Що поклали під ялинку Юрію Луценку. Рішення суду

Останні п’ять років будь-яка дискусія з членами Партії регіонів про президентство Віктора Ющенка починалась з теми політичних репресій у 2005-му. Згадування про арешти Бориса Колеснікова та Євгена Кушнарьова були залізними аргументами проти розвитку демократичних процесів у "помаранчевій" Україні.

Нагадаємо обидва – і Кушнарьов і Колесніков – з інтервалом в чотири місяці були затримані під час допиту в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Керівників Партії регіонів затримували за однією і тою ж схемою: їх викликали на допити в рамках справи про сепаратизм, а затримували за звинуваченнями у зовсім інших справах.

Минуло п’ять років. Але з приходом до влади тих, кого притискали, методи правоохоронних органів не змінились. І що символічно, єзуїтство системи спрацювало саме проти того, хто стояв за правоохоронним свавіллям у 2005 році. Спрацювало в особливо збоченій формі.

Нагадаємо, Юрій Луценко був затриманий в неділю у дворі свого будинку під час прогулянки з собакою. Колишній міністр внутрішніх справ перебував на розписці про невиїзд в рамках справи про зловживання владою та службовим становищем у зв'язку з оформленням на роботу в органи міліції свого водія Леоніда Преступлюка.

Процесуально, по цій справі Юрій Луценко не міг бути затриманий, адже знаходився на стадії ознайомлення з матеріалами справи. Очевидно, екс-міністр та його захисники затягували час і ознайомлення з 23 томами справи проходило не так швидко, як хотілося б слідчим.

Знову ж таки, з суто юридичної точки зору, законодавство не обмежує терміни ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Як правило, якщо обвинувачений свідомо затягує цей процес, слідчі узгоджують з ним графік та критичні дати завершення ознайомлення, про що складається відповідний документ.

Зараз вже важко оцінити, чим був продиктований "хід конем» слідства: відверто зухвалою поведінкою Юрія Луценка, яка відкидала всі можливості переговорів чи бажанням слідчих якомога скоріше відзвітувати про виконання поставленої задачі.

В будь-яком випадку схема затримання Юрія Луценка спрацювала бездоганно. Обходячи неможливість арештувати колишнього міністра за існуючою справою, слідчі в оперативному режимі доопрацювали та винесли постанову про затримання в рамках іншої справи – стосовно незаконної оперативно-розшукової діяльності відносно водія Володимира Сацюка.

Якщо бути відвертим, то затримання екс-міністра викликає велике питання і до його захисту і до самого Юрія Луценка.

Справа в тому, що за достовірною інформацією "Української правди», потрапивши до СІЗО СБУ, лідер "Народної самооброни» сам відмовився від ознайомлення з постановою про затримання, посилаючись на відсутність адвоката. Згодом постанову не зміг отримати і сам адвокат затриманого Ігор Фомін.

Більше того, всі представники екс-міністра намагаються уникати коментарів стосовно нової справи. Хоча з точки зору тактики в даній ситуації максимальна прозорість грає лише на користь затриманого.

Втім машину вже було запущено. Нехитра стратегія слідчих викрилась в залі суду. За інформацією "Української правди» і сам Юрій Луценко і його адвокат були впевнені, що слідчі вимагатимуть затримання екс-міністра за новою справою. Ігор Фомін прийшов на засідання суду без жодного папірця.

Проте виявилось, що нова справа була лише способом привести Юрія Луценка до зали суду, щоб змінити запобіжний захід з підписки про невиїзд на арешт. Враховуючи непідготовленість захисту, тактична перевага була на стороні обвинувачення.

В розпорядженні "Української правди» опинилась копія рішення Печерського суду, в якому викладені аргументи сторін.

Згідно з документом, звернення до суду про арешт Юрія Луценка було підготовлено за згодою першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна.

У зверненні слідчі вказували, що Юрій Луценко свідомо ухилявся від ознайомлення з матеріалами справи, обмежуючи час ознайомлення від декількох хвилин до декількох годин. Зокрема зазначається, що 14, 16, 17 та 20 грудня Луценко взагалі не з’явився, "посилаючись на зайнятість свого захисника у іншій кримінальній справі».

Ще один аргумент на користь затримання Юрія Луценка стосувався "розголошення через засоби масової інформації даних досудового слідства, прізвища свідків, здійснюючи таким чином тиск на них вплив». Зокрема, екс-міністра обвинуватили у інтерв’ю "Дзеркалу тижня» та УНІАН.

На це Юрій Луценко відповів, що він взагалі не давав підписки про нерозголошення даних досудового слідства. 

Що ж стосується ухиляння від ознайомлення з документами, то екс-міністр заявив, що знайомитись з матеріалами справи без захисника не вбачав можливим. За його словами, під час візитів до Генпрокуратури він знайомився кожного разу з 100-150 сторінками справи. Аргумент Луценка полягав в тому, що слідчий заборонив йому знайомитись з матеріалами справи з використанням засобів технічної фіксації, що і затягувало весь процес.

Слід зазначити, що цей аргумент екс-міністра непереконливий: застосовувати фотоапарати та засоби копіювання заборонено, бо, як вважають криміналісти, будь-які копії документів можуть призвести до розголошення таємниці слідства.

Переписані від руки матеріали не мають доказової сили і можуть бути використані у подальшому лише самим обвинуваченим та його захистом. В той час як копії документів можуть стати інструментом впливу на свідків та суд.

Вислухавши Юрія Луценка, слідчі передали до суду останній вагомий аргумент: графік ознайомлення міністра з матеріалами справи. Якщо вірити документам, то з моменту закінчення досудового слідства, екс-міністр з’являвся на ознайомлення з документами чотири рази.

15 грудня – протягом п’яти хвилин ознайомився з 1-3 сторінками першого тому справи.

21 грудня – протягом півтори години ознайомився з 1-15 сторінками другого тому.

22 грудня – протягом двох годин знайомився з 140-263 сторінками другого тому.

23 грудня – протягом двох годин знайомився з 1-114 сторінками другого тому.

Як обчислювалась кількість сторінок, з якими знайомився Юрій Луценко, не вказано. До того ж взагалі незрозуміло, як Юрій Луценко міг знайомитись з матеріалами справи 15 грудня, якщо досудове слідство було завершено 21 грудня.

Тим не менш, суд ухвалив рішення на користь обвинувачення та змінив запобіжний захід стосовно Юрія Луценка з підписки про невиїзд на взяття під варту. Очевидно, рішення було передбачуваним: слідчі Генпрокуратури не пішли б на гучне затримання екс-міністра, не очікуючи стовідсоткового результату.

Втім на суді став відомий ще один факт. Виявилось, що ще за три дні до затримання Юрія Луценка – 24 грудня слідчі поновили досудове слідство. Таким чином вже скоро в справі Луценка можуть з’явитись нові деталі, а сам обвинувачений та його захист відсторонені від ознайомлення з матеріалами справи.

Ця обставина доводить сам факт затримання до абсурду, адже затримавши Юрія Луценка у зв’язку з ухилянням від знайомства з матеріалами справи, слідчі своїми діями тут же наклали заборону на ознайомлення з документами.

Тим не менш, згідно з рішенням суду, найближчі два місяці Юрій Луценко має провести в СІЗО. Теоретично, протягом цього часу слідчі можуть закінчити досудове слідство, а Юрій Луценко може знайти час та можливість швидко ознайомитись з матеріалами справи, і, не очікуючи кінця терміну затримання, справу буде передано в суд. Але в це важко віриться.

В разі ж, якщо слідство не буде завершено, через два місяці Генпрокуратура має знову звернутися до суду з проханням продовжити строк затримання екс-міністра.

В будь-якому випадку Новий рік Юрій Луценко зустріне в слідчому ізоляторі.

Символічно, що Юрія Луценка судили в будівлі того ж самого Печерського суду, де виносилося рішення про затримання Бориса Колеснікова, і звідки у 2005 році вивозили знепритомнілого Євгена Кушнарьова.

Втім, заради справедливості, треба зазначити, що судові процеси над керівниками Партії регіонів проходили в більш прозорому режимі: майже на всіх засіданнях не було обмежень на присутність ЗМІ. І якщо вже бути зовсім відвертими, слід визнати, що саме позиція журналістів та розголос деталей кримінальних справ стали важелями впливу на кінцевий результат тих процесів.

Теоретично суд над Луценком мав би проходити в закритому режимі: в залі засідань не виявилось місць для всіх журналістів, бажаючих висвітлювати розгляд справи.

Затримання Юрія Луценка повинно поставити крапку в "кримінальній вендеті» між нинішньою та минулою владою. Колишній керівник МВД дійсно стояв за багатьма справами проти опозиції у минулі п’ять років. І хоча ще одна діюча особа тих процесів – колишній Генпрокурор Святослав Піскун – "несправедливо» уникнув розрахунку в цій психологічній війні, сховавшись в лавах самої Партії регіонів, тепер вагомі закиди з’явились у обох сторін.

Втім будь-які процеси доходять свого логічного кінця. Переслідування керівників Партії регіонів у 2005 році закінчились їх звільненням з під варти. Репутація Генпрокуратури та МВД були підірвані, влада отримала публічного ляпаса. Затримання Бориса Колеснікова та Євгена Кушнарьова, брутальний розгляд судових справ, неаргументовані дії працівників міліції та прокуратури стали вироками всій системі правоохоронних органів України при Вікторі Ющенкові.

Останні вісім місяців нова влада йде тим же шляхом. Залишається лише чекати результату.

На відміну від старої влади, нові керівники країни демонструють більш жорсткий та системний підхід до справи. Втім попереду Парті регіонів чекає пат. Затягування розслідування справ проти колишніх урядовців призведе лише до ще більш публічного розголосу і викличе сумніви у впевненості слідчих.

В будь-якому випадку, досудове слідство не буває вічним. І рано чи пізно всі порушені справи мають бути доведені до суду. А далі – або хвиля посадок, або виправдальні вироки. Будь-який з цих сценаріїв може стати фатальним для влади.

З одного боку, тюремні строки представникам опозиції будуть зрозумілими, але викличуть питання стосовно порушників закону в самій провладній команді, не кажучи вже про міжнародний тиск.

З іншого боку, з огляду на демонстративну іноді показову жорсткість правоохоронців, перший же виправдальний вирок по будь-якій з резонансних справ – неважливо, чи стосуватиметься це Ігоря Діденка, Юлії Тимошенко, Юрія Луценка чи інших представників колишньої влади – завдасть удару по безжально-справедливому обліччю нової влади.

Головне, щоб ці процеси не призвели до боротьби за "імідж будь-якою ціною» і ще більш безглуздій демонстрації сили.