Податкова параноя
"У нього є лічильна машинка, він весь час рахує, він неначе бере участь в управлінні країною... Хлопчику десять років, і він такий здібний".
Михайло Жванецький
- Отут був хрестик, а тепер постав нулик. І отут...
- Що це за ігри у хрестики-нулики в робочий час? – запитали ми фінансового директора, яка засиділася біля програмістів.
- Це не ігри, це нова форма податкової накладної. Де були хрестики, тепер треба поставити нулики. І там, де було "непотрібне закреслити", тепер – "потрібне підкреслити".
- Ви серйозно? – запитали ми.
- Абсолютно.
І вона показала нам документ.
Державна Податкова Адміністрація у терміновому порядку ввела нову форму податкової накладної, яка замінила хрестики на нулики. Мало того – розпорядження це вийшло буквально у переддень Нового року, та ще й вимагало, щоб після свят всі вже застосовували нову форму – і жодних адаптаційних періодів.
Уявляєте, як зустріли Новий рік бухгалтери?
Найсмішніше те, що книжки від ПДВ звільнені, але ми разом з усією країною все одно міняли форму податкової. Спеціально для того, щоб у цій, новій вже формі зазначити, що сума ПДВ дорівнює "0".
Це дуже цікавий процес – на кожну поставку виписувати окремий папірець, у якому ретельно зазначати цифру "0". А головне – продуктивний. Чи не так?
Проте так велить закон. Так велить ДПА. І тому ми десятками та сотнями створюємо документи з нулями в підсумковій графі і ретельно зберігаємо їх у архіві відповідно до вимог чинного законодавства.
А ваша бухгалтерія робить інакше?
Зайдіть, поцікавтеся – вам покажуть безкінечні теки з податковими накладними. Поруч – так само безкінечні з накладними видатковими. Чим вони відрізняються?
Подивіться на ці два документи. І там, і там є перелік товарів з цінами та сумами, і там, і там вказано суму ПДВ, і там, і там є реквізити сторін... Хіба що оформлення різне і хрестики-нулики не в тих графах.
Тільки не питайте в бухгалтерів, чому документів два. Нормально пояснити вони все одно не зможуть. Просто так велить ДПА. Велить виписувати на кожну операцію два тотожні документи – видаткову і податкову накладні. А до них ще – довіреність з печаткою. Немовби не можна ту саму печатку поставити прямо на накладну. Але не можна. Треба писати окрему довіреність. Бо так велить ДПА.
Ну а тепер продовжимо дослідження. Спробуйте сказати знайомому бухгалтеру кодові слова: "Перша подія". Отак от просто, без приводу. Гарантуємо, почуєте у відповідь багато цікавого.
Що таке "перша подія"? Це – суто український феномен. Бо у нормальних країнах є чітке правило: податки нараховуються або за рухом краму або за рухом грошей. Наша ж ДПА вигадала: платити треба і так, і так, при першій нагоді. Отримав аванс? Плати. Відвантажив в кредит? Плати. Отримаєш гроші чи ні – буде видно, а поки, плати.
Але найстрашніше у цій системі не здирництво – до цього ми звикли. Насправді ви навіть не уявляєте, якої роботи коштує визначити, що було раніше – оплата чи відвантаження. Це тільки на перший погляд просто. А коли цих документів сотні? А коли аванс частковий, а повна оплата після отримання товару?
Ми цікавилися у фіндиректора, скількох людей можна було звільнити, якби прибрати "першу подію". Виявляється, навіть у нашій невеличкій фірмі вивільнилася б одна бухгалтерка. А це – 15% бухгалтерів у масштабах країни.
Тут ми, вже чуємо голоси: "Новий Податковий кодекс відмінив першу подію". І це правда. Але не вся.
Податковий кодекс відмінив першу подію скрізь – крім обліку по ПДВ. Отже, якщо раніше кожне підприємство вело один бухгалтерський облік і за його результатами розраховувало усі податки, то тепер – дзуськи. Для кожного податку треба тепер вести облік за різною методикою! А тому роботи для бухгалтерів не поменшає, а стане ще більше!
Своєрідне вирішення питання зайнятості. Чи не так?
Кому це все потрібно? – запитаєте ви. І знову вам скажуть: так велить ДПА.
Наш дід, який пройшов сталінські табори, розповідав, що найгіршими днями були ті, коли комуністи не мали роботи для в’язнів, а щоб ті не сиділи без діла, примушували носити воду з однієї ополонки до іншої. І встановлювали жорсткі норми. Від усвідомлення безглуздя та психологічного знущання в’язні страждали більше, ніж від важкої роботи.
Але що податківцям до наших переживань?
Ви знаєте, наприклад, скільки звітів складає середнє підприємство? А ми знаємо – рівно 30, в тому числі, 4 щомісячних, 11 щоквартальних, решта – щорічні. Плюс до того спеціалізовані – ті, які вимагають галузеві органи, як то наша Книжкова палата. Хто не вірить – подивіться повний перелік.
Три десятки звітів! Ви розумієте тепер, чому спрощенці восени вийшли на Майдан? Не від суми податків – від витрат на облік!
Підписуючи деякі зі звітів, не можна втриматися від сміху, бо нововведена у грудні форма про інновації передбачає дані відносно використання на фірмі мозкового штурму чи ділових ігор. Ми не жартуємо! Це – на повному серйозі!
Зате тепер уряд зможе урочисто звітувати про розвиток в Україні інноваційних технологій.
Кілька років тому ми відвідали Нідерланди, де знайомилися з місцевим видавничим бізнесом. Директор видавництва, співрозмірного з нашим за кількістю книжок, що видаються на рік, проводив екскурсію офісом.
Підійшов до дверей, посмикав: "Нікого немає. Взагалі тут сидить наш фінансовий директор, але він на пів-ставки, тому працює не кожного дня".
Ми уточнили: фінансовий директор, а точніше, його половина – це що, єдиний представник бухгалтерського підрозділу?
Він здивувався: "Так, а що?".
А нічого. Бо у нашій бухгалтерії працює шестеро на той самий обсяг операцій і в десятки разів менший грошовий оберт.
Політику податкової адміністрації можна охарактеризувати дитячим девізом: "Хочу все знати". Саме тому існують нескінченні бухгалтерські звіти. А до них додаються ще й електронні реєстри усіх податкових накладних. А по накладних з великими сумами треба ще й паперову копію – і це, зауважимо, не виїмка, це – звичайний звіт.
Цілісінькими днями інспектори звіряють одні реєстри з іншими і шукають злочинних неспівпадінь. Така собі безперервна всеукраїнська податкова перевірка.
З чим би таку поведінку порівняти...
Уявіть собі ревнивого чоловіка, який хоче піймати на зраді власну дружину. Для цього спочатку він вимагає від жінки повний перелік усіх її знайомих. Тоді знаходить кожного з цих людей і витягує з них переліки знайомих їхніх. Потім обходить коло вже тих, третіх людей і тягне переліки з них... І усе для того, щоб знайти, чи не приховує дружина якесь підозріле знайомство.
Психіатри дуже швидко встановлюють діагноз у таких випадках. Це – параноя. До речі, особливістю цієї хвороби є те, що вона досить рідко призводить до госпіталізації. Хвора людина може роками збирати докази чи накопичувати компромат на всіх сусідів – і нічого. Аж поки одного дня перейде межу.
Якби на психічні хвороби могли страждати установи та органи державної влади, ми би без сумнівів застосували саме цей діагноз. Але параноя – захворювання індивідуальне. Тому залишимо визначення "Податкова параноя", як певний абстракт, який, втім, досить точно описує стан нашого державного управління.
До речі, феномен параної цікавий тим, що, на перший погляд, логіка хворого є цілком нормальною. Може здатися навіть, що він міркує абсолютно правильно, якщо... Якщо погодитися з головною ідеєю – наприклад тою, що весь світ зібрався його, бідолашного, надурити і обікрасти, або тою, що за всіма треба все записувати. Саме в подібній нав’язливій ідеї і полягає відміна хворої людини від здорової.
Які ж нав’язливі ідеї характеризують нашу державну "Податкову параною"?
Ну, по-перше, думка про те, що всі в країні – злісні неплатники податків. Саме так – УСІ.
А по-друге, податкові ідеологи вважають: нагромадження інформації дозволяє їм контролювати процес. Оце як зберемо ми усі дані з усієї країни! Та як звіримо їх між собою!
Але ми мусимо засмутити ентузіастів всеукраїнських звірок. Нічого у них не вийде. І це доведено математичною теорією.
Іще у тридцятих роках минулого століття було оприлюднено теорему Ґеделя, яка доводить неможливість існування абсолютно логічних повних систем. Але наші податкові ідеологи не володіють математикою. Вони зупинилися на межі арифметики і саме її вважають наріжним каменем світотворення. 2х2=4. І ніяких Ґеделів. Кому не ясно?
Однак природу не обдуриш. В результаті усієї цієї діяльності у надрах ДПА зберігаються сотні тисяч документів з мільйонами цифр, яким, звісно, ніхто не може дати ради – уявіть собі масштаб проблеми. А звідси народжуються нові й нові звіти, що покликані зібрати інформацію, яка загубилася у скиртах старих.
Звичайно, на офіційному рівні податківці заперечуватимуть власну безпомічність у боротьбі з цією інформаційною повінню. Але докази їхнього фіаско очевидні. Не маючи жодної користі від мільйонів документів і реєстрів, податкова ввела просту бандитську практику – оцінювати оберт компанії і призначати платникам норматив платежу. Вітання всім із веселих дев’яностих!
Нашому видавництву восени податкова так і сказала: платіть таку-то фіксовану суму податків, і не чіпатимемо. А інакше – не приймемо звітів. Нагадаємо, що за законом ми від податків звільнені. І щомісяця підтверджуємо це, здаючи десятки звітів із нулями.
Але для податкової закони і звіти – не аргумент. Тож ми і досі числимося у "чорному списку" податкової – до речі, хто підкаже, що це таке і яким законом воно регулюється?
Здається, те, що сама податкова не здатна користуватися результатами численних звітів, є останнім аргументом, який підтверджує тяжкий діагноз для всієї системи.
І тут уже за всіма законами жанру настав час гукнути: "Автора!". Хтось же це усе навигадував!
Незалежній Україні 20 років. За цей час у нас змінилося 4 президенти, майже два десятки прем’єрів, стільки ж міністрів економіки. Тому хочеться скласти точний перелік героїв. Тих, хто довів країну до стану, коли іноземні інвестори бояться самого слова "податкова" і обходять нашу економіку десятою дорогою.
Ми теж мучилися цим питанням. Не могли знайти відповіді, аж поки на посаду президента не заступив Янукович і не призначив прем’єром Азарова. Саме тоді у нас відкрилися очі.
Дивіться й ви:
Азаров Микола Янович
1990 – делегат ХХVІІІ з’їзду КПРС.
1995-1997 – Голова комітету ВР з питань бюджету, член валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України.
1997 – член Вищої економічної ради президента України.
1996-2002 – Голова Державної податкової адміністрації України.
2002-січень 2005 – Перший віце-прем’єр України, міністр фінансів.
Грудень 2004-січень 2005 – в.о. прем’єр-міністра України
2006-2007 – Перший віце-прем’єр України, міністр фінансів.
І нарешті з 2010 по сьогодні – прем’єр-міністр.
Із двадцяти років незалежності протягом мінімум дванадцяти Микола Янович був при владі у сфері державних фінансів. Шістдесят відсотків часу! І якого!
Згадані роки відзначилися не тільки тотальним будівництвом податкових палаців у всіх населених пунктах України. У цей час було законодавчо сформовано усю податкову систему країни. Закон про оподаткування прибутку підприємств – 1995 рік. Закон про ПДВ – 1997 рік. Закон про податок з доходів фізичних осіб – 2003 рік. І нарешті у 2010 – пріснопам’ятний Податковий кодекс.
За часів Кучми прем’єри мінялися щороку, та ви й пам’ятаєте, чим вони займалися – збирали, наприклад, директорів підприємств у таборах та не пускали додому, поки ті не сплатять до Пенсійного фонду.
Голова ж ДПА залишався на місці і послідовно робив свою справу. Вдумайтеся, за цей час ухвалено ДВІ СОТНІ законів, які змінюють та уточнюють систему податків.
Отже не буде помилкою твердити – сьогоднішня економічна та податкова системи є цілком і повністю дітищем Миколи Яновича Азарова.
Саме він є майже одноосібним автором економіки, яка не виробляє внутрішнього продукту.
Він створив і розвинув податкову систему у дев’яностих, а коли у двотисячних усі остаточно переконалися, що система ця нікуди не годиться – героїчно її реформував.
Саме йому ми повинні дякувати за Податковий кодекс, зростання цін, інфляцію та залежність від імпорту.
Ну а заразом – і за безкінечні звіти, зайвих бухгалтерів, хрестики-нулики у податкових накладних, першу подію... і так далі (див. початок статті).
І користуючись таким висновком дозвольте щиро подякувати Миколі Яновичу за кропітку і непомітну на перший погляд працю та побажати...
Так, до речі, а чого б йому такого побажати?
Брати Капранови, для УП
