Україна і світ. Рік 2010
Найбільш резонансна зовнішньополітична подія 2010 року – пролонгація перебування бази ЧФ РФ на території України. Відповідно до Харківських угод (21 квітня) термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму продовжено ще на 25 років після закінчення дії терміну діючої угоди в 2017 (тобто до 2042). Частиною домовленостей стали прийняті поправки до газового контракту від 19 січня 2009.
Таким чином закріплено на стратегічну перспективу перебування іноземної військової бази на території України та мілітаризація Чорноморського басейну.
Додаткові рішення та домовленості діючої влади повернули на територію України контррозвідувальні підрозділи ВМС Росії та відкривають можливості для переозброєння Чорноморського Флоту РФ.
Після закінчення терміну служби російські військові переважно залишаються у Криму (зберігаючи громадянство Росії), що вплине і на політичні процеси на півострові.
Стиль прийняття рішення: "бульдозерний", непрозорий, без врахування думок опозиції, профільних комітетів парламенту, без поваги до верховенства права.
Крім того це рішення закладає міну уповільненої дії під стратегічне партнерство Україна-Росія у майбутньому.
Прийняття закону "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України". Закон закріплює позаблоковий статус як основу зовнішньої політики, закладає основи для фактичної зміни зовнішньополітичного курсу держави. Його єдина мета – закріплення відмови від євроатлантичної інтеграції (розширення НАТО фактично зупинене на поталу інтересам Росії).
Натомість не запропоновано нічого. Пусті декларації та брак реалістичного мислення. Україні пропонують гарантії через неіснуючу європейську систему колективної безпеки. Збройні сили недофінансовуються, озброєння та військова техніка застарілі, а відтак – оборонні можливості, які в змінених умовах мають нарощуватися, реально деградують. Дефіцит безпеки збільшується.
Механічне вилучення слів "Організація Північноатлантичного договору" зі статті 8 закону про основи національної безпеки України призвело до нової абсолютно нелогічної формули: набуття членства України в ЄС стає залежним від добросусідських відносин з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також з іншими державами світу.
Процес прийняття закону чітко продемонстрував, що український парламент фактично відсувається від розробки основ зовнішньої політики. Центр прийняття рішень перемістився на Банкову.
Продемонстровано новий стиль прийняття стратегічних рішень в зовнішньополітичній сфері: політичні інтереси владної групи визначають все – без врахування експертної думки, без аналізу рівня загроз та пропозиції багатоваріантних сценаріїв, без врахування існуючих прогресивних іноземних практик нормотворчості та вироблення стратегічних рішень.
Підписання Плану дій щодо лібералізації візового режиму з Євросоюзом. План дій з лібералізації візового режиму, наданий Європейським Союзом Україні на саміті в Брюсселі 22 листопада 2010 року. Цей документ наразі не є публічним (з незрозумілих причин), його не оприлюднили на офіційних сайтах Єврокомісії та українського уряду. Це унеможливлює здійснення громадського моніторингу його виконання.
Це фактично єдине досягнення останнього саміту Україна-ЄС.
(Натомість більш важливим сьогодні було б домогтися виконання в повній мірі та з внесеними змінами Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз від 18 червня 2007 року за підписом міністра закордонних справ Арсенія Яценюка.
Угода передбачала для низки категорій громадян отримання багаторазових віз терміном від 2 до 5 років, безкоштовних віз. Встановлювався чіткий перелік документів, що подають громадяни України для оформлення віз у залежності від конкретної мети поїздки. Закріплювалась можливість отримувати мотивацію рішення про відмову в оформленні візи та можливість подавати апеляцію).
Віктор Янукович заявив, що перший етап Плану буде виконаний вже у I півріччі 2011, а до кінця 2011 – всі вимоги. Тобто з початку 2012 – буде започатковано безвізовий в`їзд для українських громадян в країни Шенгенської зони ЄС.
Натомість це є не більш ніж чергові декларації, обіцянки влади, що провокують завищені очікування, які потім призводять до розчарування.
Реалістичне бюджетне забезпечення виконання Плану у 2011 році відсутнє. А у бюджеті передбачені кошти на біометричні паспорти в розмірах витрат на кожний, що перевищують європейські стандарти в кілька разів.
Подія подається діючою владою як найбільше досягнення цього року на шляху євроінтеграції України. По суті так і сталося. Адже проанонсоване підписання вже у 2010 році Угоди про асоціацію України з ЄС та створення всеохоплюючої та поглибленої зони вільної торгівлі не відбулося.
Прийняття ПАРЄ та Європейським Парламентом резолюцій, в яких ідеться, зокрема, про недемократичні тенденції в Україні. Із Резолюції Європейського Парламенту щодо ситуації в Україні від 25 лютого 2010:"президентські вибори, які відбулися 17 січня та 7 лютого 2010, відбулися з повагою до громадянських та політичних прав, включаючи свободу публічних зборів, об’єднань та висловлювань думок, і це підтверджує спроможність України проводити вільні та справедливі вибори…".
Із Резолюції Європейського Парламенту щодо України від 25 листопада 2010: "після президентських виборів в січні 2010 року збільшилося число тривожних ознак ерозії демократії і плюралізму, про що свідчить, зокрема, поводження з деякими неурядовими організаціями (НУО) та індивідуальні скарги журналістів про тиск з боку своїх редакторів чи власників своїх ЗМІ, щоб висвітлювати або не висвітлювати певні події.
Так само пожвавилась і стала політично мотивованою діяльність Служби безпеки України, а також збільшились зловживання адміністративними і судовими ресурсами у політичних цілях…".
Вперше з часу приходу Віктора Януковича на посаду президента України поновилися досить критичні оцінки з боку поважних європейських інституцій розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні.
Акцентовано, що повернення до утисків свободи слова, переслідування за політичними мотивами, нехтування принципами верховенства права, згортання демократичних процесів негативно позначиться на реалізації європейських устремлінь України.
Це свідчить про те, що ЄС у відносинах з Україною фактично закінчує "медовий місяць" і питання спільних цінностей залишається важливим.
Внутрішньополітична боротьба ПР і БЮТ вийшла на європейські майданчики. Резолюції продемонстрували усвідомлення важливості ролі України та увагу до процесів розвитку країни з боку європейських партнерів.
Імідж України в Європі та світі зазнав ерозії, що може негативно вплинути на інвестиційні, туристичні потоки та, головне – уявлення про реалістичність шансів України увійти до сім`ї демократичних, заможних країни ЄС.
Візит президента України до Китаю і оголошення намірів встановити відносини стратегічного партнерства. Державний візит до КНР та офіційний візит до САР КНР Сянган (Гонконг) відбувся на початку вересня. Повномасштабний український владний та бізнесовий десант (трьома літаками) з великими очікуваннями висадився у Піднебесній та з новими враженнями про моделі розвитку, які можуть бути застосовані в Україні, повернувся назад.
Це був перший за останні роки державний візит до КНР, що є намаганням встановити більш тісні стосунки з одним з провідних геополітичних центрів сили.
У наступному році очікується більш активне включення китайців як в інвестиційні проекти в Україні, так і збільшення присутності (включно з новими проектами співпраці в науковій, гуманітарній сферах тощо).
Втім, ідея використання інструменту стратегічного партнерства для отримання гарантій безпеки пробуксовує.
Орієнтація на привабливу для влади модель розвитку вже поставила її на розтяжку між ціннісним євроінтеграційним напрямом і прагматичними економічними інтересами на Сході (скандал з участю/неучастю офіційного Києва в церемонії нагородження Нобелевською премією миру китайського дисидента Лю Сяобо).
Основні висновки.
По-перше, Україну закріплено у сірій зоні невизначеності в якості "буферної зони" між Росією і ОДКБ з одного боку та ЄС і НАТО з іншого.
По-друге, річний період завищених очікувань з боку стратегічних партнерів ЄС і США фактично закінчився. Очікування не виправдалися. І не тільки щодо розвитку демократичних процесів, а й стосовно економіки.
Західні інвестори не отримали від нової влади того, на що сподівалися, зокрема, лібералізації регуляторних засобів, надійних гарантій захисту власності, привабливих умов для інвестування тощо. Наступає протверезіння.
По-третє, непропорційні компроміси влади в бік Росії, хоча і покращили клімат персональних та корпоративних відносин між керівництвом Росії та України, але, водночас, розбалансували зовнішню політику за стратегічними напрямами.
Відбувся бартер стратегічних інтересів України на економічні тактичні поступки з боку Росії. Ресурс для здачі України не безмежний. Кінець року показав: "медовий період" в українсько-російських відносинах закінчується.
По-четверте, більш активна лінія на поглиблення стосунків з Китаєм та поки що пусті декларації про стратегічне партнерство з цією дійсно впливовою країною наштовхнулись на проблему ціннісної складової в зовнішній політиці.
По-п’яте, зовнішня політика знову здійснюється у непрозорому стилі, ручному режимі, з переважанням тактичних потреб діючої влади над довгостроковими національними інтересами. Стратегія зовнішньої політики, як і Стратегія європейської інтеграції на разі відсутні. Верховна Рада фактично усунута від розробки основ зовнішньої політики України.
Громадський та парламентський контроль послаблено. Центр формування та здійснення зовнішньої політики та відповідальності за її ефективність перемістився з Міністерства закордонних справ до Адміністрації президента.
Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру Разумкова, координатор напрямку "Європейський вибір" Уряду Змін, для УП
