Після Януковича
Увесь минулий тиждень пройшов під знаком суперечок ображених народних депутатів з активістами руху "Чесно". Суть аргументації та контраргументації обох сторін уже неодноразово ставала темою численних сюжетів, статей та дописів у соціальних мережах.
Тож варто зупинитися на тому, що, здається, не привернуло уваги – ані учасників конфлікту, ані його коментаторів.
Перш за все, нерозуміння викликає емоційність позиції, що була зайнята народними обранцями, які були незадоволеними результатами моніторингу. Авжеж, це стосувалося переважно опозиціонерів, для яких ці результати засвідчували невтішний факт – у разі, якщо застосовувати до них формальні критерії руху "Чесно", вони не дуже сильно відрізняються від своїх опонентів із провладного табору.
Можна не погоджуватися із цими критеріями, вважаючи, що активісти помилилися з обраною ними методикою порівняння депутатів. Можна вважати, що ці критерії не є рівноцінними, відстоюючи власну позицію, що твій особистий відтінок сірого набагато світліший за той, що є в іншого.
Але в будь-якому разі, для наших опозиціонерів чи не найгіршою стратегією буде їхня звична поведінка – заперечення будь-якої власної провини та зустрічні звинувачення в бік опонентів.
На жаль, в умовах, коли адміністративний та медійний ресурси на повну використовуються партією влади та її сателітами, єдиним можливим партнером у боротьбі за виживання залишається громадянське суспільство. Якими б недолугими, на думку конкретного депутата, не були б представники цього громадянського суспільства та їхні критерії чесності – інших просто немає.
І в той час, коли народні обранці від опозиції затівають справжній двобій з активістами, що їх "несправедливо оцінили", – вони власноруч риють собі могилу.
Певною мірою подібні претензії стосуються й "захисників чесності". Щонайменше деяких із найбільш пристрасних захисників.
Слід зауважити, що в громадянського суспільства просто немає інших політиків, які готові вести з ними хоча б такий діалог. І перетворюючи раціональну дискусію на обмін образами, вони також цементують той режим, за якого будь-яка громадська активність не матиме жодного сенсу. Авжеж, якщо вона взагалі буде можливою в найближчій перспективі.
Активісти мають зрозуміти, що ці образи є свідченням дуже втішного факту – опозиція їх чує. На відміну від влади.
Опозиціонери мають зрозуміти: образи – це не те, що від них очікує громадянське суспільство. Знову ж таки, на відміну від влади.
А той, хто провокує конфлікт чи реагує на провокацію, свідомо чи несвідомо діє всупереч інтересів як опозиції, так і громадянського суспільства. Бо для обох сторін єдиним можливим виходом є конструктивний діалог.
Можна зрозуміти активістів руху "Чесно", які хочуть, щоб депутати голосували особисто й декларували свої статки.
Можна зрозуміти й народних обранців, які відчувають себе некомфортно на одному щаблі із записними корупціонерами лише через те, що пропускали засідання комітетів та не надали своєї декларації.
Але лише якщо сторони зроблять кроки назустріч один одному – це може привести до успіху. Активісти зможуть добитися від депутатів поведінки, що є більш адекватною статусу представників народних інтересів. Депутати зможуть зробити критерії, що більш відповідатимуть реальності – та виправити помилки в досьє, які були складені представниками руху.
Інша риса цього конфлікту, яка є цікавою, але явно знехтуваною коментаторами, – це сам характер критеріїв.
Жоден із них не стосується головної діяльності парламентаріїв – законотворчості.
Фактично, для активістів головним залишаються лише питання того, наскільки добропорядним громадянином є депутат, та те, наскільки сумлінно він виконує свою роботу.
Те, за які закони голосує депутат, при цьому фактично залишається поза увагою. Тобто, депутат, що пройшов усі фільтри руху, але підтримує можливість держзакупівель без процедури тендеру, або мовний закон Ківалова-Колесніченка – тим не менш, залишається взірцем депутатської доброчесності.
Дивно, але проста істина про те, що головною метою діяльності народного обранця є саме створення добрих законів для власної держави – була знехтувана й самими народними обранцями. Замість того щоб наголошувати на цьому прорахунку активістів – депутати почали доводити, що вони насправді набагато "чесніші", ніж здалося представникам "Чесно".
Здається, що сама суть парламентської роботи як такої нецікава ані громадським активістам, ані самим депутатам.
А останнє, погодьтеся, уже зовсім важко пояснити.
Таке враження, що нам абсолютно неважливо, яким чином депутати збираються вирішувати проблеми, що постали перед країною. Головне, щоб люди були добрі. А країна... Ну, якось само воно владнається.
Щоб зрозуміти помилковість такого підходу, не треба далеко ходити. Нам може допомогти чудовий приклад Угорщини.
Там депутати є просто взірцем чесності за критеріями руху. Але країна відчайдушними темпами перетворюється на авторитарний режим. І хоча цим новинам з ЄС на тлі боргової кризи приділяється не так уже й багато уваги, найвищі брюссельські чиновники не приховують того факту, що Будапешт став справжньою проблемою, і найближчим часом до нього можуть бути застосовані жорсткі санкції.
На даний момент, Брюссель заморозив фінансову допомогу країні за те, що парламент зробив діяльність національного банку залежною від волі угорського прем'єра Віктора Орбана, аби той міг і далі перерозподіляти фінансові потоки на власний розсуд. І перш за все, для виконання свої популістських обіцянок, що завдає економіці Угорщини серйозної шкоди.
Не менше занепокоєння викликають утиски незалежних ЗМІ та конституційна реформа, яку прийняв парламент, незважаючи на масові акції протесту. Новий головний закон фактично дозволяє Орбану узурпувати владу, використовуючи слабкість нинішньої опозиції. Остання встигла скомпрометувати себе перед попередніми виборами, що й привело партію діючого угорського прем'єра "Фідес" до влади.
Нічого не нагадує?..
Тим не менш, економічна ситуація в Україні набагато гірша за угорську, що є чи не єдиним шансом для наших опозиціонерів перехопити ініціативу. Але саме це й буде для них найбільшим викликом, у разі якщо їм це все ж таки вдасться.
Відсутність можливості взяти гроші в борг просто не дозволить діючому уряду втримати ситуацію після виборів. За найоптимістичнішими прогнозами, курс гривні вже найближчим часом опуститься нижче відмітки 12 гривень за долар. Усі штучні механізми, що вже зараз готуються до використання задля гальмування цього процесу – штучні перепони на шляху грошей, як то обмеження на зняття банківських депозитів та проведення валютно-обмінних операцій, – призведуть лише до погіршення ситуації. Перш за все, для звичайних людей.
І це – лише в разі, якщо справи у світовій економіці будуть іти відносно добре.
Але вірогідність того, що 2012 рік увійде в історію як рік нової хвилі фінансово-економічної кризи, надто висока.
Можливий вихід Греції з Єврозони та інші проблеми ЄС, гальмування росту китайського ВВП та потенційний військовий конфлікт з Іраном, який може підняти ціни на нафту до захмарних показників – усе це може зіграти роль детонатора для нових проблем. Для експортно-залежної української економіки ці зовнішні проблеми будуть більш ніж актуальними. І якщо таке станеться, воно фактично означатиме смертний вирок для державних фінансів.
Уже зараз треба зрозуміти, що в найближчому майбутньому держава буде просто неспроможна виконувати свої соціальні зобов'язання. Це прирече наших нинішніх "покращувачів" на швидке політичне забуття. Хоча б тому, що нинішня політична еліта просто не буде розуміти, навіщо їй розпоряджатися бюджетом, з якого нічого не можна вкрасти.
...Здавалося б, до чого тут початок історії про опозиціонерів та рух "Чесно"?
Справа в тому, що ті, хто претендують на зміну ситуації в країні після свого приходу до влади, і ті, хто претендують на право контролювати можновладців – мають зрозуміти наступне:
За умов економічної катастрофи, з ефективним управлінням країною зможуть впоратися не просто "добрі люди" – а лише політики із реальною програмою вирішення економічних проблем країни.
І якою б ця програма не була, вона обов'язково включатиме в себе болісні, але необхідні бюджетні скорочення та серйозні структурні реформи, за яких цілі когорти державних службовців втрачатимуть роботу. Усе це буде проходити на тлі тотального зубожіння населення.
І без уміння вести діалог із суспільством, пояснювати причини своїх кроків та говорити неприємну, але необхідну правду – ці зміни навряд чи уможливляться.
Отже, для того аби пережити шок перших місяців і років руїни "після Януковича", політикам, що претендують на місце альтернативи, уже зараз треба розуміти – як вони мають діяти одразу після отримання влади. І вже зараз треба вчитися доносити суть цих планів до громадськості, чимдуж намагаючись знайти порозуміння з населенням.
А громадянському суспільству вже зараз треба знати, що від політиків варто вимагати не лише загальних чеснот, а, перш за все, конкретної програми дій та її негайного впровадження всіма можливими засобами.
І діалог навколо руху "Чесно", на жаль, засвідчує, що розуміння всієї складності ситуації в обох сторін поки що немає.
І найгірше в цьому є те, що часу з кожним днем залишається все менше.
Олександр Голубов, спеціально для УП
