Україна-НАТО: що далі?
Днями Україну відвідала делегація НАТО з метою вивчення ситуації та надання попередньої оцінки щодо імплементації Річної національної програми співробітництва Україна-НАТО на 2011 рік.
Цей документ сьогодні є, практично, основним алгоритмом взаємодії Києва і Північноатлантичного Альянсу.
Нині двосторонні відносини обмежуються рамками виключно співробітництва, оскільки Україна після президентських виборів 2010 року заявила про позаблоковий статус, тобто відмовилася від курсу на євроатлантичну інтеграцію.
Водночас, зміст РНП заходить далеко за межі двосторонньої співпраці, оскільки передбачає, передусім, проведення "внутрішньодержавних реформ в Україні у безпековій, оборонній, економічній, правовій та інших сферах".
РНП і Україна
Виконання Україною Річної національної програми (РНП), по суті, є виключною практикою у відносинах НАТО з іншими країнами. Адже РНП є обов'язковим елементом Плану дій щодо членства (ПДЧ), на який Україна розраховувала, але не отримала під час Саміту НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року.
І хоча країни НАТО тоді підтримали довгострокову перспективу приєднання України (так само як і Грузії) до організації, відносини Києва і Альянсу почали поступово втрачати активність.
Багато хто з експертів небезпідставно долучив до цього вплив Росії, яка має свої геополітичні інтереси в регіоні та постійно намагається утримати вплив, у томі числі на Україну і Грузію.
У високих колах керівництва РФ не приховують свого прагнення керувати зовнішньополітичними векторами колишніх радянських республік. Останнім підтвердженням цьому стала заява постійного представника РФ при НАТО Дмитра Рогозіна у ефірі радіо "Эхо Москвы" 22 жовтня 2011: "Чого нам вдалося добитися? Нам вдалося добитися, що Україна – не член НАТО, що Грузія – не член НАТО…".
Можна ще згадати, як півтора роки тому Медведєв на зустрічі з представниками російських спецслужб відкрито подякував співробітникам ФСБ "за реалізацію важливих заходів, які перешкоджали вступу України до НАТО".
Сьогодні вже не йдеться про українське членство в Північноатлантичному Альянсі, вище керівництво держави оголосило про позаблоковий статус України. Нормативно-правовою основою цьому став закон "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики".
Зокрема, у статті 11 документу визначено "дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес".
Водночас, зі статті 8 закону "Про основи національної безпеки" вилучене положення щодо мети набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, а зі статті 6 – формулювання щодо інтеграції "в євроатлантичний безпековий простір".
Утім парадоксально, але Річна національна програма (як елемент ПДЧ, хоча і в дещо зміненому вигляді) все ще залишається актуальною для України.
Зміни в документі стосувалися, насамперед, назви та певних дефініцій, які одночасно перекроїли його зміст, насамперед чітко обмеживши відносини України з Альянсом виключно на рівні співробітництва.
Отже, якщо РНП 2010 року містила в назві додаток "з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору", то тепер вона перетворилася в Річну національну програму співробітництва Україна-НАТО.
Програма містить п'ять розділів, які охоплюють питання політичної, економічної, оборонної, правової сфер, а також питання ресурсів та безпеки. Однак формально зміст нинішньої РНП не втратив своєї спрямованості на наближення України до євроатлантичних стандартів (незалежно від членства в Альянсі).
Оцінка з боку НАТО
Оцінка реалізації РНП, по своїй суті, є звичайною бюрократичною процедурою. Вона передбачає, передусім, контроль за виконанням заходів, прописаних у програмі з метою визначення ступеню готовності країни приєднатися до Організації Північноатлантичного договору. У випадку з Україною – ситуація зовсім інша.
З одного боку, офіційний Київ зараз не має на меті відновлювати вектор євроатлантичної інтеграції, що, в принципі, відображено у змісті документа. Це позбавляє Альянс впливу на процес виконання Україною положень РНП.
Отже оцінка НАТО, фактично, добровільної імплементації Україною Річної національної програми не відіграватиме такої визначної ролі, якби Україна виконувала План дій щодо членства.
З іншого боку, РНП – документ високого рівня, який затвердив президент України, зобов'язавши структури центральної виконавчої влади реалізовувати його положення. До того ж, в очах міжнародної спільноти він має характеризувати Україну як прогнозованого партнера, що дотримується взятих на себе зобов'язань.
Колишній речник Альянсу, а зараз помічник заступника Генерального секретаря НАТО з політичних питань та політики безпеки Джеймс Апатурай, який взяв участь в роботі оціночної делегації НАТО в Києві, висловив попередню оцінку РНП.
"Упродовж наступних кількох тижнів ми продовжуватимемо працювати, і країни Альянсу нададуть власну оцінку стосовно того, які досягнення має Україна, і як можна покращити нашу роботу", – заявив він під час прес-конференції в "Укрінформі".
Загалом його зустріч із журналістами та експертами пройшла в позитивному ключі, Джеймс Апатурай від імені керівництва Альянсу, навіть, подякував Україні за "внесок у справі міжнародного миру та безпеки в місіях під проводом НАТО".
Водночас, з огляду на останні політичні події в Україні, пов'язані із судами над Тимошенко та представниками її політичного оточення, він зауважив, що це "викликає занепокоєння в Альянсі".
"Я не виключаю, що ці проблеми розглядатимуться країнами НАТО під час остаточної оцінки виконання Україною РНП, оскільки це має політичний вимір, а в РНП є розділи, які стосуються правової реформи, реформи судової влади тощо".
У цьому зв'язку Апатурай наголосив, що під час роботи в Києві група експертів НАТО проводила зустрічі не лише з владою, а і з опозицією, експертами, представниками громадянського суспільства, медіа-сфери. Тобто, вивчення ситуації в Україні відбувалося з урахуванням різних точок зору, що, очевидно, знайде своє відображення у звітах делегації.
За процедурою, група експертів, яка працювала в Києві, має систематизувати свої висновки щодо виконання Україною РНП. На підставі цього секретаріат НАТО готує загальний оціночний документ, який потім опрацьовується та доповнюється кожною країною-членом Північноатлантичного альянсу. Як свідчить практика, для остаточної оцінки знадобиться щонайменше два-три тижні.
Співпраця Україна-НАТО: нові напрями
Виходячи зі змісту РНП на 2011 рік, а також з попередньої оцінки, озвученої в Києві представниками делегації Альянсу, одним із пріоритетів подальшої роботи стане нарощування можливостей співпраці. При цьому виникають нові пропозиції та форми.
Зокрема, безпека матчів Євро-2012. Північноатлантичний альянс і Україна вже розпочали спільну роботу, щоправда на консультативному рівні. Київ неодноразово відвідували експерти НАТО з метою проведення консультацій з профільними міністерствами та відомствами – МВС, МНС, Мінохорони здоров'я, Службою безпеки України тощо.
Спільна робота розпочалася з травня нинішнього року, коли українська сторона звернулася з відповідним офіційним запитом до штаб-квартири Альянсу.
При цьому гості з Брюсселя підкреслюють, що Україна сама здатна забезпечити достойний рівень безпеки. Зокрема, Джеймс Апатурай під час прес-конференції в Києві зауважив, що "НАТО не відіграватиме провідної ролі в цьому процесі", але якщо "уряд України захоче мати підтримку Альянсу, ми її надамо".
Він пояснив, що йдеться передусім про технічні можливості та досвід організації безпеки такого роду заходів. А НАТО має подібний досвід. Насамперед, під час Олімпійських ігор у Афінах 2004 року.
На прохання уряду Греції була сформована група ліквідації наслідків будь-якої надзвичайної ситуації. З цією метою укладалися попередні домовленості з країнами Альянсу, що кожна з них матиме певні сили та засоби у стані постійної готовності до перекидання та розгортання їх у Греції.
І хоча попереднього розгортання не відбулося, відпрацювання взаємодії в такому форматі все-ж-таки мало місце.
Серед інших акцентів розширення діалогу Україна-НАТО представники Альянсу називають "посилення співпраці в політичному діалозі та в плані військового співробітництва".
За словами Апатурая, НАТО "планує розглянути додаткові можливості внеску України в операції Альянсу". "Ми проводитимемо саміт у Чикаго, куди буде запрошений ваш президент для роботи в зібранні країн-учасниць операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані", – зазначив він.
Ще одна галузь співпраці – утилізація легких озброєнь та боєприпасів, а також нейтралізації джерел іонізуючого випромінювання в колишніх місцях базування військових підрозділів. Щодо останнього, НАТО навіть створило окремий цільовий фонд для реалізації цього проекту.
Що далі?
Наступним "маркером" у відносинах Києва і Північноатлантичного Альянсу має стати узагальнена оцінка виконання Україною Річної національної програми на 2011 рік.
З огляду на нинішні умови діалогу, побудованого чинним керівництвом України і Альянсу, ця оцінка, скоріше за все, не будуватиметься на критичних зауваженнях щодо політичної ситуації в Україні. Хоча не можна сказати, що про це взагалі не згадуватиметься в остаточному оціночному документі.
Альянс має більше мотивів утримати Україну в орбіті власних інтересів, незважаючи на її заяви про "позаблоковий статус".
Керівництво НАТО вже висловило свою позицію з цього приводу: "Ми поважаємо вибір України".
У Брюсселі також розуміють, що свій вплив на ситуацію має активна та часом агресивна позиція Москви в питаннях геополітичного характеру на пострадянському просторі.
Отже, очевидно, подальший діалог України і Альянсу характеризуватиметься, з одного боку, посиленням співробітництва по багатьох напрямах, а з іншого – проведенням необхідних реформ в Україні з метою наближення її до євроатлантичних стандартів.
Ярослав Довгопол, експерт УНЦПД, для УП
