Сидіти чи не сидіти – от в чому питання. Було
Точніше, до 15 липня питання стояло так: сидітиме чи не сидітиме Тимошенко у в’язниці в залежності від того, сидітиме чи не сидітиме вона під час судових засідань в Печерському суді?
Тобто чи є форма вислову зневаги до суду, обрана Тимошенко, реальним захистом, як вона твердила, її прав у відповідності до 55 статті Конституції? Чи це всього лише прояв відчаю, нехай у формі веселого хуліганства?
Адже виграти суд юридично і "виграти" морально – це різні речі не лише з точки зору подальшої особистої долі обвинуваченої, але і політичної кар’єри. Причому – не лише її власної.
Прояви неповаги до суду, попри всі історичні аналогії, не призведуть ані до виправлення судді в ході процесу, щоб він став більш об’єктивним, ані до маніпулювання часовими параметрами судових засідань на користь захисту. Це вже показала практика.
Тим більше, що затягувати процес аж до виборів 2012 року, навіть якби суддя Кірєєв дослухався до кожної вимоги Тимошенко, практично нереально. Хіба що до святкування 20-тої річниці Незалежності, на котру пані Юля вже призначила штурм режиму силами об’єднаної під її проводом опозиції.
Якщо ж до виборів Тимошенко бажає отримати результат у вигляді хоча б зустрічного судового позову проти теперішніх її обвинувачів, – їй треба не затягувати "судилище", а навпаки, пришвидшувати його.
Бо скарга в Європейський суд лише з приводу одного епізоду переслідувань – спроби арешту – вже нині виглядає не надто переконливою. І не обіцяє бути вчасною.
До речі, в кримінальному кодексі є стаття за перешкоджання діяльності політичного і державного діяча. Тому в разі визнання в поточному судовому процесі політичної складової обвинувачення, а тим більше в разі недоведеності всіх інших, суто кримінальних складових злочину Тимошенко, – має запрацювати вже ця стаття. В зустрічному напрямку.
Тут уже закони жанру вимагатимуть від Тимошенко доведення прямої причетності до процесу проти неї президента Януковича, котрого вона наразі звинувачує лише на словах і в загальному політичному контексті.
Самі ж лише висновки про політичні мотиви "судилища" з боку влади проти опозиції, навіть зроблені поважними міжнародними інституціями, посольствами тощо на практиці матимуть один результат: "Стоп Європа!" для України.
Демонстрація зневаги до суду з боку лідера опозиції тільки прискорює досягнення цієї й без того очевидної мети.
До речі, про позицію західних, особливо європейських партнерів. Треба, окрім іншого, пам’ятати, що в ставленні до процесу Тимошенко саме по газовій справі вони не можуть не керуватись елементарною вдячністю. Адже взимку 2009 року саме угода Тимошенко з Путіним врятувала низку європейських країн від буквального замерзання.
І те, що це відбулось ціною інтересів самої України, а, як виявилось тепер, і ціною кримінального переслідування їхньої рятівниці, – важливий фактор для пристойних людей.
А якщо зануреній в чергову кризу Європі, не без участі судового процесу над Тимошенко, вдасться відкараскатись і від клопотів про асоціацію з Україною, – вдячність може взагалі не мати меж.
Чи не в розрахунку на це, відмовляючись виконувати стандартні процедури судового засідання, Тимошенко спонукає західні країни ще й до арешту банківських рахунків та інших активів своїх українських опонентів?
Але такі радикальні заходи досягаються не сидінням в суді, а численними кривавими сутичками і масовими арештами.
Але після подій 9 травня та "відкату" 22 червня режим Януковича навряд подарує будь-яким доброзичливцям таке "свято" без надто вже ретельно підготовлених і здійснених провокацій…
Добре хоч би те, що стілець в суді, з якого не хоче підніматись Тимошенко, начебто забезпечує їй алібі щодо планування подібних провокацій… Чи не забезпечує?
Тим часом 15 липня офіційне обвинувачення проти Тимошенко в "газовій" справі в суді вже виголошено.
Деякі спостерігачі так і не почули в ньому корисливого мотиву інкримінованого Тимошенко злочину. Тобто мотиву, що містив би особисту вигоду у вигляді безпосереднього матеріального зиску, як от поповнення особистого банківського рахунку, придбання майна, посади тощо.
Подібний корисливий мотив у вигляді остраху втратити посаду зазначений там лише в свідченнях екс-глави "Нафтогазу" пана Дубини.
Прокуратура ж формулює кримінальний мотив Тимошенко в справі про газову угоду як свідомий намір отримати іміджеві передвиборчі бонуси….
Ну, нарешті! Раніше за "створення самостійного політичного іміджу" президент Кучма лише звільняв з посади прем’єра Марчука…
Нині ж статутна мета будь-якої політичної сили постала перед судом. У викладі державного обвинувачення йдеться про втілення Тимошенко найбанальнішої політтехнології всіх часів і народів – "маленької переможної війни" – якою без краплі гумору виставляється газова україно-російська війна 2008-09 років.
Може, створений прецедент потягне за собою цілу низку очисних судових процесів проти сучасних втілювачів не менш стародавніх, але невмирущих проектів типу "розділяй і владарюй", "менше зло", "злодій повинен сидіти в тюрмі", "покращення життя вже сьогодні".
І зовсім новеньких, типу "Євро-2012", "непопулярних реформ", "модернізації" тощо…
Бо ж всі вони мають мотивом отримання найвищих державних посад, а засобами – використання в передвиборчих цілях бюджетних грошей, ухвалення не виконуваних законів в неконституційний спосіб, роздавання офіційних і неофіційних доручень підлеглим, тобто зловживання владою…
Опозиція давно перелічує подібні справи, досі не вистачало лише такого елементарного "мотиву", що визнавався б судом. Тепер він є.
Вперед, опозиціє! З матеріалами проти теперішніх можновладців – до прокуратури і судів. Нехай відхиляють: публікація мотивів цих відхилень стане вироком владі!
В інший спосіб неможливо не те що припинити – почати поборювати вибіркове правосуддя.
Втім, при всіх закидах щодо вибіркового правосуддя, що лунають з вуст найприхильніших до Тимошенко західних партнерів, так і не прозвучав навіть натяк на те, щоб суд над нею чи Луценко був припинений…
Суд має відповідати стандартам – це вимога цивілізованого світу. І для цього, як не прикро, потрібна цивілізована поведінка обох сторін.
А якщо "людожерський режим" в суді поводиться брутально, то найкраще висвітлення цього – підкреслено аристократична поведінка жертви репресій, а не змагання в хуліганстві. Хіба ні?
Ну й, звісно ж, жертві необхідно продемонструвати фаховий і неспростовний юридичний захист по суті справи. Несприйняття його судом – поразка суду і виграш обвинуваченою стороною зустрічних позовів. Не кажучи вже про залізні аргументи для своїх політичних прихильників і, можливо, каяття зрадників-"противсіхів".
На жаль, досі історія з захисниками Тимошенко нагадує її швидку відмову від процесу з оскарження результатів президентських виборів. Після котрого ціла армія потужних правників з команди Тимошенко "тушками" перекинулась до табору режиму.
Натомість маємо справжню сенсацію.
Безпосередньо перед наступним актом судового "фарсу", Тимошенко дала інтерв’ю, присвячене своїй невтомній боротьбі з режимом.
Але тут-таки спрогнозувала… своє засудження до умовного покарання. Ба більше: в розвиток теми визнала, що це не дозволить їй брати участь у наступних виборах. І ще пані Юля, подякувавши російському міністру оборони за доказ невикористання боргу ЄЕСУ в газових перемовах, вимагала вибачень від тих, хто в Україні називав її, Тимошенко, "рукою Москви"…
Отакої!
Невже така швидка капітуляція? І перед ким? Цим недосвідченим і нервовим суддею? Перед "сфальшованою" справою, яку негайно викриє Європейський суд?
Без справжньої, аргументованої спроби довести вигідність для України газових угод, тиск на переговорну команду з боку Росії, повну відповідність власних дій офіційним повноваженням?
Згода на неучасть у виборах? В обмін на умовне покарання?
І з ким ця угода – з втіленням "вселенського зла", що знищує все довкола себе, роблячи виключення тільки для кишенькової опозиції?
Звісно, після цієї "чолобитної" ніхто не наважиться назвати Тимошенко "рукою Москви". Рука – більш важливий орган. А це – хіба що "вентиль", котрим українцям намагаються перекрити вже не лише газ, а й кисень.
Бо після ПРіБЮТу у когось таки вистачило наївності сприймати суд над Тимошенко як відновлене чесне протистояння "єдиної справжньої опозиції" режимові.
Тепер і в тих небагатьох нема що відповісти злостивцям, котрі давно вивели: хто не співчуває Юлі – не має серця, хто вірить їй – не має голови…
Навіть судовий спектакль зіпсовано. Бо яка тепер різниця – сидіти чи не сидіти…
Ірина Погорєлова, для УП
