Рецепти для націоналістів

Є чотири чинника, які найбільше впливають на процеси націоналізму в сучасних країнах світу. Без цього "лікнепу" було б дуже важко розібратись, що насправді відбувається в Україні.

З точки зору науки, історії, географії, Україна – молода багатонаціональна країна, колишня колонія (уламок СРСР), яка нині існує в штучно визначених кордонах.

Давайте розглянемо сучасну державу Україна з точки зору питання українського націоналізму. У розрізі вище перелічених чинників. Ґрунтуватимемося лише на офіційних даних – перепис населення СРСР за 1989-й рік, і дані по перепису населення в незалежній Україні за 2001 рік.

Отже, у державі Україна, дві основні етнічні групи – росіяни й українці. Якщо розглядати по самоідентифікації (по рідній мові), то за офіційними даними приблизно третина вважає себе росіянами, а дві третини – українцями.

Одразу виникає питання. Якщо в країні, у якій дві третини населення вважають себе "титульними", у тому числі й із мовного питання, у якій одна державна мова, українська, – то про яку "русифікацію" і про який тиск на україномовне населення може йти мова?

Питання задається українським правим націоналістичним рухам типа ОУН-УПА, ВО "Свобода", УВО й так далі.

Тут є лише два варіанти відповіді:

– українські націоналісти брешуть, і переслідують власні інтереси, які істотно відрізняються від декларованих;

– офіційні дані статистки неправдиві й українські націоналісти мають рацію. Тоді брешуть українські державні структури.

У розрізі перелічених у першій частині чинників два основні етноси в країні знаходяться в наступних позиціях поміж собою:

1. Україна – дуже молода держава. Її безперервна державна історія налічує всього 19 років. Що дуже важливо – український етнос ніколи не мав власної державності тривалий час. У той же час, територія сучасної України постійно знаходилася під контролем інших націй. Остаточні кордони сучасної незалежної України автоматично збіглися з кордонами колишньої УРСР. А ось вони були створені абсолютно штучно.

Свою державність Україна отримала не завдяки національно-визвольній боротьбі, а завдяки змові колишніх верхівок республіканських комуністичних партій СРСР. Тобто український етнос "не визрів" до створення власної держави самостійно.

Штучно створена Україна включила досить значну кількість російського, компактно проживаючого етносу.

Тобто Україну можна віднести до багатонаціональної країни – колишньої колонії.

2. З точки зору різниці в рівнях економіко-технологічного розвитку, етноси фактично рівні. Жодної переваги в поліпшенні власного життя людина російського походження, прийнявши українську мову й культуру, не отримує.

Така ситуація склалася історично, впродовж довгого часу. Ні в 19-м, ні в 17-м століттях, рівні цивілізованості етносів практично не відрізнялися. Відповідно, асиміляція на Україні шматочка російського етносу повинна відбуватися зі значними складнощами.

3. І український, і російський етнос, у масі своїй, сповідають православне християнство. Але, чим далі просуваєшся по території України в західному напрямку, тим більший відсоток населення сповідає католицтво або уніат. У 1945-1991 роки вони найважче асимілювалися під впливом російської культури.

Після серпня 1991-го року ситуація змінилася дзеркально. Тепер саме частина католицького уніату українців є основним джерелом українського націоналізму. І тепер вони знаходяться в складному положенні. Тому що не лише росіяни, але й значна частина українців є православними.

4. Російський етнос і російська культура старше української. А з точки зору часу існування незалежних держав Україна й Росія – порівняння взагалі непорівняне.

Можна, звичайно ж, придумувати "протоукрів" і вести "рід українців" від Адама і Єви. Але нічого, окрім репутації "ідіотів" у світовій науковій спільноті таким шляхом не напрацюєш.

До того ж "сила" культури визначається й по кількості відомих на весь світ діячів культури й учених. Відомих на весь світ діячів української культури, які не є "продуктом" Російської Імперії або СРСР, набагато менш ніж всесвітньовідомих діячів російської культури.

Отже, український націоналізм, у своїх спробах асимілювати російський етнос виступає з досить слабких позицій.

Рецепти для наших націоналістів

Які варіанти дій можна запропонувати представникам українського націоналізму для процесу успішної асиміляції в єдину націю? Розглянемо в рамках тих же чинників.

1. Держава зі всіма її атрибутами та інструментами вже є. "Боротьба" за її виникнення й об'єднання вже не потрібна.

2. А ось в економічно-технологічному розвитку закладений єдиний суттєвий резерв українських націоналістів.

Для успішної асиміляції їм необхідно, фактично, очолити процес економічного, технологічного, соціального й політичного розвитку країни. Особливо – регіонів, населених переважно українцями. Тобто стати лідерами в процесі звільнення країни від нинішньої злочинної влади, і створити економічні й технологічні базиси для розвитку країни.

Представник будь-якого іншого етносу повинен мати перед очима приклади успіху українців. Причому, не окремих представників "еліт", а всього етносу в цілому.

3. Необхідна релігійна терпимість. Україна взагалі має унікальний шанс в історії – показати приклад об'єднання різних конфесій – католицизму й православ'я. І не на основі уніату, а на основі об'єднання церков.

4. Україна – дуже молода держава. А українці – молодий етнос. У цьому немає нічого поганого або ганебного. Мультикультурні нації США, Австралії, Канади ще молодше за український етнос. І вони є одними з найрозвиненіших країн планети.

З точки зору культурно-історичного чинника, завданнями українського націоналізму для успішної асиміляції й об'єднання в один народ мають бути:

– Розвиток освіти населення. Максимальне поліпшення якості вищої й середньої освіти.

– Розвиток передових галузей науки й виробництва. Увага на високі технології.

– Заохочення письменників, поетів, художників, а не естрадних ведучих і повій "від сцени" обох статей. Заміна мас-культури, заснованої на шоу-бізнесі – на мас-культуру, засновану на знаннях.

– Боротьба з алкоголізмом, наркоманією й іншими пороками. Надання альтернативи – молодіжні й дитячі культурні співтовариства.

– Залучення й адаптація представників інших культур і етносів. Основна сила мультикультурних країн і народів – це абсолютна адаптивність по відношенню до розумних і талановитих представників інших народів. Надання можливостей самореалізації не за ознакою "титульності", а по знаннях і уміннях.

І ще багато інших завдань.

Не можна заставляти людей інших етносів вивчати нерідні для них мову й культуру. Необхідно зробити так, щоб знання іншої мови й прийняття іншої культури давало безперечні переваги перед тими, хто його не знає.

Інакше, силова дія приведе лише до абсолютно протилежного результату. Тому що об'єктивних причин для об'єднання російського й українських етносів в одну націю – доки немає.

Усі дії українських націоналістів на сьогоднішній день суперечать політиці реальної асиміляції й об'єднанню. Ті дії, які вони роблять, радше назвати – ігри в "українських патріотів".

Сучасні українські "патріоти"

1. Питання багатонаціональної країни в штучно створених кордонах держави.

"Українськими патріотами" пропонується вирішувати шляхом знищення або виселення представників інших етносів. У крайньому випадку, пропонується федералізація й, навіть, подальший розкол країни по кордонах компактно проживаючих етносів. Замість об'єднання пропонується принцип роз'єднання.

Усе відбувається на тлі гасел, які можна звести до одного: "Україна для українців".

2. Жодна українська націоналістична організація не пропонує програм економічного розвитку.

Жодна українська націоналістична сила не працює в напрямі поліпшення економічного стану населення країни. Не лише російського, але й українського етносів. Даних "патріотів" не цікавить і ніколи не цікавила економіка взагалі. У крайньому випадку заявляються якісь популістські принципи без механізмів їх реалізації.

3. Жодного натяку на релігійне й міжконфесійне примирення немає.

Навпаки. Постійно йде зіставлення різних конфесій і православних церков Московського й Київського патріархатів. Українські націоналісти весь час намагаються релігійні "розбирання за пиріг" представити як боротьбу за "політичну незалежність". Принижуючи при цьому мільйони й мільйони віруючих як з одного, так і, з іншого боку.

4. "Боротьба за українську культуру".

Усе зводиться до насильницького насадження української мови в російськомовному середовищі й створення штучної історії українського народу й України.

У результаті:

Сучасні українські націоналісти замість дороги творення й об'єднання різних етносів у єдину українську націю свідомо вибрали дорогу ненависті й розколу України.

Чи розуміє все це керівництво українських націоналістичних організацій і рухів? Тут два варіанти:

– Не розуміють. Тоді вони просто дурні. І народ це повинен бачити.

– Розуміють. І свідомо вибрали дорогу руйнування країни. Відповідно – вони "грають" на користь основних провладних партій України на шкоду власному народові.

Складається враження, що керівництво українських націоналістів усе чудово розуміє. Не такий уже надскладний аналіз необхідно зробити. І громадяни країни України, які співчувають українським націоналістам, повинні бачити – чиї ідеї вони підтримують, і в чиїх інтересах діють лідери націоналістів.

А ось "рядовий" склад українських націоналістичних організацій швидше за все вірить лідерам "на слово". Усіляко, після читання сайтів, форумів, чатів націоналістів, спостереження за їх мітингами й просто в особистих бесідах – складається саме таке враження.

Лідери українських націоналістів грають в "українських патріотів". Переслідуючи свої, суто особисті інтереси. При цьому обдурюють певну кількість людей, які сліпо йдуть за ними до провалля самого населення націй колонізаторів.

P.S. "Дві людини належать до однієї нації тільки в тому випадку, якщо вони визнають приналежність один одного до цієї нації. Іншими словами, нації робить людина, нації – це продукт людських переконань, пристрастей і схильностей.

Звичайна група людей (скажімо, жителі певної території або носії певної мови) стає нацією, якщо й коли члени цієї групи твердо визнають певні загальні права й обов'язки відносно один до одного, через об'єднуюче їх членство.

Саме взаємне визнання такого об'єднання й перетворює їх на націю. А не інші загальні якості — якими б вони не були, — які відокремлюють цю групу від усіх, що стоять поза нею".

Ернест Геллнер, англійський філософ і антрополог

Святослав Швецов, спеціально для УП