Час домовлятися?
Ініціатива проведення Національного круглого столу дещо затінила наміри президента й опозиції зустрітися для діалогу. Але привид всезагального Другого Універсалу все одне вже кілька років тиняється Україною. Тому обговорення моральних тем може органічно супроводжувати домовленості в суто політичних колах.
Аби лише високі матерії знов не приховували низькі змови.
Влада й опозиція вичерпали ресурси свого жорсткого позірного протистояння. Причому як усередині країни, так і за її межами.
Адже ані вимоги МВФ про підвищення тарифів для населення, ані умови Росії для зниження ціни газу не мають персональних адресатів. Вони стосуються України загалом.
І навіть у випадку фантастичної раптової заміни всієї влади в Україні, скажімо, на президента Тимошенко, прем'єра Яценюка, спікера Кличка та секретаря РНБО Луценка – нема підстав чекати автоматичної зміни згаданих зовнішніх вимог та умов, від котрих критично залежить країна.
У разі ж менш фантастичної перемоги об'єднаної опозиції на парламентських виборах і навіть здатності створити власний уряд, Україна – якщо нічого не зміниться по суті – опиниться в становищі не кращому, а гіршому ніж теперішній режим. Оскільки матиме ще виконувати й соціальні обіцянки, котрі – незалежно вже від її бажання – покладатимуться на неї виборцями, тепер розчарованими владою Партії регіонів.
Без сумніву, окрім справ Тимошенко й Луценка, опозиція потребує порозуміння із президентом щодо правил проведення майбутніх виборів. І, звичайно, є потреба в з'ясуванні перспектив головних державних активів країни, включно із ГТС та землею. Розбазарювання цих ресурсів, здається, уже вийшло з-під контролю взагалі – навіть із вузько олігархічних, ба навіть "сімейних" позицій.
Потреба Януковича в діалозі з опозицією не менш нагальна й навіть більш очевидна.
При наявному в нього мізерному рейтингу – він уже закрутив усі гайки, що в нього були. Вичерпав усі ресурси платної лояльності чиновницько-бізнесового класу. Задіяв усі кадрові резерви, від яких ще не чекає негайної зради.
Але отриманий результат – нульовий.
Маючи цілий комітет із реформ і цілу так звану програму модернізації, – президент розповідає всій країні, що попросив кандидата на посаду міністра економіки попередньо написати план дій!
Прем'єр-міністр, якого залишено "пахати", нарешті звертається за порадами про нестандартні виходи із сутужного стану до академічних вчених. І вдається до лекцій студентам про можливі провокації щодо реформ влади.
Що за дитсадок?!..
Вивівши з уряду ефективного переговірника з європейського напрямку, президент посадив туди людину, яку всі європейці знають як особистого ворога їхньої підзахисної Тимошенко. Вимагати від цієї людини євроінтеграції! Це навіть не смішно – це нагадує якусь диверсію.
Єдиному управлінцю, чия компетентність не викликає особливих застережень, доручено розбудовувати нехай і конституційну, та все одне дорадчу, а не виконавчу структуру.
Натомість уряд демонстративно послаблено розпорошенням економічних функцій.
Хоча за відомим законопроектом саме кабміну планується передати реструктуризацію НАК "Нафтогаз" "подвійного призначення" – для виконання умов європейського енергоринку і/або створення газового консорціуму з Росією. При цьому розмови про якісь там особисті чи групові впливи, не підкріплені повноваженнями, додатково віртуалізують кабмін як конституційний виконавчий орган.
Янукович знов просуває на керівництво виборчою кампанією своєї партії людину, котра в 2004-му не змогла переможно завершити президентську кампанію, а тепер збирає на себе весь негатив соціальної політики уряду.
Це вже схоже на провокацію проти власної партії.
Нарешті, визнавши перед Радою регіонів, що реформи не йдуть, перетасувавши кадри й роздавши "ювілейні" інтерв'ю, гарант усамітнюється в Межигір'ї. Чи, бува, не ховається там Янукович від свого ближнього та дальнього оточення? Чи, навпаки, не ізолюють його там оті "ближчі"?
Тож попри всю "крутизну" гаранта, глухий кут, у який він потрапив, видно неозброєним оком. Як і певне усвідомлення ним цієї ситуації.
Вихід із глухого кута через діалог з опозицією для такої, як наша, узурпаторської влади – це стандартний рецепт. І оскільки Янукович уже публічно здійснив, так би мовити, самовисування на другий термін, – він має всі підстави шукати легітимності за цим рецептом.
Звісно, першим пунктом розмови має стати питання про долю Тимошенко й Луценка.
Для "поступок" гаранта, принаймні щодо Тимошенко, є всі умови. Завдяки довгим дискусіям на цю тему, в інтерв'ю посла Данії в Україні отримано чітку рекомендацію від ЄС про помилування екс-прем'єра. І вирішення цієї проблеми знаходиться повністю в компетенції глави держави.
На відміну від закону про декриміналізацію, відхилення котрого можна списувати на парламентську більшість, – усі процедури помилування регулюються виключно указами президента. І якщо Янукович дійсно так страждає від проблеми Тимошенко, як розказував про це в інтерв'ю, – то суцільне задоволення для нього становитиме підписання відповідного документу. Тим більше, що вже за своєї каденції він змінював положення в цій галузі президентських повноважень.
Інша річ, що Тимошенко нині знаходиться в процесі ознайомлення із другою справою – щодо ЄЕСУ, про яку практично ніхто не згадує. Але завдяки їй у якості захисника до тіла лідерки має доступ голова фракції БЮТ пан Кожем'якін. На відміну від пана Турчинова, до речі.
Та, можливо, ця справа тому нікого особливо й не цікавить, що в разі розв'язання проблеми першого засудження, друга автоматично повернеться в розряд тих, які припинені за давністю?
Щодо Луценка, то в нього ще є час на апеляцію й касацію, на котрих уже може позитивно відбитися новий УПК у разі обіцяного швидкого ухвалення й підписання. Та й відновлена Верховним судом справа судді Вовка якось сигналізує про незавершеність інтриги...
Цей час, без сумніву, буде й надалі ефективно використовуватись для загартування опозиційного лідера. Адже українська політика потребує політичних репресій не лише для розправи влади над опозицією. Репресії в пострадянській Україні стали джерелом вимушеної довіри громадян до начебто таких, як вони самі, скривджених політичних лідерів. Принаймні способом відмити колишні гріхи. І політтехнологія "мучеництва", нехай розвінчана, у поєднанні із примітивними інстинктами владної псевдоеліти залишається поточною практикою.
А от спосіб застосування цієї практики заради маніпулювання мільйонами виборців саме й може стати предметом обговорення на зустрічі президента й не ув'язнених лідерів об'єднаної опозиції. Точніше – її парламентських очільників.
Усе залежатиме від того, до якої міри й за яку ціну Янукович готовий знову поділитися відповідальністю за свої провалені реформи.
Два роки він покладав відповідальність на "попередників".
Трохи більше півроку в нього є на "другий лист" – покладання провини на підлеглих.
Ну, а парламентські вибори дають йому змогу, впустивши тих самих чи трохи оновлених "попередників" у парламент, знов зіграти ту саму гру.
Опозиція, вимагаючи зустрічі із президентом, але не ставлячи суспільство до відома про альтернативну програму дій у поточній соціально-економічній скруті, іде на цей розподіл відповідальності з відкритими очима.
Європейці та американці, у яких маятник чергування конкуруючих політичних сил працює давно й справно, здійснюючи механізм так званої "політичної відповідальності", не можуть чи не хочуть зрозуміти, як цей механізм використовується проти розвитку, для консервації й стагнації.
А дуже просто: треба лише не забувати про гріхи "попередників"...
У нашому теперішньому випадку гарантією консервації досягнень режиму Януковича в разі допущення ним опозиції до парламентської влади є чинний закон про вибори, який жорстко контролює відбір кандидатів. Варіанти корекції цього закону, уже започаткованої поданням до КС щодо подвійного балотування, – і мають стати відповіддю на питання про результати домовленості.
І тоді загальна схема подій виглядатиме наступним чином.
Влада підвищує комунальні тарифи, причому й на газ – слідом за електрикою та водою. Опозиція кричить, але нічого не може вдіяти. У парламенті опозиція під різними приводами "пропускає" закон про реструктуризацію ГТС.
ЄС парафує угоду про асоціацію.
Вирішуються питання звільнення політичних в'язнів.
НАК "Нафтогаз" реструктуризується у відповідності до третього енергопакету. ЄС іде на сприяння в розв'язанні проблеми труби на боці України проти зазіхань Росії. Обсяги купівлі газу в РФ скорочуються.
На виборах опозиція чесно збирає голоси громадян, яких до останку вичавили підвищені комунальні тарифи. У Верховній Раді формується нова більшість.
ЄС підписує асоціацію. МВФ відновлює кредитування...
Оскільки для високопосадовців уже скасовується вихід на пенсію в 65 років, то й після виборів Янукович може залишити на посаді прем'єра пана Азарова. Тоді нова більшість зможе звільнити уряд лише через вотум недовіри, а призначити новий лише з ласки Януковича.
...Ну, то вже буде інша угода.
А Національний круглий стіл, як і Конституційна Асамблея, як і Євро-2012, і Євробачення, і багато чого іншого – сприятимуть примиренню суспільства з домовленістю еліт. Знову за власний рахунок.
Ну, намагатимуться сприяти.
Якщо, звісно, уже не відбулось якоїсь іншої змови, а сам Янукович не готується до повної капітуляції перед грядущим "царем" на умовах усього лише власної недоторканості.
Ірина Погорєлова, спеціально для УП
