Передумови змін
Цивілізаційна модернізація, на відміну від реформ, ключовим суб’єктом змін визначає саме суспільство. В її основі лежить реалізація творчого підходу конкретної спільноти людей до вирішення основних проблем свого розвитку.
Історично, кожне суспільство, яке формувало власні рішення щодо забезпечення достатку, територіальної, економічної та політичної організації – закладало фундамент власної цивілізації, а, відповідно, більш стійкої в історичному масштабі форми існування.
Логіка цивілізаційної модернізації передбачає шлях інноваційних рішень.
Суспільство ідентифікує власні проблеми, розробляє для них свої рішення і втілює їх. Для досягнення цього суспільство самостійно формує політичні та соціальні інститути, і діє в їх рамках.
Відповідно, будь-які ініціативи щодо змін висунуті владою або ж виходять від суспільства, або однозначно будуть ним підтримані. Поступовий розвиток заснований на успішній реалізації творчого потенціалу суспільства формує стабільну практику, спільні цінності, домінування визначених норм та процедур.
Фактично, цивілізаційна модернізація створює ситуацію, коли зміни реальності виходять із самого суспільства, а не з зовнішнього середовища.
Участь суспільства у процесі змін – ключове завдання, яке необхідно розв’язати українській владі. В даному випадку, мова йде про реальні зміни, які здатні викликати модернізацію, а не віртуальні, які викликають тонни паперових реформ, єдиним реальним наслідком чого може бути хіба що черговий кредит МВФ.
Зовнішня геополітична та внутрішня інституційна реальності потребують суто українських проектів рішень, які не можуть бути написані у Вашингтоні, Брюсселі чи Москві, як це тривало 20 незалежних років.
Однак, як зробити українське суспільство суб’єктом змін?
Формування суспільного інтересу
Інститут "паралельних реальностей", як форма співіснування української влади і суспільства, є найкращим підтвердженням відсутності в українців інтересу бути учасниками змін.
Після розпаду Радянського Союзу існуючі в суспільстві знання щодо того, що є правильною та ефективною політикою виявились непридатними, і єдиним носієм таких знань стала влада.
Таким чином, всі інтереси до змін формувались зверху, а суспільство пристосовувалось до виживання в умовах хаосу та розрухи.
За 20 років у українців не виробилось власного консолідованого інтересу щодо демократії, ринку, європейської інтеграції, НАТО, ЄЕП тощо.
Відповідно, будь-яка нова ініціатива змін зверху не підтримується суспільством. Тому наслідками спроб впровадження, наприклад, економічних реформ стають податкові майдани, здані свідоцтва малих підприємців та відкат у тінь бізнесу.
Показово, що суспільний протест реформам не пропонує альтернатив, а виключно займає позицію "проти".
Суспільний інтерес до змін потрібно відрізняти від запиту на зміни. Порівняно високий рівень політичної активності та протестної мобілізації українців свідчить саме про наявність запиту.
В його основі лежить емоційне невдоволення, абстрактне розуміння змін, моральні засудження.
Запит породжує хаотичні спроби здійснити вплив у вигляді стихійних протестів, майданів, вирішення проблем яких знову ж таки покладається на владу.
Натомість інтерес відрізняється чітким усвідомленням необхідних змін, наявністю стратегії їх досягнення та функціонування. Фактично, суспільний інтерес – це розроблене рішення, втілення якого покладається на владу.
Запит на зміни може перерости в інтерес, але, як правило, в Україні він переростає максимум в інтерес зміни влади.
Такий інтерес є чітким щодо персоналій, але не щодо концепції змін. В результаті – зміни персоналій відбуваються регулярно, а живемо в тій самій низькоякісній корумпованій реальності.
Отже, участь суспільства в змінах може забезпечити відповідний інтерес. Але яким чином виникає подібний інтерес?
В розвинутих економіках суспільний інтерес сформований історичним процесом розвитку. Відповідно, немає нічого дивного в тому, що великий відсоток німців готові платити високі податки в кризу, щоб держава могла стимулювати повну зайнятість та страхувати безробіття, адже це вписується в німецьку модель держави загального добробуту.
За інших обставин, суспільний інтерес формується за допомогою інтелектуальної еліти, зростання компетентності та делегування відповідальності.
Інтелектуальна еліта формує дискурс, інформацію, щодо того, що є цінним для суспільства. Філософські трактати, експертні коментарі, художні твори, фільми – все з чого пересічна людина черпає інформацію про своє буття.
Середньостатистичний українець формує свою ціннісну систему під впливом бандитських серіалів, кримінальних повідомлень в газетах, потоків взаємного бруду з політичних ток-шоу та цензурованих новин.
На цьому тлі зрідка в інформаційний простір прориваються твори українських письменників, експертні коментарі, висновки, звернення тощо. Але навіть ці рідкісні проблиски в своїй більшості сповнені старої заїждженої національної тематики.
Українська інтелектуальна еліта не модернізувала себе до пропонування суспільству реальних альтернатив, таким чином піднімаючи його компетентність.
Можемо і сьогодні, як 20 років назад, спостерігати наскільки важливим для інтелектуалів є захист рідної мови, вишиванки, національних героїв, територіальної цілісності тощо, однак, коли необхідно з’ясувати позиції щодо кредитів МВФ, бюджетного дефіциту, податкового кодексу – голос інтелектуалів дуже тихий.
Як наслідок, пересічний українець завжди має власну позицію щодо мови, УПА, ЄС та Росії, але не має таких позицій щодо розвитку ринку, демократії, свободи слова – залишаючи це на відкуп бюрократам та політтехнологам.
Відповідно, поки інтелектуальна еліта не почне формувати нові цінності в суспільстві щодо широкого кола питань, виникнення суспільного інтересу – малоймовірне.
Суспільний інтерес може виникнути внаслідок зростання компетентності суспільства. Влада через просвітництво та комунікацію формує підтримку необхідних рішень чи змін, подальше впровадження яких стає суспільним інтересом.
Україна має позитивний приклад такої політики – це Голодомор. Активна просвітницька кампанія та участь попереднього президента досягли визнання цієї події трагедією у 60% українців.
Тому сьогодні це питання, попри всю відразу до нього представників правлячої партії, володіє достатнім ступенем толерантності і підтримки з боку влади. Однак, знову ж таки, Голодомор доповнює список питань, щодо яких суспільний інтерес не дозволяє здійснювати реальний вплив на якість управління.
Що ж до питання реформ, то тут влада покладається на власну компетентність, і не вбачає потреби збільшувати компетентність суспільства. Хіба успішні реформи можуть нести в собі негативні секрети?
Нарешті ще одна важлива обставина, яка може стимулювати виникнення суспільного інтересу – делегування відповідальності.
Після 20 років невдалих реформ Україна залишається забюрократизованою совковою державою. Все вирішується нагорі, і все спочатку йде звідти. Це призводить до того, що із сотень тисяч проблем, які оточують пересічного українця, він завжди виділяє одну – влада.
В Україні людина може часто не знати свого міського депутата, і часто навіть мера міста, але разом з тим буде чудово орієнтуватись в питаннях ВР, Кабміну чи президента.
Це свідчить, що відчуття відповідальності за неприбраний під’їзд, завалену пластиком річку, зламане на дорозі дерево є проблемою найвищого рівня влади.
Натомість тотальна децентралізація влади до рівня будинку покладатиме відповідальність саме на громадян.
Ситуації, в яких мешканці були змушені захищати свої дитячі майданчики, – стимулювали швидкий розвиток суспільного інтересу. За короткі терміни громадяни організовувались в ОСН і розбирались в питаннях територіального управління.
Можна сказати, що райони, які пережили спробу рейдерського захоплення забудовників, – сьогодні одні з найбільш захищених. І саме тому, що там є живий суспільний інтерес.
Незалежно від того, яким чином буде виникати суспільний інтерес, він є ключовою передумовою настання реальних змін через безпосередню участь суспільства в цивілізаційній модернізації.
Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, для УП
