Лук’янівське СІЗО. Покращення

Кілька місяців тому журналіст ТВі Костянтин Усов у своєму сюжеті "Тюрма №1" показав жахливу правду про життя ув’язнених у Лук’янівському СІЗО.

Арештанти охоче ділилися відеодоказами нелюдських умов утримання у камерах, відсутності лікування, а також фактами того, як керівництво СІЗО робить бізнес на зеках.

Минуло три місяці, і тюремники добровільно відкрили двері Лук’янівки для журналістів. Репортери мали переконатися, що у скандальному СІЗО "все спокійно" – винні покарані, а побут ув’язнених значно покращився.

Втім, як з’ясувалося під час екскурсії, покращення життя зачепило лише частину персоналу. А умови утримання ув’язнених після гучного скандалу не змінилися, розповіли "Українській правді" колишні і нинішні мешканці СІЗО.

Стільці від благодійників

Замість відремонтованих камер ув’язнених журналістам показали лише адмінбудівлю, в якій відремонтували… три кабінети і туалет.

Крім того, адміністрація зізналася, що покращує умови для свого персоналу за рахунок благодійників, а з бюджету на ці потреби не виділяється ні копійки.

Київське СІЗО

"Колектив СІЗО знайшов внутрішні резерви, зробили ремонт у туалетах і приміщеннях... А ми закупили комп’ютери, принтери, кондиціонери, стільці. Тому що сидять на таких вже допотопних стільцях, що болить і спина, і вся душа болить", - бідкався голова національної профспілки персоналу Державної пенітенціарної служби Олег Андрієнко.

На доказ слів про благодійність на ганок винесли коробки з оргтехнікою від профспілки і поставили прямо на асфальт. У двох метрах від них стояв автозак, у якому смажилися три конвоїри.

Далі журналістів повели до спецчастини, де вони могли оглянути ті самі відремонтовані приміщення.

Спецчастина являє собою низку тісних кабінетів з задушливим повітрям, вузький коридор, у якому легко уявляється тіснява. Усі ремонтні роботи трьох кабінетів, вочевидь, полягали у побілці стель і фарбуванні стін.

Ремонт в адмінбудівлі Лук'янівки - працівникам встановили комп'ютери, кондиціонери і нові стільці

"Той туалет, який ви бачили, він же не тільки для співробітників! Приходять адвокати, слідчі, відділ кадрів. Це ж, так би мовити, наше обличчя. От, сходи зробили – гарно же! Це лише перший крок", - розповідав про успіхи начальник департаменту організації виробничої діяльності та ресурсного забезпечення СІЗО Валерій Пудик.

У свою чергу начальник Київського СІЗО Павло Голубовський запевнив, що життя ув’язнених після фільму про СІЗО покращилося, "були зроблені висновки, у тому числі і ремонт камер".

"Змінилося ставлення до ув’язнених, зараз у нас нема конфліктних ситуацій", - сказав він.

Новий начальник Київського СІЗО Голубовський

Пудик же переконував, що в Лук’янівці розпочали "реконструкцію": капітальний ремонт робиться зі швидкістю 3-4 камери на місяць, а косметичний проводять постійно.

"Ви ж розумієте, що таке камера? Її відремонтували, а через місяць... Не ми її псуємо. Тому постійно проводяться ремонти – міняються розетки, виключателі, фарбуємо стіни, іноді міняємо решітки, двері. Ще ремонтуємо і замінюємо ліжка, закупаємо нові матраци, простирадла...", - запевнив Пудик.

Питання про те, коли журналісти зможуть побачити всю цю красу на власні очі, залишилося без конкретної відповіді. "Ми не можемо таку групу журналістів завести у камери – це режимний об’єкт. От приходьте до нас окремо, ми вас заведемо, навіть посидите в камері!", - пообіцяли журналісту УП. 

"Лук’янівка лопається – там зараз 6 000 зеків"

Про реальну картину життя у Лук’янівці охоче діляться колишні ув’язнені. Зв’язатися із тими арештантами, які і нині перебувають у Київському СІЗО, також не складає особливих проблем.

"Передзвоніть мені ввечері, я зв’яжусь з тими, хто сидить у Лук’янівці, і я вам усе розкажу. З того, що я знаю від них на даний момент, ніякий ремонт ніде не робиться, після скандалу нічого не змінилося", - розповідає колишній в’язень Сергій.

За його словами, ремонт робиться, як правило, силами самих ув’язнених.

"У нас був такий випадок. Родичі хотіли передати шпалери, щоб поклеїти стіни в камері, бо вони були всі у грибку, але міліція не дозволяла – вони зривали ці шпалери", - розповів Сергій.

"Я сидів у багатьох камерах, і всі вони були переповнені. Найбільш переповнені – великі. Наприклад, у "сороковнику" сиділо 52 людини. Сьогодні спілкувався з ув’язненими, вони кажуть, що зараз сидить по 60", - додав він.

Сергій не може повірити, що у Лук’янівці щось змінилося.

"Зараз тюряга переповнена удвічі. СІЗО на 3 500 людей, а сидить – більше 6 000. Можливо, трохи вони і розвантажили тюрму, але як? Порозвозили по таборах?", - прокоментував він інформацію керівництва СІЗО про те, що у Лук’янівці наразі перебуває не більше 3 000 ув’язнених.

"Коли я сидів, у кожному таборі була дільниця посиленого контролю для злісних порушників – це такі окремі бараки. Тобто вони везуть ув’язнених у ці дільниці при таборах, а коли відбувається суд, везуть на суд і на Лук’янівку назад привозять. Таким чином вони розвантажують тюрягу, бо вона просто реально лопається. Я от розмовляв з пацанами, вони кажуть: на 40 людей хата, а сидить 59 людей, тобто 19 людей сплять по черзі", - сказав Сергій.

"СІЗО – це біржа"

Ще один колишній в’язень, а нині правозахисник, який допомагає людям по той бік колючого дроту, Богдан Хмельницький, підтвердив, що "покращення" до Лук’янівки поки не дійшло.

"Я думаю, що це чергова афера про те, що адміністрація СІЗО щось планує робити. Але я не думаю, що вони можуть якось покращити умови перебування ув’язнених", - прокоментував він заяви тюремників про реконструкцію Лук’янівки.

За словами Хмельницького, адміністрація СІЗО не вперше користується допомогою благодійників для ремонту приміщень. Іноді благодійники знаходяться навіть у стінах самої Лук’янівки.

"У 2004 році СІЗО отримало 100 тисяч гривень гранту, і на ці гроші дах кількох корпусів покрили шифером. Це було зроблено за рахунок певних бізнесменів, які там сиділи. Це робиться так: створюються певні умови, скажімо, можуть спеціально перевести в іншу камеру. Людина тільки освоїлася в одній камері, як її переводять, і так кілька разів. Людина не витримує і питає: "Хлопці, що вам треба?" А вони кажуть: "Дай нам шиферу". І цей бізнесмен набирає когось зі своїх зв’язків на волі, і вони привозять цей шифер", - розповів він.

Скріншот з фільму Костянтина Усова "Тюрма №1"

Хмельницький напряму говорить, хто стоїть за усіма "схемами" у СІЗО.

"Шкода, що в нашій країні продаються посади. Наприклад, коли начальник СІЗО купує собі місце, він потім починає його "відбивати". Це все великий бізнес – на харчуванні, на переведенні у санчастину, пронесенні телефонів, наркотиків, спекулювання передачами", - каже він.

"Телефони проносять працівники адміністрації, так само, як і наркотики. Буває, забороняють передавати передачі від рідних, а за 100 гривень передають. Нижчий ешелон працівників адміністрації передає ці телефони і віддає відкат "нагору". Скажімо, зі 100 доларів заносять 30", - додає колишній в’язень.

Він сумнівається, що після фільму про жахи Лук’янівського СІЗО когось покарають, чи що щось зміниться.

"Всі все знають. Начальник оперативної частини, заступник начальника, начальник СІЗО чітко розуміють знають, скільки телефонів заходить. Це чийсь бізнес. Ти займаєшся телефонами, я – посилками, ти заробляєш на телефонах, я – на посилках. Кого карати? Самого себе? Вони краще зіллють когось, якщо буде якась ситуація", - каже Хмельницький.

"Основний потік наркотиків – також через робітників адміністрації. Це ще більший бізнес, ніж мобільні телефони. Де він ще заробить 200 доларів за один день? І цих наркоманів тримають на гачку", - додає він.

Хмельницький переконаний, що пенітенціарна система України перетворилася "на велику біржу".

"Каральна система затримує людей і починає тортури – переведення з камери в камеру, інтриги, коли кажуть, що людина "мусорська". Є стільки різноманітних уловок, що сильна духом людина через 15 хвилин ламається, їй кажуть: "Роби так і так. Хочеш боротися? Ти боротися не будеш, ми тебе тут з’їмо всі разом", - зазначив він.

Фото Дмитра Ларіна, УП