Суспільство – влада: діалог чи зведення парканів?
20 вересня біля Верховної Ради України відбулися масові протести проти ухвалення законопроекту, який передбачав урізання соціальних виплат деяким верствам населення.
Біля парламенту протестували чорнобильці та колишні воїни-афганці.
Депутати вийшли до мітингувальників лише після того, як учасники акції пішли штурмом на будівлю парламенту. Наступного дня Київська міськдержадміністрація ухвалила положення про порядок організації та проведення масових громадських заходів, згідно з яким влада обмежила проведення масових акцій як в просторі, так і в часі.
Чим спричинена акція протесту біля стін парламенту?
Як влада намагається захиститися від проявів народного невдоволення?
Як далі розвиватимуться стосунки громадян з владою?
Реформи, що протягом останніх двох років проводяться нинішньою владою, щоразу викликають спротив населення, оскільки вони так чи інакше зачіпають певні права громадян. Варто згадати і Податковий кодекс, що боляче вдарив по малому та середньому бізнесу, і пенсійну реформу, яка додала до трудового життя українців ще декілька років.
Штурм Верховної Ради – епізод чи початок масових виступів?
Нинішній масовий виступ спричинив законопроект № 9127 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". На перший погляд, законопроект має на меті впровадження ефективних засобів щодо забезпечення виконання рішень суду, але в перехідних положеннях документа йдеться про скасування пільг певним категоріям населення.
Згідно із пропозицією Кабінету Міністрів, а саме він в цьому випадку є суб'єктом законодавчої ініціативи, розмір видатків на соціальні виплати повинен визначатися не законодавчо, в загальному порядку, а підзаконними актами уряду в особі Міністерства фінансів.
Фактично, перехідні положення законопроекту №9127 вносять зміни до численних нормативно-правових актів, вилучаючи з них конкретні суми виплат та їхню періодичність. Натомість, до текстів законів вводиться формулювання "в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Окрім усього іншого, згадувані зміни зачіпають найбільш незахищені верстви суспільства: ветеранів війни та праці, інвалідів, дітей війни та громадян, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, фактично держава відмовилася від раніше гарантованих законодавчо матеріальних виплат соціально ураженим групам, перевівши їх у "ручний режим", тобто зробивши їх реалізацію залежними від можливостей бюджету та суб’єктивного вибору уряду.
Поданий у Верховну Раду законопроект спричинив масові протестні акції ветеранів Афганської війни та ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Загалом новий законопроект зачіпав інтереси 16 соціальних груп, проте саме ці дві мають найбільш дієві громадські організації, які змогли організувати мітинг протесту під Верховною Радою.
За різними оцінками, близько 5–10 тисяч осіб вийшло до стін найвищого законодавчого органу України, щоб захистити свої права. Люди були налаштовані рішуче, натовп прорвав міліцейський заслін і цілком міг прорватися до будівлі Верховної Ради. Депутати були так налякані, що деякі з них втікали з будівлі, знімаючи депутатські значки.
Під тиском мітингувальників депутати запропонували зустрітися з ініціативною групою та відкласти затвердження законопроекту, який вже встигли ухвалити у першому читанні.
Слід наголосити, що відмова від соціальних виплат у відповідності із ухваленими раніше Верховною Радою законами не була викликана "злочинністю" влади, особливо якщо взяти до уваги наступні парламентські вибори і проблеми з рейтингами правлячої партії.
Грошей на виплати усіх соціальних зобов’язань у бюджеті немає. Політика безвідповідального популізму протягом багатьох років постійно штовхала політиків на ухвалення законів, які не були забезпечені відповідними фінансами.
Загалом в Україні, за різними оцінками, нараховується 10–13 мільйонів пільговиків, тобто близько 20% населення. І раніше належні виплати та пільги теж не забезпечувалися усім та у повному обсязі.
Проте раніше люди могли звертатися у суди, і суди, відповідно до закону, ухвалювали рішення на користь позивачів. Новий законопроект такої можливості позбавляє. І навіть найбільш злиденні категорії населення, у разі ухвалення закону № 9127, не зможуть претендувати на гарантії від держави.
Акція біля стін парламенту показала не лише рішучість та організованість її учасників, а й те, що протестні настрої в суспільстві накопичуються та зростають, оскільки до таких серйозних кроків, як штурм Верховної Ради, протестувальники ще не вдавалися.
Діалог чи "загвинчування гайок"?
Як далі можуть розвиватися події?
Очевидно, що події під Верховною Радою налякали владу. Розгляд законопроекту був притриманий. Можна передбачити, що влада, як і у випадку з Податковим кодексом, піде на певні поступки, насамперед, щодо соціальних груп, які об’єднані і можуть організовано боротися за свої права.
Проте чи вирішить це проблему в принципі?
Україна перебуває у складному становищі. На черзі істотне підвищення тарифів на газ для населення, яке уряд обіцяв МВФ здійснити ще у квітні (на 20%) та червні (ще на 10%) цього року. І позиція МВФ із цього питання поки що незмінна. А кредит МВФ для України вкрай необхідний.
Втім, невдалі переговори з Росією щодо зниження ціни на газ спричиняє необхідність підвищення ціни на газ навіть без вимог МВФ. А це означатиме зростання вартості життя і збідніння широких верств населення. Важко зараз і передбачити те, як відобразиться на Україні черговий виток світової фінансової кризи.
З іншого боку – соціологічні опитування засвідчують зростання протестних настроїв у суспільстві. Щоправда, соціологи зауважують, що готовність до протестів не означає автоматичного виходу людей на вулиці. Для цього потрібна низка умов, насамперед – безпосередній привід до протесту, наявність лідерів, яким люди довіряють, а також ті реальні цілі, яких можна досягши внаслідок протестів. Ці умови були наявні у протестах підприємців проти ухваленого Верховною Радою податкового кодексу і у протестах чорнобильців та афганців.
Посилення у суспільстві протестних настроїв, падіння рейтингу Партії регіонів та Президента, можливе погіршення економічного становища населення спонукає владу до пошуку виходу. Останнім часом все сильніше з боку влади лунають заклики діалогу із суспільством. Показовими є недавно сказані у Нью-Йорку слова Віктора Януковича про те, що "ефективне державне управління залежить від залучення до цього процесу громадянського суспільства".
Проте чи можливий реально такий діалог, скажімо, між організаціями чорнобильців та афганців та урядом, владою – у широкому розумінні? Чи можна їм пояснити, що різко скорочують соціальні виплати, знімають пільги соціально ураженим групам і водночас зберігаються усі пільги депутатам та іншим високопосадовцям? Урізаючи соціальні виплати, українські урядовці люблять посилатися на закордонний досвід.
Проте європейські уряди почали "обрізання" з себе, з різкого скорочення витрат на державний апарат.
В Україні у бюджеті на наступний рік різко скорочуються кошти на чорнобильців, ветеранів війни та інші соціально уразливі категорії і водночас збільшуються кошти на лікування депутатів і міністрів. У бюджеті не вистачає коштів на оздоровлення чорнобильців-ліквідаторів аварії та ЧАЕС, інвалідів та ветеранів війни, але, як і раніше, є кошти на безкоштовні путівки депутатам, які до того ж ще отримують щорічно на оздоровлення 35 000 гривень.
У бюджеті-2012 сума всіх витрат на фінансування санаторіїв і лікарень для вищих державних чиновників становитиме 465 мільйонів гривень, а на санаторно-курортне лікування всіх ветеранів війни, інвалідів та жертв нацистських переслідувань бюджет-2012 передбачає лише 107 мільйонів гривень – у 4 рази менше!
Забезпечення діяльності "закритих" спеціалізованих медичних закладів та їх оздоровчо-профілактичних програм для апаратів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, адміністрації президента, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони фінансуватиметься в загальному обсязі на суму 2,6 мільярда, що майже дорівнює фінансуванню загальнодержавних витрат Міністерства охорони здоров'я для решти населення по всіх загальнодержавних медичних закладах (лікарні, поліклініки, медпункти, станції швидкої допомоги) – 2,8 мільярда.
Отже, чи може влада "пояснити" громадянському суспільству, з яким збирається "вступати в діалог", необхідність "жити за статками"?
Реальна політика, яку зараз проводить влада, свідчить проте, що, налякана протестами і ще більше – передбачуваними, вона взяла курс на "закручування гайок". Дуже показовим у цьому сенсі є запропоноване міською київською міською державною адміністрацію
Положення про порядок організації та проведення масових громадських заходів. У цьому документі чітко вказано, що масові заходи можуть проводитися не ближче ніж за сто метрів від будівель, де розміщені державні органи влади та органи місцевого самоврядування.
Вищезгаданим документом мітингувальникам заборонили встановлення наметів в місцях проведення масових заходів. Окрім того, щоб отримати дозвіл проводити певну акцію, її організатори повинні отримати санкцію від уповноваженого органу.
Для цього необхідно подати письмове звернення до КМДА не пізніше, ніж за десять днів до запланованої події. Очевидно, що така норма є перевищенням КМДА своїх повноважень, оскільки визначення конкретних строків сповіщення щодо проведення мирних зібрань має регулюватися лише законодавчо.
КМДА навіть закріплює за собою право вести облік організаторів масових акцій та здійснювати моніторинг їхньої діяльності, що теж є сумнівним з точки зору захисту прав людини. Відтак певний набір нововведень цього нормативно-правового акту обмежує основоположне конституційне право громадян на мирні зібрання.
Якщо цей документ буде ухвалено, це означатиме практично заборону на мітинги і демонстрації у столиці.
Після мітингу біля стін Верховної Ради влада, безсумнівно, зробила необхідні висновки, - в черговий раз відгородилася від прояву народного невдоволення як в прямому, так в переносному сенсі. Щільні кордони міліції вже стали звичними під час зібрання людей: чи то на святкуванні річниці Дня незалежності, чи на акції протесту проти позбавлення заслужених пільг.
Силові методи, підкріплені нормативними актами, все більше віддаляють високопосадовців від проявів народного невдоволення, які владі тепер буде важко і почути, і побачити. Більш того - влада своїми діями лише провокує протестні настрої в суспільстві.
Висновки
Останні виступи чорнобильців та афганців під Верховною Радою засвідчили, що у важливий час проведення реформ у суспільстві, часто – непопулярних у владі відсутні механізми діалогу з громадянами.
Податковий майдан, коли влада була змушена піти на відступ і почати перемовини з підприємцями лише тоді, коли на площі зібралися тисячі людей, нічому не навчили владу. Вона нову починає "діалог" лише вимушено, лише тоді, коли під Верховною Радою збираються багатотисячні мітинги.
Можна передбачити, що успішність організованих виступів, якщо вони змусять владу іти на поступки, стимулює й інші категорії населення - лікарів, вчителів та інші соціальні групи - об’єднуватися і боротися за свої права.
Послідовний наступ на економічні, соціальні та громадянські права може загрожувати ще більш масштабними акціями протесту, адже відмежування від проблеми не означає її вирішення. Більше того, чим більше влада ускладнюватиме чи навіть заборонятиме протести, тим більше небезпека силових акцій.
У влади два шляхи.
Перший – це шлях демократії, реального, а не декларативного діалогу із громадянським суспільством – відкритості влади, обговорення майбутніх реформ, їх ціни та наслідків, відповідальності та підзвітності влади, реальної боротьби з корупцією.
Головною умовою такого діалогу, доказом добрих намірів влади має бути ліквідація усіх незаконних пільг та преференцій, "незаконних" – у тому сенсі, що ліквідацію пільг постійно обіцяють усі політичні сили, коли йдуть на вибори.
Другий шлях – це "загвинчування гайок", згортання демократії, заборона мітингів, наступ на свободу слова, переслідування лідерів опозиції та громадських активістів, відсторонення від виборів опозиції, нечесна виборча кампанія і, нарешті, фальсифікація результатів наступних виборів.
Власне, на цей шлях згортання демократії влада вже вступила. Але недемократична Україна не зможе стати членом європейської спільноти, яку об’єднує у першу чергу вірність демократичним цінностям. Недемократична Україна залишиться один на один з Росією і має перспективу повторити долю Білорусі.
Чи стануть перші серйозні сутички біля Верховною Радою сигналом для влади для перегляду своєї політики? Це питання залишається відкритим. Очевидно, що вибір шляху багато в чому залежатиме від організованого громадянського суспільства, від його наполегливості, об’єднаності у боротьбі не лише за інтереси тих чи інших соціальних груп, а й за шлях розвитку країни.
Бо спосіб вирішення окремих проблем залежить від загального курсу, яким піде держава.
Ірина Бекешкіна, Катерина Шкапяк, Фонд Демократичних ініціатив ім. І.Кучеріва, для УП
