Жертви "Майдану": хто наступний?
"Я гарантирую, что буду ходить на заседания суда, я не уеду в Рио-де-Жанейро, не вырежу бензопилой всех свидетелей, только сделайте нам большой сюрприз и измените мне меру пресечения, как того требует закон!"
Юрій Луценко
Ані завершення ознайомлення із матеріалами справи, ані десятки протестуючих під стінами суду, заклики та протести опозиції, висновки й рекомендації впливових міжнародних інституцій, ані 32-х денне голодування та стан здоров’я підсудного так і не вплинули на рішення Печерського районного суду щодо зміни запобіжного заходу у справі Юрія Луценка.
Колишній міністр внутрішніх справ із судової лави відправився не в лікарню, звідки й прибув до суду, а до вже звичної йому за останні п’ять місяців камери Лук’янівського СІЗО.
Порушення кримінальних справ супроти Бориса Колеснікова та вже покійного Євгена Кушнарьова, а також обшук в офісі Ріната Ахметова видались нічим у порівнянні з тим, що чекало на самого Юрія Луценка вже через якихось 6 років.
Справа Луценка апріорі не могла і не може розцінюватися як прагнення відновити справедливість та встановити законність.
Як значиться у доповіді Данського Гельсінського комітету з прав людини, "обвинувачення проти екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка виглядають дещо надуманими і мали б призвести радше до політичної, а не кримінальної відповідальності".
Окрім того, в доповіді наводяться численні аргументи, які свідчать про відсутність підстав взяття під варту Луценка, а також про більш, аніж низьку ймовірність затримання колишнього чиновника у країні з іншою правовою традицією.
Втім, біда якраз в тому, що в Україні "Інша" правова традиція… І справа не лише в інкримінованих Луценкові протиправних діях. Будь-який злочин має бути покараний, а злочинець – понести належну, передбачену законом відповідальність. Й Луценко, якщо його вина буде доведена в справедливому суді, не виключення.
Однак, правосуддя в жодній мірі не має бути вибірковим чи ще гірше – носити характер особистісної розправи. В Україні ж складається ситуація, коли "сидить" Луценко, а сотні куди більших злочинців продовжують безкарно зловживати своїм становищем, коли за гратами опиняються за кусень хліба, в то й час, як прямо на очах можуть красти мільйони.
Власне, навряд чи те, свідком чого має можливість бути уся світова громадськість, можливо вкласти виключно в рамки "корпоративної помсти", звичайнісінького зведення рахунків.
Справа Луценка – це і прагнення особистісної розправи, і намагання залякати й "заткнути рота" опозиції, і агресія супроти досягнень Помаранчевої революції як такої.
Справа Луценка – це яскравий індикатор того, в якому стані знаходиться українська демократія й у якому напрямі вона рухається.
Вперше за останні двадцять років в Україні знову заговорили про політичні переслідування, про політв’язнів уже нової, незалежної, а за Конституцією – демократичної, соціальної і правової України.
Втім, як би там не було, рано чи пізно Юрій Луценко таки опиниться на волі. І цілком ймовірно, що з ув’язнення Луценко вийде в дещо новій для себе ролі одного із головних лідерів української опозиції.
"Всі свої перемоги я здобував не в парламенті… Я був із залишуся політиком. Мене абсолютно не обходить це шоу Януковича, яке затіяли навколо мене. Мені це не приємно. Я хочу до дітей. Я хочу до людей. Я хочу в кінці-кінців жити вільною людиною. Але зробити мене не політиком не вдасться нікому", – зазначив Юрій Луценко 23 травня в судовій залі.
За роки перебування при владі, Юрій Луценко, як і абсолютна більшість інших затятих "помаранчевих", практично повністю втратив довіру з боку громадськості. Інавгурацію Віктора Януковича лідер "Народної Самооборони" зустрічав в ролі одного із найбільших розчарувань "помаранчевої п’ятирічки".
Втім, як показала практика, політична сила, яка ще нещодавно закликала екс-міністра внутрішніх справ похмелитися безпосередньо в сесійній залі парламенту, сьогодні все ще сама ніяк не може відійти від похмілля владою.
Разом з тим, саме нова владна команда поступово й напрочуд майстерно зробила все для того, щоб про Луценка говорили не в контексті невиправданих сподівань Майдану чи перипетій у Франкфуртському аеропорту, а крізь призму героїзму у боротьбі з режимом та незламності духу в ім’я торжества справедливості.
Поволі, однак доволі впевнено Юрій Луценко перетворюється чи не на головний символ опору чинному режиму. Яким чином такі аванси трансформувати в конкретні електоральні, а відповідно й політичні дивіденди видається ще не до кінця усвідомлює і сам Луценко. Втім замислюватися над цим, як і зациклюватися нам над цими питаннями і надто рано, і неетично…
Тим не менше, видається, що схожа роль очікує й на Юлію Тимошенко. Не секрет, що саме Юлія Володимирівна розцінюється владою, як головний ворог й цілком можлива альтернатива Віктору Януковичу. Порушення кримінальної справи супроти колишнього Прем’єр-міністра – зайве тому підтвердження.
Численні спроби дискредитувати, делегітимізувати Тимошенко в суспільній свідомості, відправити її, якщо не за грати, то на довічний політичний відпочинок, стали звичною справою для влади.
24 травня, уже на наступний день після судового засідання у справі Луценка, Юлію Тимошенко було затримано в прокуратурі з метою направити її до суду щодо доцільності застосувати стосовно політика запобіжного заходу у вигляді арешту. Дозвіл на затримання та доставку до суду політика надав уже всім відомий Печерський районний суд.
І лише наприкінці дня стало відомо, що у зв’язку із тим, що виконані всі слідчі дії та Юлії Тимошенко оголошено про закінчення слідства у газовій справі, слідчий видав постанову про звільнення лідера "Батьківщини". Однак, сумнівів у тому, що це ще далеко не кінець, не виникає…
Як відомо, своєрідним початком Французької революції стало звільнення 14 липня 1789 року семи політичних в'язнів з Бастилії. Чому населення весь свій гнів спрямувало саме супроти Бастилії пояснити напрочуд легко – до моменту взяття та знищення Бастилія вже кілька століть була політичною в'язницею, символом абсолютної і непрозорої королівської влади.
Підставою для ув’язнення виступали так звані "Lettres de cachet" – королівські накази, що не базувалися на попередніх судових рішеннях, причому в багатьох випадках в'язень навіть не знав, що йому інкримінують, а саме ув’язнення часто-густо не мало навіть чітко встановлених термінів.
Відомо й те, що окремі французькі королі доволі часто практикували роздавати незаповнені, але вже підписані "Lettres de cachet" своїм фаворитам для використання на їх власний розсуд. До чого це призводило, мабуть, пояснювати зайве…
Звільнення семи політичних в'язнів стало символічним актом, який і досі вважається переломним моментом в розумінні цінності свободи та ідеї про те, що державна влада повинна мати межу, переходити яку вона не має права. Ця межа – права людини. Вони – абсолютна цінність.
На жаль, у порушених чинною владою кримінальних справах ця межа перейдена.
Як не прикро визнавати, однак сьогодні все чіткіше вимальовуються тенденції побудови в Україні поліцейського режиму, повернення суспільства в атмосферу всезагального страху та політичного гоніння.
На цьому сходяться не лише численні українські, але й міжнародні експерти та політики. Зокрема, практично напередодні президент фракції Європейської Народної Партії та Християнських Демократів в ПАРЄ Люк Волонте заявив, що "Гнів влади, спрямований проти опозиції, є жахливим початком головування України у Комітеті Міністрів Ради Європи". Незалежно від політичних вподобань останнього, влучніше й не скажеш.
В цьому контексті можна розцінювати й законопроект щодо посилення заходів протидії екстремістської діяльності, відповідно до якого посилення боротьби з вуличним екстремізмом пропонується здійснювати через встановлення відповідальності за умисне перешкоджання ідентифікації особистості шляхом використання масок, капюшонів чи інших способів приховування обличчя людини при проведенні мітингів, пікетів, маніфестацій та інших громадських і політичних акцій.
Відповідно, далеко не факт, що якщо сьогодні жертвами стали Луценко чи Тимошенко, то вже завтра, відстоюючи свої законні інтереси, у ролі жертви не постане будь-хто з нас.
Ігор Дебенко,політолог,м. Івано-Франківськ
