Україно-український договір
Розпад Союзу та поява незалежної України стали початком створення нової соціально-економічної і політичної реальності.
Однак занадто довго ми жили очікуваннями, а не сьогоденням. Одні чекали, коли всі вулиці Леніна стануть вулицями Шевченка, всі люди заговорять однією мовою та ідеали українства стануть безсумнівно-обов'язковими для кожного, хто живе в Україні.
Хтось чекав, коли відновиться СРСР і все повернеться на свої місця.
Ще хтось зневірився в тому, що майбутнє принесе хоч щось добре, і сподівався дожити життя у спокої.
Як і слід було передбачити, їхні надії не виправдалися, а роки очікування виявилися змарнованим часом.
Проте були й ті, хто швидко зорієнтувався (або, за Андруховичем, дезОРІЄНТувався), і прийняв нові правила гри: не вірили, не сподівалися, не просили. Вони не знали світу, в якому опинилися з волі історії, але не були готові сидіти, склавши руки.
Орди наших діяльних співгромадян виїхали в добровільне рабство на всі чотири боки, подалі від неповороткої "неньки". Інші лягли в могилу, хто з обрізом, хто з ломакою, ділячи спадщину Союзу.
Ті, що вижили у приватизаційній війні всіх проти всіх, очолили державу і списки найбагатших людей країни.
Розглядаючи дійсність крізь оптику своєї кишені, тверезомислячі українці сховалися від сучасності або в інших країнах, або за куленепробивним склом мерседесів.
І ті, хто сподівався, і ті, хто не мав надії, не були готові впоратися з реальністю.
Перебудова і перші роки незалежності давали нам шанс побудувати республіку гідних громадян. Але особиста свобода виявилася непідйомним вантажем. І на спорожніле місце крокуючих у червоних галстуках прийшли нові марширувальними – то в тих же галстуках, то у вишиванках, то з хоругвами.
Ці натовпи, звичайно ж, трохи менші. Їхні шеренги скромніші за радянські маси першотравневих мес. Але не можна не помічати, що їхні лави дедалі більш стрункі, а очі набувають знайомий скляний блиск бездумної покори, і ліві ноги все чіткіше крокують. Чи стануть вони творцями нової соціальної реальності?
Поки відповіді на це запитання немає. Але є час домовитися і зробити цю державу Нашою Республікою.
Залишивши двадцять років після здобуття незалежності позаду, нам час переконатися, що Україна – це безповоротна реальність. Не страшна, не гарна, а така, якою ми її робимо своїми справами, словами, надіями і пам'яттю.
Тікаючи від неї, ми даємо шанс іншим її створити – за своїми ідеалам, без нашої згоди.
Ми даремно витратили двадцять років? Щоб мати право це заперечити, давайте домовлятися про основні правила, які можна покласти в основу нашого спільного життя. Для цього звертаюся із закликом до...
... Оптимістів. Україна для етнічних українців – нездійсненне завдання. Нездійсненне і непотрібне. Не витрачайте життя ще кількох поколінь, аби це зрозуміти. Міф про Мойсея не тільки жорстокий до живих, а й безплідний як "національна ідея" ХІХ століття в глобальному світі століття ХХІ.
Не українство і мова об'єднують громадян, не єдиний підручник з (лже)історії, а загальний двадцятирічний досвід спільного життя і загальна непохитна воля гідно жити в єдиному політичному просторі.
... Песимістів. Незалежна Україна – не історична помилка. Вона всерйоз і надовго. Вона реальна і важлива. У тому числі і для ваших, песимістів, доль. Як би ви не уявляли собі причини розпаду Союзу та виникнення нової держави, просто прийміть реальність у всій її справжності і показній несправедливості і величі, з її потворністю і красою.
... Реалістів. Україна – не ізольована територія ваших виняткових інтересів. Наша країна – частина великого взаємопов'язаного світу. Рейдерство в окремо взятому райцентрі рано чи пізно відгукнеться процесом у непідкупному для вас суді – американському, чи небесному, але завжди Страшному.
... Байдужих. Ваша поза не так надійна, як здається засміченому оку з-під піску. Загальна доля на те й загальна, що вона однаково висмикує й активних, і пасивних через броньовані двері, з неприступного дивана, від неминучої банки теплого пива біля телевізора.
... Мешканців Сходу і Заходу. Не потрібно сподіватися на відновлення минулого, яким би ви його не придумали. Ви знаєте, яким воно було? Будьте спокійні, таким воно вже не буде.
Змиріться з географією та культурою своєї строкатої, різномастої, скроєної Сталіним з Хрущовим країни. Якщо віруєте, з удячністю прийміть те, що дарував Бог. Якщо атеїсти, остаточно погодьтеся з реальністю, даною вам у відчуттях.
... Мешканцям Центру, забороненої Малоросії, Гетьманщини з загубленою грамотою. Друзі, перестаньте соватись між полюсами українського глобуса! Станьте центром для бунтарських Донбасу та Галичини.
Будьте центром для ненажерливої столиці та жебракуючих провінцій. Утримайте нас разом своєю об'єднувальною постійністю і всепоглинаючим суржиком.
... Бідних. Не піддавайтеся жалості до себе і ненависті до успішних. Брати участь у спільній справі для вас дуже складно. Але неучасть призведе до того, що ваші злидні неминуче стануть спадщиною ваших дітей. Вирвіть себе з порочного кола апатії, – крім вас, це нікому зробити! Собі вибачте свою колишню нерозторопність, а іншим – їхній успіх.
... Багатих. Не віддавайтеся чорній магії капіталу, що примушує вас жити для його збільшення, міряти себе та інших у цифрах і будувати стіни між собою і "пролами". Ваші інтереси важливі, але не важливіші за інтереси інших.
Ваша гідність безсумнівна, як і гідність співгромадян, які горбатяться на вас. Ваше майбутнє прекрасне настільки, наскільки воно прийнятне для бідняків. Не сподівайтеся на охоронців і британську візу. Починайте домовлятися з тими, хто не при владі, не в суддівському кріслі і не в списку Форбса. Поділіться успіхом зі своїми менш вдалими сусідами!
Ми всі – українські громадяни, якого б обряду не дотримувалися, яких би богів не шанували, якою б мовою не слухали колискові. За двадцять років ми сильно нашкодили один одному.
Вибирали владу, яка нам не подобалася, але тим, на іншому березі Дніпра, не подобалася ще більше. Наші і без того не занадто гарні міста в мороці нашої ворожнечі приросли потворними кварталами.
Наші села зникають у вигрібних ямах історії.
Наше мовлення повне срамослів’я, душі – невіри, а розуми – дурниць. Наші діти мріють покинути землю предків. Та й предки, здається, хотіли б лягти на інших, неукраїнських цвинтарях.
Досить жити помстою. Досить щовиборів підписувати пакт Манілова-Монте-Крісто. Досить підтверджувати ім'я дрімотних янголів.
Не шукайте історичної справедливості, вчиняючи несправедливість тепер. Попереднім поколінням вже все рівно. Давайте тут і зараз робити життя прийнятнішим і справедливішим.
Не перекладайте своє уявлення про щастя і справедливість на майбутні покоління.
Спробуйте жити гідно зараз, інакше майбутнім ні в кого буде навчитися гідності.
Давайте говорити не від імені та за дорученням. Говорімо від себе. Українська суспільна угода має бути підписана саме мною/Вами.
Уявіть, якими нас побачать онуки й правнуки. Злодіями, які вкрали майбутнє у своїх дітей? Дурнями, які не зуміли домовитися про загальні правила?
Давайте думати. Давайте починати домовлятися. Погодьтеся визнавати гідність та інтереси Іншого Українця – і у всіх нас буде шанс домовитися!
Хочете побачити сорокаріччя незалежності України разом? Укладаймо Наш Договір!
Михайло Мінаков, для УП
