Ще раз про можливість зміни цивілізаційної ідентичності

Просто дивно, наскільки упередженість може впливати на сприяння навіть простого тексту. У попередній статті було наведено гіпотетичний перелік заходів, які могли би бути застосовані в сучасній український ситуації лідером типу Кемаля Ататюрка. Ці гіпотетичні припущення - у жодному разі не заклик або рекомендація для практичних дій.

Адже йдеться про кризу цивілізаційної ідентичності. Здається, досить ясно й однозначно. Але це чомусь багато хто сприймає поданий матеріал як твердження про національну ідентичність.

Прикрий висновок від дискусії: загальне нерозуміння різниці між цивілізаційною та національною ідентичністю. Якщо розібрати ознаки, за якими західна цивілізація відрізняється від євразійської, то мовних, або ж національних ознак там нема взагалі!

Підкреслимо спеціально: ніякі національні ознаки не складають специфічних рис цих двох цивілізацій.

Усі спроби притягти національну або мовну тематику до теми цієї дискусії - проста спроба завести обговорення в глухий кут.

Давайте ще раз розглянемо перелік суттєвих відмінностей цих двох цивілізацій.

1. Індивідуалізм та колективізм

Перша й головна відмінність: відносини індивіда та спільноти, індивіда та держави.

Західна цивілізація - єдина сучасна цивілізація, у якій домінує індивідуалізм, для якої цінність індивіда вище цінності спільноти. Для євразійців, конфуціанців, мусульман інтерес цілого завжди вище інтересів індивідуального. Тільки в західній цивілізації права людини можуть набути рівня фактора міждержавних відносин.

Таке абсолютно неможливо, наприклад, у відносинах між Китаєм та Іраном або Росією.

Крос-культурному дослідженню індивідуалізму присвячені сотні робіт психологів та соціологів. Про це можна дізнатись, наприклад, у фундаментальній праці Мацумото "Культура і психологія". Там наведено таблицю рейтингів індивідуалізму по результатах обстеження співробітників міжнародних корпорацій в 50 країнах. Так от, серед перших 20 рядків таблиці всі до однієї країни - представники західної культури, за винятком ПАР, яка є змішаною культурою. А серед 10 останніх - усі країни не західної культури, за винятком Португалії.

Індивідуальні свободи, як цінність, у західній цивілізації простежуються із середньовіччя. Зрозуміло, що тоді це були свободи для досить обмеженого кола аристократів. Але порівняйте з тогочасною Росією: у ній індивідуальної свободи не було як явища взагалі.

Знаменитий тост Сталіна про гвинтики характерний для всій євразійської культури. Зверніть увагу, що він так говорив про людей не образливо, а з повагою.

Підпорядкування індивідуального - колективному, у євразійській культурі набуло навіть гротескних форм. Згадайте профспілкове втручання в проблеми кохання в блискучому фільмі Рязанова. Це комічно, але правдоподібно. А уявіть таку ситуацію в британському тред-юніоні...

Індивідуалізм в українській культурі - це не тільки знаменитий принцип про хату з краю. Індивідуальні свободи були найбільшою проблемою угод, що укладали козаки в 17-му віці з Московією. Навіть сьогодні індивідуальні свободи в Україні ширші, ніж в інших країнах євразійської цивілізації.

Чи є індивідуалізм позитивом? - Універсальну відповідь важко знайти.

Наприклад, ситуації екстремальні, такі як війна. Пригадайте слова з пісні з "Білоруського вокзалу": "Мы за ценой не постоим". Готовність жертвувати мільйонами життів задля загальної цілі - дозволила радянським маршалам застосувати у Світовій війні таку стратегію, коли життя власних солдат віддавалися в декілька разів більше ніж втрачав противник. Це дало можливість вистояти у війні. Страшною ціною, але - вистояти!

Тепер про індивідуальну поведінку.

Поколіннями нас виховували в дусі колективізму. Тому й досі є такими сильними настрої патерналізму, очікування того, що хтось - держава, начальство, - подумає та подбає про нас. Але байдуже ставлення держави до народу не тільки формує ненависть до цієї держави, а й привчає народ турбуватися про себе самому.

Тому сучасна українська держава проти своєї волі вестернізує суспільство.

2. Плюралізм

Ще одна яскрава ознака західного світу. Причому не тільки плюралізм думок за суджень, що є похідною індивідуальних свобод. Плюралізм соціального життя бачимо в усіх західних народів ще з середньовіччя.

Він виявляється в багатьох формах соціальної організації: ремісничі цехи, рицарські ордени, купецькі гільдії, різноманітні протестантські організації, профспілки, безліч клубів та всіляких громадських організацій сучасності, від опікунських рад коледжів до "Репортерів без кордонів".

Порівняйте із всепрониклою державністю та уніформністю російського життя - коли не тільки профспілка, а навіть шаховий клуб був державною справою.

Середньовічна Україна була в цьому відношенні типово європейською країною.

Але довгі роки існування в межах євразійської цивілізації привели до повного занепаду недержавних громадських організацій. І сьогодні вони відроджуються з величезними потугами, при постійному сприянні західних країн.

3. Самоорганізація та представницькі органи

Коріння також у далекому середньовіччі. Найбільш відомі прояви - парламентаризм та самоврядування міст на підставі магдебурзького права.

Україна й у цьому була достатньо типовою європейською культурою. Магдебурзьке право мали не тільки Львів і Київ, а десятки міст, з яких найдальшим на схід була гетьманська столиця Чигирин. А про виборність гетьманів уже годі й згадувати.

Усе це зникло відомо коли. І зараз в основному існує в декоративній євразійській формі, яка лише імітує західні інституції.

4. Верховенство закону

Як керувати суспільством індивідуалістів, які самі по собі формуються в численні громадські та політичні організації? - Лише поставивши всіх без винятку перед законом.

Звідси незрозуміла іншим культурам гіпертрофія юридичного життя західної цивілізації, шалена чисельність правників у суспільстві, та високий суспільний статус суддів та адвокатів.

У цьому відношенні сучасна Україна взагалі не має нічого спільного із західною цивілізацією.

Зараз Україна демонструє повне нехтування законом. Від перших посадових осіб держави до пересічних громадян. Прикладів можна наводити тисячами, починаючи від третього терміну президентства для Кучми, розпуску ВР Ющенком, створення коаліції або ратифікації пакту Медведєва-Януковича...

Усі 20 років одна картина: закон потрібен тільки як інструмент сили сильних, а не як спосіб узгодження інтересів усіх.

Найбільш демонстраційним проявом загального беззаконня є тотальна корумпованість українського суспільства. За рівнем корупції українська держава займає 122 місце з 180 кран світу.

В Європі тільки одна країна в рейтингу поруч із нами - Білорусь. А решта в списку - країни Азії, Африки, Південної Америки.

Корупція в цих країнах, як і в нас, перестала бути окремим недоліком суспільства. Вона стала способом усього його життя - від народження людини до смерті. Українець народжується за хабар у пологовому будинку, за хабар отримує ділянку на цвинтарі.

Є ще декілька специфічних рис західної цивілізації. Наприклад, роль античної спадщини або незалежність церкви від держави, але ми не будемо їх акцентувати.

Бо перераховані вище чотири риси є базовими й абсолютно достатніми для відокремлення цієї цивілізації від євразійської.

Чи є підстави для оптимізму?

Висновок у попередній статті, щодо неможливості в поточних історичних обставинах очікувати зміни цивілізаційної приналежності України, викликав від євро-ентузіастів звинувачення в песимізмі.

Можна сказати, що оптимізм зараз є для євразійців. Щоденні маленькі приємні дарунки від влади на кшталт заборони в'їзду до України німцю Ланге, дозволу в'їзду росіянину Лужкову, і так далі - кожного дня приємні новини.

Чи можуть змінитися історичні обставини?

Політичні партії та лідери України зараз мають спільну органічну ваду, яка від Кучми перейшли до Ющенка, Тимошенко, Януковича, і яка зараз підхоплена "молодим-новим" поколінням.

Ця вада - невідоме походження грошей, якими фінансується політична діяльність.

Якщо ці гроші не прозорі, то вся політична система стає корупційною. Бо політики повинні якимось чином розраховуватись з невідомими спонсорами. А такі розрахунки мають тільки одну назву - корупція.

Тобто вся політична структура суспільства не тільки аморальна, вона - злочинна.

Тому першою ознакою зміни обставин буде поява політичних сил, на яких не буде цих родимих плям корупційних грошей. Усі вони повинні вирішити одне питання - як забезпечити фінансування, не беручи гроші в олігархів. Якщо вони пройдуть цю спокусу, то зможуть стати на європейську позицію верховенства закону.

Вони зможуть вимагати законності, бо самі не будуть об'єктом шантажу.

Усім зрозуміло, що це задача не з легких. В індивідуалістичній культурі Заходу це має назву "challenge", для чого навіть нема адекватної категорії в інших культурах. Класичне рішення задачі вимагає наявності чисельного середнього класу в суспільства. Але ж в Україні його немає.

Тому рішення, якщо воно можливе, буде полягати не просто в залученні фінансів середнього класу, а й в одночасному створенні цього самого класу.

Наступною ознакою змін буде подолання спокуси гасел типу "покращення життя вже зараз" або "Україна для українців". Політичні гасла мають змінювати теми на інші цінності, суто європейські: права людини, політичні свободи, законність та правопорядок.

Далі - політичні сили з подібними цінностями та не заплямованою репутацією стають масовими, отримують контроль хоча б у місцевому самоврядуванні. І дай Бог їхнім лідерам не потрапити в ДТП, які можуть стати для них дуже реальними.

Бо без смертельного бою система не здасться.

За спиною Кемаля Ататюрка стояла вся армія. А яка сила захистить українських європеїзаторів? Поки що не ясно.

Тут настане момент істини: чи можуть такі політичні сили та їхні лідери набути рівної ваги по всій території України? Допускаю, що не для всіх законність та свободи будуть вирішальними аргументами.

Наведу свіжий приклад.

Незалежне оцінювання випускників шкіл - це поки що єдиний реальний масштабний антикорупційний захід, що мав місце в Україні. Фонд "Демініціативи" в 2010 році провів опитування стосовно підтримки або скасування незалежного тестування. По Україні прихильників незалежного оцінювання виявилося в тричі більше ніж противників. Але на Донбасі та в Криму більшість людей - проти. Тобто - за корупцію.

Не будемо зараз аналізувати, у чому причина. Факт у тому, що є конкретні обставини й регіони, де народ свідомо підтримує беззаконня.

Якщо західно орієнтовані політичні сили набувають переваги по всій території країни, то це дає шанс до цивілізаційного переходу.

Але якщо такі політичні сили набудуть популярності тільки в тих областях, які зараз голосують за приєднання до ЄС, то цивілізаційний розкол поєднається з мовним та національним. Соціальна напруга може стати занадто високою для збереження єдиної держави.

Тож, підстави для оптимізму прихильників європейського шляху перш за все в тому, що євразійці ще не встигли реанімувати репресивну машину, яка розвалилась разом зі СРСР.

Підстави для оптимізму прихильників євразійського вибору більш ґрунтовні - це ідеологічна та організаційна безпорадність супротивника.

Тож європейці всієї України - єднайтесь!