Протести долають рекорди: хвиля народного гніву чи передвиборчий піар опозиції?

Спекотний сезон відпусток та канікул зазвичай аж ніяк не підігріває готовність українців виходити на вулиці. Але цього року очікуване літнє затишшя забарилося. 315 подій у березні, 321 у травні, 323 у червні – Центр дослідження суспільства вже тричі за квартал повідомив про досягнення нового місячного максимуму протестів за майже три роки спостережень, з жовтня 2009 року.

Моніторинг Центру – поки що єдиний в Україні проект, який збирає дані про всі, незалежно від їх тематики та чисельності, фактичні протестні події, репресії та поступки з більш ніж 180 загальнонаціональних, обласних та активістських сайтів.

Вибірка сайтів сформована таким чином, щоб представляти протестну активність в усіх регіонах та в усіх секторах громадянського та політичного активізму.

Тому ми посилаємося на дані Центру як на найбільш достовірне джерело інформації про протестні події.

За ці три роки ми були свідками остаточного фіаско попереднього президента, перевиборів, а згодом – численних реформ та законопроектів, які "покращували" життя практично кожного українця, від школяра до пенсіонера.

Ми бачили в новинах тисячі підприємців на Майдані, повалення паркану під ВР розлюченими пільговиками, виступи вчителів за підвищення мізерної заробітної плати й проти закриття учбових закладів та студентів проти комерціалізації освіти.

Не припинялися маловідомі широкій громадськості локальні конфлікти щодо забудов, зарплат, земельних проблем і несправедливості правоохоронної та судової систем.

Урешті, одвічні опоненти, КПУ й "Свобода", разом з іншими праворадикальними організаціями бережуть традицію вшановувати червоні дати календаря вуличними акціями.

Однак попри таку кількість приводів заявити про свій рішучий протест, навіть у найгарячіші місяці чисельність акцій не досягала 300. Наприклад, у листопаді 2011 і 2010 років, на піку протестів "чорнобильців" та під час Підприємницького майдану – було зафіксовано, відповідно, лише 291 і 292 протестні події.

Кількість протестних подій по роках

Здоровий глузд підказує, що запасати сірники та сіль зарано. Проте чи можна сподіватись, що терпець суспільству починає уриватися?

Підготовка до виборів

Скептики нагадали б, що не за горами вибори до ВР. Наближення "судного дня" – надійна прикмета почастішання мітингів на підтримку чи проти учасників виборчих перегонів. Та сама причина пожвавлює публічну активність і опозиції, і влади, що хапаються за кращий-ліпший привід виступити на стороні простого люду.

Прийняття закону про мовну політику, сказали би скептики, забезпечило всі складові передвиборчого шоу. З одного боку, влада догодила "блакитному" електорату й може звітувати – обіцянку виконано!

"...Люди хотят иметь возможность реализовать свои права в языковой и культурной сферах. Они просят не навязывать им свою волю, а дать им право самим выбирать, на каком языке им разговаривать. Потому Партия регионов будет защищать право выбора каждого человека", – так пояснює ситуацію депутат від ПР Михайло Чечетов.

З іншого боку, опозиція отримала прекрасний привід відважно та безкомпромісно виступити на захист мовних інтересів україномовної частини суспільства, показавши себе затятими борцями на останньому рубежі, далі якого відступати вже нікуди.

"Окупаційна влада, у всьому наслідуючи дії російського царату та совєцького тоталітарного режиму, поставила собі за мету знищити українську націю – відібрати нашу історію, культуру, віру, мову", – так коментує закон Олексій Кайда, голова Тернопільської "Свободи". Закон негайно мобілізував правих, котрі здатні додати гостроти й видовищності будь-якому публічному конфлікту, а заодно викликати в деяких поміркованих виборців думки про принцип меншого зла.

Статистика протестів частково підтверджує гіпотезу про те, що рекорди – провісник парламентських виборів.

Хоча мітинги на підтримку певних політичних сил ще не розпочалися, за перше півріччя сталося принаймні 112 протестів, які стосувалися мовної проблематики. Власне, 25% червневих протестних дій були присвячені провокативному закону.

Позапартійні та партійні праві – передусім, "Свобода" – взяли участь у половині з них. Загалом, партії жваво зреагували на закон – 68% подій відбувались за їх ініціативою чи участю. Для кращого розуміння, середній показник участі партій та політиків за 2011 рік та перше півріччя 2012-го – 34%.

Лише до 10 подій причетні тільки громадяни без організаційної чи партійної символіки або невідомі, і ще у 18 епізодах відзначилися патріотичні організації та ініціативні групи: "Відсіч", Студентська ініціатива Львівського національного університету та інші.

Не применшуючи патріотичні почуття тих громадян, хто приєднався до акцій проти мовного закону, підведемо підсумки: рушійна сила червневих рекордів – праві та опозиційні партії, котрі керуються почасти ідейними міркуваннями, почасти – раціональним передвиборчим розрахунком.

На початок пробудження широкої громадськості – мовний конфлікт аж ніяк не схожий.

Примноження локальних конфліктів

Але втримаймось від передчасних висновків. Навіть виключення конфліктів щодо мовного закону з аналізу не пояснює: чому весна-2012 виявилася найбільш протестною за останні три роки? 

Є причина – є реакція.

З початку реформаторської діяльності "біло-блакитного" уряду хвилі масових виступів припадали на прийняття чергового скандального закону чи кодексу. Але цієї весни законодавчих ініціатив влади, порівняних за ефектом із Податковим кодексом або законопроектом "Про державні гарантії виконання рішень судів", який обмежував гарантії "чорнобильцям" та іншим пільговикам – не було. Тим більш несподіваними є протестні рекорди.

"Порядок денний" весняної протестної активності – це чисельні локальні проблеми й конфлікти, а не єдиний всеукраїнський привід.

"Чемпіонати закінчуються, досягнення залишаються" – такі слогани заповнили Київ наприкінці червня. Не коментуючи "досягнення", доповнимо – застарілі проблеми лишаються також.

За перше півріччя із приводу трудових конфліктів та захисту робочих місць відбувся 71 протест на 43 підприємствах. Проблема торкнулася навіть футболістів: гравці ФК "Нива" відмовилися розпочинати гру через затримку заробітної плати. Дехто із протестуючих робітників не бачив зароблених грошей уже рік.

Ремонт доріг до чемпіонату – одне із ключових досягнень, що приписує собі влада. Вочевидь, магістральні дороги лагодили за рахунок інших, місцевого значення. У різних куточках країни активісти заявили про вкрай незадовільний стан дорожнього покриття, що передусім загрожує їх життю, а для мешканців віддалених сіл означає ризик не мати змоги добратись на роботу до міста. Поширеною стала практика обводити вибоїни та ями білою фарбою, указуючи цим на необхідність ремонту.

Ті ж, кому не пощастило на дорозі, можуть тепер виявити, що лікуватись їм ніде – їх лікарню "оптимізовано". У рамках скорочення бюджетних витрат під удар потрапили навіть школи та лікарні.

Особливо гострою ця проблема є для сіл, яким і без реформ бракує доступу до якісної освіти та медицини. Наприклад, на Закарпатті чиновники закривають єдину в селі школу, яку будували на кошти місцевих мешканців через її нерентабельність. Відтепер дітям доведеться щодня долати 5 км до найближчої школи. А в кримському селі Золоте Поле в лікарні не залишилося жодного лікаря, і останні два роки люди обходяться без медичної допомоги.

Звіряче вбивство Оксани Макар сколихнуло громадськість далеко за межами Миколаєва. Дівчина перетворилася на символ міліцейської сваволі й корумпованості – її ґвалтівники й убивці мали всі шанси уникнути покарання завдяки грошам і зв'язкам, якби ця історія не стала публічною. Березневих протестів із цього приводу не трапилося би, якби її історія не була настільки типовою, ще одним випадком замовчуваної, повсякденної несправедливості.

Утім, міліція не завжди бездіяльна. Наприклад, двоє херсонських студентів розклеювали по місту листівки антипрезидентського змісту. "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек, я другой такой страны не знаю, президент которой бывший зэк", – йшлося в листівці. Міліція, котра затримала студентів, розцінила їх дії як групове хуліганство й порушила карну справу. Цим двом пощастило – під тиском протестувальників справу закрили.

Конфлікти із правоохоронцями деколи мають трагічні наслідки. У червні винесено вирок із приводу вбивства у Семиполках: чоловік застрелив міліціонера. Міліцейська спільнота – на стороні колеги, вимагає дотримання закону. Сільська громада підтримала підсудного: стверджує, що його довело беззаконня, котре чинив загиблий. Не виправдовуючи його, розуміють, що змусило чоловіка взяти зброю в руки.

Якщо люди можуть бути жорстоко й безкарно вбитими, що говорити про шанси тварин. Перед проведенням Євро-2012 виявилось, що бродячих собак у містах-господарях чемпіонату забагато. Проблему стали вирішувати самим простим і дешевим способом – спаленням тварин живцем. Еко-активісти та небайдужі не лишилися осторонь. Можливо, через їх зусилля до рішення проблеми стали активніше використовувати гуманніші програми відлову та стерилізації, наприклад, у виконанні Four Paws.

*   *   *

Описані епізоди й теми, звичайно, не єдині, що хвилювали суспільство в цей період і, тим більше, не специфічні для весни 2012 року. Подібні протести траплялися й раніше.

Відмінність – у кількості.

Статистика не дає відповіді на запитання, чому так почастішали низові протести. Можна припустити, що через наближення виборів протестувальники сподіваються, що представники влади будуть схильні йти назустріч їх вимогам. Також вірогідно, що відсутність масштабних всеукраїнських кампаній дає можливість бути почутими місцевим ініціативним групам.

Чому низові протести не переростають в організовану всеукраїнську антиурядову кампанію?

Дійсно, у цьому році уряд рідше є мішенню критики, аніж у минулому. Попри системний характер негараздів зі школами, лікарнями, дорогами, міліцейським свавіллям, реакція на кожен окремий випадок точкова. Хронічні, розпорошені в часі та просторі системні проблеми виявляються неефективними каталізаторами масової мобілізації.

Іншими словами, набагато простіше зосередити зусилля, коли є конкретна загроза й конкретні винуватці – скажімо, Верховна Рада, що готується прийняти новий закон – аніж коли необхідно викорінювати усталену негативну практику. У протилежному випадку, кожна спільнота вимушена самостійно боротися з локальними проявами проблеми.

Отже, спалах місцевих низових протестів разом із передвиборчою активністю опозиції й зумовив рекордні показники першого півріччя 2012 року.

Марина Шпікер, спеціально для УП