Битва за порядок денний

Політичний порядок денний є стрижнем, навколо якого обертається вся політика. Увага, зусилля, боротьба і рішення політичних сил точаться навколо його ключових питань.

Особливість політичного порядку денного полягає в тому, що він визначає не тільки поведінку політиків, а й ЗМІ, громадських організацій і суспільства загалом. Тому, фактично, хто контролює порядок денний – контролює всю політику.

Порядок денний формується по-різному. Частина питань визначається владою, як структурою яка уповноважена приймати рішення.

Влада ж реагує на питання, які торкаються великих (пенсіонери) або впливових (олігархи) суспільних груп. Частину питань нав’язує громадська думка представлена журналістами, а ще частина – незалежними подіями чи обставинами.

Таким чином, в демократичних суспільствах влада може контролювати лише частину порядку денного, тоді як в недемократичному – весь. Контроль за порядком денним дає можливість нав’язувати суспільству далекі від його інтересів проблеми і робити їх особливо важливими.

Тільки за 2012 рік українська влада двічі нав’язувала на порядок денний питання мови, таким чином прикриваючи економічні провали і проштовхуючи корупційні закони. Подібна ситуація мала місце і в 2009 році, коли уряд почав активно боротися проти пташиного грипу після того, як грянув "педофільний скандал".

В Україні контроль влади за порядком денним все ще неповний, тому важелі впливу має і опозиція. Перешкоджання роботі влади дозволяє їй нав’язувати свій сценарій.

Чудовий приклад блокування парламенту регіоналами проти надання Україні ПДЧ в НАТО в лютому 2008-го. Впродовж кількох тижнів вони зробили другорядне питання одним з ключових для ЗМІ та суспільства.

Значно менше можливості впливати на порядок денний має суспільство, особливо українське. Через низький рівень організованості громадяни рідко можуть поставити конкретне питання в топ порядку денного, однак і такі приклади існують – справа Макар.

2013 рік стане черговим полем бою за порядок денний, тому подивимося, хто з чим може прийти.

Влада

Українська влада володіє унікальним порядком денним – його неможливо зробити публічним. Дерибан землі, корупція, приватизація портів, залізниці тощо – все це серед головних питань, але їх не можна винести на загальне обговорення. Тому владі потрібні будь-які емоційні виклики, які всіляко відвертають увагу.

Одвічними заготовками для цих цілей завжди були питання мови, УПА і НАТО. В цьому контексті прихід в парламент "Свободи" можна розглядати як подарунок владі.

В разі необхідності замилити скандал із сином чи корупційну оборудку, завжди можна внести на розгляд парламенту чергову ініціативу Вадима Колесніченка і картинки бурхливих бійок облетять світові ЗМІ.

Тим не менше, в цьому році на порядку денному влади, окрім звичних ініціатив, будуть дві масштабні: Митний союз і нова Конституція.

Перша ініціатива визначатиме політику впродовж першої половини року, щонайменше з двох причин. Економічна криза притискатиме владу, і можливість виторгувати додаткові кредити чи газові знижки буде для неї важливим аргументом.

З іншого боку, вступ чи не вступ в Митний союз є ще й питанням торгів із Заходом.

Загалом ситуація аж надто нагадує 2004 рік і вступ України в ЄЕП, коли ізольований Кучма підписав угоду із застереженням, а парламент, незважаючи на погрози опозиції, – ратифікував її. Скоріше за все подібним чином розвиватиметься ситуація і тепер.

Другою важливою причиною є російський інтерес в Україні, який активно просуває Митний союз і референдум.

Прийняття закону про референдум і активізація в цьому напрямі кума Путіна не можуть бути простим співпадінням.

Цілком вірогідно, що не бажаючи брати на себе особисту відповідальність за рішення вступити в Митний союз, Янукович підтримає ідею зробити це через референдум.

Нова Конституція – ще одне питання порядку денного 2013 року від влади. Зараз це питання не є надзвичайно актуальним, оскільки воно прямо пов’язане з президентськими виборами. Однак воно може стати серйозним засобом відволікання уваги, особливо якщо туди внести другою державною російську мову.

Опозиція

Відсутність контролю за порядком денним ось вже 3-тій рік найбільша проблема опозиції. На тлі регіоналів, які жили в парламенті проти ПДЧ, сучасні опозиціонери виглядають манірними хлопчиками.

Фактично, опозиція замість того, щоб нав’язувати свій порядок денний, постійно грає у владний. Звісно, що ключовим опозиційним питанням є звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, і кожен раз, коли парламент буде паралізований через відсутність прогресу у цьому напрямі – це шанс нагадати суспільству і світу про несправедливість, яка мала місце щодо них.

Відсутність таких кроків з боку опозиції, відправляє колишніх лідерів в інформаційне забуття, з якого повернутись буде важко навіть вийшовши з тюрми. Хоча, здається, декого в опозиції така ситуація більш ніж влаштовує.

Ще одне питання, яке опозиція мала б максимально нав’язувати на порядок денний – корупція на найвищому рівні. Зрозуміло, що відкати, корупційні тендери, і дерибан є джерелами провладної сили. Радикальна протидія корупція зменшує ресурси влади і знищує суспільну довіру до неї.

Сьогодні ж безвольна опозиція залишає без уваги навіть ту боротьбу проти корупції, яку активно ведуть журналісти і громадські діячі.

Нарешті є питання, які опозиція зобов’язана зробити пріоритетними: вибори в Київраду і перевибори в 5-ти округах. Це питання політичної відповідальності і довіри вже до самих лідерів опозиції.

Суспільство

Порядок денний суспільства в 2013 році визначатиме економічна криза і свавілля влади. Придушення бізнесу, оптимізація зарплат, безробіття, криза соціальних виплат – з одного боку, і свавілля мажорів, корупція, рейдерство, бездіяльність правоохоронних органів, судів – з іншого, складають класичний набір проблем пересічного українця.

Однак, ці проблеми дуже рідко стають надбання політичного порядку денного, де готові кілька тижнів жити проти ПДЧ, але не готові навіть годину блокувати антинародний бюджет чи призначення сумнівного кандидата на голову НБУ.

Зробити суспільні проблеми політичним надбанням може масовий протест, але для цього потрібна організованість і взаємна довіра, особливо довіра до нових лідерів, політичних сил, рухів тощо.

З позиції сьогоднішнього дня шанси нав’язати свій порядок денний залишаються у всіх. Переможців визначить час, але головне не забувати: хто контролює порядок денний – контролює політику.

Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Демократичний Альянс, для УП