Коли "судитимуть" Конституційний суд?
"Держава – це не лише сукупність інститутів, органів, як цьому вчить теорія держави й права. Запам'ятайте: держава – це ще й духовне поле, яке примушує громадян коритися носіям публічної влади, дотримуватися державного порядку, дотримуватись законів".
Із лекції професора МДУ імені Ломоносова Володимира Томсінова
Теорія
Минулого року із трибуни Верховної Ради, під час процедури призначення на посаду судді КС, один із кандидатів дещо патетично, але цілком щиро зізнався, що попасти в це святилище служителів Феміди – найбільша мрія й свідчення кар'єрного успіху для судді.
А й справді!.. Кожен, хто в новинах на ТБ бачив картинку з ошатної зали засідань Конституційного суду, переймався трепетом, коли сановні небожителі в малинових мантіях, з товстими ланцюгами на шиї, оголошували вердикт. При цьому диктор за кадром не забував підкреслити, що рішення КС ніде й ніким не може бути оскарженим, чи відміненим.
Така собі монополія на компетентність і професійну чистоплотність, зафіксована в Конституції, де чорним по білому записано: "КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні".
Більше того, діяльності й повноваженням цього органу в Основному законі присвячено цілий розділ, а в законі "Про держбюджет" – окремий рядок.
Відразу зауважимо: у такому особливому ставленні до КС, українська держава не оригінальна. У всіх цивілізованих країнах цей орган, а в деяких із них цю функцію виконує Верховний суд – перебуває в статусі "священної корови", яка є уособленням вищої справедливості й правової чистоти.
Що цікаво! У нестихаючих дискусіях про надмірні пільги та привілеї українських владоможців, судді КС, зазвичай, не є суб'єктами гучної критики. Хоча їх заробітна платня, пенсійне, медичне, транспортне забезпечення відповідають найвищим чиновницьким стандартам.
І пов'язано це не лише з тим, що ця категорія "слуг народу" не часто попадає в поле зору пересічного громадянина. Скоріше за все, українські платники податків інтуїтивно усвідомлюють, що високі офіційні матеріальні статки суддів КС, при наявності людської гідності й моральних імперативів, мають бути гарантією їх принциповості й непохитності в стосунках з іншими інститутами влади – президент, уряд, парламент...
Не забуваймо, адже згідно 147-й статті Конституції лише "...Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та Законів України".
Практика
На стінах палацу КС на Жилянській висять фотографії всіх суддів, починаючи з 1996 року. Це – гарна традиція, яка, окрім банального задоволення "еґо", наче нагадує власникам просторих мантій "Ніхто – не забутий, ніщо – не забуто!"
Перший раз український КС гучно "гепнув у рейку" у грудні 2003 року, коли прийняв "вікопомне" рішення про право Леоніда Кучми, усупереч прямій нормі Основного закону, втретє балотуватися на посаду президента.
Гостра політична ситуація в країні на той час врешті-решт відбила в другого президента бажання випробовувати долю. А Конституційний суд уперше заслужив іронічний титул "найоб'єктивнішого у світі" серед українських журналістів.
Народний поголос говорить, що коли наступного року високий очільник конституційної Феміди приїхав на "малу Батьківщину" на поминальні дні, йому було дуже "не в кайф" почути від своїх земляків не зовсім стилістично вишукані, але від того не менш справедливі оцінки професійної діяльності українського КС.
Одначе, – це лірика, а ми говоримо про прозу, яка сьогодні перетворилася у відвертий фарс.
Складається враження, що судді КС творчо переосмислили мудрість Конфуція на український лад. Древній китайський мислитель 2,5 тисячі років тому написав: "Благородний муж є твердим у принципах, але не впертим". У виконанні служителів конституційної Феміди це нагадує народне прислів'я: "Закон наче дишло, куди повернув – туди й вийшло".
При цьому розворот "дишла" залишається незмінним – на Банкову.
Уперше таке переконання сформувалося у квітні 2010-го, після вердикту КС про право народних депутатів, обраних за партійними списками, на індивідуальній основі формувати парламентську більшість – всупереч Конституції та прийнятому у 2008 році тим же КС рішенню.
Відсутність жорсткої реакції на це неподобство з боку громадянського суспільства, політикуму, наукової спільноти, європейських інституцій – зміцнили атмосферу правового нігілізму, який у виконанні КС знайшов продовження в нікчемному з юридичної точки зору рішенні про скасування політичної реформи-2004 і поверненні, усупереч приписам Основного закону, до його редакції 1996 року.
На підтвердження такої оцінки приведемо висновок Венеціанської комісії із цього приводу від 17-18 грудня 2010 року: "...Очевидно, існуюча конституційна система, яка ґрунтується на рішенні КС, не є цілком легітимною. Лише Конституційна процедура для внесення змін у Конституцію, яка здійснюється Верховною Радою, спроможна забезпечити її повну легітимність".
Цікаво, що відчувають панове судді після таких оцінок їхньої компетентності з боку цього високошанованого експертного інституту Парламентської Асамблеї Ради Європи?
Чи усвідомлюють вони, що у втраті діючою владою довіри з боку європейських партнерів – є і їхня "заслуга", у вигляді підмоченої репутації єдиного органу конституційної юрисдикції, завданням якого, як гордо визначено на офіційному веб-сайті КС, є "гарантування верховенства Конституції як Основного закону держави на всій території України"?
Хочеться запитати: а як з "гарантуванням верховенства Конституції" кореспондується рішення від 21 червня 2011 року?
Нагадаємо, у цей день КС, розглянувши справу про повноваження державних органів у сфері судоустрою, визнав конституційними положення закону "Про судоустрій і статус суддів", якими, вийшовши за рамки своїх повноважень, наділив президента непередбаченим Конституцією правом "ліквідовувати суди" і здійснювати переведення судді з одного суду до іншого суду того ж рівня й спеціалізації.
Хтозна! Можливо, не будь цього рішення, а на його основі президентських призначень деяких одіозних суддів – і не було б такої кількості запитань вітчизняних та зарубіжних експертів до якості судових рішень у справі бувшого прем'єр-міністра?..
І нарешті, хочеться уточнити: а як співвідносяться із високими словами: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України..." – рішення від 27 грудня 2011 року? Цього дня КС визнав конституційним право уряду визначати порядок і розмір соціальних виплат залежно від наявного ресурсу бюджету Пенсійного фонду.
Цинізм і абсурдність такого рішення полягає в тому, що двічі, 9 липня 2007-го та 22 травня 2008 року КС оголошував по аналогічних справах вердикт із точністю до навпаки. А саме: визнавав неконституційними норми закону про бюджет, де уряд намагався перейти до ручного регулювання питань соціального захисту та пенсійного забезпечення.
Як же тоді бути з нормою 22-ї статті Основного закону, яка прямо вказує: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод"?
Мабуть, люди в мантіях у глибині душі переконані, що ця норма стосується лише соціальних гарантій та пенсійного забезпечення для "касти обраних" – а не всіх громадян України...
Свята наївність!
Висновки
Колись герой культової кінокомедії "Джентльмени удачі" слушно зауважив: "Ну хто його посадить. Він же пам'ятник!"
У нашому випадку таким "пам'ятником", якого ніхто не посадить, є український КС.
Автори Конституції, опираючись на міжнародний досвід, саме таким чином виписати його місце й повноваження в системі органів влади. Така незалежність і захищеність мали стати гарантією прийняття неупереджених, правосудних рішень.
Однак хто міг припустити, що на 16-му році існування, рішення КС у сприйнятті значної частини суспільства асоціюватимуться зі словами – "замовність" і "некомпетентність"?!
Який же вихід?
Оскільки жоден судовий орган в Україні не уповноважений давати оцінку діяльності КС, пропоную звернутися до Конституції та закону "Про КСУ".
Основний закон визначає, що КС складається з 18 суддів, з яких президент, парламент та з'їзд суддів призначають по 6 чоловік.
Стаття 23 закону "Про КС" дає вичерпний перелік обставин, за яких відбувається звільнення з посади судді КС.
До теми нашої розмови має відношення лише пункт 5 – "порушення суддею присяги". А як інакше можна охарактеризувати "художества", про які йшлося вище?
Будьмо реалістами: навряд чи доводиться розраховувати, що з'їзд суддів ближчим часом скаже гучне "фе" своїм колегам по цеху. Після минулорічних "бульдозерних уроків", вчинених владою щодо Верховного Суду та його голови, і стоїчного мовчання суддівської спільноти – такі очікування видаються малообґрунтованими.
Залишаються президент і парламент.
Усі сумнівні рішення КС "дивним чином" вписувалися в корпоративні інтереси Віктора Януковича і його команди. Тому чекати жорсткої, але справедливої оцінки з боку гаранта дотримання Конституції не варто. Хоча?.. Як там у Шекспіра: "Мавр зробив свою праву, мавр може піти?"
Може й так, але цей сюжет ще явно не на часі.
Тоді – парламент. Але не нинішній, а майбутній. І то – за умови, якщо потенційні претенденти на "парламентську папаху" та їхні політичні сили гарантують виборцям, що розрубають цей гордіїв, а точніше, конституційно-судовий вузол.
Це варто зробити.
І не з метою помсти, а тому що держава не може існувати й розвиватися, якщо до її ключових інститутів немає довіри. Одним із них є Конституційний Суд.
Отже, як кажуть англійці: "Stepbystep".
Ярослав Мендусь, спеціально для УП
