Україна як ресурс. Або "повзуча" втрата ресурсного потенціалу
Які російські ресурси використовує Україна і які українські ресурси використовує Росія?
Це питання виникає тому, що тривають ресурсні, торгівельні, інформаційні війни на фоні чиновницьких вояжів і пасажів, а деякі держави намагаються залучити на користь своїх проектів чужі надбання. Вони навіть підпорядковують цілі іншої країни своїм.
Це є цілком закономірною політикою в епоху нестачі ресурсів. Адже найближчі роки пройдуть саме під цим кутом зору. Головні компоненти – земля, вода, їжа – потрапляють до розряду дефіцитних.
Росія користується напряму і повністю такими українськими ресурсами: по-перше, землею, яка забезпечує розташування Чорноморського флоту.
По-друге, газотранспортною системою, яка забезпечує проходження російських вуглеродів на Захід.
По-третє, грошима, які Росія отримує від продажу газу Україні.
До того ж Україна надає не просто кримську землю, а землю під військові об'єкти. Тож йдеться взагалі про проблеми безпеки і це підсилює статус цього ресурсу. Адже там не овочі вирощують…
Крім того Росія використовує частково ще й низку вітчизняних ресурсів.
Інформаційний простір, оскільки Україна не тільки транслює основні російські канали на своїй території, а й використовує російський телевізійний продукт на власних телеканалах, переклавши його і зробивши тим самим де-юре своїм.
Інформаційний простір в галузі книговидання і книгорозповсюдження, оскільки Україна не може задовольнити власних споживачів потрібною літературою, навіть перекладною.
Українську продуктову інфраструктуру, яка забезпечує значні російські обсяги споживання, що підштовхує Росію до купівлі цих виробників для зниження власних ризиків.
Україна не має подібного повного використання російських ресурсів, а тільки часткове. Тобто маємо системне використання зі сторони Москви і несистемне зі сторони українців.
Є ще один політичний ресурс, який насправді є досить потужним. Росія багато говорить про співвітчизників, чим непокоїть, в першу чергу, прибалтійські країни. Але вона нічого не робить в цьому плані не на рівні політики.
Так само Україна може скільки завгодно говорити про українців в Росії чи Європі, але не робить нічого, що б мало матеріальний вимір.
Слід визнати, що і Україна, і Росія мають зацікавлення в інших орієнтирах. Але тільки Росія знайшла змогу використовувати ці матеріальні ресурси в політичному плані. Тобто вона навчилася переводити матеріальний ресурс в нематеріальний. Це дозволяє їм максимально підсилювати його дію.
Несиметричного рівня країна має спиратися на інші можливості. Матеріальних ресурсів в неї немає, то йдеться, в першу чергу, про ресурси нематеріальні.
Естонія, наприклад, бачить, що її ресурсом є інтелектуальний. Тому вона вкладає гроші і свій інтерес саме в розвиток цієї своєї інфраструктури. Естонські школярі займають передові місця в світовому рейтингу. Естонія шукає можливість захисту саме в інтелектуальному полі.
Україна, яка не займається своїм інтелектуальним розвитком, намагається захищатися за рахунок підключення до інших проектів, наприклад європейського. Але це теж виявилося марним, оскільки європейський проект скоріше починає співпрацювати з проектом російським, бо має залежність від енергоносіїв.
Американські дослідники колись шукали, де Китай йде на компроміси. І знайшли таку сферу – це була сфера енергоносіїв. Там Китай був згоден йти на поступки. До речі, це єдина галузь в світі, яку великі країни вивчають на рівні прорахунків майбутнього розвитку.
Як українці побудували в Сибіру газову інфрастpуктуру
Може саме це і пояснює поведінку Європи по відношенню до Росії – в цій ділянці вони розмовляють не на рівні сьогоднішніх проблем, а з точки зору проблем для майбутнього.
Україна не дозволяє собі симетричну поведінку по відношенню до Росії. Київ довго думає перед тим, як щось сказати. Наприклад, ми ніколи не дозволимо собі активно підтримати російські протестні виступи. Не можемо уявити собі щось негативне про Росію на вітчизняних телеканалах. А Росія давно дозволяє собі це…
Аналогом асиметричної поведінки є гравці інших рівнів, наприклад, терористи, які здатні протистояти гравцям рівня країн. Причому роблять вони це досить успішно, хоча насправді мають найменший ресурс серед тих, які можливі. Теоретично, будь-який ресурс може працювати – варто лише вміти ним користуватися.
Москва активно використовує ще один важливий, хоча і нематеріальний ресурс. Він виражається назовні різними засобами. То це колишній статус старшого брата, то спільна історія, то слов'янське братерство, то просто справедливість, яка чомусь опиняється не на нашому боці.
На експлуатації звертань до справедливості досить часто побудована публічна аргументація Газпрому, розповідь про яку не сходить з екранів під час газових криз.
Газова війна 2006-го. Нотатки очевидця
Україна жодного разу не використала свої нематеріальні чинники. А вони починаються з Києва як "матері городов руських"... Якщо Москва – старший брат, то Київ – ще старша сестра!
Справедливість теж є ресурсом, який треба підсилювати, а не віддавати одній стороні.
Чому говоримо про несправедливість газових контрактів тільки з власних екранів? Повинні ж говорити всюди. Але для цього треба самим бути більш чесними, зізнавшись скільки у дійсності продаємо назовні власного газу.
Не можна йти на переговори, не маючи за собою ресурсу, в першу чергу, інтелектуального. Але ресурси можуть створюватися самими, якщо це робити не під час переговорів, а заздалегідь. Особливо це стосується ресурсів нематеріальних.
Україна віддала частину своїх ресурсів у повне користування Росії, не отримавши відповідних компенсацій. Так, це інтелектуальний і матеріальний програш. Але програш одного згодом стане проблемою і для того, хто виграв за рахунок партнера.
Світ давно перейшов в нові форми взаємодії, де виграш належить двом сторонам, а не одній. Варто шукати свій шлях саме в цьому напрямку.
Георгій Почепцов, для УП
