Роздвоєння іміджу, або Один долар за світле майбутнє

Відверто кажучи, першолютневий номер престижного американського видання "The Washington Post" приємно здивував. І мова йде не лише про те, що рідній країні було присвячено спеціальний і добротно оформлений додаток обсягом у шість сторінок. Та й навіть не про те, що надрукований він у виданні, яке свого часу прославилось на цілий світ тим, що його журналісти були біля витоків відомого Уотергейтського скандалу.

Та й, зрештою, ну їх, ті 100 тисяч доларів із державного бюджету! Адже мова йде про імідж країни!

Погодьтеся, приємно уявити як якийсь, умовно кажучи, Джон зі штату Пенсільванія, придбавши за один лише американський долар свіженький номер "The Washington Post", відразу ж випадково натрапляє на цей додаток, і, вдумливо від першого до останнього слова його перечитавши, вмить ловить себе на думці, що йому страшенно закортіло відвідати цю чудову країну під назвою "Україна".

А й справді, якщо вірити додатку – наша держава тепер, через два десятки років після здобуття незалежності, "знову переживає значне економічне зростання", а розвиток і реформи, які мають у ній місце, неодмінно призведуть до "світлого майбутнього".

Сповнений гордістю, переглядаєш інтерв'ю відомих американців українського походження та радієш, що ми є однією із провідних країн у космічній галузі. Більше того, виявляється, що торік у нашій державі було зібрано рекордний урожай, а також те, що вітчизняна гречка – на другому, а пшениця – на четвертому місці за якістю в цілій Європі.

Гортаючи додаток, несподівано надибуєш на статті міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка про диверсифікацію енергоджерел та першого віце-прем'єра Андрія Клюєва про те, що саме зараз настав слушний час для іноземних інвесторів для того, аби відкрити нову Україну та вкладати кошти в її економіку.

Містить додаток і лист-привітання теперішнього президента України до свого колеги зі США Барака Обами.

До заслуг авторів спеціального додатку варто віднести також і згадку про Меморіал жертвам Голодомору, який планується спорудити до кінця цього року у Вашингтоні, на перетині вулиць F Street NW, Massachusetts Ave. та North Capitol Street. У ньому наголошується, що ще в 2006 році в нашій державі "було прийнято закон, який визнає Голодомор актом геноциду проти українців".

І завершує таку собі українську мозаїку в "The Washington Post" окрема сторінка про те, наскільки вдивовижу толерантною до інших релігій є наша держава, та як вітчизняна влада сприяє цьому.

Для такої почесної місії з-поміж усіх можливих релігійних традицій було обрано іудаїзм і Церкву Ісуса Христа Святих останніх днів, тобто мормонів. Перший, швидше за все, було обрано задля зацікавлення представників чисельної єврейської громади в Сполучених Штатах. А згадка про Церкву Ісуса Христа Святих останніх днів, а також про те, що в столиці України кілька років тому було споруджено найбільший у Європі мормонський храм – має місце мабуть через те, що її прибічником є Мітт Ромні, один із найбільш вірогідних кандидатів на посаду президента США від республіканців.

Разом із тим, вихід 1 лютого номеру "The Washington Post" дивним чином збігся в часі з іншою подією, яка мала місце в американській столиці, проте також стосувалася нашої держави.

Того ж дня у Вашингтоні в підкомітеті у європейських справах Комітету зовнішніх відносин Сенату США відбулися, як відомо, слухання на тему "Україна на роздоріжжі: що поставлено на карту для США та Європи". Там мова вже йшла про дещо іншу країну. Щоправда, з тією ж назвою.

Як було зазначено під час слухань, у цій країні не все ідеально з дотриманням принципів верховенства права та свободи слова.

Крім того, у рейтингу економічної свободи вона перебуває далеко не на першому місці.

А суди там є надто заполітизованими.

А тепер знову уявімо собі того самого Джона. Так, саме того, який із Пенсільванії.

Лише якусь мить тому він на радощах збирався придбати білет на літак до Києва, аби відвідати цю далеку та напівказкову країну. Але тут Джон так само раптово натрапляє на трансляцію слухань щодо України. Тепер його ілюзії безжально розчавлено. Він розгублено підходить до вікна, напружено вдивляється десь за небокрай, і ще протягом тривалого часу намагається осягнути незрозумілий для нього парадокс.

Парадокс української дійсності під назвою "Одна країна, але роздвоєний імідж"...

Максим Кияк і Андрій Маріянич, Вашингтон-Київ, спеціально для УП