Громадянське суспільство: між рибою і вудкою
Наведення порядку, як характеризує свою діяльність сучасна влада, у всьому світі прийнято називати відкатом демократії. Крок за кроком нова влада відсуває власний горизонт повноважень в бік зменшення прав та можливостей громадян.
І поки розвинуте суспільство з тривогою очікує на кампанію з повернення кучмівських повноважень, регіонали вирішили розім'ятись законом про місцеві вибори.
Вчергове наглість себе виправдала: безпрецедентні узурпаційні норми нового закону не викликали жодного організованого спротиву в суспільстві. Хоча кількість обурених та невдоволених в цілому по країні дорівнює Майдану.
І тиша.
Стан громадянського суспільства
Двигуном будь-якої демократії є громадянське суспільство. Демократію не можна насадити згори, вона проростає знизу, із зростання рівня свідомості, із активності громадян, із діяльності громадянських організацій.
Якщо у суспільстві відсутній достатній рівень демократичної свідомості, будь-які спроби насадити демократію приречені вироджуватись у складні анархічні або авторитарні гібриди.
В кожному з цих випадків суть політичної системи відмінна від декорацій в світлі яких її виставляє влада. Таким чином, швидкий відкат демократії свідчить не тільки про якість і суть нової влади, а, в тому числі, про слабкість громадянського суспільства.
За даними Інституту соціології НАН, кількість членів громадських об'єднань коливається в межах 12-17% громадян. Із цієї кількості на членство в громадських організаціях припадає 7%.
Окрім цього, тільки 2,2% з цих членів беруть активну участь в діяльності своїх об'єднань. Слабкість громадських організацій підтверджує і дослідження творчого центру "Каунтерпарт", в якому зазначається, що 75% громадських організацій мають менше 100 членів.
Низький рівень членства найбільше позначається на спроможності громадських організацій. Так, 57% ГО протягом року виконують від 1 до 3 проектів.
Найбільша кількість громадських організацій головним чином фінансується з грантів міжнародних організацій - 55%. Надзвичайно низький відсоток вихідців з громадянського суспільства у політичній еліті - 2,8%.
І, нарешті, дані, які остаточно змушують задуматись на перспективами громадянського суспільства в Україні: майже 50% громадян не довіряють громадським організаціям.
Така прикра ситуація з громадянським суспільством багато в чому пояснює причини демократичних провалів в Україні. Водночас, незважаючи на важке комуністичне минуле, умови розвитку громадянського суспільства важко назвати не сприятливими.
Починаючи з моменту встановлення перших дипломатичних стосунків, всі без винятку демократичні країни визначали зростання кількості та ролі громадських організацій пріоритетом розбудови демократії.
Західні фонди вливали значні суми в перші громадські ініціативи. За різними оцінками щорічні вливання в проекти ГО з боку західних донорів складають від 15 до 30 мільйонів доларів.
У добрі 90-ті ці кошти спрямовувались, в тому числі, на створення організаційних можливостей - таких як купівля офісів, техніки тощо. Єдиним справді масштабним успіхом цієї діяльності можна вважати помаранчеву революцію, де ГО відіграли значну роль в мобілізації громадян на захист свого вибору.
Однак, в подальшому громадянське суспільство залишилось на попередньому рівні.
Сприятливими для розвитку громадянської активності слід визнати і попередні 5 років правління Віктора Ющенка. По-перше, значна кількість громадських лідерів рекрутувалась у владу на рівні середньої ланки керівництва.
По-друге, влада створювала запит на послуги громадських експертів, що значно підсилило громадські експертні центри.
По-третє, ліберальний поліцейський режим дозволяв активно відстоювати громадянські права та лобіювати суспільні інтереси. Однак, знову показники громадської участі за цих умов практично не виросли.
Третій сектор схожий на роздроблені острови, які часто не знають про існування і діяльність один одного. Експертні центри видають книжки, які припадають пилом в офісах.
Молодіжні організації займаються соціальною відповідальністю. Індивідуальні громадські лідери підробляють обслуговуючи політиків. В підсумку, жодних взаємодій і консолідованих позицій.
Яскравим прикладом цього став закон 2450, коли об'єднавшись ГО вдалось стати учасником процесу, але через відсутність спільної позиції успіх знову було втрачено.
Пріоритети розвитку
Аналіз стану громадянського суспільства та умов його розвитку дає підстави вважати, що ключовою проблемою були невірно встановлені пріоритети. Фактично, і західні донори, і помаранчева влада діяли за принципом "дати рибу, а не вудку".
Зокрема, для донорів пріоритетами були навчання та створення організаційних умов. В підсумку, це призвело до того, що багато сучасних громадських активістів володіють високим інтелектуальним рівнем, досвідом закордонних поїздок, хорошим офісом, але, водночас, вони маргіналізовані і віртуалізовані.
Для більшості з них громадська діяльність носить локальний проектний характер. Відповідно, такі організації не можуть жити без зовнішніх вливань, і ні зростання сум, ні час не збільшують їх організаційну спроможність.
Подібним чином, діяла і помаранчева влада долучаючи ГО до діалогів, слухань, експертних оцінок, але так і не прийнявши необхідні законодавчі зміни для зростання їхньої самостійної ролі та запиту у суспільстві.
Насправді, єдиним, що робить громадянське суспільство сильним і є самі громадяни. Жодна зовнішня фінансова допомога і державне замовлення не зрівняється з підтримкою, яку можуть надати громадяни своїми коштами чи участю.
Залучення громадян та формування довіри у суспільстві мали і мають бути основними пріоритетами розвитку громадянського суспільства. Від самого початку свого створення громадські організації мали формувати солідарність між громадянами, активізувати їх у відстоюванні власних прав, у здійсненні тиску і контролю за владою.
Організація і мережа - це основні форми існування активних громадян. Тільки за таких умов можна перетворити суспільне невдоволення у громадянський тиск, а, відповідно, викликати політичні зміни.
Наявність ефективної всеукраїнської структури вже давно б перетворило локальне невдоволення законом про місцеві вибори на масштабний протест. Зрештою, саме так це відбувається в таких країнах як Греція.
Зміна пріоритетів - обов'язкова умова виживання громадянського суспільства. Новими пріоритетами, зокрема, мають стати: виникнення великої кількості локальних організацій, розбудова громадянських структур, зростання членства, охоплення значної кількості громадян проектами, організація довгострокових кампаній та участь у коаліціях.
Громадські організації України мають вийти на рівень самофункціонування та самофінансування, навчитись "ловити рибу", що, можливо, виключно при досягненні нових пріоритетів.
Сьогодні ГО - це останній форпост української демократії, і якщо він не вистоїть, доведеться починати все спочатку.
Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Інститут ДемАльянсу імені Р. Шумана, для УП
