Підсудна Свобода

Нинішня боротьба за демократію у судових залах і навколо них асоціюється з персоналіями – Тимошенко, Луценко. Втім, не меншого, а то й більшого значення має ще один судовий процес, де підсудною є демократія як така.

Є така собі справа №2а – 11331/11/2670 в окружному адміністративному суді Києва.

Там Київська міськдержадміністрація позивається до низки народних депутатів та громадських організацій, котрі подали заявки на проведення мирних зібрань на Хрещатику під судом та біля Лук’янівського СІЗО.

Суть цього позову – обмежити право українських громадян виходити на вулиці у зв’язку з судом над Тимошенко, заборонити протести, заблокувати можливі акції непокори, перешкодити можливій революції, встановити тотальну Білорусь.

Саме там кують авторитаризм для всіх українців.

Про цей суд пишуть у сто разів менше, ніж про Юлю. Одним свобода менш цікава, ніж Юля, для інших свобода – це Юля.

Між тим, зловісний законопроект 2450, направлений на утиск свободи зібрань в Україні, почали писати саме у кабміні Тимошенко. Та чи єдиний це гріх нинішньої арештантки проти тих цінностей, котрі зараз рухають її захисниками?..

Антимайдан-1

Зараз влада діє так само, як при ліквідації недавнього підприємницького майдану.

Ключовою ланкою та головним інструментом тут був і є Олександр Попов, голова КМДА. Він справжній містер Антимайдан, це його головна функція. Без його відомства навіть всесильному президенту практично неможливо добитися судової заборони масових зібрань, тобто нейтралізувати головний страх влади.

КМДА під керівництвом Попова, котра формально представляє громаду Києва та розпоряджається столичними вулицями і майданами – місцем потенційної революції – звертається до суду з проханням обмежити проведення масових акцій на певній території. Мотивує це певними причинами, які суд – ну тут вже все зрозуміло – визнає більш вагомими, ніж можливість певній групі громадян протестувати.

Минулого року вагомішою причиною, ніж захист прав мільйонів підприємців, стала необхідність встановити славнозвісну Йолку. Після того, як пройшли новорічні свята, обмеження мотивували необхідністю "реконструкції" майдану – як виглядала реконструкція, видно було тут. Далі – встановили сцену для якогось телевертепу, яка там місяцями стояла, перешкоджаючи пішоходам.

Зрозуміло, що якщо б влада в Києві обиралась демократично та не була тотально залежна від центральної, ніхто б у суд із КМДА не звернувся. Відсоток підприємців у Києві найбільший у країні, найбільше їх у столиці і в абсолютних показниках. Але підполковник Попов тут не для захисту підприємців.

Наступний крок був демонтаж наметів, що залишилися на Майдані, і тут без Попова Януковичу ніяк. Прибирати тепер вже "незаконні" намети має не Беркут, як багато хто думає, а комунальне – комунальне! – підприємство "Київблагоустрій". Беркут, природно, прикривав демонтаж, але підприємницькі протести придушували за рахунок і від імені киян.

Антимайдан-2

Нині все повторюється. За поданням КМДА суд виніс рішення, яким по суті заборонив протести на території Хрещатика і Майдану.

Цікава деталь. За словами Сергія Мельниченка, представника ГО "Коаліція учасників помаранчевої революції", чию акцію було обмежено цим рішенням, суд вийшов за межі вимог позивача, бо щодо Майдану у зверненні КМДА не було ні слова.

Цей факт навряд чи спростує версію про те, що Банкова не втручається у справи суду, бо у кого як не в президента фобія Майдану?

Регіоналам, представленим "Загальновоїнською спілкою України", теж заборонили мітингувати.

Аргументи

КМДА у обґрунтуванні свого позову частково прикрилася листами МВС. Міліція – це взагалі те відомство, яке лютою ненавистю ненавидить усі мирні зібрання, як мінімум через те, що це для них додаткова робота у вихідні і свята. МВС просто закидало КМДА листами, де розписало, наскільки це погано – мирні протести на Майдані.

Зокрема, йшлося про те, що раніше на тому місці, коло печерського суду, були бійки та інші порушення громадського порядку. МВС з щедро навело списки постраждалих.

Втім, для (чесного) суду це не мало б значення. Те, що мирні зібрання під райсудом неодмінно призведуть до подальших порушень громадського порядку, є лише припущенням – а на основі припущень суд не має права виносити рішень.

Необхідність міліції працювати – один із аргументів, які КМДА наводить суду, коли просить заборонити акції під Печерським судом та СІЗО, поряд із незручностями для роботи держустанов та перешкод для пішоходів.

Що стосується незручностей для держустанов, про яку теж скаржиться судді київська влада, – то тут знову варто згадати законопроект 2450, яким, у певних редакціях, хотіли обмежити проведення мирних зборів, огородити чиновницькі вуха та очі від протестів громадян.

А щодо незручності для руху пішоходів, то тут варта згадка про те, як команда Попова про них дбає.

Протягом багатьох і багатьох тижнів у березні і у квітні цього року кияни наражалися на небезпеку, коли змушені були обходити страхіття, набудовані на Майдані в угоду кому завгодно, але не киянам.

Тоді ніхто про пішоходів, ні про вигляд столиці не думав. Зараз же, коли на тротуари Хрещатика вийшла опозиція, Попов з підлеглими згадали про благоустрій…

Правозахисник Володимир Чемерис нагадує про прецедент, коли у аналогічній ситуації у 2005 році суд став на бік протестуючих. Тільки тоді протестуючими були регіонали, котрі мітингували на підтримку арештованого Колєснікова навколо Верховної Ради.

Тоді КМДА зверталась в суд з проханням заборонити намети і гучномовці саме з таким же посилом – що мирне зібрання заважає нормальному життю міста. Суд же відповів: "Створення незручностей для громадян, підвищеність шуму не може бути підставою для звернення з вимогами про обмеження прав і свобод громадян на мирні зібрання".

Тим же рішенням суд визнав, що палатки на мітингах – це не тимчасові споруди, на порушення порядку встановлення котрих зараз також посилається КМДА.

Але в Україні вочевидь не прецедентне право…

Бойові приймальні

Втім, де-юре зусилля київських чиновників є зараз малоефективними, не дивлячись на наявність бажаного ними рішення суду.

По-перше, протестувальниками було подано нові повідомлення про проведення мирних акцій. Той же КУПР, котрому заборонили переступати "периметр огорожі" Лук’янівського СІЗО, тепер подав заявку і проводить акцію біля Печерського райсуду – там їм постанова суду цього робити на забороняє. Регіонали також, очевидно, знайшли спосіб обійти заборону суду, оскільки справно мітингують і зараз.

По-друге і головне –БЮТівський мітинг зараз має статус не мирного зібрання, а зустрічей народних депутатів з виборцями. Це принципово різні речі.

Якщо для мирного зібрання громадянам достатньо повідомити КМДА про свій намір, то депутатам для зустрічей з виборцями це робити не обов’язково. У відповідності з законом "Про статус народного депутата", у разі повідомлення про зустріч з виборцями влада має лише сприяти такому заходу – і законом не передбачено жодних звернень до суду щодо обмеження такого права депутата.

Тому на сьогодні міліція не має права перешкоджати протестувальникам разом з депутатами знаходитись під Печерським райсудом, оскільки суд вирішив лише відносно мирних зборів, а про прийом депутатами виборців мова не йшла.

Прикро, але факт – свободи зібрань зараз не існує, важливі опозиційні мітинги потрібно маскувати депутатськими зустрічами.

Повернути Майдан

Риску під юридичною війною за право проводити акції під судом та СІЗО підводити рано. Це не останній процес і не останнє судове засідання з цієї теми. Очевидно, що влада вбачає у цих протестах зародок вуличної революції, і намагається її придушити якомога раніше. Якщо ж цей шлях до повалення режиму успішно заблокують, то вже з "чесними" виборами буде значно простіше, і тоді – здрастуй, Білорусь!

Також слід пожалкувати з приводу того, що БЮТ та інші опозиційні сили не розглядають нинішню ситуацію як серйозний конфлікт між киянами та іншими українцями з одної сторони та президента та його намісників у Києві – з іншої.

Ніхто не хоче або не може розпочинати масштабний бій за Київ, як ключовий плацдарм для атак на центральну владу.

Поставити під сумнів легітимність нинішнього режиму в Києві досить просто, зважаючи на право киян на самоврядування, а також на те, що за президентського намісника Попова в Києві продовжується руйнування культурної спадщини та нищення природи.

Колосальне крадійство в комунальних підприємствах теж нікуди не ділось. Проте нинішній опозиції на це бракує – чи то морального права, чи то організаційної спромоги.

Ігор Луценко