Газ і демократія
23 вересня голова представництва ЄС в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра заявив, що ЄС схвалює газову угоду Тимошенко-Путіна, і навіть брав участь в її підготовці взимку 2009 року, оскільки тоді деякі країни ЄС замерзали через припинення постачання російського газу. Тейшейра пояснив, що тоді ЄС робив це за участю Тимошенко, а тепер повідомляє це для української влади, аби вона зрозуміла зацікавленість Брюсселя в долі екс-прем’єра.
Відвертість пана Тейшейри, це роз’яснення, що принципи демократії принаймні щільно пов’язані для Європи з економічними і національними інтересами, і що це не має бути таємницею, - якраз і є взірець щирості і прозорості, що приваблюють українців і надихають долати будь-які перешкоди на шляху євроінтеграції. На відміну від «секретів полішинеля», що практикуються в російсько-українських стосунках, коли очевидні ганебні таємниці «елітарних» змов, дерибанів чи сварок навколо ласих шматків зберігаються роками, розповсюджуючи своє гниття на нові обставини і відносини.
Цікаво, але це спеціальне повідомлення чиновника ЄС, висвітлене нечисленними українськими ЗМІ, зовсім не коментувалося нашими політиками. Хоча, судячи з жорсткого інтерв’ю самого Януковича ще в «Комерсанті», він прекрасно ознайомлений із прихильністю ЄС не лише до самої Тимошенко, а безпосередньо до кабального газового контракту. Не даремно в тому інтерв’ю Янукович визнав загрозу Україні як конкуренту не лише з боку Росії, а й від усіх партнерів…
Дійсно, демократія демократією, а вища за європейську газова ціна суттєво знижує конкурентоздатність більшості української продукції, в якій ціна на газ є базовою, на тих же європейських ринках. І це набагато гірше, ніж просто втрата доходів від заборони та невигідності реекспорту російського газу, штрафних санкцій за недобір тощо.
Можна довго і аргументовано картати владу й олігархів за нереформовану і неощадливу українську економіку. Можна ігнорувати пояснення з цього приводу урядовців. Можна вимагати від Фірташа і інших з рахунків своїх підприємств розраховуватись за контракти Тимошенко-Путіна. Але це жодним чином не змінює оцінку контрактів з точки зору будь-чиїх інтересів в Україні як кабальних, неринкових і несправедливих, шкідливих для економіки і соціальної політики в Україні.
Адже факт наразі очевидний: влада й олігархи здатні компенсувати закріплену контрактом Тимошенко-Путіна газову ціну лише утриманням якнайдовше на найнижчому рівні такої складової собівартості будь-якої продукції, як ціна праці. Не дарма останніми днями тільки й чути, що в Україні зростання заробітної платні неможливе начебто через втричі нижчу, ніж в Європі, продуктивність праці. Хоча це зовсім не стримує абсолютно європейського рівня споживчих цін.
Тобто газовий контракт, окрім прямих додаткових видатків громадян на його споживання, консервує і найнижчий в Європі рівень життя. Що, в свою чергу, не сприяє зацікавленості того ж таки ЄС в «завоюванні» українського ринку через його низьку платоспроможність. Отже, загалом – не покращує переговорних позицій України в справі про зону вільної торгівлі з ЄС навіть з чисто прагматичних, без «демократичної лірики», позицій.
Повідомлення пана Тейшейри, таким чином, ставить крапку в питанні, чи не допомогла б Європа Януковичу в аудиті того контракту, аби довести його несправедливість, неприйнятність умов, в яких він укладався. Ні, не допомогла б і не допоможе. Оскільки, за заявою Тейшейри, ЄС під час газової кризи не лише шукав шляхів відновити зігрівання частини своїх виборців, але й не заперечував проти винайдення для цього дуже поганих умов для України.
Більше того, і нині відбувається те саме. І пані Тимошенко захищають європейці не так заради її особистих людських та політичних прав, і навіть не заради демократії в Україні як такої, а – точно як і Росія – заради згаданого контракту. Оскільки засудження Тимошенко автоматично означатиме і засудження контракту. Тоді як виправдання Тимошенко – відповідно і виправдання й додаткову легітимізацію контракту. Із наступним підтвердженням і унеможливленням денонсації Харківських угод, котрі відкрили, наприклад, для Франції контракти з Росією на оновлення і доозброєння ЧФ.
Трохи юридичних нюансів. Власне, коли пан Тейшейра зробив заяву про причетність ЄС до консультацій з приводу газового контракту, він фактично взяв на Брюссель частину «провини» Тимошенко, або зовнішнього «тиску», який визначив її дії взимку 2009 року. Можливо, якби така заява пролунала дещо раніше, пана Тейшейру чи його колег з ЄС запросили б до суду в якості свідка, а можливо, за згодою ЄС, подібна процедура ще навіть можлива. Якщо вже в підсудної та її захисту не вистачило сміливості запросити в свідки пана Путіна, або, за порадою пана Огризка, хоча б визнати тиск з боку Росії…
Принаймні саме такі свідчення з боку захисту Тимошенко дали б підстави суду піти шляхом, запропонованим її адвокатом паном Сірим, і виправдати її на підставі 39-ї та 42-ї статей УКК, тобто через дії в «умовах крайньої необхідності й виправданого ризику».
Але, по-перше, пан Тейшейра не запропонував аж такого способу врятування Тимошенко, поклавши пошук рішення на українську владу.
А по-друге, чиновник від ЄС таки не засудив зміст контракту, про кабальні умови котрого для України було відомо і йому. Це не дозволяє суду визнати Тимошенко «жертвою обставин», як їй наполегливо, але марно пропонує її ж власний захист.
До речі, слід згадати, що шанс закріпити за собою роль «жертви» Тимошенко свідомо втратила під час допиту екс-президента Ющенка, чию начебто корупційну роль в створенні екстремальних умов зими 2008-09 років так і не стала доводити в суді.
Тобто таємниця партнерських стосунків Фірташа, Ющенка, Путіна й Медведєва, яку досить довго ігнорували європейські споживачі газу від РУЄ, свідомо консервується для подальшої експлуатації в політичних, якщо не геополітичних, цілях… Наразі не відомо лише, кому саме стане в нагоді ця таємниця, чи на ній, як на справі Гонгадзе, розігруватимуться довгострокові багаторівневі спектаклі.
Тимчасом, за повідомленнями ЗМІ, українські політики і законодавці нині шукають юридичний шлях формально виконати вимоги Заходу щодо повернення свободи й політичної дієздатності Тимошенко.
Запропоновано аж три варіанти «декриміналізації» статей КПК, за якими її звинувачує прокуратура. При цьому не можна не аплодувати вигадливості авторів цих паліативних рішень в тому, як вони користаються ситуацією для максимізації і без того необмеженої безвідповідальності високопосадовців, зокрема й тих сотень, якими щойно хвалилася влада як прикладом боротьби з корупцією…
Немає жодного сумніву, що в середині України ці паліативи матимуть такі ж погані наслідки, як і «політично-правові» рішення 2004 року, включно зі зміненою тоді Конституцією.
Але в даному випадку суттєво, що всі запропоновані проекти «декриміналізації» посадових зловживань мають на меті чітке розмежування оцінки дій Тимошенко як глави уряду – і оцінки укладеного за її участі документу.
Контракт 2009 року і в разі повернення Тимошенко свободи, несудимості та змоги брати участь у виборах – не реабілітується. Він зберігатиме тавро кабального для країни.
Отже – залишатиметься звинуваченням проти лідерки БЮТ на виборах, котрі, за підкресленими євростандартами, лише й мають стати для неї остаточним судом. Залишиться контракт і предметом потенційного судового розгляду, якщо на це вистачить політичної волі у команди Януковича.
Принципово важливо, що підготовка цих проектів депутатами від опозиції підтверджує: вони повністю солідарні з владою в негативній оцінці газових угод. Навіть всупереч намаганню своєї лідерки підтримувати високу оцінку цих документів як «стимулюючих до економії і розвитку», «плати за незалежність» тощо… Поділяють вони, хоча й приховують, думку про те, що декларована боротьба лідерки БЮТ з українськими олігархами з допомогою Кремля, Газпрому і європейських друзів може мати будь-які наслідки – окрім деолігархізації України.
Заміна українських олігархів російськими не була нічиєю стратегічною метою, окрім невеличкої групи відданих справі імперії політиків та бізнесменів всередині самої ПР.
Принаймні це було однозначно зрозуміло до візиту президента Януковича в Росію 24 вересня. А вже після цього візиту, про який міністр Грищенко твердо заявив, що він не буде актом «здачі» будь-яких національних інтересів, справа прозорості і принциповості в міжнародних стосунках і взагалі остаточно перейшла до рук самого лише Януковича.
Це означає, зокрема, що якнайточніша розшифровка дипломатичної формули «суттєвий прогрес» у переговорах має убезпечити чинного президента від подальших претензій до себе за перевищення влади чи посадових повноважень.
Навіть якщо теперішні маніпуляції навколо справи Тимошенко підготують йому на майбутнє індульгенцію від карної відповідальності за зраду національних інтересів і забезпечать «всього лише» політичну відповідальність у вигляді програшу виборів 2012 та 2015 років.
В іншому разі матимемо тандем-перевертень Тимошенко-Янукович, схожий на російський за ставленням до демократії, але із абсолютно зворотнім змістом відносно економічних інтересів, можливостей та перспектив країни.
