Місія України. Словами Костомарова

Четвер, 30 вересня 2010, 15:27

Основною ознакою навіть найпростішого живого організму є здатність протистояти ентропії - всупереч впливу обставин переслідувати цілі, які сприяють його розвитку і вдосконаленню. Так вони виконують роль своєрідного "демону Максвела".

Це ж саме стосується і сукупності живих організмів - байдуже чи це колонія коралових поліпів, чи соціальний організм, утворений людьми - держава. Ті з них, які здатні протистояти руйнівному впливу зовнішнього світу - виживають, ті, які не здатні - гинуть.

Але ця схема порушується тоді, коли один живий організм входить в склад іншого - окремі, але живі, клітини усього людського організму; громадяни однієї держави; держави, що утворюють цивілізацію.

Тоді, переслідуючи цілі власного виживання, вони повинні робити це таким чином, щоб сприяти розвитку й свого "материнського" організму. Інакше або будуть знищені ним, як чужорідні елементи, або й самі вб'ють себе разом з ним - як це роблять ракові клітини.

Тому живий організм, включений в склад іншого організму, має не тільки мету, але й місію - свою часточку сукупної мети. Яка ж місія України? Що ми повинні зробити для цивілізації такого, щоб і самим вижити, і разом з нею не загинути?

 

*   *   *

Ось як наприклад розкривав це питання Микола Костомарів в статті  "Дві руських народності" вже майже як 150 років тому. А актуально й досі:

"Издавна Киев, потом Владимир Волынский, были сборным пунктом местопребывания иноземцев разных вер и племен. Южноруссы с незапамятных времен привыкли слышать у себя чуждую речь и не дичиться людей с другим обличьем и с другими наклонностями.

Уже в X веке, и, вероятно, древнее из южной Руси ходили в Грецию, одни занимались промыслами в чуждой земле, другие служили в войске чужих государей. После принятия крещения, перенесенная в Южную Русь юная христианская цивилизация привлекла туда еще более чужеземной стихии из разных концов.

Южноруссы, получившие новую веру от Греков, не усвоили образовавшейся в Греции неприязни к западной церкви; архипастыри, будучи сами чужими, старались пересадить ее на девственную почву, но не слишком успевали: в воображении южнорусском католик не принимал враждебного образа.

Особы княжеского рода сочетались браком с особами владетельных домов католического исповедания; то же, вероятно, делалось и в народе. В городах южнорусских Греки, Армяне, Жиды, Немцы, Поляки, Угры находили вольный приют, ладили с туземцами. Поляки, забравшись в Киевскую землю в качестве пособников князя Изяслава, пленились веселостью жизни в чужой земле.

Этот дух терпимости, отсутствие национального высокомерия, перешел впоследствии в характер казачества и остался в народе до сих пор. В казацкое общество мог приходить всякий; не спрашивали: кто он, какой веры, какой нации.

Когда Поляки роптали, что казаки принимают к себе разных бродяг и, в том числе, еретиков, убегавших от преследований духовного суда, казаки отвечали, что у них издавна так ведется, что каждый свободно может прийти и уйти.

Неприязненные поступки над католическою святынею во время казацкого восстания происходили не от ненависти к католичеству, а с досады за насилие совести и за принуждение".

В цьому, на його думку, й полягає основна відмінність українців від росіян. Ми - рівні але різні (як це раніше вже казав Сковорода), вони - рівні і однакові ("племя южнорусское имело отличительным своим характером перевес личной свободы, Великорусское - перевес общинности").

В цьому ж полягає і місія України - повага до прав і свобод іншого. І як тільки Україна зраджувала їй - наприклад тоді, коли її гетьмани намагалися жити за рахунок ущемлення простого люду, - так зразу ж це призводило до її руйнації і загибелі.

Другим аспектом цієї місії є віротерпимість, але й захист своєї віри. Знову ж, читаючи далі:

"Южнорусс не мстителен, хотя злопамятен ради осторожности. Ни католический костел, ни жидовская синагога не представляются ему погаными местами; он не побрезгует есть и пить, войти в дружбу не только с католиком или протестантом, но и Евреем, и с Татарином.

Но неприязнь вспыхивает у него еще сильнее, чем у Великоруса, если только Южнорусс заметит, что иноверец или иноземец начинает оскорблять его собственную святыню. Коль скоро предоставляется другим свобода и оказывается другим уважение, то естественно - требовать и для себя такой же свободы и взаимного уважения".

Третім - інше, ніж в росіян, ставлення до жінок:

"Женщина в Великорусских песнях редко возвышается до своего человеческого идеала; редко ее красота возносится над материею; редко влюбленное чувство может в ней ценить что-нибудь за пределом телесной формы; редко выказывается доблесть и достоинство женской души.

Южнорусская женщина в поэзии нашего народа, напротив, до того духовно прекрасна, что и в самом своем падении высказывает поэтически свою чистую натуру и стыдится своего унижения. В песнях игривых, шуточных, резко выражается противоположность натуры того и другого племени.

В южнорусских песнях этого рода вырабатывается прелесть слова и выражения, доходит до истинной художественности: отдыхающая человеческая природа не довольствуется простой забавой, но сознает потребность дать ей изящную форму, не только развлекающую, но и возвышающую душу: веселье хочет обнять ее стихиями прекрасного, освятить мыслью.

Напротив, Великорусские песни такого разряда показывают не более как стремление уставшего от прозаической деятельности забыться минуту как-нибудь, не ломая головы, не трогая сердца и воображения; песня эта существует не для себя самой, а для боковой декорации другого, чисто материального, удовольствия".

Ну і нарешті, четверте - релігійно-духовне ставлення до Бога і до Природи - саме в такому, далеко не випадковому їх поєднанні:

"Редко можно встретить Великоруса, который бы сознавал и чувствовал прелесть местоположения, предался бы созерцанию небесного свода, впивался безотчетно глазами в зеркало озера, освещенного солнцем или луною, или в голубую даль лесов, заслушался бы хора весенних птиц".

І далі:

"При скудости воображения, у Великорусов чрезвычайно мало суеверий, хотя зато чрезвычайно много предрассудков, и они держатся их упорно. Южноруссы, напротив, с первого раза представятся в высшей степени суеверным народом; в особенности на западе южнорусской земли это сказывается очень разительно (может быть, по удаленности от Великорусского влияния)".

"Народ иногда сам плохо верит в действительность того, что рассказывает, но не расстанется с этим рассказом, доколе в нем не погаснет чувство красоты или пока старое не найдет обновления своего поэтического содержания в новых формах".

"У этого народа много именно того, чего не достает у Великорусов; у них сильно чувство всеприсутствия Божия, душевное умиление, внутреннее обращение к Богу, тайное размышление о Промысле, над собою, сердечное влечение к духовному, неизвестному, непредставляемому воображением, таинственному, но отрадному миру.

Южноруссы исполняют обряды, уважают формулы, но не подвергают их критике; в голову не войдет никак, нужно ли два или три раза петь аллилуйа, теми или другими пальцами следует делать крестное знамение; и если бы возник подобный вопрос, то для разрешения его достаточно объяснения священника, что так постановила церковь".

Карл Густав Юнг, посилаючись на Книгу приповістей Соломонових (8.22-8.31), говорить про Софію-Мудрість - предковічне жіноче начало, силу Природи, що творить разом з Богом. Будучи майже витісненою з християнства, тепер вона нам ледь помітна. Але в православному християнстві віра в неї в значній мірі таки збереглася.

І особливо - в душі і віруваннях українського народу. У ставленні до природи і до жінок, в любові до краси і магії, в назві головного храму країни - Софії Київської, в усіх головних християнських святах і в майже забутій справжній назві свята осені - не просто Віри, Надії і Любові, але й Матері їх Софії.

Так ми і отримуємо чотири різних аспекти єдиної місії:

Повага до себе і до іншого - рівні але різні.

Віротерпимість і розуміння.

Поетично-духовне ставлення до жінок.

Віра в Бога і в Природу-Софію.

Ігор Лубківський, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді