Залізничний аутизм

Чи бували ви коли-небудь у славетному місті Уйгород? Не бували?

А може, ви бували в місті з романтичною назвою Запороє? Теж ні? Ну, тоді мерщій до київського залізничного вокзалу. Він якраз пропонує поїзди до цих міст – Ujgorod та Zaporoje.

Пропонує зовсім віднедавна – від початку футбольного чемпіонату Європи. Того самого Євро-2012.

Про казкові міста – дещо згодом. А поки що пригадаймо: що було на столичному вокзалі раніше?

Та просто ганьба була: звичайні – хай навіть дуже чіткі й зручні – таблиці розкладу руху поїздів, де українською мовою, та ще й майже без помилок, було зазначено всі пункти призначення потягів та найбільші проміжні станції, через які кожен із них прямує. Досить було кількох секунд, щоб знайти потрібний поїзд, час його відправлення та іншу належну інформацію.

Ну, хіба ж можна було з такою ганьбою зустрічати гостей великого футболу?

От і замінили ті таблиці – електронними табло. Вони показують усі поїзди спочатку українською мовою, потім російською, а потім... Власне, визначити ту мову так і не вийшло, але, принаймні, вона є латинописемною. А тримовне електронне табло – це вам не цяцьки-дрицьки.

По-перше, поїзди в ньому впорядковано не за назвами кінцевих пунктів за абеткою, як було раніше – а за часом відправлення.

Тож, щоб знайти потрібний поїзд, вам треба переглянути все табло від початку й до кінця. Чималеньке табло, треба віддати належне: попри всіх зусиль влади, поїздів із Києва відправляється все ще багато, тож отак одразу потрібного й не знайдеш.

По-друге, назви проміжних станцій у табло не влізли.

Що поробиш: електроніка – річ тонка. Тож їх винесли в окрему графу, і дають не всі одразу для кожного поїзда, а по одній, коли-не-коли замінюючи. Тобто, і мова, і назви поїздів протягом кількох хвилин залишаються ті самі, тільки назви проміжних станцій мерехтять і мерехтять. Ні, не всі разом: спочатку для деяких поїздів, потім ще для деяких... І так по декілька разів.

Уловити в цьому якусь систему – отак от із першого разу й не вийшло.

Угледіти потрібну вам станцію за цих умов – то величезне щастя. Дочекатися потрібної вам мови – то щастя ще більше. Тож і не дивина, що тепер біля табло стоїть і стоїть натовп: зловити потрібну вам інформацію менш ніж за півгодини ви практично не маєте шансів.

І справді: звідки ж пасажирові знати, у якому кутку того табло раптом вигулькне на декілька секунд потрібна йому станція?

Зате як же по-модерному все це виглядає!..

Одне тільки запитання залишається відкритим: навіщо взагалі була оця модернізація, навіщо було витрачати чималі кошти? Щоб зробити зручнішим інформування пасажирів? А чи просто щоб похизуватися та напустити туману? Якщо перше – тоді доведеться із сумом констатувати: ефект вийшов цілковито протилежним.

І тут не можна бодай побіжно не згадати про київський міський транспорт – автобуси й тролейбуси.

Були вони в столиці так само ганебно застарілими – аж раптом перед самим футбольним чемпіонатом надійшла велика партія новітніх білоруських автобусів та вітчизняних тролейбусів. Хай навіть їх виявилося в декілька разів менше ніж було урочисто обіцяно.

Що відрізняє новітні європейські засоби міського транспорту? Перш за все, електронні маршрутні табло замість анахронічних табличок. Отакі запровадили й у нас. І навіть кращі.

Що зазначено на цих табло "у Європах"? Кінцевий пункт прямування й вузлові зупинки – ото й усе. У Києві ж вирішили зробити ті табло у вигляді рядка, що біжить, із переліком ледь не всіх зупинок, які автобус чи тролейбус проїжджатиме.

А що? Красиво! Коли представники міської влади приходили до парків і депо й дивилися на презентаційну електроніку, усе виглядало дуже й дуже добре.

Одне лише лихо: інформаційна користь від тих рядків, що біжать, виявилася нульовою. Бо поки той рядок пробіжить усі зупинки від початку й до кінця, автобус чи тролейбус ледь не дві зупинки проїде. Пасажирові, що чекає на нього на зупинці й намагається з'ясувати напрямок його руху, користі від того геть ніякої.

Авторів електронного розкладу поїздів на вокзалі та електронних маршрутних покажчиків на міському транспорті об'єднала одна й та сама риса:

Вони розписалися, що самі ані поїздами, ані міським транспортом не користуються. Ніколи й за жодних обставин.

Вони просто не змогли поставити себе на місце пасажирів – ну, от не вийшло в них, фантазії забракло. Не знають вони, уявити собі не можуть, як це – бути пасажиром, і що тим пасажирам потрібно. Тож і підійшли до проблеми так, як змогли: "Щоб красивенько було".

Але повернімося до самих поїздів.

Окрім Уйгорода та Запоройого, електроніка пропонує пасажирам ще чимало не менш екзотичних мандрівок.

Ну, от, наприклад, Воройба – Vorojba. А ще Котіуяни – Kotiujany. А ще загадкове І Т Шевченко – I T Shevchenko. А ще Полтава Іуйнаі – Poltava Iujnai, – то, мабуть, уже якесь угорське місто.

Скажете, не треба прискіпуватися, бо в деяких мовах латинська літера J позначає звук "ж"? Узагалі-то, так: у французькій, румунській, португальській, каталонській... Ото, здається, і все.

В англійській ця літера читається як "дж". В іспанській – як "х". В італійській такої літери взагалі немає. У більшості ж мов – тобто в усіх германських, окрім англійської, в усіх без винятку латинописемних слов'янських, у латиській та литовській, у фінській, естонській та угорській, зрештою, у латині – літера J читається в один-єдиний спосіб: як "й".

Українська мова – буцімто, слов'янська, і гості Києва про це здебільшого знають. Тож і намагатимуться прочитати всі ці назви саме так, як наведено вище.

Та річ навіть не в тім.

Ніде у світі, окрім як на залізничному вокзалі міста Києва, ці назви не пишуться в такий спосіб! 

Якщо іноземцеві потрібен Ужгород, він шукатиме Uzhhorod або Uzhgorod, можливо, Ungvar – тільки в будь-якому разі не те, що написано на табло. Якщо гостеві України потрібно поїхати до Запоріжжя, він шукатиме на табло Zaporizzhia або, у крайньому разі, Zaporozhye.

Шукатиме до посиніння – але так і не знайде.

Зрозуміло: залізничні начальники гімназіїв не кінчали. Але ж витратити максимум двадцять гривень, щоб купити один примірник виданого англійською мовою атласу України, – вони могли б? Виходить, що не могли.

На думку спадає навіть зовсім страшне: а раптом ті залізничні начальники ніколи в житті не чули слова "атлас"?

Але й це ще не все.

От скажіть: чи зможете ви вгадати логіку, за якою треба писати Dnipropetrovsk, але Dneprodzerjinsk? А як, по-вашому, треба писати латинкою назву міста Роздільна? Не знаєте? Razdelnaia – і ніяк не інакше! Так само, як Nikolaev, Rovno, Znamenka, Kazatin, Shepetovka, Hutor Mihailovskiy, Hmelnickiy – але Ivano-Frankivsk, Kamyanec Podilsky, Mohyliv Podilsky…

А як ви гадаєте, чи зрозуміють іноземці, що Vinnica та Vinnitca – це одне й те саме місто?

А є ж іще міжнародні поїзди!

Російській столиці дуже й дуже пощастило: її на табло написали як Moscow. Хочеться зняти капелюха й низько вклонитися радянській школі: слова "Moscow", "Krasnaya Square" та "Vladimir Ilyich Lenin" після її вишколу міг – і дотепер може – безпомилково написати англійською мовою навіть найзапекліший двієчник. Утім, і тут, як казав Козьма Прутков, не вір очам своїм: оголошують поїзди на Москву як "train Kiev – Moskva"...

Ідентифікувати Briansk як Bryansk і навіть Voronej як Voronezh – іноземні гості, припустімо, теж зможуть. І навіть здогадаються, що St Peterburg – це не моя помилка, написано саме так – це те саме, що Saint Petersburg.

Що вже точно зажене їх у глухий кут, то це назва Warshaw. Наскільки відомо, міста з такою назвою не знає жодна мова світу.

А тепер – запитання винятково для геніїв, які досконало володіють дедуктивним методом. От цікаво: чи здогадається хто-небудь, що таке Kishineu? Чи бодай один іноземець упізнає в цій абракадабрі місто, чия назва практично всіма латинописемними мовами пишеться однаково: Chisinau?

Молдавській столиці взагалі не пощастило більше за всіх. Якщо українською мовою її написано як Кишинів, то російською – як... Кишинэу!

Знову й знову крутиться те саме запитання: навіщо було запроваджувати латинописемний варіант розкладу руху поїздів?

Ну от навіщо?..

Щоб було зручніше іноземним гостям, які не вміють читати кирилицею, – а чи просто щоб замилити очі?

Якщо людина розмовляє власною, вигаданою мовою, не зрозумілою ані для кого іншого, – це є чіткою ознакою психічного розладу, відомого під назвою "аутизм".

Але ж це всі ми з вами, платники податків, з наших кишень оплачували цей претензійний бенкет дурників – не лише ганебний, а й непридатний для користування! Це за наші гроші ми тепер мусимо червоніти!

...А взагалі, яке ж щастя, що Україна залишається залізничними задвірками Європи!

Що з Києва не ходять поїзди в такі міста, як Parij, Rim, Briussel, Jeneva, Stambul, Afiny та Vena!

Бо якби ходили – київський вокзал уже точно провалився б крізь землю від сорому.

Борис Бахтєєв, спеціально для УП