"Білоруське диво": муміфікація відсталості
Для деяких прихильників "інтеграції в межах колишнього СРСР" Білорусія досі залишається "осяйним містом на горі" – суспільним ідеалом і виявом "третього шляху".
При цьому адепти "білоруського шляху" часто не можуть згадати, коли востаннє були в Білорусі, не кажучи, щоб там відпочивати чи вести бізнес.
Лукашенківська Білорусь залишалася таким собі "Ельдорадо", у яке треба просто вірити.
Це відео штурму валютного кіоску в Мінську може трішки захитати цю картину світу. Такого в усьому СНД не було з кінця 90-тих.
Білоруська влада запровадила два офіційні курси – на додачу до курсу Нацбанку, запроваджено торги на особливій сесії, де визначається реальний курс білоруського рубля.
Між тим, реальний курс протягом останніх днів упав на 60% нижче офіційного курсу Нацбанку, до 5,1 тисяч рублів за долар.
Влада розраховує на два кредити від Росії для стабілізації валютного ринку. Російський міністр фінансів Кудрін заявив, що Москва дасть кредит "після реформ". Мається на увазі після того, як Росію пустять до приватизації стратегічних підприємств.
Країна, вп‘ятеро менша за Україну, отримує колосальні обсяги запозичень на додачу до вже взятих.
Хто у всьому винен? Президент Лукашенко заявив, що білоруси "самі собі створили проблеми ажіотажем".
Тим часом білоруси не вірять в "білоруське диво", а вірять у зелені папірці.
Є три видимі ознаки віри фанів Лукашенка: відносна чистота на вулицях Мінська, традиція якої успадкована з часів СРСР, коли чистіше і багатше виглядали майже всі прикордонні республіки; нажахане вихваляння окремими білорусами "бацьки" й "відморожування" білоруських туристів від розмов про політику навіть на відпочинку за кордоном; та білоруський "порядок".
Останній полягає в тому, що справді недоторканих в Білорусі не так і багато. Це переважно представники охорони Лукашенка й силових органів. Інші вчорашні небожителі один за одним злітають донизу – хто на пенсію, хто в тюрму.
А для багатьох "сірих і пригноблених" буває гострою насолодою бачити, що "незмінних нема". Бо, як казав один філософ, несправедливість, розподілена рівномірно, часом може виглядати як прийнятний сурогат справедливості.
Ореол "успіхів" білоруського режиму домальовувався цифрами білоруських зарплат і пенсій (яким найбільше здивувалися б самі білоруси, якби їм сказали).
Хвалителі "білоруського шляху" лінуються дивитися на офіційні дані Держкомстату Білорусі, за якими, приміром, середня пенсія в січні-лютому 2011 р. становила 585,6 тисяч білоруських рублів (за міфічним офіційним курсом Нацбанку це 192 долари; за реальним – 115 доларів США, тобто 918 гривень).
При цьому, і ця невелика цифра – це "середня температура по палаті" – численні чиновники отримують пенсію, значно вищу, а більшість – нижчу.
Середня платня білорусів у грудні минулого року за офіційними даними становила еквівалент 330 доларів США. Скільки білоруси отримують нині, сказати важко, з огляду на передвиборче підвищення зарплат і стрімку девальвацію "зайчика", але, швидше за все, не більше.
При цьому, слід розуміти, що якщо в Україні офіційна зарплата становить 2338 гривень, то реальна платня пересічного українця, враховуючи зарплати в конвертах і розміри тіньової економіки, насправді є вищою. У Білорусі цього чинника добробуту – "платні в конвертах" – не існує. Абсолютна більшість отримають стільки, як написано.
А про те, скільки отримують платні одразу за білорусько-польським чи білорусько-литовським кордоном, адепти "білоруського шляху" чути не хочуть. Ця інформація просто не вкладається в їхню картину світу.
Ще в 90-тих роках українці масово їздили до Білорусі за харчами. Нині все відбувається навпаки. Багато білорусів, особливо мешканці міст і сіл, які розташовані поблизу української кордону, з метою економії купують одяг і харчі в Україні. Покупців навіть не зупиняють величезні черги на кордоні.
Навіть знаменита бульба в Білорусі нині йде по 1 долару за кілограм.
У Білорусі вільна ініціатива громадян штучно й цілеспрямовано стримувалася Лукашенком з чисто політичних мотивів. Влада, вочевидь, цілком усвідомлює, що дрібний і середній бізнес – базис для появи вільних людей. А таких у тоталітарній державі бути не повинно. Тому абсолютно весь бізнес у Білорусі монопольно зав‘язаний на владу.
А більша частина білорусів на державних роботах роблять вигляд, що працюють. У той час як держава робила вигляд, що їм платить.
Усе це давало ілюзію радянського життя. Між тим СРСР давно скінчився. А муміфікація дорого коштує.
Нині плановій економіці Білорусі приходить кінець. Причини: пригнічення приватної ініціативи, затягування з реформами, застій економіки й відсутність контролю за владою, авторитаризм на межі тоталітаризму і "особливий шлях" в нікуди.
Кредити зможуть лише відтермінувати основні проблеми. Підприємливих білорусів – унікальний ресурс пострадянської країни – було фактично виштовхано з країни.
У Білорусі, на відміну від України, лише одна "кровосіся". Зате яка.
Україні, з її виснаженою хабарництвом і корупцією економікою, є мало підстав хизуватися перед Білоруссю. Але є одна важлива відмінність – люди в Україні звикли і вміють працювати не лише руками, але й приватною ініціативою.
Якщо в Україні усунути корупційний тиск на бізнес, країна майже напевно здійснить різкий ривок за рахунок мільйонів людей, які звикли виживати в надзвичайно "кислотних" умовах.
Якщо у Білорусі раптом зникне нинішній режим, білорусам доведеться ще якийсь час відновлювати навички приватної ініціативи.
Негативне сальдо зовнішньої торгівлі за два місяці цього року мало приблизно такий же розмір, що й у України – 1,97 мільярдів доларів проти 2,08 в Україні, при тому, що Білорусь уп‘ятеро менша.
Щоправда, тішитися українцям особливо нічим. Тим більше, що для доброго сусіда виживання й незалежність Білорусі – стратегічний інтерес. Незалежно від того, яке прізвище у її президента.
Цікаво, що до колапсу білоруської економіки призвів відомий Митний союз, до якого Москва так солодко закликала Україну.
Протягом останніх десятиліть кожна успішна країна знайшла свою нішу. Україна цю нішу лише намацує з колосальним запізненням. А Білорусь ризикує залишитися на узбіччі, на відміну від енергетичних "колег" по Митному союзу, яким хоча б є чим торгувати (нафтою і газом).
І справа не лише в тому, що споживчий ринок Митного союзу налічує 170 мільйонів чоловік, у той час як ринок країн, що входять до СОТ, – мільярди.
Секрет ще й у тому, що переговори щодо ввізних мит на автомобілі та нафту, які проводила Білорусь з Росією і Казахстаном в рамках створення Митного союзу, завершилися однозначно не на користь Мінська.
Як виявилося, реального скасування мит на нафту в Митному союзі Білорусь так і не домоглася. Під час укладання угод по Митному союзу пафосно заявлялося, що поставки нафти, нафтопродуктів і природного газу всередині Митного союзу трьох держав будуть здійснюватися безмитно.
Білорусь перераховуватиме Росії 100% експортних мит від нафтопродуктів, які братимуться на зовнішньому контурі кордону Митного союзу.
Російські постачальники нафти в Білорусь отримали "премію", нібито для того, щоб досягти "рівнодоходності" російських НПЗ з нафтопереробними заводами в Білорусі. Така "премія" нині становить 45 доларів за тону нафти. До 2011 року вона була вчетверо меншою.
По-суті, колишнє мито тепер іде не в російський бюджет, а приватним російським компаніям, просто називається воно по-іншому. А Білорусь як платила його, так і платитиме, попри членство у Митному союзі.
Водночас, білоруські ЗМІ повідомляють, що Білорусь відстояла право встановлювати "платіж" на вивізну нафту. Тож, ввізне і вивізне мито просто назвали іншими словами, так само, як у Росії міліцію назвали поліцією.
При цьому слід розуміти, що Митний союз – це ніякий не союз у буквальному значенні цього слова, а "союз" в його класичному радянському розумінні. Рішення, обов'язкові для всіх інших, ухвалює Москва.
Арифметика Комісії Митного союзу дуже показова: 57% голосів належать Росії, а Казахстану і Білорусії – по 21,5%. Тобто голоси Білорусі і Казахстану не зможуть зупинити рішення Москви.
Це принципово відрізняє Митний союз, як і решту "інтеграційних об’єднань" очолюваних Москвою від Євросоюзу. Приміром, у ЄС навіть Німеччина – європейський гігант в усіх сенсах – має в Європарламенті за Лісабонською угодою, чинною на сьогодні, менше 13% голосів – лише 96 депутатів із 751.
Близько 90% усіх митних зборів Митного союзу надходить до російського бюджету, Казахстану буде діставатися близько 8%, Білорусі – 2%. Єдиний митний тариф на 92% складено за російським Митним кодексом, тобто це тарифи, виписані в інтересах Росії.
Для України участь у Митному союзі може стати не просто програшною, а фатальною. І ніякими "компенсаторами" тут не обійдешся. Тим більше віртуальними мільярдами, якими розмахують перед очима з метою зірвати рух України до зони вільної торгівлі з ЄС.
Якщо Україну втягнуть у Митний союз, вона одномоментно втратить свої вигоди, пов`язані з унікальним географічним розташуванням у центрі Європи.
Нинішня влада може за дві копійки віддати цю ключову перевагу України, пов‘язану з її геополітичним становищем. І тоді в економічному сенсі не буде різниці, де знаходиться Україна – у центрі Європи, на перетині ключових економічних шляхів, на землі, яку тисячоліттями відстоювали в боях пращури, чи, приміром, на Чукотці, яка крім чукч мало кого цікавить.
Україна, яка є транзитною державою, у Митному союзі змушена буде дозволити на своїй території дешеві транзитні тарифи, які діють в Азії, таким чином втративши всі наявні переваги.
Розумні вчаться на чужих прикладах.
А поки що від щастя перебування в Митному союзі білоруси масово скуповують, крім доларів, євро і навіть гривень, ще й цукор, масло і пшоняну крупу…
Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП
