Американський фронт проти Юлії Тимошенко

Час від часу в інформаційному просторі з'являються повідомлення про те, що американська компанія Universal Trading and Investment Company подає черговий позов проти Юлії Тимошенко на території США.

На початку листопада до Лук'янівського СІЗО було надіслано повідомлення суду Південного округа Нью-Йорка про отримання позову проти Тимошенко від UTICo з вимогою виплатити 18 мільйонів доларів боргу компанії ЄЕСУ.

Про що саме ідеться, в українській пресі не повідомлялося.

До цього UTICo невдало намагалося стати третьою стороною в процесі "Тимошенко проти Дмитра Фірташа". Сама екс-прем'єр на цей позов реагувала у звичному стилі заперечення.

"Коли діюча влада, сама або через свої підставні компанії, починає повертатися у 1996 рік, це говорить про те, що вони не змогли у моїй діяльності прем'єр-міністра знайти жодної корупції та жодного порушення закону", - заявляла вона, коли ще була на свободі.

Так само захисник Тимошенко Сергій Власенко запевняв, що ця компанія співпрацює з Генпрокуратурою.

"Українська правда" дослідила історію стосунків у цьому трикутнику: Тимошенко – UTICo – Генеральна прокуратура. Насправді, Юлію Тимошенко наздоганяють хвости її бурхливих 1990-х. Тому спроби вдавати, що не розуміє претензій UTICo, виглядають недолуго.

Колись UTICo виступало офіційним представником нинішнього в’язня Лук’янівського СІЗО. Сьогодні ж UTICo перебуває в ролі агента Генеральної прокуратури України та намагається притягнути Тимошенко до суду під юрисдикцією США.

Ці та інші подробиці автор цих рядків з’ясував, коли провів три тижні в суді Північного округу Каліфорнії за вивченням американського процесу проти Павла Лазаренка.

ВЕРСІЯ UTICO

Історія стосунків Юлії Тимошенко і компанії UTICo сягає 1993 року – епохи становлення незалежності та повного економічного колапсу. На той момент Тимошенко була власником і директором фірми "КУБ" - "Корпорації Український Бензин". 85% цієї компанії належали кіпрській прокладці "Сомоллі Інтернешнл", кінцевими власниками якої були Юлія Тимошенко, її чоловік Олександр та бізнес-партнер родини Тимошенків Олександр Гравець.

У 1993 році дніпропетровський "КУБ" вирішив заробити на поставках металу від українського державного концерну "УкрАгроТехСервіс" до Китаю. Тимошенко відводилася роль посередника. Подробиці дозволяють відтворити тексти позовів, які подавала UTICo на території США.

Отже, у серпні 1993 року молода дніпропетровська бізнесвумен Юлія Тимошенко відправила до Китаю партію металу на суму 2,6 мільйони доларів через ще одного посередника - індійську фірму "India Laminating and Packaging Ltd".

У вересні китайці заплатили за цей метал, згідно з інструкцією "КУБ", на рахунок індійців. Але сама компанія з Калькутти перерахували до України лише частину коштів.

Щоб вибити борг у розмірі 1,3 мільйони доларів, Тимошенко залучила компанію UTICo. Як саме вони знайшли один одного, історія промовчує. Відомо, що власник цієї компанії Джордж (Юрій) Ламберт – насправді росіянин, який отримав в Америці "зелену карту", а до цього мав прізвище Печенкін-Пожарський.

Один із наближених до Тимошенко діячів - Ерджумент Аксой - згадує у своїх свідченнях: "Подружжя Тимошенко було в паніці, бо мали повернути суму "УкрАгроТехСервіс". Вони по телефону знайшли росіянина Ламберта, і полетіли в Індію".

Тож між Тимошенко і UTICo 23 квітня 1994 року було укладено контракт, який є в розпорядженні "Української правди":

"Стороны договорились, что по просьбе фирмы "КУБ" компания UTICo оказывает юридические услуги и принимает необходимые меры, направленные на получение от третьей стороны – должника неуплаченных средств… Должником фирмы "КУБ" является компания India Laminating and Packaging Ltd".

Згідно з угодою, борг індійців перед "КУБ" складав 1,3 мільйони доларів. Кошти мали бути перераховані не на адресу "КУБ", а на офшорну фірму, яку вкаже Тимошенко. Вона доручила Ламберту бути "юридичним повіреним з даного фінансового питання". За свої послуги UTICo мав отримати комісію - 5% від суми, які їм вдасться отримати.

До лютого 1995 року Ламберт домігся від India Laminating and Packaging Ltd повернення 661 тисячі доларів, які за інструкцією Тимошенко були перераховані на кіпрський офшор, а не державній компанії "УкрАгроТехСервіс".

"По факту, гроші були привласнені "КУБ" та використані на власні потреби, - ідеться в одному з позовів UTICo проти Лазаренка. - На наші запити ЄЕСУ проігнорувало це питання, посилаючись неофіційно, що Лазаренко, який став першим віце-прем’єром, а потім прем’єр-міністром, несе персональну відповідальність за бюджетні ресурси. Тож погашення боргів перед "УкрАгроТехСервіс" – це їхні внутрішні справи".

ВЕРСІЯ ТИМОШЕНКО

Натомість у Тимошенко є зовсім інша версія подій.

По-перше, в ЄЕСУ стверджують, що 661 тисяча доларів потрапили на офшорний рахунок Тимошенко, бо так хотів сам... директор UTICo. "Ламберт боявся, що потім буде неможливо отримати його комісійні, тому запропонував направити гроші на транзитний рахунок, контрольований "КУБ".

По-друге, Тимошенко таки погасила весь борг в розмірі 1,3 мільйона доларів. Правда, це сталося із трирічним запізненням, коли вже сторони почали судитися в Америці у вересні 1997 року. І гроші віддала не ЄЕСУ, а згаданий вище Аксой - керівник британської підставної компанії United Energy International, яка значилася мажоритарним акціонером ЄЕСУ.

Крім того, сторона ЄЕСУ звинувачувала UTICo в нечистоплотності, що і спричинило позов проти Ламберта у Америці. Зокрема, в американському суді нам вдалося отримати протокол допиту заступника гендиректора ЄЕСУ Валерія Фальковича американському прокурору Марті Берш в рамках американського процесу над Лазаренком. Вона взяла свідчення у Фальковича 20 вересня 2000 року в Києві, коли той перебував під арештом в Україні.

Історія Фальковича драматична. Він був поміщений до СІЗО в 2000 році разом з Олександром Тимошенком за декілька днів до вильоту в Москву, де Фалькович збирався пройти інтерв’ю в посольстві США та отримати дозвіл на виїзд для постійного проживання в Америці.

Починаючи з 1991 року, Фалькович обіймав посаду заступника гендиректора спочатку в "КУБ", потім в ЄЕСУ. До цього він працював у одному з науково-дослідних інститутів Дніпропетровська.

За словами Фальковича, ЄЕСУ як правонаступник "КУБ" першою подало позов проти UTICo в суд рідного для них штату Массачусетс - в зв’язку з вимаганням американською компанією грошей, наклепницькими заявами, а також через підбурювання до пропонування хабара.

"...Ядром проблеми була Індія, - свідчив Фалькович під американською присягою. - Індійська компанія обманула нас, вкрала гроші. Певна сума була потім повернута від цієї індійської компанії. Ми повністю довіряли Ламберту, слідували його вказівкам декілька років, і він отримував оплату за свою роботу".

"Але в якийсь момент він припинив свої зусилля з повернення коштів. Він просто хотів продовжувати отримувати гроші від нас. Ламберт годував нас інформацією, що проти нашої компанії в Індії ініційовано розслідування щодо нелегальних фінансових операцій".

"Він також розповідав, що було створено спеціальний комітет в Індії, був призначений голова цього комітету, і треба вжити деякий заходів, щоб уникнути поширення скандалу. Пізніше Ламберт інформував нас, що є шанс врегулювати справу шляхом дачі хабара. Він посилався на деяких чесних і відомих індійських юристів. Ми зрозуміли, що ця людина хоче втягнути нас в незаконні витівки. Ми звернулися до британської фірми Rayner De Wolfe".

Як пізніше пояснив Аксой, це він залучив юридичну фірму для допомоги Тимошенко.

"Rayner De Wolfe відіслали в Індію своїх юристів, які провели розслідування, що вразило отриманими результатами, - розповідав Фалькович на допиті Марті Берш. - Спеціального комітету, про який розповідав Ламберт, ніколи не існувало! Голова цього комітету не призначався! Індійський юрист, на якого посилався Ламберт, нічого про це не знав та був украй обурений! До того ж Ламберт не супроводжував жодного суду чи розслідування в Індії, починаючи з 1994 року, отримуючи за це від нас гроші".

Після цього, за словами заступника гендиректор ЄЕСУ, вони вирішили з'ясувати стосунки із Ламбертом у Лондоні. На зустріч прибув і Олександр Тимошенко.

"Ми покликали Ламберта до готелю "Хілтон", щоб прояснити ситуацію. Там також був присутній британський юрист Райнер. Коли Райнера представили Ламберту, останній впав у істерику. Керівник UTICo відмовився спілкуватися в присутності адвоката. Тоді йому сказали, що проти нього будуть висунуті обвинувачення за обман і підбурювання до підкупу", - зазначив Фалькович.

"Після цього Ламберт розпочав безпрецедентну кампанію наклепу на ЄЕСУ. Він продовжував розсилку свідомо шахрайських листів у різні інстанції. Одним з адресатів була Генпрокуратура України. Саме виходячи з його відверто фальшивих доносів, було відкрито кримінальну справу. Під час першого ж допиту мені було запропоновано дати свідчення проти Юлії Тимошенко", - додав Фалькович у спілкуванні з американським прокурором.

Загалом українські силовики дуже міцно пов’язали себе з UTICo. "Прокуратура давала Ламберту доступ до конфіденційних матеріалів розслідування, які він використовував у справах проти нас. За українським законодавством, такі дії прокуратури є злочином", - обурювався Фалькович на допиті перед Мартою Берш.

ПОРАЗКА ЦІНОЮ У 18 МІЛЬЙОНІВ

Отже, як писалося вище, Тимошенко і UTICo зіштовхнулися у вересні 1997 року в Окружному суді Массачусетсу. На позов ЄЕСУ компанія Ламберта відповіла зустрічним позовом, вимагаючи матеріального відшкодування.

Паралельно UTICo судилося з Лазаренком і Кириченком, вважаючи їх бенефіціарами ЄЕСУ. Оскільки Лазаренко і Кириченко мали нерухомість та рахунки в Америці, UTICo намагалося залучити їх до відповідальності як секретних співвласників ЄЕСУ.

Суд завершився через сім років, 7 липня 2005 року. Вердикт було винесено проти Тимошенко і на користь UTICo. Окружний суд штату Массачусетс присудив ЄЕСУ виплатити 18 мільйонів 344 тисячі 480 доларів їхнім колишнім американським друзям.

Але цікава причина, чому Тимошенко програла. Як сказано в рішенні суду, ЄЕСУ залишило судову тяганину за декілька місяців до вердикту - 22 лютого 2005. Хоча в 1997 році Тимошенко добровільно пішла під юрисдикцію суду, подавши позов проти UTICo.

Чому Тимошенко зупинила свою участь у суді – незрозуміло. На той момент відбулася помаранчева революція, і вона стала прем’єр-міністром. Можливо, розрахунок Тимошенко полягав у тому, що прихід до влади дозволить швидко закрити ЄЕСУ, і таким чином UTICo не буде більше з ким судитися. Не можна виключати, що такий варіант видавався їй більш раціональним, ніж продовжувати багаторічну тяганину і витрачати кошти на американських юристів з невідомим кінцевим результатом.

Отже, UTICo був оголошений переможцем. ЄЕСУ мало заплатити понад 18 мільйонів доларів. Зрозуміло, що Тимошенко проігнорувала ці вимоги, після чого UTICo почало шукати будь-які можливості отримати з неї кошти.

Зараз цією нагодою стало бажання Тимошенко судитися з Фірташем у Нью-Йорку. Оскільки Тимошенко добровільно визнала над собою юрисдикцію американської Феміди, UTICo цим скористалося і подало свій позов проти Тимошенко на Манхеттені.

ЦІНА ДОВІРИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОКУРАТУРИ

Прояснення потребує ще одна історія. Тимошенко зразка 2011 року стверджує, що по американських судах її ганяє "підставні компанії нинішньої влади".

Частина правди в її словах є – адже UTICo дуже щільно співпрацює з Генпрокуратурою України. Фактично, UTICo взялося виконувати для них ту ж роль, на яку їх наймала Тимошенко – за процент вибивати борги.

У розпорядженні "Української правди" є декілька довіреностей, якими Генпрокуратура доручає UTICo працювати над поверненням до України коштів, незаконно виведених корпорацією ЄЕСУ. За іронією долі, документи були підписані в 1998 році тодішнім в.о. генерального прокурора… Богданом Ференцом.

Тим самим Ференцом, який зараз має приватну юридичну практику і виступає адвокатом Юлії Тимошенко в декількох кримінальних справах.

"Генеральна прокуратура України цим довіряє американським адвокатам Пітеру Дж.Куку та Джозефу Б.Гріну, які представлені Генеральній прокуратурі фірмою UTICo, надавати допомогу Генеральній прокуратурі України та представляти її в різних правових питаннях за межами України відносно пайщиків та авуарів корпорації ЄЕСУ...", - ідеться у довіреності Ференца від 14 травня 1998 року.

Також Ференц обіцяв UTICo комісію в розмірі 12% від усіх грошей, повернутих в Україну.

Наступник Ференца на посаді генпрокурора Михайло Потебенько розширив сферу застосування компанії UTICo. Зокрема, їх було залучено на процеси з повернення в Україну ресурсів, виведених екс-прем’єром Павлом Лазаренком і його правою рукою Петром Кириченком.

Задачею UTICo, яка судилася з ЄЕСУ на території США, було довести, що Лазаренко і Кириченко виступають кінцевими співвласниками ЄЕСУ, і таким чином отримати з них гроші.

"Я, Михайло Олексійович Потебенько, генеральний прокурор України, уповноважую фірму UTICo на підставі зібраної інформації і встановлення власності в США громадян України Кириченка Петра Михайловича і Лазаренка Павла Івановича, придбаної ними за кошти, отримані незаконним шляхом... організувати і забезпечити проведення у США правової роботи для винесення судового рішення про заборону відчуження такої власності та для подальшого представлення матеріальних вимог України на ці авуари", - ідеться у довіреності за підписом Потебенька від 30 квітня 1999 року.

11 серпня 1999-го Генпрокуратура також уступила фірмі UTICo 12% від повернутих до України коштів.

Про те, наскільки близькі UTICo та українська влада, свідчить такий дивний факт, що прокуратура давала рекомендації щодо UTICo третім країнам – зокрема, рекламувала цю компанію перед урядом Індонезії.

"...Хотел бы подтвердить, что фирма UTICo сотрудничает с Генеральной прокуратурой Украины в вопросах поиска, установления и содействия в репатриации авуаров, противоправно вывезенных из Украины", - ідеться у листі заступника генпрокурора України Миколи Обіхода від 15 березня 2000 року.

Після того, як в 1999 році Потебенько довірив UTICo займатися поверненням коштів Лазаренка та Кириченка, останні почали оскаржувати в Україні таку санкцію. Вони подали до суду і навіть виграли першу інстанцію 3 вересня 2003-го. Суддя Печерського суду Анжела Стрижевська постановила "відновити конституційні права Лазаренка Павла Івановича шляхом визнання недійсною довіреності від 30 квітня 1999, виданої Генеральною прокуратурою України на ім'я фірми UTICo". Аналогічно виграв суд і Кириченко.

Це рішення поставило Генпрокуратуру на вуха, що знову підтверджує глибоку інтегрованість UTICo в українську силову систему. Так, генпрокурор Святослав Піскун навіть звернувся до Леоніда Кучми з проханням втрутитися. 15 вересня 2003-го Піскун до президента:

"З метою запобігання можливих негативних наслідків для України, недопущення уникнення майнової відповідальності Лазаренка та Кириченка прошу доручити Міністерству юстиції вжити заходів щодо захисту інтересів держави по оскарженню рішення Печерського суду".

Але апеляція була розглянута аж у липні 2005-го і рішення було винесено на користь Лазаренка. Тимошенко на той момент була прем'єр-міністром. За збігом обставин чи ні, але коли вона втратила посаду, в липні 2006-го Верховний суд задовольнив нарешті скаргу Генпрокуратури, анулював перемогу Лазаренка з Кириченком і відправив справу на повторний розгляд у Печерський райсуд.

І уже 30 листопада 2006-го, тобто коли прем'єром став Янукович, Печерський райсуд при повторному слуханні залишив без розгляду скаргу Лазаренка - через неявку адвоката. Таким чином, довіреність Потебенька на ім'я UTICo залишилася в силі.

Враховуючи, що зараз прокуратура продовжує притискати Тимошенко до стінки, американська компанія отримає всіляке сприяння в позові проти лідерки БЮТ на території США. Якщо ж суд на Манхеттені таки почне процес "UTICo проти Тимошенко", їй варто шукати потужних адвокатів. Тому що для української прокуратури це буде рятівною соломинкою, за допомогою якої вони спробують довести, що Тимошенко судять не за політику. А українські телеканали покажуть все це в правильному світлі...

Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP на підставі матеріалів суду Північного округу Каліфорнії над Павлом Лазаренком