Нова справа проти Юлії Тимошенко: "група Фірташа" проти ЄЕСУ

В очах світу на репутації українських чиновників є дві брудні плями. Це ЄЕСУ та RosUkrEnergo. Завдяки першій людство дізналося про екс-прем’єра Павла Лазаренка. Завдяки другій – про причетність майже усіх перших осіб незалежної України до газових оборудок під керівництвом Дмитра Фірташа.

Тепер, за часів президентства Віктора Януковича, світ є свідком того, як адміністративна та правоохоронна система України стають інструментами помсти. І нова справа проти Юлії Тимошенко за своєю суттю має шанс побити всі рекорди абсурдності.

Вона обійдеться уряду Миколи Азарова у конкретну ціну – 405,5 мільйонів доларів боргів, які треба буде визнати перед Мінобороною Росії. Якщо ж до цього додати насування міжнародної ізоляції, українським найвищим керівникам можна сміливо присудити політичну премію Дарвіна.

ФАБУЛА СПРАВИ СЛІДЧИХ СБУ

Події нової справи проти Тимошенко беруть початок у далекому 1995 році, коли стараннями першого віце-прем’єра Павла Лазаренка на ринок поставок газу з Росії була введена корпорація "Єдині енергетичні системи України".

Разом з ЄЕСУ, у схемі з’явилась зареєстрована у Лондоні компанія "United Energy International". Британська фірма мала статус корпоративного члена ЄЕСУ, але в дійсності була справжнім посередником. Блакитне паливо поставлялось за схемою: "Газпром" - "United Energy International" - ЄЕСУ - споживачі. Такий ланцюг дозволяв Юлії Тимошенко спрямовувати на рахунки "United Energy International" кошти, отримані за поставлений газ. Пізніше значна частина цих грошей опинялись у офшорних компаній Павла Лазаренка.

Наприкінці 1996 року в трейдерів, і, зокрема, ЄЕСУ накопичився значний борг перед "Газпромом", і російська компанія відмовилась підписувати контракти на 1997 рік.

У серпні 1996 року Павло Лазаренко, перебуваючи вже на посаді прем’єр-міністра, написав своєму колезі Віктору Черномирдіну листа, яким гарантував виконання корпорацією ЄЕСУ зобов’язань щодо поставок матеріально-технічних ресурсів Міністерству оборони Росії. Ще трохи згодом, у грудні 1996 року державний міністр України Анатолій Мінченко підписав листа, що в разі виникнення боргу ЄЕСУ перед Росією його погашатиме держава.

Надані гарантії дозволили ЄЕСУ укласти нові контракти з "Газпромом" і продовжити працювати за старою схемою. У результаті, в ЄЕСУ накопичився невиплачений борг разом з пенею на суму 405,5 мільйонів доларів, який в червні 2011 року Міністерство оборони Росії пред’явило урядові Миколи Азарова у вигляді "боргу держави Україна".

“Українська правда" володіє достатнім пакетом документів, що є наочним свідченням крихкості фундаменту, на якому команда RosUkrEnergo на чолі з генералом Валерієм Хорошковським намагається побудувати нову вежу у війні проти спадкоємиці ЄЕСУ.

ДИВНІ ЛИСТИ МІНОБОРОНИ РОСІЇ

Слідчі СБУ стверджують, що приводом для порушення кримінальної справи став лист Міністра оборони Росії щодо погашення боргів ЄЕСУ. Як відомо, існує два подібних листа. Перший – був надісланий на ім’я Інни Богословської. Другий – отримав прем’єр-міністр Микола Азаров.

Обидва документи датовані 10 червня 2011 року та підписані Міністром оборони Росії Анатолієм Сердюковим. Втім, у цих листах є одна дивна розбіжність. В обох листах наводиться одна й та сума боргу – 405,5 мільйонів доларів, але контракти, за якими ця заборгованість виникла, вказані різні.

Першим у ЗМІ з’явився лист на ім’я Інни Богословської, в якому було зазначено, що підставою для виникнення заборгованості є два контракти №148/1697-1 та №1697-2, датовані, відповідно 11 та 30 червня 1997 року.

Але, за формальними ознаками, Юлія Тимошенко не мала ніякого відношення до боргів, що виникли в цей період. Адже у грудні 1996 року лідер "Батьківщини" була обрана народним депутатом і оформила свою трудову книжку у Верховній Раді, хоча, звичайно, продовжувала керувати ЄЕСУ в негласному режимі.

В другому листі – на ім’я Миколи Азарова – ця прикра неточність була виправлена. В документі з’явилась згадка ще двох контрактів - № 1957-1-96 та № 148/1697 від 29 травня та 25 липня 1996 року відповідно. Тобто тепер контрактів стало вже чотири. А сума боргу… залишилась тією ж самою.

Але найбільш дивним у цій ситуації залишається сам факт створення цього листа. З огляду на елементарну субординацію, подібний лист прем’єру Азарову мала би писати посадова особа, рівна йому за статусом. В даному випадку - голова уряду Володимир Путін. Абсурдність стає більш виразною, якщо уявити собі, що завтра Михайло Єжель напише листа Володимиру Путіну з вимогою виплатити борги за оренду українських маяків в Севастополі у 1996-1997 роках.

МІФІЧНІ ГАРАНТІЇ ПАВЛА ЛАЗАРЕНКА

Наріжним каменем у новій кримінальній справі стосовно Юлії Тимошенко є урядові гарантії, які, за даними слідства, були надані Міноборони Росії на забезпечення боргів корпорації ЄЕСУ. Втім, легітимність такого твердження є більш ніж сумнівним.

Справа в тому, що у 1996 році процедура видачі державних гарантій чітко регламентувалося указом Леоніда Кучми від 20 вересня 1995 року про "Положення про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України".

Пунктом 4 цього положення було визначено, що гарантії уряду України для забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб, надаються лише за рішенням Кабінету міністрів України. Проект такого рішення мав внести голова Валютно-кредитної ради Роман Шпек, який, до речі, в 2010 році був призначений радником президента Януковича .

Втім, у кримінальній справі, яку порушила СБУ, зазначено, що питання про надання державних гарантій було прийнято Павлом Лазаренком одноосібно. За логікою слідчих, цей факт доведено двома документами: листом Павла Лазаренка на ім’я тодішнього прем’єр-міністра Росії Віктора Чорномирдіна та документом про самі гарантії, підписаним державним міністром Анатолієм Мінченком.

У листі Черномирдіну від 26 серпня 1996 року Лазаренко пише одну фразу, яка може вказувати на факт видачі державних гарантій ЄЕСУ – це слова про те, що "Урядом України надаються гарантії виконання Уповноваженою організацією зобов’язань по контрактам на поставку матеріально-технічних ресурсів".

Але юридично це твердження тягне наслідки у вигляді надання держгарантій лише в разі, якщо уряд України дійсно розглядав це питання і прийняв позитивне рішення. Однак тоді наступає інше протиріччя - якщо таке рішення Кабміну існує, то справа розсипається. Адже колективна позиція уряду суперечить твердженню слідчих про існування особистої змови між Юлією Тимошенко та Павлом Лазаренком.

Інший доказ слідства - лист державного міністра Анатолія Мінченка. Це - єдиний документ, який може претендувати на статус формалізованих державних гарантій.

Зокрема, 31 грудня 1996 року, він підписав листа з шапкою "Гарантия правительства Украины на оплату природного газа, поставляемого РАО "Газпром".

Гарантія була надана під договори, також укладені 31 грудня 1996 року. Один з них - між "Газпромом" і "Єдиними енергетичними системами України", а також корпоративним членом ЄЕСУ "United Energy International". Там ішлося про поставку в 1997 році 15,5 мільярдів кубометрів газу.

Лист Мінченка означав, що уряд України гарантує "Газпрому" розрахунки за газ, поставлений російською монополією на адресу корпорації Тимошенко.

ДОПИТ МІНЧЕНКА

Обставини підписання цієї гарантії "Українській правді" вдалося знайти… у Сан-Франциско в Суді Північного округу Каліфорнії. Серед матеріалів справи Лазаренка там зберігається протокол допиту Анатолія Мінченка американськими слідчими, який було проведено в рамках збору доказів по справі Лазаренка 29 травня 2003 року в приміщенні української прокуратури.

Це документ більш ніж на 150 сторінках. На допиті були присутні помічники прокурора США Марта Берш і Пітер Аксельрод, Хеллі Мітчел від Мінюсту США, Харольд Розенталь як адвокат Лазаренка, сам Лазаренко по телефону, агент ФБР Брайан Ерл та Олег Українець від Генпрокуратури України.

Мінченко розповів, що підписав цього гарантійного листа 31 грудня 1996 року в Москві, де на переговорах в "Газпромі" очолював українську делегацію, до якої також входила Юлія Тимошенко від ЄЕСУ і Олександр Абдуллін від "Інтергазу".

"Наскільки я пам’ятаю, це була офіційна делегація уряду України. Ми використали літак Кабінету міністрів, а в порядку денному була дискусія з "Газпромом" щодо постачань газу в 1997 році", - розповів Мінченко.

За словами міністра, він підписав гарантію в силу традиційних обставин – кризи в стосунках між двома сусідніми державами.

"Протягом 1995-96 років виникла велика напруга між "Газпромом" і українським урядом, між Росією та Україною... Уряд України думав про майбутні перспективи на 1997 рік, бо ситуація виглядала так, що 1 січня Росія могла просто перекрити газову трубу для України. Тому ми сформували делегацію та поділилися для переговорів. Я комунікував з Вяхіревим та членами ради "Газпрому", - сказав на допиті Мінченко.

Державний міністр в деталях описує складності, з якими зіштовхнулася Україна напередодні 1997 року – чим дуже нагадує аналогічні розповіді чиновників у другій половині 2000-х років.

"...Давайте повернемося в ситуацію 1995-96 років. Як я пояснював, борги накопичувалися. Ніхто не ніс відповідальності за цими боргами, і уряд вирішив втрутитися. Росія висунула передумову - вони не постачатимуть газ без надання гарантій. Спочатку вони говорили про гарантії від першокласного західного банку, і уряду України в цьому разі довелося би оплатити за ці гарантії. Ми можемо говорити про сотні мільйонів доларів.

За тиждень до 31 грудня я щодня зв’язувався телефоном з Газпромом. 31 грудня, коли я приїхав з делегацією на переговори, вони тривали 10 годин. Ми мали лише 10-хвилинні перекури. Результат переговорів, який ми досягли - український уряд не буде надавати гарантії провідного західного банку, бо це надто дорого. Натомість уряд України надасть гарантії матеріальних ресурсів з Держрезерву України. Я подзвонив прем’єр-міністру України - ми говорили по телефону щонайменше п’ять разів. У мене не було ні бланків, ні печаток, тільки моя присутність і мій власноруч зроблений підпис", - розповідав Мінченко на допиті американцям.

У підсумку, за словами Мінченка, він підписав листа, який назвав "Гарантии правительства Украины".

Перед цим, за словами міністра, з Києва факсом йому скинули довіреність від імені Лазаренка такого змісту: "Ця довіреність уповноважує державного міністра України Анатолія Мінченка підписувати від імені Уряду України товарні гарантії за поставки до України природного газу з боку РАТ "Газпром" в 1997 році".

"Хоча серед представників Газпрому були мої друзі, але без довіреності вони ніколи не визнали би мій підпис", - додав урядовець. Таким чином, Мінченко підстрахувався від можливих звинувачень у зловживанні владою. При цьому, як він казав на допиті, він просив, щоб підписання Гарантій уряду було санкціоновано рішенням Кабінетом міністрів.

За словами Мінченка, вони були змушені діяти в обстановці цейтноту. "Тієї ночі "Газпром" міг просто відключити постачання газу. А після того було три або чотири вихідних дні під час новорічних канікул. Всі були би вдома, і позбавити Україну газу на Новий рік було би катастрофою. Я не знаю, що вони вирішили в Києві (на Кабміні), тому що я був у Москві. Але у підсумку я отримав це, щось на кшталт санкції, та підписав "Гарантію".

"Нашою задачею було запобігти відключення газу. Результатом наших зусиль стало рішення видати гарантії уряду на матеріальні ресурси, і ми більше не потребували гарантії першокласного європейського банку, і це означало, що Україна не буде витрачати гроші. Росія отримала ці гарантії, і це означало, що ми будемо продовжувати отримувати російський газ", - розповів Мінченко на допиті.

"Гарантія діяла таким чином: якщо хтось з оптових покупців має борги за контрактом, і розмір боргу 40% та вище, уряд покриває цей борг товарами згідно з номенклатурою, узгодженою з "Газпромом". Через наш суворий контроль, в 1997 році не було надзвичайних ситуацій. І ці гарантії не були виконані в 1997 році", - додав також Мінченко.

В ході допиту міністр відкинув, що Лазаренко намагався на нього вплинути з тим, щоб він надав якісь преференції Тимошенко або ЄЕСУ: "Тимошенко лише одного разу була в моєму кабінеті. І другий раз, коли я її побачив, це були переговори в Москві".

Цей епізод є повним дежа вю газової справи проти Юлії Тимошенко. Фактично Мінченко підписав лист про державні гарантії, не будучи переконаним у наявності відповідного рішення Кабінету міністрів.

Характер перевищення ним своїх службових повноважень ідентичний тому, як Юлія Тимошенко підписувала директиви на газові контракти 2009 року. За єдиним винятком, що екс-прем’єр згодом могла дозволити собі сказати, що це її особисті доручення, а Анатолій Мінченко навряд чи зможе взяти на себе гарантії повернення боргу у декілька сотень мільйонів доларів.

До речі, знайти пана Мінченка не так вже й важко – за необхідною інформацією треба звернутись до Андрія Клюєва. З 2000 року і донині, колишній урядовець займав посаду голови наглядової ради ВАТ "Укрпідшипник", про що свідчить інформація на сайті Держкомісії цінних паперів та фондового ринку.

ОЛЕКСАНДР ЛАВРИНОВИЧ: ГАРАНТІЙ НЕ БУЛО

Існує багато непрямих свідчень того, що у держави Україна немає ніяких зобов’язань перед Міністерством оборони Росії. Одним з них є фабула нещодавньої газової справи проти Юлії Тимошенко, за якою її було засуджено до 7 років.

Під час процесу прокурори неодноразово стверджували, що на початку 2009 року у Тимошенко все ще існував конфлікт інтересів, обумовлений боргом ЄЕСУ перед Міноборони Росії. Якщо ж на цей борг поширювалися державні гарантії, як зараз стверджує СБУ, то виходить, що Росія не мала би важелів тиску на Тимошенко.

Ще одне згадування про борги ЄЕСУ пролунало від Юрія Бойко протягом допиту в газовій справі.

"Коли я прийшов у НАК "Нафтогаз України", перший документ, який ліг до мене на стіл – це була вимога російського уряду повернути 403 мільйонів доларів США з боку корпорації ЄЕСУ Міністерству оборони Росії", - зазначив Бойко. Отже, борги не були державними. Інакше, чому Міноборони РФ зверталось до голови НАК "Нафтогаз", якщо у російської сторони були гарантії уряду? І якщо вони були, чому їх не було пред’явлено?

Взагалі за п'ятнадцять років існування боргу ЄЕСУ ані за часів президента Леоніда Кучми, ані за часів недружнього до Росії Віктора Ющенка, ані зараз за керівництва Віктора Януковича російські урядовці в жодному офіційному зверненні не згадують про існування державних гарантій України.

Навпаки, якщо вірити Інні Богословській, у 2000 році Володимир Путін направив Леоніду Кучмі офіційний лист з проханням переоформити заборгованість ЄЕСУ у державний борг України.

 Це означає, що принаймні в травні 2000 року в російської сторони не було жодних державних гарантій, які б забезпечували борги ЄЕСУ. Тоді звідки вони могли з’явитися зараз, якщо і тоді, і тепер росіяни оперують одними і тими ж самими документами?

Останнім цвяхом, який може розвалити другу кримінальну справу Юлії Тимошенко, є лист діючого міністра юстиції Олександра Лавриновича, датований 26 червня 2011 року.

У відповідь на звернення Інни Богословської керівник Мінюсту зазначає два важливих факти:

Перший. З 1990 по 2001 рік законодавчими нормами взагалі не передбачалось надання урядом України державних гарантій за зобов’язаннями суб’єктів господарювання.

Другий. На даний момент в Мінфіні немає ніякої інформації, яка б засвідчувала надання державних гарантій за зобов’язаннями корпорації ЄЕСУ.

Ситуація набуває рис абсурду. З одного боку, влада наполягає, що Тимошенко як прем’єр-міністр перевищила свої повноваження і не мала права видавати директиви на підписання газових угод 2009 року. За що і отримала 7 років тюрми.

Але в той же час уряд Азарова готовий добровільно визнати свої ж гарантії по боргах ЄЕСУ, закриваючи очі на те, що вони підписувались також з перевищенням повноважень і всупереч існуючому законодавству. І найбільш комічно в цьому випадку буде виглядати, яким чином Україна примусить взяти ці гроші Міністерство оборони Російської Федерації.

ТЕРМІНИ ДАВНОСТІ

Не до кінця прозорою є ситуація з термінами давності.

Юлії Тимошенко інкримінуються злочини, передбачені частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу – "привласнення або розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, і вчинено в особливо великих розмірах або організованою групою".

Згідно з законом, такі злочини караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, а термін давності по них складає 10 років.

Листи про державні гарантії з боку Павла Лазаренка та Анатолія Мінченка були підписані у серпні та грудні 1996 року відповідно. Отже, термін давності тут почався у грудні 1996 року та сплив у грудні 2006 року.

Втім, згідно з іншою нормою законодавства, якщо до закінчення терміну давності за якимось злочином людина скоїла новий злочин, то термін давності переривається і відлік починається по-новому.

Подобається це комусь чи ні, але після засудження Тимошенко суддею Кірєєвим встановлено, що нею скоєно злочин. Але - у 2009 році. Коли уже три роки як сплив термін давності по подіях 1996 року.

Втім, це не заважатиме СБУ дорозслідувати справу, передати її до суду, де її можуть закрити за закінченням строку давності. Але перед тим все має відбутися як за розкладом: допити, свідки і судові засідання разом з фан-клубом Партії регіонів на чолі з Олегом Калашніковим.

Головним же глядачем тут буде Захід, який намагатимуться переконати, що Тимошенко судять не лише за політичною статтею, але і за зловживання заради власного збагачення.