість за два дні до того спішно повернули з лікарні "Оберіг" до Менської колонії.

Крім того, суддя вирішив, що возити Луценка в суд надалі буде дорого, тому він буде спілкуватися з судом в рамках системи відеоконференції, яку на виконання нового КПК вже завезли до Мени.

Таким чином, влада позбавить себе не лише витрат на бензин і конвой, але й убезпечить від численних заяв Луценка.

Перший такий крок це було зроблено ще влітку 2011, коли заборонили відеофіксацію засідань у справі Луценка. Але екс-міністр і в цих умовах завжди примудрявся доносити через грати свої заяви. Тепер же йому це можуть заборонити робити натиском кнопки на пульті судді.

В принципі, позов до Кузьміна і суддів і був способом для Луценка знову з'явитися в Києві, адже розгляд його справи про службові зловживання у касаційній інстанції, Вищому спецсуді заблоковано.

Як відомо, адвокати Луценка ще в серпні подали касаційну скаргу, але її розгляд не призначено досі.

У грудні адвокат Луценка Олексій Баганець навіть подав скаргу до Окружного адміністративного суду Києва на бездіяльність Вищого спеціалізованого суду, який протягом тривалого часу не призначає дати розгляду касації на вирок екс-міністру за посадовими злочинами. Але адмінсуд відмовився відкрити провадження.

Як з'ясувалося в грудні, причиною тривалої бездіяльності спецсуду було те, що суд не міг прийняти секретний том зі справи Луценка.

Виявилося, що в одного з головних судів країни не було спеціального приміщення для ознайомлення з секретними томами справ.

Лише 19 жовтня СБУ надала дозвіл Вищому спецсуду на провадження діяльності, пов’язаної з держтаємницею.

Але тоді з'ясувалося, що немає допуску до держтаємниці в судді Тетяни Широян, яка отримала розподіл на цю справу.

31 жовтня суд знову звернувся до СБУ з проханням надати судді допуск. Служба безпеки майже півтора місяці розмірковувала над цим питанням, хоча зазвичай на це витрачається 2 тижні, і тільки 14 грудня дала допуск судді.

Ще через 2 тижня, 28 грудня Печерський суд передав нарешті таємний том справи.

Але, як стало відомо "Українській правді", на цьому перипетії справи Луценка не закінчилися.

Вже наступного дня суддя Широян взяла собі відпустку на 5 днів. Втім і після відпустки та новорічних свят суддя на роботу не вийшла. Кажуть, Широян начебто зламала собі ліву руку.

В суді провели ще раз "автоматизований" вибір судді, і справа дісталася заступнику голови суду Михайлу Вільгушинському, тому самому судді, який влітку приймав ухвалу про незаконність порушення справи проти Леоніда Кучми.

В ВССУ вирішили, що не comme il faut дві "політичні" справи вішати на одного суддю, і справа знову повернулася до Широян.

Тепер, як стверджують джерела "Української правди", суддя Широян час від часу телефонує на роботу, і питає, чи не перерозподілили ще справу на іншого суддю.

Ці дії судді викликають обурення в колег, які розповідають один одному, що за згоду розглядати справу Луценка Широян начебто отримала службову квартиру.  

"Українська правда" 25 січня звернулась до суду з запитом, коли суддя Широян пішла у відпустку та на лікарняний, а також , чи проводився повторний розподіл справ, та про інші деталі справи. 11 днів суд не відповідав, а після дзвінка з нагадуванням надіслав листа, що через великий обсяг інформації відповідь дасть лише після 20 лютого.

Однак, доволі сумнівно, щоб лише через "саботаж" і невдачі однієї судді справа зависла на півроку.

У цього саботажу може бути ще як мінімум два чинники.

По-перше, українська влада навряд чи поспішає пускати справу Луценка до Європейського суду з прав людини.

Другий чинник - справа Луценка стала заручницею того безладу, який відбувається у Вищому спецсуді.

Посади суддів Вищого спецсуду отримували часто люди "перевірені" і "знані" у коридорах влади. Але не завжди фахові. До касаційного суду серед інших потрапили люди без досвіду роботи в апеляції, які не можуть ухвалу без помилок написати.

Крім того, Вищий спецсуд з літа не має голови. Як відомо, Леоніда Фесенка влітку призначили суддею Верховного суду. "Це була рокіровка Ківалова. Він обіцяв Фесенку посаду голови Верховного Суду, а голова Вищої ради юстиції (кум Ківалова) Володимир Колесниченко мав посісти посаду голови Вищого спецсуду. Але проти Колесниченка виступає Портнов", - розповів співрозмовник УП.

Поки обов’язки голови суду виконує один з найдосвідченіших суддів Станіслав Міщенко, який ще з 1990 працював у Верховному суді.

Влітку Міщенка цілком невипадково посадили в колегію у касаційній скарзі Тимошенко. Можливо, це було частиною ціни за право розраховувати на посаду голови суду. Справа Луценка може бути ще однією частиною ціни.

А правосуддя зачекає.