Гідність проти свавілля
Гідність людини – це необхідний обсяг поваги до неї. Це повага, якою людина наділяється від народження й зберігається за нею все життя, і, навіть, після смерті.
Після жахіття Другої Світової гідність стала фундаментальною цінністю міжнародного права та західного світу. Основоположні міжнародні документи, такі як Декларація прав людини, Статут ООН, Конституції провідних країн – одним із перших принципів закладають повагу до людської гідності.
Захист гідності – одне з головних завдань правосуддя. Без гарантій поваги до людини в суспільстві не зможуть розвиватись рівноправні відносини, люди постійно принижуватимуть один одного, і на цьому ґрунті розвиватимуться постійні конфлікти.
Повага до гідності, це коли не мають значення багатство, походження, посада, погляди, щоб за на несену шкоду кривдник відповів у суді, щоб міліціонер був ввічливий, щоб орган влади відповідав на ваше питання, щоб політик виконував свої обіцянки, щоб водій зупинявся на пішохідному переході. Зрештою, щоб відпочиваючи ввечері в кафе, ви не переживали, що вас битимуть і тягатимуть по підлозі.
Ворогом гідності є свавілля.
Свавілля – це зневага, це самостійний вибір кого поважати, а кого зневажати. Це спосіб самостійно встановлювати, що є право й що ним не є.
Свавілля завжди веде до знущання та пригнічення. Воно прагне принижувати, заради підвищення.
Свавілля – це коли ви не можете пройти по тротуару, бо його заставлено дорогими машинами, це коли міліціонер б'є вас за ваші ж гроші, це коли вас можуть збити на пішохідному переході й уникнути покарання. Зрештою, це коли вас беруть за волосся й тягають по ресторану.
Свавілля завжди веде до конфліктів.
Втім, свавілля теж може бути джерелом права. Це право для обраних робити те, що вони хочуть, і обов'язок усіх інших із цим миритись. Свавілля – це право феодалів та авторитарних режимів. Феодал або лідер знає, що правильно, і що ні, кого карати, а кого милувати.
Свавілля – це те, із чим борються гідні люди у всі віки й у всіх народів.
Так що ж є джерелом права в Україні: гідність чи свавілля?
Українська Конституція в дусі західних цінностей теж містить посилання на гідність у 28-й статті. Але норми й реальність – це дві великі різниці. Вчинки краще свідчать за слова.
Чи поважається гідність українських громадян, коли:
– президент країни опускається до дешевих маніпуляцій, щоб поставити собі дорогу балюстраду, кедрові двері, дорогий туалет, новий вертоліт чи літак, а його син вештається п'яний серед білого дня?
– депутати ховають свої декларації, розкошують на дорогих автомобілях, і опускаються до рівня отримання матеріальної допомоги?
– судді і прокурори, немов поважні кримінали, розважаються в барах і ресторанах, наспівуючи кримінальні пісні?
– і найгірше, коли діти так званої "еліти" починають убивати й знущатись над простими українцями?
Де тут повага до гідності? Це свавілля. Це зневага.
Розповідаючи про світле майбутнє реформ, європейську інтеграцію, українські політики приховують свої справжні цінності, дзеркалом яких є їхні діти. Убивства на дорогах, побиття, уникнення відповідальності – усе це в дусі тих, хто представляє український народ. Українські мажори "гідні" своїх батьків, які полюють на людей, займаються педофілією, б'ють даїшників.
Однак, для нас немає тут нічого нового.
Ми щодня зі злістю спостерігаємо, як нас принижують. І все, що досі ми могли зробити – це безнадійно грюкнути кулаком по столу.
А вже зранку, ми пробираємося крізь хащі дорогих машин, поставлених на тротуарі. Ми перебігаємо пішохідний перехід, щоб нас не збив мажор. Ми щоразу починаємо оминати все більші площі незаконних забудов серед наших майданчиків та газонів. І ввечері ми мовчки будемо спостерігати, як якийсь мажор б'є дівчину й тягає її за волосся, сподіваючись, що така доля нас омине.
Нас позбавили гідності.
Нас перетворили на кріпаків, які мовчки повинні спостерігати за розвагами феодалів.
Свавілля – джерело українського права.
Але так не буде, бо ми гідні люди. І миритися зі свавіллям – це знищувати себе, це жити без права на власне майбутнє. Відтепер, кожен українець може включити зранку відео з Романом Ландіком і поставити собі три запитання:
1. Що я зможу зробити, коли це трапиться зі мною або з моїми рідними?
2. До кого звернутись, якщо я стану жертвою свавілля: міліція, прокуратура, суд?
3. Як покласти край свавіллю й створити безпечне майбутнє?
Ці питання – уже перший крок. Задуматись – це не погодитись, не визнати те, у чому ми живемо.
І за цим має наступити наступний крок – дія. Ми мусимо діяти, щоб повернути свою гідність. Тільки повага до кожної людини створить закон один для всіх.
Однак наші дії – це не відповідь свавіллям на свавілля, це шлях хаосу, безвідповідальності й руйнування.
Наша ціль – змусити злочинців відповідати по закону.
Покарати одного мажора – це злякати сотні. Покарати одного політика – це змусити задуматись сотні. Ми мусимо досягнути того, щоб закони, по яким змушують жити нас – були такими ж для тих, хто їх приймає.
І ось як ми можемо це зробити:
1. Створити групи швидкого реагування. Ми живемо в епоху комунікацій. Тепер ми можемо легко познайомитись й допомагати один одному. Давайте створимо групи в соціальних мережах і будемо в них узгоджувати спільні дії на випадок вчинення свавілля. Якщо в групі буде 100 людей – злочин не вдасться замовчати.
2. Обмінюватись контактами. Давайте залишимо контакти один одному. Ніхто не застрахований від свавілля, але знаючи про нього, ми не дамо його приховати, перекупити, затушувати. Якщо хтось стає жертвою свавілля – йому достатньо повідомити учасника групи, і цей факт отримає негайний розголос.
3. Діяти. Ми можемо захищати один одного. Скинувшись по 5-10 гривень, ми зможемо найняти пристойних адвокатів, які будуть належним чином відстоювати потерпілого. Ми можемо зробити сто дзвінків у відділок міліції, таким чином перешкодивши їхнім фальсифікаціям. Ми можемо перепостити факт про свавілля в інтернеті так, що Google видаватиме його першим на запит прізвища мажора чи його батька. Зрештою, як крайній випадок, ми можемо вийти на вулиці й захищати потерпілого акціями протесту.
4. Вибори. Раз на 4-5 років наші політики стають слабкими. Вони переживають за наші голоси, оббріхуючи один одного й обдурюючи нас. Вони переживають за свій імідж, і не розказують про те, що пити серед білого дня – українська традиція.
І це наша можливість. Ми не повинні дати забути злочини свавілля. Ми створимо базу даних політиків та мажорів, які вчинили свавілля та уникнули відповідальності. На виборах ми спробуємо донести кожному громадянину справжню сутність українських політиків. Виборець має знати, що, голосуючи, він обирає не тільки нову владу, а й нові побиття в ресторанах та вбивства на тротуарах.
Нам не потрібно нічого організовувати, вибирати вождів, робити революцію. Нам достатньо досягнути публічного покарання кількох негідників, щоб навчити поважати нас інших.
Боротьба зі свавіллям – це вже не справа вибору: боротись чи ні. Це об'єктивна необхідність виживати.
Міняти реальність. Повернути свою гідність. Побудувати суспільство гідних людей і відповідну правову систему.
P.S. Ви ще вагаєтесь? Думаєте, це вас не обходить? Включіть відео з Романом Ландіком і задумайтесь, ким треба бути, щоб так безсовісно знущатись над дівчиною.
І не забувайте – ця людина представляла інтереси народу в обласній раді. А його батько у Верховній.
Яке майбутнє чекає на вас?..
Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Демальянс, спеціально для УП
