Півострів $вободи. Територія, вільна від донецьких

Усі намагання збагнути логіку дій "нової" української влади заводять у глухий кут.

Ну чим, скажіть, не догодили коаліції Білик з Могилевською, що їх планують викинути з радіоефірів, знявши квоту на українських виконавців?

Чим завинив найзавзятіший бойовик партії Шуфрич, що його відсунули від корита?

Що за трилер відбувається навколо Податкового кодексу?

Навіщо потрібен цирк із 11-12-річним шкільним навчанням та підручниками в інтернеті попараграфно? Суцільні загадки.

Єдине, у чому згодні критики - донецькі намагаються підгорнути все під себе. Навіть не зазираючи до біографії нового міністра, прокурора чи директора можна вгадати: народився або працював на Донбасі.

Нашестя донецьких на керівні посади має настільки масовий характер, що ми починаємо жалкувати - ну чого ж це свого часу бабуся, тікаючи від НКВД, так недалекоглядно перебралася до Молдови, а не на шахти!?

Бо якби купалися не у Дністрі, а у благословенних водах Сіверського Донця, мали б тепер реальні шанси на посаду - адже нас, донецьких, мало, а крісел багато!..

Однак не поспішайте з висновками, любі друзі. Адже у надрах Кабміну зріє документ, який має на меті суттєво обмежити вплив висуванці шахтарського краю. І розробляється він на виконання доручення президента Януковича. Ви вже заінтриговані?

Коридорами урядових будинків подорожує стос паперів із усною вказівкою: "Терміново узгодити. Це - політичне рішення". І зветься він "Закон України Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим".

Дозвольте процитувати цей вікопомний документ:

"Члени Ради міністрів АРК призначаються на посаду Верховною Радою АРК за поданням Голови Ради міністрів АРК".

Цікаво? Дуже цікаво. Хоч би тому що склад Ради міністрів, не планується узгоджувати з Києвом.

Уважний перегляд статей Закону чітко дає зрозуміти: для Сімферополя Київ більше не столиця. Вони самі призначатимуть собі міністрів, самі звільнятимуть їх. Президент України у проекті перетворюється на клоуна, який лише погоджує кандидатуру Голови Ради міністрів, але не може його звільнити, до того ж зобов'язаний затвердити відставку місцевого Уряду, якщо її підтримали 2/3 депутатів ВР Криму.

Але найсмішніше, що згідно законопроекту Верховна Рада України позбавлена навіть цього задоволення. Для кримської влади її взагалі не існує.

От і скажіть нам, будь ласка, як цей документ вписується у концепцію "усьо буде Донбас"? Де ж тут примат інтересів шахтарського земляцтва?

Законопроект чітко оголошує Крим територією, вільною від донецьких. А заразом і від київських. Нема чого їм влазити у внутрішні справи суверенної, тобто, пробачте, автономної республіки.

Крим остаточно перетворюється на острів. І не через прогнози метеорологів про підвищення рівня води у Чорному морі. А через законопроект, підготований Кабміном України на доручення Президента України.

Що це? Невеличкий сувенір Путіну на честь чергової зустрічі без краваток? А може, ознака глибинних процесів, що відбуваються у владних коридорах?

І тут нам чомусь пригадався план порятунку України від українців - той самий, що його 2004-го року ухвалили на берегах славної річки Сіверський Донець у місті Сєвєродонецьку. Пам'ятаєте цей доленосній з'їзд?

Для тих, у кого слабка політична пам'ять нагадаємо. З'їзд у Сєвєродонецьку вирішив, що у випадку програшу Януковича вони ініціюватимуть зміну адміністративно-територіального устрою нашої держави. Тобто розколють Україну.

І знаєте, що? Попри всі розмови, попри шість років, що минули звідтоді, рішень з'їзду ніхто не відміняв! Звісно, Янукович вимушений був проголосити пріоритет соборності України.

Але бугор не може відмінити рішення сходки. Це знає навіть Лавринович.

Згадайте-но перші лави сєвєродонецьких "заколотників". Чи не ці самі обличчя ми сьогодні спостерігаємо на Банковій, Грушевського, Інститутській?

Ну а тепер розглянемо дії нинішньої влади через призму її ж таки рішень шестирічної давнини. Вам не здається, що картинка починає прояснюватися?

Чи ж не з Сєвєродонецька ростуть ноги "політичного рішення" відшвартувати Крим від України за допомогою "Закону про Раду міністрів Автономної Республіки Крим"?

А з іншого боку зверніть увагу на проект "Закону про всеукраїнський референдум"? Нагадаємо, що у цьому дітищі "нових господарів" України закладено механізм територіальних змін через "ратифікаційний" референдум.

Уявіть собі: підпише наш Президент з якимось сусідом угоду про відторгнення частини території. У повній тиші підпише, днів за десять підготовки - пам'ятаєте, як це нещодавно було? Потім референдумом швиденько затвердять - і все. "Прощавайте, ждіте волі! Гей на коні, всі у путь!" Хто може завадити вільному волевиявленню на підконтрольних територіях?

От усі зараз накинулися на Андруховича. Але ж він лише письменницьким нюхом вловив думки влади. З невеличкою поправкою - йдеться не тільки про Крим і Донбас, але й про Одесу, Харків, Миколаїв, Запоріжжя. Втім, для справжнього інтелектуала це не так важливо - одною областю більше, одною менше.

Чи то візьмемо новонароджений і підписаний "Закон про судоустрій і статус суддів". Той самий, в якому "у  судах,  поряд  з  державною,  можуть  використовуватися регіональні мови або мови меншин...".

Цитований абзац поки що не підкріплений процесуально, і ми все-таки сподіваємося, що слово "поряд" не перетвориться на "або", і означатиме не більше, ніж можливість перекладу. Бо розкол судової системи за мовною ознакою - давно відома у світі хвороба. Подивіться на досвід Бельгії чи тої самої Канади. Спитайте фламандськомовних бельгійців про їх сумний досвід судових баталій на території франкомовної Валлонії - вони розкажуть багато цікавого.

Розмежування судової системи за мовно-територіальним принципом - один з найефективніших важелів розколу країни. У цьому ви переконаєтеся, просто погугливши світову мережу за відповідною темою.

Або навіть звернемо увагу на реформи Міністерства торгівлі освітою. Молоді спеціалісти, які навчалися своєю національною мовою і не володіють при цьому державною, зможуть повноцінно працювати або у межах місцевого мовного анклаву, або подадуться за кордон - туди, де панує їхня мова. Результат - мовне кріпацтво. Фахівці "прив'язуються" до свого регіону, втрачаючи конвертованість та можливість вільного пересування в межах країни.

Багато відкриттів робиш, розглядаючи дії чинної влади через призму Сєвєродонецька-2004. Але все-таки не може не виникнути питання.

Навіщо сьогодні, у 2010-му, повертатися у 2004 рік? До чого тут Сєвєродонецьк?

Розуміємо, що тоді, у часи Помаранчевої революції, перелякані депутати голосували за розкол, бо боялися відплати за свої "художества". Але ж безкарність, яку забезпечили їм переможці, ба навіть ордени, даровані найбільш одіозним діячам виборчого безприділу, мала переконати - ворон ворону ока не виклює.

Тому для розуміння справжніх мотивів владних рішень давайте згадаємо, хто у нас  сьогодні при владі. Не за прізвищами, а з світоглядом.

Здебільшого це вихованці радянського агітпропу з бандитським досвідом дев'яностих. Тобто - бізнесмени за родом занять та марксисти за вихованням.

А як нас вчив великий Маркс (у переказі Леніна)? За кожною дією треба шукати економічний інтерес.

Тому давайте разом проаналізуємо події останніх років у цьому ракурсі.

Криза світової економіки, яка найбільше окошилася на Україні, дала всім зрозуміти - наша країна збудована за принципом країни-корпорації. Кілька стратегічних виробників вивозять на експорт метал, хімію, зброю, трошки зерна... На виручену валюту через кордон завозиться все, що потрібно для внутрішнього споживання - електроніка, одяг, цукор, скло, мило, книжки... Кількістю побільше та ціною подешевше.

Оце і все. Внутрішнє виробництво майже відсутнє. Нащо виробляти самим, якщо можна привезти готове?

Далі - дуже проста. Стратегічні підприємства платять податки, які ідуть на забезпечення пенсіонерів, міліціонерів, вчителів та лікарів. Але через те, що залізорудні поклади розташовані по території України нерівномірно, регіони поділяються на донорські та дотаційні.

Тобто метал виробляють у Дніпропетровську, а пенсіонери живуть скрізь - зокрема у сусідньому Кіровограді. От і платять олігархи кіровоградським бабусям та закарпатським лікарям практично зі своєї кишені.

І скажіть нам, як марксист марксистам. Воно їм треба?

Ні, ми серйозно. Якщо економіка країни не замкнена в одну систему, а працює за принципом: вивіз-отримав валюту-закупив-завіз - кому потрібні дотаційні області? Значно вигідніше жити собі окремим регіоном-заводом. Як те ж таки Придністров'я.

Пам'ятаєте героїв  фільму "Кіндза-дза": "Скрипаль не потрібен".

Українській владі не потрібні регіони, з яких нема що експортувати. Вони каменем вантажем на шиї олігархів, вимагають дотацій, соціальних виплат та такого іншого.

Якщо влада і далі розвиватиме модель країни-корпорації, то відокремлення від неефективних територій - усіх цих києвів, хмельницьких, ужгородів та чернівців - значно підвищить прибутковість того, що залишиться.

Не сумнівайтеся, що мешканці Донеччини, якщо їм це докладно пояснити, із задоволенням проголосують на "ратифікаційному" референдумі "За". Нам більше залишиться!

Звісно, ми з вами розуміємо, що "більше залишиться" зовсім не їм - про це свідчить досвід того ж таки Придністров'я. Більше залишиться господарям заводів - але це вже буде після плебісциту. А проте купка власників країни-корпорації,  підбиваючи баланс, отримають зайві нулі перед комою - те, що раніше так чи інакше перераховувалося як субвенції слабким регіонам. Хіба не варта шкурка вичинки?

Однак найперспективніше те, що проект має дуже прозорі зовнішньополітичні перспективи. Північний сусіда підтримає розкол України так само, як він це робив уже в Абхазії, Осетії і тому ж таки Придністров'ї.

Росія дуже затишно почуватиметься у оточенні напів-бандитських псевдодержав, які натомість регулярно купують газ і не викаблучуються. З пацанами, які сидять на металі, домовлятися значно простіше, ніж зі справжніми державними діячами, які рано чи пізно з'являються на чолі економічно суверенних країн.

Тож не дивно, що пілотним проектом розколу нашої країни стає Крим. Географічно зручний та ідеологічно оброблений. Бо якщо завтра Януковича виженуть, і Україна спробує скасувати закон "Про Раду міністрів АРК" - це без сумнівів буде розцінено як акт агресії проти мирного кримського населення.

От тоді вже можете не сумніватися - Російський Чорноморський флот зуміє захистити демократію та самостійність Криму від зазіхань київських бандерівців. За абхазько-осетинським зразком.

Якщо ж хтось загрожуватиме економічними санкціями проти "Півострова $вободи" - як  то перекриття газу, електрики чи водоводу, у Росії вистачить сил взяти під охорону комунікації та продуктопроводи аж до самих витоків Дніпра.

Не вірите?