Доки ж УкрІНТЕІ заважатиме акулі?

"Наука повинна бути ключовим елементом у подальшій модернізації нашої держави".
Віктор Янукович

"Науковці повинні бути арбітром, що показує об'єктивні шляхи виходу з кризи…".
Віктор Ющенко

"Уряд приділяє і приділятиме надзвичайно серйозну увагу розвитку науки, техніки та найсучасніших технологій".
Микола Азаров

Ставлення державної системи до науки та інноваційної діяльності визначається не гаслами, а практикою.

Поки преса та міжнародна спільнота ковтає слину, переварюючи черговий, після Євро-2012, мегапроект "інноваційного технопарку "Bionic Hill" з багатьма нулями інвестицій у "офісні площі", а пересічні громадяни виряченими очима спостерігають за живою акулою в "Ocean Plaza" – прямо поряд із тими дивами реальні українські вчені намагаються зареєструвати інноваційні розробки з чорного ходу, у темряві, зчитуючи інформацію з лазерних дисків пальцями...

УкрІНТЕІ: Український інститут науково-технічної і економічної інформації Державного Агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Сюди приходять не лише для того, щоб скористатися однією з кращих науково-технічних бібліотек.

Сюди з усієї України з'їжджається рожевий цвіт нашої науки: "щойно інтронізовані" кандидати, доктори, а також вчені секретарі інститутів, яким кортить ознайомити громадськість із найновішими дисертаціями.

А також, і що головне(!) – всі учені-практики, які реєструють та депонують тут "НДДКР": науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи.

Судячи з компліментарних заяв щодо ролі науки усіх без виключення українських урядів – тут повинна б постійно засідати уквітчана державна комісія, і, немов гарячу випічку, відбирати для грантування та негайного втілення найновіші відкриття, дослідження, методики, алгоритми: адже відповідний відділ називається не лише "реєстрації", а й "аналізу НДДКР, дисертацій і технологій"...

Та жодна комісія тут, звичайно, не засідає – та однаково візит вченого, і особливо молодого, до УкрІНТЕІ – це важливий і трохи урочистий процес. Адже саме тут офіціалізується та перетворюється на публічне надбання результат діяльності наукового співтовариства!

...Ви підходите до парадного входу, і перше, що бачите – це вивіску про виставку-продаж модного ганчір'я. "Жіночі костюми, взуття, пальта, косметика" – написано над барельєфом чоловіка, який необережно заглибився у книжку.

Гешефт роблять ліворуч по вході – там, де колись розміщався саме зал реєстрації та мікрофільмування...

Зрозуміло, що це від безвиході – але ж симптоматично...

Добре, то де ж у осередді української технічної науки потрібний відділ? Охоронець втомлено відмахує рукою кудись собі за спину та вгору: що саме вгору – ви чітко розумієте, роздивляючись величезну, на пів скла, так щоб навіть останньому, вибачайте на слові, вченому було ясно, табличку: "Ліфт не працює".

Десь за будкою вахтера та за залом бібліотеки вам вдається знайти якісь сходи: це воно.

Тож ви претеся, оминаючи розбиті стільці, високо нагору брудними сходами, роздивляючись по дорозі палеонтологічні поклади пилюки та паперових стаканчиків на навколишніх конструкціях, різнокольорові пасма грибку на вікнах та бетоні, та намагаючись не переламати ноги і не заплутатися у кабелях та "скрутках", що під химерними кутами перетинають майданчики між поверхами.

По дорозі ви минаєте "Український центр трансферу технологій" (УкрТрансфер), де безсумнівна технологічність трансферу до нього електроенергії надає вам друге дихання: відкілясь високо згори звисає довжелезний подовжувач, до якого затяжкою приєднано пластмасову турецьку розетку; жмутки кабелів прикручено просто до сходових поручнів...

Кінець-кінцем, ви дістаєтесь до чи то напів-вибитих зі стіни, чи то не повністю вставлених до дерев'яної лутки жерстяних дверей із завітним написом "Відділ держрєєстрації та аналізу НДДКР, дисертацій і технологій".

Відкриваєте їх, і опиняєтесь у кампанії дуже приємних людей, чоловік із 25. Науковців. Але... у повній темряві…

"Ми вже втретє сюди їздимо – каже жіночка, вчений секретар одного з обласних університетів. – За два тижні до Нового року тут взагалі не працювали, бо електрики не було; вчора працювали лише три години. А сьогодні обіцяють дати електроенергію!".

Час неквапом спливає у бесіді з візаві, облич яких ви не бачите. Ви встигаєте обговорити і принципи вітчизняного фінансування науки, і нові вимоги до подання науково-дослідних робіт на лазерних дисках, і аспекти роботи програмного забезпечення для формування кодів "РК", "ОК", "ОКД", які необхідно надати для реєстрації науково-дослідної роботи.

Адже це теж не просто: відповідне програмне забезпечення не запускається на нових версіях Windows, не те що там під стандартним для світової науки Linux!, тож для заповнення електронних форм кожному науковому закладові доводиться тримати спеціальний комп'ютер під управлінням застарілої Windows XP.

Про те, що власне дослідницькі роботи необхідно здавати у форматах комерційного офісного пакету приватної корпорації замість вільних/відкритих форматів – навіть не йдеться: за багато років до цього всі вже остаточно звикли...

За годину у коридорі, врешті, спалахує тьмяне світло половини люмінесцентних ламп. Як ви розумієте з переговорів персоналу, – десь чи то у підвалі, чи то на горищі запущено бензиновий генератор, який подає електричний струм на частину розеток...

У кабінетах вас зустрічають героїчні працівниці відділу, які сидять у шубах, пальтах та головних уборах: приміщення практично не обігріваються, тож вони перевіряють документи і вносять дані до електронної бази, дмухаючи на пальці...

Власне, тут все тримається лише на цих людях: не зважаючи на "сталінградські" умови, працівники УкрІНТЕІ залишаються стоїчними, безвідмовними та ввічливими. Вони свідомі власної ролі: якби реєстрація припинилась, ніхто б у вітчизняній науці ніколи нічого не захистив, не видав і не упровадив.

Тоді усі дослідження можна було б спокійно пакувати до шухляд, або, краще, перекладати англійською і одразу відсилати за кордон: здається, що почасти саме так нині й робиться. І якщо це дійсно так – то що в цьому дивного?

***

Минулого разу я реєстрував тут дослідну роботу 2009-го року – і бачив таку саму турецьку розетку, прив'язану до поруччя сходів. Ліфт тоді так само не працював, а от чи лутку вкритих жерстю дверей було видрано зі стіни – їй-бо, не пам'ятаю. Може, що і не було.

Тепер – власне запит. В "Парляменті" немало депутатів постійно занепокоєні лідерством української науки. Особливо – з "молодої генерації". Не кажучи вже про українських президентів та прем'єр-міністрів, цитованих на початку цього маленького фоторепортажу.

Аж до того занепокоєні, що окрім Комітету з питань науки і освіти створено оце новий Комітет з питань інформатизації та інформаційних технологій – з окремим, напевне, фінансуванням, теплими кабінетами та гарним освітленням... А де починається інформатизація всієї української науки? В УкрІНТЕІ. Так ото ж...

Так от, поки оце не розпочалось супер-мега-будівництво "Bionic Hill", чи поки ми там до зимових Олімпійських ігор не почали готуватись, або до стрибків з ворохтянського трампліну на Марс – чи не можна було б, шановні панове депутати, прем'єр-міністри та президенти, направити до УкрІНТЕІ бригаду електриків, бригаду ліфтерів, та ще й додати до них одну-дві бухти електричного кабелю?..

Я розумію, звичайно, що з економічної точки зору – це зовсім не те, що з "девелоперського" бізнесу навколо "Віonic Hill" відсотки, вибачайте за каламбур, девело-перти. Не той масштаб.

Але ж може вийти і так, що "Віonic Hill" ви відкриєте, офісів та житлового фонду там фірмa "UDP" набудує – а от дослідницькі інститути наповнювати буде нічим. Бо усі вітчизняні "науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки" до того часу або погризуть у темряві миші – або потрафить у сирих приміщеннях грибок.

І буде у вас черговий житловий квартал, з дуже інноваційною назвою. Але – без інновацій.

Тобто, без "науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок".

Щоправда, широку торгівлю модними ганчірками і в "Віonic Hill" можна буде організувати. Але чи буде така діяльність саме тим, чого очікують представництва світових інноваційних компаній від "української кремнієвої долини", як ви полюбляєте висловлюватись – то є велике питання...

Залишається додати, що прямо поряд із УкрІНТЕІ днями відкрито "Найбільший в Україні торговельно-розважальний центр "Ocean Plaza", де у "найбільшому в Україні акваріумі" розміщено, відповідно, найбільшу в Україні акулу.

Чим несвідомі громадяни величезно торговельно-задоволені, втішені, і через те ще більше купують закордонних товарів, і ще більше розважаються.

А от акулі акваріум трохи затісний. Не може вона там розвернутися, акула, як звикла. І це дуже хвилює меншу, набагато свідомішу частину українського громадянства. Що зменшує на відповідний відсоток кількість співвітчизників, що торговельно розважаються та торговельно-задоволені.

Розумію, що це – абсолютно "не до теми". Але чомусь здається, що і про акулу тут повинно бути. Прямо поряд із кудись-там-трансфером українських технологій через чорний хід, за допомогою турецького подовжувача та бензогенератора.

Бо без цього загальна картина залишається якоюсь наче б то не повною.

Хочеться, знаєте, остаточного рішення. Тобто або надійні тепло та електрику до УкрІНТЕІ підвести. Або – знести вже під три чорти той УкрІНТЕІ, і побудувати нормальний басейн для акули! Найбільший у галактиці!

Що б вона, акула, могла ж, розумієте, нормально розвернутися...

Юрій Радченко, для УП