Операція "Земельна експропріація"
З першого січня 2012 року вона таки почне її продавати!
"Вона" – це влада. "Її" – це землю.
Щоправда, за іншими даними, не продавати, а всього лише надавати в оренду, але ці нюанси суті справи не змінюють – під шампанське, олів'є та новорічні тости сільськогосподарські угіддя цієї ночі де-факто стануть товаром. А якщо хтось ще сумнівався в невідворотності скасування мораторію вже із січня наступного року, то події останніх днів змушують ставитися до намірів влади серйозніше.
Мається на увазі законопроект "Про ринок земель", який схвалив кабмін, і, треба сподіватися, в автоматичному режимі підтримає Верховна Рада. А також заяву президента, що ринок земель існуватиме таки з січня 2012 року, і що попервах він буде закритим для іноземців.
Немає підстав вважати, що президент пожартував. Чи хтось думає, що парламент документ відхилить? І навряд чи за ухвалення цього законопроекту коаліція з опозицією йтимуть "стінка на стінку" прямо в залі під куполом. Адже представники опозиції – коли вони не були ще в опозиції – активно пропонували мораторій скасувати.
За скасування заборони висловлювалися й економісти, і аграрії – надто ті, які були за кордоном і бачили, як формувався земельний ринок постсоціалістичних держав. І як тамтешній аграрний сектор залучав кошти для свого розвитку, перевівши сяк-так орані угіддя в розряд товару.
Грубо кажучи, за встановлення цивілізованих правил гри на земельному ринку висловлювалися всі, окрім деяких кон'юнктурних політиків, котрі заробляли на забороні продавати землю свій політичний капітал – "захищаючи селян" за відсотки свого рейтингу. Проти були й деякі юридично підковані, з хорошими зв'язками в органах влади підприємці чи просто державні чиновники, котрі навчилися купувати землю по-чорному. Сотнями гектарів і за копійки...
Сьогодні ж і перші, і другі – ні словом-буквою, ні навіть поворотом голови не виказують свого негативу до ідеї влади.
Тож механізм скасування мораторію й справді такий бездоганний?..
Знаючи реалії нашого життя, завжди хочеться думати про гірше. А проаналізувавши текст деяких документів, що супроводжують реформу, приходить розуміння, що "істина десь поруч".
Більша частина документів, необхідних для втілення реформи, перебувають у стадії підготовки. У внутрішні дискусії навколо їх підготовки ми традиційно посвячені мало – будемо вважати, що влада через великий обсяг роботи не має на це достатньо часу.
Але варто уважніше прочитати те, що стало надбанням громадськості – і починає закрадатися підступна думка, що ідея вільного ринку землі має подвійне дно. І як не відганяєш від себе цю підлу думку, усе одне не розумієш деякої логіки.
Скажімо, чи не занадто ми абсолютизуємо в процесі реформування роль і місце держави?
Ось, скажімо, ставати власниками сільськогосподарської землі можуть лише громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, або ж ... держава в особі державної спеціалізованої установи чи територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.
Якщо з першим пунктом усе ще більш-менш логічно – вистачить нам псевдо-фермерів із числа інтелігентів, котрі не вміють, і взагалі не планували обробляти свої наділи. Але надання надзвичайних прав державі – це вже виглядає трохи, ... як це м'якше сказати,... корупцієнебезпечно.
У всіх підручниках з економіки держава фігурує як малоефективний власник. Це раз.
В умовах вітчизняного недорозвинутого громадянського суспільства на захисті державних інтересів зумів набути багатомільйонних статків не один скромний слуга народу в костюмі від "Бріоні". Це два.
Що робитиме держава з такою кількістю землі, загадка й інтрига номер один.
А сільськогосподарських угідь на ринку й справді буде чимало. Навіть за досить стриманою оцінкою урядовців, до обороту земельного ринку може бути залучено до 10% розпайованих земель. А це – 2 мільйони 750 тисяч гектарів. "В одні руки" законодавство передбачає надавати від 900 до 2100 гектарів – у залежності від кліматичної зони.
Тож, чи знайдеться така величезна кількість покупців? До того ж, кожен із претендентів на землю має мати, нагадаємо, диплом аграрного вузу або вже займатися сільськогосподарським виробництвом. А також ... декларацію про доходи, що ці гроші він заробив чесним шляхом.
Багато хто виступає за те, щоб в Україні широко застосовувалася система декларування. Але влада чомусь не поспішає запроваджувати цей принцип. Скажімо, купуєш автомобіль "Майбах" – жодних декларацій! Кинув око на маєток вартістю в кілька мільйонів доларів у престижному передмісті столиці – ніхто не запитає, де взяв кошти.
А ось купуєш "розмораторійовану" земельку – зізнайся, звідки гроші...
З одного боку, така підвищена увага до сільськогосподарської землі – явище ніби зрозуміле: не будь-що, а святе ж продаємо – найбільше багатство нації! Якщо таким поясненням вдовольнитися, то все буде нормально.
Але ж черв'ячок сумніву чомусь шепоче, що це такий метод, аби відсікти від права купівлі землі якнайбільшу кількість покупців. Бо ж економіка в нашій країні "тіньова" на третину навіть за офіційними даними мінекономіки. І якщо поставити пряме питання "Звідки взяв гроші?" навіть найбагатшій людині у державі – немає впевненості, що вона відповіла би.
Таким чином, попит у нас зменшується, пропозиція ж залишається високою – майже 3 мільйони гектарів, це вам не жарти!
Що відбувається з товаром за таким умов? – Знижується його ціна!
Як наслідок, земля, яка до того була державною, ... державною ж і залишається. Але вже не просто ефемерно-державною, а нею управлятиме спеціалізована установа.
Тобто, умовний клерк Іван Іванович – на свій розсуд. Або ж від виконуватиме вказівку свого начальника, "вищестоящого" клерка – відповідно до правил субординації.
І в чиїх руках де-факто опиняться завтра наші чорноземи, не знає в цій країні ніхто. Або знає, але не скаже...
А українська земля тим часом може стати фактичною власністю доброго друга високого начальника – у співволодінні із цим самим начальником, ясна річ. Або ж відійти нашим закордонним друзям: росіянам, китайцям. Скажімо, у вигляді довготермінової оренди. І жодного відходу від правил: мова ж іде не про купівлю, а про оренду.
Зрештою, ніхто ж не зможе заборонити російському олігарху чи китайській державній корпорації утворити дочірню фірму в Україні. І тоді вже остання зможе цілком легально й законно купити жадані їй кілька тисяч гектарів.
Головне ж – купувати землю вони будуть не на відкритому аукціоні, не за ринковими цінами, як це заведено в цих самих постсоціалістичних державах. А в гранично корумпованої державної структури, якій ця земля дістанеться практично безкоштовно.
Тобто матимемо пом'якшений варіант експропріації.
І для цієї корумпованої структури продаж товару навіть за ціною нижче ринкової означає сотні відсотків прибутку.
А в Україні замість цивілізованої системи землеволодіння з'являється "монстр" на ринку землі, який може геть усе: доступ до земельних ділянок прямий і повний, вибір необмежений, правила поведінки визначає сам.
І реально ринку землі як не було, так і не буде. Буде монопольний ринок.
Державі взагалі не треба буде нічого робити для отримання землі назад у свою власність. Обмежені можливості для продажу, демографічна ситуація на селі й успадкування державою земельних ділянок призведуть до того, що десь так через 10 років 30-40 відсотків земельних масивів виявляться знов у власності держави.
Іншими словами, держава ні на крок не відійшла від старої системи, коли корупційну модель продажу земель "під забудову" наші чиновники ... просто відтворили щодо земель сільськогосподарського призначення.
Але вже в значно більших масштабах.
Принцип тотального хабарництва перенесено на нові горизонти реформи.
Ми знову й знову наступаємо на ті ж самі граблі. Варто нарешті зрозуміти, що в нас поки що не та держава, і не ті чиновники, щоб давати їй виключні повноваження й не залишати альтернативи.
Не хотілося б думати, що свідомо створюється механізм тотального контролю за обігом землі задля заробляння на цьому мільярдів обраними особами. Але перед виборами що тільки не подумаєш...
Насправді запровадити ринок сільськогосподарських земель – нескладно. І само по собі це не є досягненням або проявом рішучості влади. Справжнє завдання полягає в тому, щоб сформувати такий ринок землі, який би відповідав вимогам ефективного сільськогосподарського виробництва, слугував національним інтересам.
Маємо також пам'ятати, що в селі проживає близько третини населення України, майже половина з яких – пенсіонери. Від того, як саме будуть побудовані земельні відносини, залежить не лише економічний, але й соціальний розвиток. І в цьому контексті незрозуміло – чому державна спеціалізована установа в придбанні землі має пріоритет перед сільською, селищною, міською радою. Причому йдеться про ділянки, розташовані на території відповідної ради.
До чого тоді балачки про підвищення ролі місцевого самоврядування, якщо навіть земля не в його розпорядженні? З таким "державницьким" підходом село й надалі буде вимирати.
Головна умова формування ефективного ринку землі – заздалегідь визначені правила гри на ньому. Гра без правил – шлях до спекулятивного ринку землі. На такий ринок і в таку галузь не прийде серйозний інвестор. Хто погодиться купувати або брати в довгострокову оренду землю, якщо невідомі подальші умови використання? Тільки спекулянт, особливо спекулянт, наближений до влади, який точно знає який правовий режим планується запровадити.
Поки ми рухаємося саме в напрямі спекулятивного ринку й корупційних схем. Таке враження залишає ознайомлення з проектами законів.
Слід зрозуміти, прийняття законів "Про Державний земельний кадастр" і "Про ринок земель" – це лише необхідний, проте недостатній крок до запровадження цивілізованого й ефективного ринку земель сільгоспризначення.
Надто багато важливих питань залишаються нез'ясованими.
Це й функції, порядок роботи державної спеціалізованої установи, ступінь присутності держави на ринку землі, втручання її в роботу сільгоспвиробників і багато інших. Усе це має бути визначено до початку продажу. І тільки це може стати кроком до формування ефективного вітчизняного сільгоспвиробника, посилення позицій України на світовому ринку, залучення масштабних інвестицій у сільське господарство.
Що можна запропонувати для виправлення ситуації й формування дійсно цивілізованого й ефективного ринку сільськогосподарських земель?
Не претендуючи на вичерпність, відзначимо серед інших наступні кроки.
1. Ще до скасування мораторію – а не потім, "заднім числом"! – має бути повністю сформована законодавча база – внесені зміни до інших законів, прийняті відповідні підзаконні акти, сформовані необхідні інституції, затверджений порядок їх роботи тощо.
Щоб були зрозумілі всі деталі роботи ринку землі й місце держави.
2. Легалізацію статків покупців землі проводити не в один момент, причому фактично заднім числом, а продовжити в часі. Скажімо, на десять років. Щоби людина могла підготуватися й надати необхідні документи.
3. Законодавчо встановити достатньо великий термін оренди земель сільськогосподарського призначення. Є достатньо успішний приклад інших країн, зокрема, Франції. Це дозволить сільгоспвиробникам краще планувати свою діяльність і інвестиції.
4. Управляти "зайвими" землями, скажімо, землями запасу, має не уряд, тобто, чиновники з урядового будинку на столичній вулиці Грушевського – а місцева громада. Якщо, звичайно, декларації влади про децентралізацію та розвиток місцевого самоуправління – не просто слова.
Такі кроки принаймні зменшать гостроту проблеми. І для влади не будуть надто важкими.
Якщо вона, звичайно, має на меті встановлення чіткого й прозорого ринку землі, а всі наші висновки щодо проштовхування "тіньових" схем – не більше ніж намагання дути на холодне.
Володимир Шкляр, народний депутат України IV та V скликань, спеціально для УП
