Дорога Юля
Бурхлива реакція світу на вирок в справі Юлії Тимошенко засвідчила, що Україна, попри всю удавану "втому" Європи й "цивілізованого світу" від тутешнього безладу, таки була, є і залишається дуже важливим об’єктом різноманітних інтересів.
І не лише тих традиційних геополітичних, про які весь час ідеться як про "карту" для розіграшу між Заходом і Росією.
Україна, яка вона є нині, є віддзеркаленням, або й просто продуктом зусиль, вкладених в неї всіма поважними міжнародними гравцями, що втілювали тут свої проекти та експерименти.
З цієї точки зору, незадоволення продуктом означає "двійку", яку мають виставити собі всі вихователі, адвокати і просто доброзичливці української держави.
Між іншим, це визнала і пані Ештон в своїй знаменитій промові, пообіцявши щонайменше не полишати "пігмаліонових" зусиль.
Втім, розчарування ЄС у ефективності власних впливів тягне за собою ще й роздратування від неможливості отримати вигоди "контракту" з Україною, на які був розрахунок, коли закривалися очі на попередні фортелі влади Януковича, та й опозиції під орудою Тимошенко також.
Гучність і жорсткість оцінок тим більша, чим очевидніше, що виставлені до Януковича "рецепти" швидкого залагодження ситуації просто нереалістичні. Якщо справа Тимошенко є "всього лише" індикатором ганебності вітчизняної правової системи, то швиденько прибрати індикатор не означає полагодити систему правосуддя як таку.
Адже саме система правосуддя має гарантувати ефективні, а не фіктивні механізми дотримання укладених угод з ЄС.
Але ж факт: переговори про ЗВТ та асоціацію з ЄС ішли паралельно з "реформуванням" судової системи, а також конституційним переворотом і антиконституційним відтермінуванням парламентських виборів.
То хіба Янукович не мав рації, розглядаючи поблажливість Європи як схвалення і підтримку своєму "жорсткому курсу"?
І чому він має думати, що спрямована проти нього публічна критика не є лише "відмазкою" лідерів країн ЄС для власного внутрішнього використання, особливо на тлі кризи і потреби відвернути увагу своїх виборців на інший предмет?
Можливо, він навіть вважає справу Тимошенко послугою в цьому сенсі своїм європейським візаві…
А якщо правдою є те, як пані Меркель приклала особисто до себе ситуацію з кримінальним переслідуванням за ухвалені політичні рішення, – то чи не доказ це був для Януковича про виключно егоїстичні мотиви "залізної фрау", такі схожі на його власні егоїстичні мотиви?
Не міг здогадуватись Янукович і про те, що світове визнання виграних ним президентських виборів ще не є визнанням і програшу Тимошенко. Програшем, після котрого, за європейськими взірцями, лідер політичної сили, аби не послаблювати команду і надалі, складає повноваження і відходить від активної політики.
Сам Янукович, програвши в 2004-му за дещо нестандартним сценарієм, не дотримався цього принципу принаймні на формальних підставах. Але, знову ж, Захід закрив на це очі не в останню чергу і тому, що сам брав участь у створенні тих нестандартних умов, зокрема третього туру виборів.
А от чому цей євростандарт не розповсюджується на Тимошенко, коли вона програла на чесних виборах – не зрозуміло не лише гаранту, але й виборцям. Котрі, до речі, певною мірою вже здійснили свій "суд присяжних", не знайшовши підстав масово захищати Юлю біля приміщення Печерського суду, не кажучи вже про красномовні дані соцопитувань на тему "винна – не винна".
Ну, не переконала Тимошенко громадян, що платити більше, тобто бути бідним і хворим – краще, ніж бути багатим і здоровим. І що це, власне, є свобода…
Отже, якби Тимошенко дотримала згаданий євростандарт – суд над нею схвилював би Європу не більше, ніж суд над панами Діденком, Макаренком, та й тим же Луценком? То до чого тут принципи?
Репресії проти колишніх урядовців тривали протягом переговорів з ЄС весь час, але вирок Тимошенко раптом народив тему "знищення української опозиції". Не тушки в парламенті, не розвал фракції НУНС, не голосування кнопкодавів…
Те, що крім Юлі у партії "Батьківщина" нема інших харизматичних очільників – оціночне політологічне судження. В крайньому випадку – внутрішня справа конкретної партії. Робити на цьому висновки про знищення в Україні опозиції режимом, і на цій підставі підважувати хід євроінтеграції – безглуздя і неадекватність.
Або ЄС треба диктувати прізвища нових опозиціонерів, за наявності котрих євроінтеграція відновиться. Або визнати, що особисто Юля чомусь потрібна європейським лідерам.
Розплатившись із нею підтримкою за газові угоди, вони тепер самі є її "кредиторами"?
Але тут постає певна загадковість позиції самої Юлі та соратників. Ні, справа вже навіть не в тому, що Тимошенко відмовляється, всупереч і європейським своїм захисникам, визнавати хоча б помилковість газової угоди.
Більше того, обіцяє підписати щось таке знов, якщо опиниться в подібних умовах! А Україна з "подібних умов" і не вилазить кілька років.
Не в тім і річ, що Тимошенко відкидає помилування від президента, а також декриміналізацію "своїх" статей через парламент.
Справа в тім, що рішення на її користь міг би схвалити Конституційний суд, давши однозначне тлумачення повноваженням, які начебто перевищила колишній прем’єр. Шанс гарно вийти з судового процесу, звернувшись до КС, втратив в цьому сенсі суддя Кірєєв, але це ще якось можна зрозуміти.
А от що відповідного подання не зробили депутати від БЮТу, – це вже загадка. Вони кинули Тимошенко, бо визнали її справжню провину? Ворожа брехня.
Вони не вірять в КС, бо він керується Януковичем? Так, за юліне визволення треба боротися, ідеально готувати подання і наводити неспростовні докази, а не вірити чи не вірити. Значить, не отримали команди Юлі?
То чи дійсно Тимошенко і її команда бажали виграти суд і поновити свою політичну "боротьбу за інтереси українського народу"? І чи розуміють юліни друзі в ЄС, за який "індикатор", власне, ведуть принципову боротьбу?
Нарешті, є інший аспект процесу: справа про борги ЄЕСУ перед Міноборони РФ на підставі відповідного листа. Його також розцінили виключно як спробу не дати Тимошенко вислизнути із-за грат, хоча на поверхні – всього лише продовження боротьби проти газового зашморгу.
Слідство намагається з’ясувати, чи дійсно борг досі існує, як сказано в листі. І як, до речі, сама Юлія Володимирівна наполягала, доводячи тим відсутність шантажу з боку Путіна та власної зради національних інтересів.
Якщо борг існує і ляже на український бюджет, то уряд виставить рахунок Тимошенко. Але тоді судові інстанції змушені будуть визнати, що дійсно у неї не було, окрім політичних, інших мотивів укладання газових контрактів.
Тоді й для декриміналізації буде більше підстав. І для скасування в такий спосіб "антиросійського" вироку Тимошенко.
Якщо ж борг був на момент надсилання листа, а тепер його немає, то коли його списали? Чи зарахували до бюджету МО РФ "надлишки" грошей, отриманих за ціну газу?
Російська сторона має надати якісь зрозумілі свідчення в цьому питанні, бо сама фактично його спровокувала. Відмова стане надто красномовним визнанням відвертих махінацій навколо газових угод і справи Тимошенко.
Більше того, це вже буде зрада самої Юлі, яка, наче справжня партизанка, не "здала" пана Путіна жодного разу. І хоч би тому вона йому більше нічого не винна, а він їй чимало.
Між іншим, "антиросійський" вирок Тимошенко, а також "контрпродуктивне" слідство щодо боргів ЄЕСУ заважають інтеграції України до Митного союзу не менше, ніж євроінтеграції.
Хіба ні? Чи в Росії нема принципів для керування своїми партнерами? І не треба жодних правил гри, аби відновлювати імперську могутність? А безглуздий лист "на захист" колишнього візаві по переговорах – дрібна помилка в неважливому юридичному питанні?
Отже, для розпачливих ремствувань в стилі "Всьо пропало" нема підстав. Навпаки, все тільки починається. Цікавість світових гравців до України нікуди не може подітися за визначенням, натомість їхній рівень принциповості та й дипломатичної майстерності вже не того рівня, щоб паралізувати українську сторону комплексами меншовартості.
І якщо діалог з ЄС про цінності та принципи буде менш формальним і більш вимогливим, ніж раніше, а розмова з Росією про газ не такою однобічною, як досі, то і цей досвід не стане зайвим. Можливо, навіть корисним.
І хоч би колись припинить безглузду моду щотижня ховати Україну, хоча ця мода і сама собою суперечить вимозі безперервності шоу. Але і в цьому наразі українська погана звичка сильніше світових вимог…
Щодо Юлі – то, провівши в минулому чимало переговорів з Януковичем особисто, а нині тримаючи в нього своїх агентів, котрі не схибили в прогнозі вироку, вона точно знає, як домовитись із гарантом про своє звільнення.
Було б зневагою до Тимошенко вважати, що вона цього не знає. І коли буде треба – скористається цим знанням. Бо в іншому разі вже її не зрозуміють європейські захисники.
Якби тоді, в січні 2009, Юля переграла Путіна по-справжньому, – ціни б їй дійсно не було. А нині навіть дорогій леді Ю є ціна в прагматичній демократичній Європі.
Якщо, звісно, там дійсно не роблять бізнес на власних помилках, таємних змовах і хибних ставках. А про це ще тільки належить дізнатися. Бо просто вірити на слово – не європейський стиль.
