Партійні ігри у відкритість
Хоча виборча кампанія стартує 30 липня 2012 року, на ділі вона вже давно розпочалася. Партії підійшли до найскладнішого випробування – формування списків.
Їм вдалося зберегти закриту виборчу модель в багатомандатному окрузі, що знімає значну частину хвилювань. Але уроки попередніх пертурбацій, коли у партії виявлявся "и не друг, и не враг, а так...", змушують більш виважено поставитися до завдання.
Як не поглянь, а потрібно зібрати кошти на кампанію й не залишитися у разі погіршення політичної кон’юнктури генералом без війська, та ще й виборець, із тих, що не махнули рукою може більш пильно придивлятися, хто зачаївся в тіні "зіркової п’ятірки".
Те, що партії укладають свої списки і підбирають своїх кандидатів в округах, безумовно, є суто їхнім правом. Але важливо те, як вони це роблять.
Варіанти партійного номінування на право стати кандидатом
Більшість партій Заходу діє за дуже й дуже ретельно визначеними у їхніх статутах (у ФРН – виборчим законом) правилами номінування, і кожен партієць розуміє, яким мінімальним вимогам слід відповідати, щоб претендувати на право стати кандидатом від партії.
До таких можуть належати партійний стаж, попередня діяльність на виборних посадах. Якщо вона була успішною, то перевага у номінуванні може бути віддана такій особі.
Таке рішення може ухвалити передбачений статутом спеціальний партійний комітет, що займається виборами (в Україні їх підміняють штаби з тією різницею, що штаб не є партійною структурою), або керівництво партії.
Коли йдеться про партійний список, то також враховуються норми представництва різних груп.
У разі, коли номінантів в окрузі від партії багато, всередині партійної організації місцевого рівня, а саме вона здійснює висунення, влаштовуються попередні голосування, неодмінно таємні. Визначений у такий спосіб претендент стає кандидатом.
Рішення затверджується місцевою організацією. Після цього такий кандидат затверджується таємним голосуванням на загальному партійному з’їзді, делегати на який відбираються також за відомою і передбаченою статутом процедурою.
Інколи система партійного номінування включає попередні вибори. "Класикою" праймеріз є система американського номінування.
США така "дивна" країна, де виборних посад достатньо для того, щоб формування корпусу різних служб робити демократичним, а не родинно-земляцьким. І праймеріз можуть відбуватися не тільки під час висунення кандидатом на пост президента країни, але й на всі виборні партійні посади, включаючи законодавчі органи штату та масу різних посад в округах.
Праймеріз не є обов’язковими, вони можуть відрізнятися від штату до штату (федеративна країна) і від партії до партії, в них можуть брати участь як всі охочі зареєстровані виборці, так і лише члени партії, але якщо вони відбуваються, то відбуваються вони за правилами виборів, закріпленими на рівні законодавства штату.
Претенденти реєструються у відповідному державному органі після того, як сума витрат на кампанію сягне $5 тисяч, і лише тоді збирають кошти у фонд, й проводять кампанію, яка триває значний період.
До загальних виборів (власне виборів) партія повинна на своєму з’їзді чи конференції, якщо йдеться про рівень штату, затвердити такого кандидата. Більше того, на з’їзді знову відбувається голосування.
Звісна річ, на нього впливають результати попередніх виборів, але знову процедура таємного голосування має місце.
Суть праймеріз одна – отримати підтримку партії як її кандидат. Якщо до такого визначення у партії можуть бути дискусії, то після праймеріз і рішення з’їзду машина починає працювати на його перемогу.
Праймеріз – це не самодіяльність партій, не "соціологічні опитування", не набір кандидатів у списки й голосування через sms. Це вибори, хоча й первинні.
Партійні висунення в Україні
Партійні процеси в Україні показують, що поза тим, як партія називається, поза тим, як вона позиціонується щодо владного середовища, як вона себе подає з точки зору ідеологічного спектру, всі вони номінують кандидатів закрито, за стандартним алгоритмом: рішення ухвалюється у колі тримачів основних ресурсів, до якого належить лідерство (власне кажучи, рейтинг), фінансові, медійні важелі і, якщо комусь пощастить, владно-розпорядчі.
Роль місцевих організацій, якщо такі існують, і роль загальнопартійних форумів переважно одобрямсна. Жодною партією не передбачені публічні правила висунення й підбору кадрів на державні виборні посади.
Відмінність між партіями полягає лише в тому, що деякі з них відверто слідують рішенням партійної верхівки, а деякі демонструють прихильність відкритості, прагнучи позірно співпасти з вимогами часу.
Старий добрий "совок"
З-поміж крупних партій до першої групи належать Комуністична партія України і Партія регіонів, які сповідують централізовано-бюрократичну модель ухвалення рішень. У ній значна роль відводиться керівним органам та партійцям, які обіймають посади в системі державної влади.
Списки претендентів від КПУ були в руках лідера партії Петра Симоненка ще у квітні, але про наміри КПУ позбутися партійних пенсіонерів та запропонувати місця в списках більш перспективним кандидатурам, чи то "прогресивним силам", було відомо у листопаді минулого року.
Вже після ухвалення закону про вибори було вирішено, хто піде в одномандатних округах, хто – за партійним списком. Але де виготовлені ці списки, як і на яких підставах відбувалось номінування на право стати кандидатом від КПУ, залишається таємницею.
Вигнанці із КПУ стверджують, що всі рішення в партії ухвалює особисто Симоненко, а партійні органи формуються на основі персональної відданості керівництву.
В процесі ухвалення рішень у Партії регіонів провідну роль відіграє керівництво і партійні наради в різному складі. Такі наради можуть носити неформальний характер за рахунок вирішення питань неформальними, не передбаченими статутом структурами, до яких відноситься, наприклад, виборчий штаб.
Перший заступник голови ПР народний депутат Володимир Рибак ще в травні в інтерв’ю сайту "Оглядач" повідомив, що потенційні кандидати вже відомі. Визначалися вони "на основі опитувань громадської думки". Попереднє схвалення, за його словами, вони проходять у колі, яке визначає політику партії – виборчий штаб, президія партії та два голови – почесний Віктор Янукович і голова Микола Азаров.
Інший представник ПР, колишній голова профспілок Василь Хара в травневому інтерв’ю "Українській правді" стверджує, що хоча різні групи впливу у партії намагаються грати в свою гру, остаточні рішення – за Віктором Януковичем.
"І округ, і список залежать від волі президента. Якщо він не має мене на увазі в якомусь окрузі, йти туди самому цілком марно, – заводить на "кухню" регіонал. – По списку... може знати тільки Віктор Федорович. Правильний список у Віктора Федоровича".
Коли цей "правильний список" буде винесено на з’їзд, він навряд чи принесе несподіванки, якщо лише вони не заплановані. Але судячи зі слів Рибака, з’їзд ПР 31 липня затвердить "п’ятірку" чи "десятку" і надасть право ухвалення подальших рішень Політраді.
Це означатиме, що "правильний список" може змінитися і після з’їзду, як було свого часу в "Нашій Україні", яка перед виборами 2007 року на з’їзді прийняла список кандидатів... за алфавітом, і хто його переписував до остаточної подачі в ЦВК – Бог його знає.
"Праймеріз" чи партійна франшиза
Те, як будується кадрова робота в партіях нового покоління, говорить про те, що вони так само перебувають в орбіті централізації та замкненості, будучи партіями й передвиборчими проектами лідерського типу.
Єдине, що їх відрізняє, то це нижчий рівень бюрократизації, що зумовлено меншою організаційною розвиненістю та меншою кількістю вихідців із радянської партдержноменклатури і зосередженість на PR-складовій.
Нехарактерно для інституту праймеріз виглядає оголошений партією "Україна – вперед!" "праймеріз", в якому здійснюється не голосування за претендентів від партії, які борються за її підтримку на виборах, за право стати кандидатом від партії, а набір людей у список на основі різних like – через голосування в Інтернет чи телефонне.
Партія, як слідує із заяв її лідера Наталі Королевської, готова включити у свої списки тих, за кого відправлять найбільше повідомлень, хоча безпосереднім учасникам лотереї не дають жодних гарантій того, що їхні "нові обличчя" з’являться хоча б у списках.
Поза тим, на заявлених умовах партія теоретично готова ввести в парламент людей, які ніколи не були з нею зв’язані, готова за них відповідати, готова з ними проводити свою політику! Чим тоді є ця партія? Нагадує аналогічний сюжет із "Сильною Україною", що вже завершила свою історію.
"Праймеріз" готовий проводити і "Удар Віталія Кличка", але в цьому випадку ініціатива звучить як звернення до потенційних політичних партнерів проводити узгоджене висунення в певних округах.
Хоча праймеріз між кандидатами від різних партій – потенційне українське "ноу-хау" з туманними перспективами. Сам же список "Удару" для багатомандатного округу – в руках партійних функціонерів.
За словами керівництва, перша п’ятірка уже сформована. Єдиний ризик полягає в тому, що чим більше зростатимуть електоральні симпатії, тим менш контрольованими партією, її внутрішніми правилами та зв’язками можуть виявитися кандидати.
Цей ризик характерний для тих політичних сил, які мають нерозвинену організаційну структуру та брак кадрового потенціалу.
Свого часу він виявився в БЮТ, який у 2006 і 2007 роках надавав своє політичне ім’я багатьом людям, які до партії мали віддалене відношення, що незабаром створило для партії в цілому та Юлії Тимошенко різного роду виклики.
Об’єднана опозиція розсудливо відмовилася від ідеї якихось попередніх ранжувань номінантів. Її лідери, стверджує Арсеній Яценюк, самі краще знають, як правильно розставити кадри.
Напевно, не варто наводити інші приклади для того, щоб упевнитися – в українських партіях право стати кандидатом визначається розпорядниками партії. Це означає, що існує конфлікт між гаслами оновлення політики та звичним, зручним і достатнім для партій порядком дій, коли рішення партійної верхівки достатньо для остаточного вибору.
Реальна модернізація політичних інститутів України, з чим пов’язується і належне управління, не може випереджати інші суспільні та політичні інститути. Але її можуть зумовлювати відкритість виборчої системи, зміна порядку фінансування партій та запит самих партійців, які коли-небудь захочуть зрозуміти, від чого залежить сталість їхньої партії та їхня власна партійна кар’єра.
Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД , для УП
