Політичний тероризм або 22 червня у Львові

Четвер, 23 червня 2011, 14:19

В українському кримінальному кодексі є стаття "Терористичний акт". "Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення, органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у (…) підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє".

Наступною після цієї йде стаття ККУ про завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці. Це коли телефоном чи у якийсь інший спосіб хтось погрожує вчинити теракт (повідомляє про замінування), проте його так і не вчиняє.

Але вже сама констатація намірів, пропри відсутність її реалізації, є злочином. Бо "поширення неправдивих відомостей (про загрозу громадській безпеці – Авт.) створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства".

Те, що відбулося 22 червня у Львові було дуже схоже витівку якихось анонімних пройдисвітів - в даному випадку представників неіснуючих організацій міста Одеса, які вирішили пограти на нервах місцевих органів влади і громадськості.

І не лише львів’ян. За подіями в столиці Галичини 22 червня слідкувала вся Україна.

"Вибухне" чи ні – цікавило усіх. Це жарт чи дійсно є загроза вибуху нового політичного і громадського конфлікту.

Складається враження, що тепер будь якому ідеологічному противнику "бандерівців" варто заявити всерйоз чи жартома про намір приїхати до Львова на якусь з історичних радянських дат, як все місто і Україна піднімається на вуха. Інакше як політичним тероризмом це не назвеш.

Яка країна, такий й теракт

На "вибух" чекали зночі. З другої голини на Пагорбі Слави вже чергували перші наряди органів МВС. З четвертої години - журналісти. Саме в четвертій годині ночі, за повідомленням мало кому відомих одеситів, мала розпочатися операція "9 травня. Дубль два". Або конкретніше операція з підриву суспільної безпеки - що це значить, вже згадувалося вище у ККУ.

Ситуація у Львові 22 червня, особливо в першій половині нагадувала типовий наслідок дзвінка про мінування стратегічного об’єкту. Вже на вокзалі пасажири, що вранці приїхали до міста, мали нагоду побачити посилені наряди міліції.

Ближче до епіцентру подій, а саме біля потенційно "замінованих" об’єктів - Пагорб Слави та Марсове поле – чергували незліченна кількість правоохоронців. Міліція, спецпідрозділ "Беркут, внутрішні війська, сапери з собаками – готовність до "теракту" фактично номер один.

Проте у їхніх обличчях не проглядалося реального хвилювання і віри у реальність "теракту". Правоохоронці відверто нудилися, часто заходили на каву в сусіднє кафе, а по рації заступник начальника обласного УВМС лише нагадував, що служба ведеться "у режимі патрулювання".

Здавалося, що всі чоловіки у формах вже знали, що "дзвінок" з Одеси був "жартом", і ніхто до Львова не поїхав. Або ж їм було відомо, що потенційних терористів їхні колеги уже встигли локалізувати. Проте була створена шикарна картинка для звітності, як МВС 22 червня після ганьби 9 травня доблесно захищало Львів від провокацій, сутичок і крові.

Звісно, без іронії на цю картину дивитися було важко. Іронізували між собою і правоохоронці. Або просто, позіхаючи, промовляючи нецензурне слово, передаючи ним втому і роздратування від беззмістовного патрулювання.

Ситуацію хоч якось розрядив місцевий комуніст Олександр Калинюк, колишній перший секретар обкому КПУ, який з’явився на холмі Слави перед одинадцятою ранку. 9 травня, до речі, він заявляв, що на нього тоді напали і побили.

На всіх акціях з вшанування радянських дат Калинюк віддавна постійний учасник, тому його поява не викликала здивування. Але викликала ажіотаж.

Адже журналісти отримали хоч якийсь об’єкт для репортажу, а правоохоронці – для охорони. Через брак таких об’єктів вся увага була віддана фактично Калинюку. З боку це виглядало немов супроводження першої особи області чи навіть країни.

З трьома гвоздикам комуніст зайшов на територію радянських поховань, за ним величезна група журналістів, далі кілька правоохоронців, які по рації доповідали кожен крок Калинюка, наприклад, під які саме пам’ятники він кладе по квітці.

Комуніст Олексанлр Калинюк кладе квіти. Фото автора 

Далі за "пулом" трохи на відстані йшли троє невідомих, швидше за все посланців від "Свободи". Останні мали завдання слідкувати, чи не дістане раптом комуніст з кишені червоного прапора. З цією метою, 22 червня, як 9 травня, до Пагорбу Слави підтягнулося кілька десятків членів "Свободи", які стояли через дорогу і виглядали червоні стяги та гостей з Одеси.

"Наше завдання прослідкувати за дотриманням судового рішення", - пояснив голова фракції "Свободи" у міській раді Руслан Кошулинський.

Активісти і депутати від "Свбоди" пильнують, щоб ніхто не підняв черовного прапора
 

Нагадаємо, що 9 травня однією з причин сутичок стало те, що місцеві комуністи та інший невідомий люд, попри рішення суду про масові акції, в т.ч. акції з червоними і партійними прапорами, розвернули біля поховань величезне червоне полотнище (10 на 5 метрів), передане їм як подарунок з Криму.

Цього разу суд знову заборонив масові заходи окрім офіційних. Цією забороною Калинюк і пояснив чому він тут сам. Комуністи вирішили по одному або маленькими групками, щоб не порушувати закон, вшановувати пам’ять загиблих у війні.

Наступний комуніст, який прийшов з невеличкою групою однопартійців, пояснив відсутність у них червового прапора не рішенням суду, а днем трауру. "Сьогодні не свято. Прапор піднімаємо на день перемоги, на інші свята, а в траурні дні я не бачу потреби піднімати прапори", - пояснив автору перший секретар обкому Михайло Стула.

Але тут раптом він собі заперечив і повідомив, що червоний прапор комуністи таки нині підняли. При тому відмовлялися повідомити де.

"Весь Львів буде бачити сьогодні червоний прапор. Ми сьогодні його вранці підняли, але не повідомляли про це наперед, і ніхто це не зафіксував, бо знали, що тоді нам не дадуть нам це зробити", - додав Стула.

Як вдалося потім довідатися у Калинюка, біля монументу радянським воїнам на вулиці Стриській, яка далеко від епіцентру подій, на одній гелевій кульці комуністи запустили невеликий червоний стяг у небо.

"Яка країна, такі і теракти", - подумалося з посмішкою в цей момент. Фактично комуністам вдалося вчинити задумане - прапор, через який Львів жив у стані переполоху, готуючись до повторення подій 9 травня, таки був "піднятий".

Але той спосіб, як це було зроблено, викликав посмішку навіть у націоналістів. Правда, останні не дуже і повірили у слова комуністів. "Подивіться, ми зараз стоїмо на доволі високій точці Львова. І тут досить добрий огляд. Якби прапор десь літав, ми б його бачили, але його нема", - додав Кошулинський зі "Свободи".

Хто і де зупинив "терористів"?

Але насправді цікавить більше, де ж поділися справжні "терористи" з Одеси. Вони єдині, а саме невідомі і незареєстровані організації "Евреи против Гурвица" і "Партия Сталина" до кінця обіцяли, що приїдуть до Львова. Високопоставлені "терористи" з Харкова відмовилися від аналогічної затії ще заздалегідь.

Одна з версій, яку вдалося почути від місцевих політиків, напередодні ввечері одесити таки приїхали до Львова, але одразу ж на вокзалі їх зустріли правоохоронці. Провівши бесіду, вручили одеситам квитки і відправили назад.

Начальник Львівської міської міліції Станіслав Броневицький у розмові з автором не підтвердив цієї версії. Він зауважив, що дійсно напередодні до Львова приїхали одесити, але лише двоє – один з "євреїв", другий "сталініст".

Приїхали вони на судове засідання з приводу масових акцій 22 числа. Коли суд заборонив проводити будь-які масові заходи, вони отримали судове рішення і поїхали назад потягом. Броневицький навіть назвав час від’їзду одеситів.

Третю версію автору вдалося отримати з інсайдерських джерел в органах МВС, правда дуже розмиту. Суть її в тому, що одесити в кількості значно більшій, ніж двоє осіб, таки виїхали на Львів, але до Львова не доїхали. Їх завернули. Співробітники яких органів їх завертали, де саме, і яку точну кількість осіб завернули, джерело уточнювати відмовилося. "Головне, що до Львова вони так і не потрапили", - долало джерело.

22 червня як доказ спланованої провокацїі 9 травня

Залишилося питання до дискусії, що заважало і 9 травня зробити те саме – не допустити провокаторів з інших міст?

Більше того, 9 травня правоохоронці створили коридор для входу людей на Пагорб Слави, хоча масові акції були заборонені судом і міською радою.

Цей і інші фактори наводять на чіткий висновок, що 9 травня провокації були сплановані. Події 22 червня це доводять.

Наприклад, 22 червня ні на Марсовому полі, ні на Пагорбі Слави – ніде не було загороджень. 9 травня, на Марсовому Полі були турнікети з щитами, а Пагорбі Слави - лише турнікети. Крім цього оборону по периметру Марсового поля тримали ще й беркутівці в касках.

"У мене запитання – для чого були ті щити на Марсовому полі? Для того, щоб спеціально загнати людей на холм Слави в одне місце. Крім того, на Стрийській (біля монументу радянським воїнам, де часто проходять заходи комуністів – Авт.) не була розібрана сцена після концерту. Чому не була розібрана сцена? Для того, щоб там не вдалося провести масовий захід. Тобто всіх цілеспрямовано заганяли на той Пагорб Слави, тобто заздалегідь була продумана і спланована провокація руками правоохоронних органів", - такою є версія голови Тернопільської облради Олексія Кайди зі "Свободи".

"Щоб сталося, якщо б на Марсовому полі не було тих турнікетів? Та нічого не в сталося", - натяками говорить інсайдерське джерело в МВС. Проте всі бачили на відео реакцію людей, які хотіли покласти квіти і розлючено розверталися назад. Перешкоджали людям саме щити з правоохоронцями.

Речник Львівського обласного УМВСУ вранці 22 червня зауважив журналістам, що правоохоронці не будуть перешкоджати людям ставити квіти на могили. А якщо хтось з них організує масовий захід з прапорами – тут, мовляв, міліція ні до чого, на це є судові виконавці, які повинні ще раз донести до таких людей інформацію про заборону заходів.

Крім того, правоохоронці знали, що розгорнення червоного прапору 9 травня може викликати відповідну агресивну реакцію, але дозволили розтягнути величезний стяг.

Чому унеможливили провокацію?

9 травня не був "жартівливим терактом" з погрозою без наслідків, як 22 червня. На День перемоги політичні "терористи" пообіцяли організувати вибух і довели справу до кінця.

Ціль була досягнута. Як йдеться вище, теракти серед іншого можуть відбуватися для певних "політичних чи інших цілей".

Про те, чого досягнули політики внаслідок травневих подій у Львові, вже говорилося багато і говориться досі.

Щонайменше, як і 9 травня, 22 червня люди знову забули про соціальні проблеми і переймалися долею Львова.

Хтось висуває версії, що причини травневих подій у внутрішніх і міжусобних розбірках та іграх всередині владної верхівки. І це, мовляв, була свідома підстава в бік Януковича.

У самому Львові багато хто впевнений, що Янукович унеможливив провокації 22 червня з іншої причини. Мовляв, травневі події були підігріванням з боку центральної влади Москві. Але після невдалих газових переговорів, Київ нібито зрозумів, що ця гра неефективна. Цим також і пояснюють рішення Конституційного суду з приводу закону про червоний прапор.

Саме цей закон запустив у дію бомбу, яка вибухнула 9 травня і травить порохом досі. А це ще раз доводить, що у політичний тероризм в Україні граються не лише маловідомі активісти, а насамперед, діячі значно вищого рівня.

Мар’яна П’єцух, Львів-Київ, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді