Незачинені двері Європи
Щоб передбачити, чим саме завершиться вистава під назвою "Європейська інтеграція України", не потрібно особливих аналітичних здібностей. Проглянувши стрічку новин за декілька останніх днів можна досить упевнено сказати про майбутнє українських перемовин з ЄС. Вже занадто очевидними є ти меседжі, які транслюють Україні західні високо посадовці.
Та й наміри української влади не потребують жодного додаткового тлумачення.
Отже, почнемо з найважливішої новини – резолюції Європарламенту. На неї з нетерпінням чекали всі.
Влада – з острахом. Адже зона вільної торгівлі вже давно була жаданою метою для найважливіших провладних фінансово-промислових угрупувань, які б отримали доступ до привабливого європейського ринку, а також давала можливість пред'явити суспільству докази своєї успішної діяльності. Це було б зовсім незайвим на фоні тотального розчарування з боку населення.
Не менш напружено на рішення європейських парламентарів чекали й у лавах опозиції, сподіваючись отримати ще один козир у грі проти Януковича і його команди. Адже велика кількість українців ніколи б не пробачила йому втраченого шансу зробити великий крок назустріч Європі. Тим більше, що в разі, якщо цього не буде зроблено – мова йтиметься не про "тупцювання на місці", а про відкидання всього громіздкого процесу євроінтеграції далеко назад.
Та вийшло так, що для жодної зі сторін резолюція не принесла ані очікуваних переваг, ані відчутних втрат. Фактично, ми маємо документ, який фіксує "статус кво" до грудня місяця.
З одного боку, досі можна прочитати слова про підтримку бажання України до вступу в Європейський Союз, що фактично свідчать про готовність і далі співпрацювати з Україною. З іншого – не менш серйозно ЄС занепокоєний ситуацією з демократичними свободами взагалі та вироком у справі Тимошенко зокрема.
Але будь-якого принципового рішення – чи то стосовно відмови від подальшої співпраці, чи то стосовно парафіювання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, незважаючи на всі перепони – немає. Є лише пропозиція провести зустріч з Януковичем до самміту Україна-ЄС, що відбудеться в грудні.
Зрозуміло, що Україні просто дали час поміркувати та вирішити принципові питання з переслідуванням політичних опонентів та притисненням незалежних ЗМІ.
Тож немає нічого дивного, що така "неконкретна" резолюція трактується абсолютно по-різному, в залежності від того, хто дану оцінку висловлює.
Для влади це безперечний успіх. Дипломати можуть зітхнути з полегшенням – ще декілька місяців ніхто не "отримуватиме на горіхи". Опозиція підкреслює, що без звільнення її лідерів на євроінтеграції можна ставити хрест, і тому впевнено стверджує, що Європарламент на її боці.
Кожен наполягає на тій частині документу, яка найбільш відповідає його інтересам.
Кожен певною мірою правий.
Та перш ніж розбиратися, хто з опонентів більш вправний у трактуванні документу, якій немає жодного іншого сенсу, окрім консервації існуючого стану речей ще на певний строк, варто зрозуміти, як розвиватиметься ситуація до кінця цього року. Адже тепер можна доволі впевнено сказати, що вистава наближається до своєї кульмінаційної точки.
Задовго до минулого четверга було зрозуміло, що каменем спотикання на шляху до підписання угод є арешт Тимошенко та інших опозиціонерів. Резолюція зайвий раз це підтвердила. Зрозуміти причини такого ставлення з боку європейців не важко, і таке ставлення є цілком виправданим. Однак щоб не відволікатися від головної теми статті, питання справедливості звинувачень щодо екс-прем'єра доречно винести за дужки. На цю тему вже було зламано чимало списів і написано величезну кількість текстів. Треба лише сприймати як факт, що доки Тимошенко буде за ґратами, Україні немає на що розраховувати в Брюсселі.
Тож єдина можливість зрозуміти подальшу долю перемовин з європейцями – полягає в спробі передбачити подальші дії президента щодо одіозних судових процесів.
І ось у цей момент варто позбутися на певний час пут формальної логіки, бо вона є абсолютно непридатним інструментом для аналізу дій та мотивацій сучасної української влади.
Категорії дипломатії у свідомості гаранта Конституції поступаються більш зрозумілим йому категоріям, які притаманні для спілкування в іншому середовищі. За цією логікою відсутність рішучих дій та будь-які спроби встановити діалог не на основі диктату сили, а на умовах компромісу – є проявом слабкості. І на такого "супротивника" треба тиснути, поки він не визнає всі твої умови.
Ваховуючи цю психологічну установку та за умови обмеженого доступу до реальної інформації, яка, за численними свідченнями оточення президента, подається на стіл незнайомого з інтернетом Януковича в доволі обмеженому та спотвореному вигляді, резолюція Європарламенту може бути сприйнята в кабінеті на Банковій лише як капітуляція. Капітуляція, яка фактично розв'язує руки для подальшого закручування гайок усередині країни.
Настрої владної верхівки дуже легко перевірити. Достатньо лише увімкнути телевізор у п'ятницю ввечері, щоб зрозуміти, який курс "партія вважає сьогодні єдино вірним". І чи можуть бути хоча б якісь питання, коли вже наступного дня після засідання Європарламенту Рінат Кузьмін анонсує в прямому ефірі шоу Євгена Кісельова нові справи й нові строки для екс-прем'єра?
Тож можна з упевненістю очікувати, що влада жодних раціональних висновків із ситуації, що склалася, не зробить.
Янукович і далі буде з параноїдальною впертістю рити могилу для європейських мрій українців, щиро вважаючи, що бажані угоди вже в нього в кармані. А коли настане час зустрічатися з європейцями, щиро здивується. Бо те, що він вважав слабкістю, у розумінні цивілізованих людей вважається дипломатією.
Але цього разу, скоріше за все, ніхто не буде залишати двері відчиненими. Цього разу ними голосно грюкнуть перед самим носом.
Нажаль, це буде ніс не лише нашого президента. Це буде наш з Вами український ніс.
Олександр Голубов, спеціально для УП
