Мажоритарні війни: переможець отримує все
Протягом минулого року Україна продовжила планомірне повернення до кучмівської моделі управління державою. Одним з ключових моментів реінкарнації старих політичних інститутів влади стало повернення змішаної пропорційно-мажоритарної системи виборів на місцевому рівні.
Востаннє така електоральна модель застосовувалася в Україні під час парламентських виборів 2002 року. Умовну перемогу на них здобули тодішні опозиційні сили – блок "Наша Україна" (23,57%), КПУ (19,98%), Блок Юлії Тимошенко (7,26%) і СПУ (6,87%).
Сумарна кількість голосів за списками за тодішню опозицію склала 57,68%, а за владу – 18,04% (враховуються ті політсили, які подолали прохідний бар'єр).
Сумарно, за списочною частиною, "НУ" провела 70 нардепів (ще 42 у мажоритарних округах), КПУ – 59 (6 мажоритарників ), "За Єду!" – 35 (66), БЮТ – 22 (0), СПУ – 20 (3), СДПУ (о) – 19 (5 мажоритарників).
З-поміж решти партій своїх мажоритарників спромоглися завести Блок "Єдність" – 3 депутати, "Демсоюз" – 4, Українська морська партія – 1, Партія національно-економічного розвитку – 1, безпартійні – 94.
Головний підсумок кампанії полягав у тому, що влада програє вибори за списками, проте у мажоритарних округах, за наявності діючого адмінресурсу, опозиція виглядала практично безпорадною.
Опозиційних кандидатів або знімали з перегонів, або відверто фальсифікували підсумки на користь мажоритарників від влади. Чого вартий той факт, що тоді, 9 років тому, набираючий силу БЮТ взагалі не спромігся провести жодного мажоритарника.
Упевнена перемога сьогоднішнього режиму на місцевих виборах 2010 року, одержана, в тому числі, за рахунок умілого маніпулювання перевагами змішаної виборчої системи, поза сумнівом, надихає владу на її застосування і на призначених на жовтень 2012 року парламентських виборах.
Вперед у минуле!
Найсвіжіша соціологія від Центру Разумкова свідчить, що якби вибори відбулися сьогодні, то Партія регіонів набрала б 20,5% голосів виборців, БЮТ – 12,5%, "Фронт змін" – 7,5%, "Сильна Україна" – 5,6%, ВО "Свобода" – 4,3% та КПУ – 3,6%.
Розвиток соціально-політичної ситуації вказує на подальше падіння рівня підтримки влади при збереженні позицій парламентської опозиції в особі БЮТ та зростання рейтингу нових агресивних опозиційних політичних проектів – "Фронту змін", ВО "Свободи" й інших, таких як "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка.
У такій ситуації регіонали, за діючої пропорційної виборчої системи, мають шанси виграти виборчі перегони лише за умови тотального тиску та фальсифікацій.
Виправити непросту ситуацію покликана "мажоритарка". Саме таким чином лояльну більшість у парламенті свого часу формував Леонід Кучма.
Зокрема, у 2002 році у базових електоральних регіонах Компартії (в Донецькій та Луганській областях) кандидати від цієї опозиційної тоді політичної сили змогли перемогти лише у двох округах. Влада ж отримала 32 із 34 мандатів.
Відмова від блоків погіршує шанси опозиції, завдаючи найбільшого удару по БЮТ. Можна очікувати й заборону на боротьбу "на два фронти" (що означає, що не можна бути присутнім у виборчих партійних списках та балотуватися по мажоритарному округу).
Це для того, щоб харизматичні опозиціонери не мали можливості підтягти прохідну частину партійного списку за рахунок власної перемоги у мажоритарному окрузі.
Здійснені авторами підрахунки свідчать, що у чинному парламенті налічується всього 86 нардепів, які перемагали у мажоритарних виборах у березні 1998 та березні 2002 (36 із них пройшли у діючий склад ВР за списками ПР, 22 – БЮТ, 18 – НУ-НС, 5 – КПУ та 5 – Блоку Литвина).
Абсолютна більшість сьогоднішніх народних обранців взагалі жодного разу не балотувалися за мажоритарною системою.
Що таке реальна боротьба
Потенційних кандидатів у депутати по мажоритарним округам можна умовно поділити на 4 групи: "провладні", "опозиціонери", "псевдоопозиціонери", "одинаки" (сюди входять регіональні лідери, шукачі недоторканності, "відставники" і тому подібні).
Зрозуміло, що найкомфортніше можуть почуватися провладні висуванці. На них працюватиме відточена місцевими виборами машина адмінресурсу (а попереду ще півтора року!).
Проте, це аж ніяк не гарантує перемоги. Провали регіоналів на місцевих виборах у 2010 році траплялись у таких базових містах як Запоріжжя, Луганськ чи Харків. Навіть в часи Кучми ставалися відверті поразки.
Зокрема, попри потужні фінансові вливання і шалений адмінресурс "мажоритарку" сенсаційно програвали в 2002 році такі знакові діячі того режиму як Ігор Бакай чи Орест Фурдичко (2002 рік).
Представники "опозиції" перебувають у найскладнішій ситуації. Проти них варто очікувати застосування ще більш жорсткіших методів боротьби, аніж це було на місцевих виборах.
Йдеться, як про перешкоди в реєстрації, зняття із перегонів, перешкоди в зустрічі із виборцями, відверті фальсифікації протоколів, тиск на спонсорів, близьких та рідних тощо.
Що стосується "псевдоопозиціонерів", то для частини із них вготована роль "розпилювача" опозиційного електорату. Але в особливо проблемних регіонах (зокрема, на Галичині) їх завданням буде перемога, щоб потім поповнити ряди провладної команди в парламенті.
Серед ризиків для таких кандидатів варто відзначити той факт, що їм, як мінімум, доведеться боротися із справжніми опозиціонерами.
Четверту умовну групу складають "одинаки". Серед інших йдеться про регіональних лідерів, котрі "окучуватимуть" відомий їм округ. Це можуть бути і "проблемні" мери, котрі не можуть реалізуватися на своїх посадах та переможені на останніх місцевих виборах (Едуард Гурвіц чи Сергій Ратушняк) та інші.
Серед їхніх переваг: впізнаваність, можлива недооцінка опонентами, їм немає потреби боротися за показники для партії, що дає можливість повністю зосередитися на особистих виборах.
Балотуватимуться в парламентарі і просто шукачі депутатської недоторканості.
Запорука успіху
Повернення до виборів на мажоритарній основі дає охочим стати депутатом нові можливості.
При цьому існує низка ризиків, на які, як правило, не звертають уваги. Мажоритарні вибори – це боротьба не стільки абстрактних ідей, скільки конкретних людей.
В Україні зросло ціле покоління амбітних політиків, котрі вміють спілкуватися із виборцями лише через телевізор.
Але часто забувають той залізний аргумент, що атмосфера політичних телешоу так само далека від реальних зустрічей з "живими" виборцями, як реальний боксерський бій на рингу від гри на "Playstation".
В силу суб’єктивних та об’єктивних причин такі політики просто відірвані від реального стану речей в суспільстві, яке обрало їх нардепами "втемну".
Час віртуальних виборчих кампаній за списками минув остаточно.
Багато потенційних кандидатів живуть ілюзією, що зайшовши в той або інший округ за 2-3 місяці до виборів і вклавши круглу суму грошей, можна легко перемогти.
Насправді таку розкіш можуть дозволити собі або політики першого ешелону (яких не більше півтора десятки), або кандидати, на яких системно працює весь адмінресурс.
Але, як показує практика, навіть адмінресурс не гарантує перемоги.
Всі ці фактори свідчать про те, що потенційний кандидат, який реально хоче стати депутатом, повинен готуватися до виборів заздалегідь. Фактично уже зараз.
По-перше, варто обрати потенційний округ і почати роботу в ньому до появи там основних конкурентів. По-друге, треба провести переговори із політичними силами на випадок відсутності права самовисунення.
По-третє, провести соціологічне дослідження, яке виявить проблеми округу, потенційних суперників і образ ідеального депутата. По-четверте, добрати команду для агітаційної мережі і членів комісій. По-п'яте, попрацювати на впізнаваність і створити експертний і журналістський пул.
І, по-шосте, негайно почати розробку стратегії для майбутніх виборів.
Це дасть можливість не тільки частково або повністю нівелювати існуючі ризики, але й значно здешевить вартість проведення кампанії.
За підрахунками фахівців, вступ в кампанію за півроку до виборів порівняно із стартом за рік збільшує її вартість в 2 рази, а за 3-4 місяці до виборів – в 4-5 разів.
Правильно увійти у виборчу кампанію і розподілити ресурси – ключовий чинник перемоги на наступних виборах. А політична цінність перемоги саме у мажоритарному окрузі очевидна.
Такий депутат набирає вагомі бали в очах своєї політичної сили, а також має опору для політичного майбутнього, враховуючи наявність виборців, які підтримали саме його, а не політичну силу.
Це також відмінний майданчик для старту нового проекту.
Тарас Березовець, директор компанії персонального та стратегічного консалтингу Berta Communications, Ярослав Макітра, партнер компанії, для УП
