Що буде після виборів?
"На якийсь час в країні буде конкуренція двох дійсностей – режиму і громадянського суспільства. Все це на тлі всеперемагаючого-голосу-пофігізму, який пристане до будь-якої групи, що набере критичну масу".
Євген Глібовицький, із ФБ
Парламентські вибори-2012 є проміжними для України. Чи може змінити багато чого парламент, який уже, по суті, нічого не вирішує?
Радикально – ні, але потенційно – ще й як. Саме на парламенті без опозиції тримається влада Путіна і Лукашенка. Згадаймо 2004-й, коли Кучмі не вдалося пропхати політреформу, а потім цей же склад Ради легітимізував третій тур виборів.
Зовнішні фактори
Що сьогодні відбувається на глобальному рівні? Напруга між Японією і Китаєм, що при переході у гарячу фазу ударить по світовій економіці…
Іран і Ізраїль, чий конфлікт тримає у заручниках енергетику всього світу.
Обама "номер два", з його ізоляціонізмом і зосередженні на внутрішніх проблемах країни.
Сімейна драма ЄС, котрий починає сам по собі дуже дорого коштувати його "родині". Потенційна боротьба за ресурси Гренландії, Арктики і Антарктики.
Світ лихоманить – та Україна поки що далеко від цього всього.
Країна після 11 вересня 2001 року опинилася на периферії світових процесів, котрі з демократизації переключилися на протидію тероризму і енергоресурси.
Основний вітчизняний зовнішній чинник – це Едіпів комплекс Росії: після вдалого замаху на суверенітет Грузії у 2008-му вона пройшла свої Судети, і від цього гіганта, замученого імперськими потугами, можна чекати чого завгодно.
Варіанти
На авторову думку, найбільш вірогідними наслідками виборчої кампанії будуть:
1. Перемога влади <295 голосів.
Найвірогідніший сценарій: ПР візьме десь 80-90 чоловік за списком, близько 150 мажоритарників і "тушок" з числа опозиції, проте не дотягне до конституційної більшості. Якою вона є, покаже голосування за нового голову ВР.
Такий сценарій був би найбільш бажаним для Банкової: неможливість зміни Конституції була б стримуючим фактором, проте не становила б обмежень для законотворчості чи щодо ринку землі, чи щодо Митного союзу тощо.
Але "чечетовщина" зникне як феномен. Провладний депутат-мажоритарник, котрий вклав у свою кампанію від мільйона умовних одиниць – це не "списочник", чия політична кар’єра залежить тільки від волі кількох партійних босів. Це – не коханка, не водій, не секретарка, не просто родич чи друг дитинства.
Це людина, котра пережила сильний, мінімум тримісячний стрес, котра мусила говорити з людьми, дивитися їм в очі, передавати їм якісь цінності.
Себто вартість такого мандату є незмірно вищою за просто гроші.
Водночас і опозиція не допустила б конституційного введення другої державної чи зняття статті про недопустимість чужоземних військових баз на території України, і залишила б собі плацдарм на 2015-й.
2. Перемога опозиції > 226 голосів
Програна боротьба за лідерів в тюрмі, програний "мовний закон", перемога маркера "свій-чужий" за мовною ознакою для виборця, замість соціальної антирежимної ідентифікації – шулерські, але перемоги влади, котра грає першим номером.
А тріумфально сформовані "анархістами" і "руськими блоками" ОВК дають мало шансів на чесні вибори.
Неякісні списки, відверто слабкі мажоритарні кандидати, повністю зданий Схід і Південь, дуже слабка кампанія в Центрі України на даний момент веде опозицію до поразки.
Автор голосуватиме за опозицію – і тому, поки ще є час, хотів би, щоб вона припинила самознищення.
Перемога опозиції все ще можлива за кількох умов.
Перша – якщо Об’єднана опозиція і УДАР погодять єдиних кандидатів на округи, котрі можна виграти – і не тільки на Заході, але й в Центрі, а це мінімум плюс 30 мандатів.
Друга умова – припинити взаємознищення між ОО, ВО"Свобода" і УДАРом на Заході, на "безпечних" територіях.
Третя – треба негайно брати на приціл Центральну Україну і особливо Київ, де можна і треба вигравати – і забирати електоральне поле Королевської.
Четверта – необхідна більша присутність УДАРу на Сході, де єдиною альтернативою поки що виступає фальшива Компартія.
П’ята – негайно творити єдиний штаб всієї опозиції із захисту виборів: поодинці нічого не вдасться.
3. Перемога влади >295 голосів
У випадку, якщо опозицію вдасться дотиснути, якщо контрольовані владою ОВК дадуть написаний результат, існує вірогідність того, що влада отримає близьку до конституційної більшість, у котру потім "доламає" необхідну кількість людей.
Та це буде Пірровою перемогою влади. Знищивши, по суті, у такий спосіб опозицію, вона займеться самопоїданням. На фоні зростання "Сім"ї" цілком можна чекати сценаріїв а ля Ходорковський.
Загнивання цієї більшості може призвести до поразки Януковича на виборах 2015 року. Чи виникне конструктивне середовище всередині ПР/влади, котре теж буде альтернативою для України?
Економіка. Другий вимір, котрий не надто залежить від виборів, але прямо впливатиме на життя України – це економіка. Її переддефолтний стан через загрозливий рівень державного боргу, ризик інфляції гривні, згвалтування великого і середнього бізнесу членами клану Януковича не дають підстав для оптимізму.
Отже, в економіці на нас чекають два варіанти. Може бути зле – люди працюватимуть на їжу: терпітимуть, економіка тікатиме в тінь, люди з перспективою і надалі масово емігруватимуть, стагнація через неврегульоване право власності триматиме нас в ролі європейської "Нігерії" – потенційно багатої, але суперкорумпованої, а тому нецікавої території.
Думаю, що до 2015 року це – найвірогідніший сценарій.
Але може ще бути дуже зле – зникнуть сірники і сіль – згадаймо "гречану кризу". Не хотілося б тут говорити про "failed state" і можливі зовнішні сценарії – залишимо їх для ситуативних кімнат спецслужб і мозкових центрів.
Фактори впливу
Парламентська опозиція – не єдина альтернатива владному режиму. Журналісти, з їхньою боротьбою проти цензури, заважають владі тихо дерибанити Україну. Чи вдасться Януковичу впровадити закон про наклеп, чи появляться журналісти-зеки?
Правозахисники зараз здебільшого зосереджені на питаннях порушення прав людини в судах, незаконного тюремного ув’язнення. Це – ще один важливий вимір боротьби за демократію, що стосується кожного.
Новий феномен доби – це молоді позасистемні політики, відторгнуті опозицією, такі, як Олесь Доній чи Тарас Стецьків, або ті, що крокують самі – як Володимир Кухар у Тернополі, Василь Гацько, Ігор Луценко і Тетяна Монтян у Києві.
Чи продовжать вони боротьбу після своєї більш ніж вірогідної поразки?
Важливий вимір – хто матиме силову перевагу в суспільстві – кримінал чи міліція – "чорна" чи "червона" масть.
Церква і громадські авторитети? Хто задаватиме референтність? З кого братиме приклад хлопчиська пубертатного віку?
Вони – майбутні громадяни, і якщо "понятія" переможуть переконання – матимемо Януковича і надалі.
Після виборів, які нічого не вирішать, політика знову стане місцевою. Майбутня комунальна катастрофа – вихід з ладу водних, теплових, електричних мереж змусить людей об’єднуватися. Або кине їх у глибоку бідність.
Чи зможуть люди вийти за межі свого порогу, свого поверху, свого під"їзду, свого будинку – на рівень хоча б вулиці, поставити задачу майбутнім депутатам місцевих рад – і обрати гідних?
Дикий капіталізм ставить перед лівим рухом питання захисту прав працівника. А перед правими – захист прав власника. Тому якісне майбутнє можливе тільки тоді, коли матимемо ідеологічну дискусію.
Наступні етапи
Якби Україна була окремою планетою, або хоча б членом ЄС, то графік моментів змін міг би виглядати так:
- вибори до Київради і вибори київського мера – 2013: хто володіє столицею, той задає тренд на цілу країну;
- вибори до місцевих рад – осінь 2014: "вся політика – місцева", кажуть американці;
- вибори президента – січень 2015;
- парламентські вибори – осінь 2017;
- місцеві вибори – осінь 2018;
- вибори президента – січень 2020.
Та наразі живемо в дуже турбулентний період, коли час може піти інакше. Хтозна, можливо, через другу хвилю економічної кризи цей парламент проживе від сили півроку, а ще через півроку Янукович емігрує?
Або якщо путінократія затріщить по швах, і кудись треба буде скинути суспільну агресію?
Насамкінець
Як на мене, до 2015 року кардинальних змін чекати не варто: їх варто готувати. Для них треба програму майбутнього і команду, що зможе організувати людей задля зміни влади. Чи буде у цих людей достатньо волі, морального капіталу, зрештою досвіду?
Можливо, більш реальним буде говорити про 2020 рік, коли клан Януковича вкінець перегниє – за той час можна створити альтернативу. Та чи буде стільки часу – чи дасть його Росія? Скільки з українців не діждеться його, і емігрує або відійде?
Але є віра, що Україна подолає інерцію розчарування і відчай виживання – українці знову шукатимуть один одного, називатимуть спільні цінності, "їстимуть слона дрібними шматочками" – робитимуть сьогоднішній день першим днем майбутнього.
Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП
