Структурні реформи, дозовані кон’юнктурою

Герміона: Якщо ми будемо гуляти вночі Хогвардсом, нас вб’ють або ще гірше – виключать зі школи!
Рон: Мені здається, їй треба попрацювати над пріоритетами…

Реформа – ніщо, "біло-пухнастий" імідж – усе

Схоже, після скандальної штовханини навколо прийняття Податкового кодексу владу дещо "заклинило" на прагненні хоча б найближчим часом уникати непорозумінь із власним народом.

У підсумку – навіть назрілі, потрібні й актуальні реформи або відтерміновано в часі, або безнадійно заморожено, або модифіковано до непізнаваності.

Наразі влада вкотре дублює і примножує стратегічну і сумну проблему попередників – замість того, щоб вести країну до виживання, концентрується на власному виживанні.

Надто переймаються керівники держави власним "біло-пухнастим" виглядом. Надто переоцінюють активність і конструктивність опозиції. Надто міцно вкоренився, судячи з усього, популізм на Грушевського 18/2.

Не випадково, системний перегляд пенсійного забезпечення в Україні гучно стартував із рішучого доручення зменшити максимальний розмір пенсій, а масштабна адміністративна реформа звелася до скорочення в уряді кількості міністерств і невеликого реструктурування в системі центральних органів виконавчої влади.

Найсумнішим є те, що все в підсумку зависло на рівні нової структури і нових-старих персоналій. Хтозна яким у підсумку виявиться їх функціонал? Указ, на жаль, на це запитання відповіді не містить, але пропонує подумати над цим упродовж найближчих двох місяців.

Адміністративна реформа чи обрізання уряду

Немає жодного сумніву при цьому, що нинішня влада чудово розуміється на справжніх цілях і механізмах адміністративної реформи.

Принаймні, ще в жовтні керівник адміністрації президента Сергій Льовочкін закликав оптимізувати владні структури на засадах децентралізації функцій державної влади із подальшою передачею більшості повноважень на місцевий рівень. А президент у грудні поставив перед реформою не менш конкретне завдання: "щоб влада була ефективною та відповідальною".

Тим не менш, владу в підсумку помітно "перекошує" за пріоритетами.

Замість того, щоб адекватно перезавантажити себе на шляху забезпечення надійних антикорупційних механізмів, наближення чиновника до потреб і запитів громадян, посилення їх контролю над діями кабінетних жителів, встановлення чітких критеріїв ефективності нам видали "на-гора" сублімований продукт на кшталт обрізання й ущільнення "зайвих" міністерств.

Найбільшу тривогу в такій підміні викликає не сам факт переформатування Кабміну, потреба в якому не лише визріла, але й перезріла. Не треба бути хорошим пророком, аби передбачити реакцію громади на зменшення кількості міністерств і відомств – вона аплодуватиме стоячи. За принципом: чим менше паразитів на тілі народу, тим краще.

Масштаби пертурбацій дійсно вражають: держслужбовців у центральних органах влади скоротять на третину, а секретаріат Кабміну – на 50%.

Водночас, як свідчить досвід інших держав, адміністративну реформу рідко розпочинають зі скорочення держапарату. Щонайменше не ставлять за головну мету економію державних коштів. Адже набагато важливіше почати з оптимізації управління, уникнення політизації управлінських рішень і корупційної складової.

За будь яких умов серед головних пріоритетів залишається посилення ефективності владних дій.

У нас же пріоритети й алгоритм адміністративної реформи визначається потребою в освоєнні €70 мільйонів, адресованих Єврокомісією на проведення реформи, і бюджетом. Який треба приймати до нового року – в прив’язці до нової кількості міністерств і чиновників.

Тому все з ніг – на голову. Тобто з функціоналу –на структуру. А в підсумку маємо справу не з ефективною моделлю управління, а нещасною заручницею економії ресурсів.

Латвія навесні цього року мала схожу проблему. Тільки там проект скорочення кількості міністерств набув вигляду передвиборної фішки, навколо якої об’єдналася не лише чинна влада, але й опозиція.

Планували з 12 міністерств зробити 9, зокрема поєднати в одному відомстві міністерства добробуту, охорони здоров’я і навколишнього середовища задля економії народних коштів. Але після виборів порахували очікувану вигоду і дійшли висновку, що овчинка не варта вичинки. Тому залишили все, як є.

Реанімація держсекретарів, або привіт Леоніду Даниловичу

Нема запитань: перспектива наведення ладу в межах трикутника Мінфін-Держказначейство-Нацбанк або врегулювання функцій Мінпалива і Мінвугілля мала надто спокусливий вигляд. І насамперед, з огляду на раціоналізацію коштів на їх утримання.

Чому ж тоді ніхто не згадав про сумний досвід гуртожитку, де роками співіснувала наука разом із вищою та середньою школою? Нащо було примножувати безлад шляхом збільшення доданків у вигляді молоді і спорту? І тим більше вмощувати на чолі новоутвореного міністерства політика, що встиг себе дискредитувати на всіх рівнях?

Хоча, врешті-решт, якщо "парадом керує" економія – нащо мріяти про посилення ефективності державного управління.

Щоправда, не все в підсумку може звестися до простого "затягування пасків". Якщо вірити деяким джерелам в АП, у перспективі може йтися про масштабну перебудову державного апарату з метою мінімізації його політичної складової.

Задля цього відновлять інститути державних секретарів часів Леоніда Кучми, а функціонал розбудують за зразком Національного агентства України з управління національними проектами, що досі помітно вигравало в порівнянні з більшістю нинішніх міністерств.

Головний ресурс такого підходу полягає в деполітизації держслужби. Адже міністр – політик (іноді політикан), а керівник агентства – фахівець і виконавець, що мінімально залежить від політичних торгів.

Першого міняють за бажанням чи на вимогу, другий забезпечує інституційну пам’ять і фаховий підхід. Один бігає по ток-шоу, інший переймається результатом роботи керованого ним відомства.

Найбільший ризик – у посиленні дублювання функцій. Адже за нинішньої системи влади, яка вповноважує главу держави всіма контрольними функціями, такий підхід важко назвати раціональним.

Істотно важливіше розбудувати систему, за якої чиновник у будь-якій установі розумів – його господарем є не політик, що тимчасово потрапив на Олімп, а народ, який його найняв.

Пенсійна реформа: вік не має значення

Не менш рельєфно проступає кон’юнктура і в характері лобіювання пенсійної реформи.

Принаймні, до непорозумінь із прийняттям Податкового кодексу недвозначно йшлося про підняття граничного пенсійного віку як для жінок, так і для чоловіків.

Головна мотивація: дефіцит Пенсійного фонду понад 60 мільярдів гривень., співвідношення працюючих до пенсіонерів 17 мільйонів до 15 мільйонів відповідно "плюс" зобов’язання України перед МВФ щодо поетапного підвищення пенсійного віку для жінок.

Але відтепер, з огляду на нинішню ситуацію, можна прогнозувати кілька сценаріїв розвитку подій.

Сценарій перший. Влада суттєво "заморожує" впровадження непопулярних кроків, концентруючись на суто популістських рухах на кшталт скорочення максимальних пенсій для "слуг народу".

За деякими даними, їх можуть обмежити до розміру 12 мінімальних пенсій, тобто разів у п’ять. Причому дані зміни не стосуватимуться нинішніх "заслужених" пенсіонерів, бо це суперечитиме Конституції.

В такому проекті важко шукати економічну доцільність – дефіциту Пенсійного фонду він загрожує мінімально.

Хоча близько 10% нинішніх пенсіонерів одержує наразі майже третину витрат на виплату пенсій. Щонайбільше це може призвести до масових відставок держслужбовців, що претендують на максимальні пенсії, до кінця нинішнього року.

Невже прем’єр у такий спосіб затіяв радикальне омолодження держслужби?

Сценарій другий. Влада форсує підняття граничного пенсійного віку в межах нинішнього бюджетного процесу. Це вразить МВФ, який насправді ніколи не вимагав цього від України в рамках умов кредитування. Натомість ПР отримає новий "майдан" – пенсійний.

І низький уклін від комуністів за суттєву радикалізацію їхнього традиційного електорату.

Сценарій третій. Влада дійде висновку щодо потреби в індивідуальному підході до підняття граничного пенсійного віку власних громадян. Щонайменше безглуздо й аморально міряти верхньою планкою в 65 років українців, чия середня тривалість життя сягає 62 роки, і японців, що живуть до 82 років.

Набагато перспективніше мотивувати громадян працювати понад граничний пенсійний вік системою суттєвих доплат до пенсії за кожен додатково відпрацьований місяць.

І насамкінець. Актуальність пенсійної реформи традиційно обґрунтовують потребою наповнити Пенсійний фонд, дефіцит якого зашкалює. Тим часом, не секрет, що радикальні рухи в цьому напрямку можливі лише за умови структурних перетворень у решті сфер і, насамперед, збільшення доходів реального сектора економіки.

Якщо влада запропонує хоча б кільком мільйонам галицьких заробітчан, що "відпрацьовують" на заході, гідні робочі місця й умови праці, актуальність підняття граничного пенсійного віку істотно зменшиться.

Леся Оробець, спеціально для УП