Дволикий Янус: соціальна політика нової влади, міфи та реалії
Якщо не брати до уваги виборчу кампанію 2010 року, прочитавши звернення президента Януковича до народу, присвячене 100 дням роботи, можна було б назвати його справжнім реформатором та лібералом.
В Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство..." є чимало цікавого, конструктивного, грамотного, послідовного. Є в ньому також певна декларативність, популізм, прорахунки. Єдине чого в ньому немає - це самого Януковича...
Та й важко зрозуміти яким чином нова влада буде реалізовувати хоча б перший, більш-менш розписаний етап економічних та соціальних реформ (до кінця 2010 року).
Соціальна сфера - основні проблеми
З усіма висновками Комітету економічних реформ, який працював над Програмою, можна погодитися без обговорень. Але слід зауважити, що переважна більшість тез, озвучених у документі, є радше наслідком, а не передумовою.
Це стосується і "низького рівня охоплення бідного населення соціальною підтримкою", і "низької адресності при наданні соціальної підтримки" тощо.
Головна проблема сьогоднішньої України - незавершеність соціальної реформи, відсутність політичної волі та політичного розуміння необхідності поглиблення та завершення соціальної, в першу чергу, пенсійної реформи.
Якби питання послідовності соціальної реформи вирішувалося виключно у площині тристороннього діалогу (роботодавці, профспілки, держава), без відповідного ідеологічного контексту, тоді можна було б розраховувати на пошук компромісу і результативний процес переговорів.
Проте, на жаль, соціальний популізм та демагогія стали основною ідеологемою та методом електоральної комунікації.
Скільки би разів професіонали не говорили про необхідність поетапного підвищення пенсійного віку, перегляду системи пенсійного накопичення, відмови від системи тотальних пільг та субсидій, переходу на їх монетизацію та адресні виплати, жодна влада не була готова до таких непопулярних кроків.
Країна, яка переживає виборчий процес у перманентному режимі із незавершеними економічною, соціальною та адміністративною реформами, елементарно не здатна відмовитися від старої відверто патерналістської соціальної системи.
Вона завжди так і називалася - система соціального захисту населення. Тоді як маємо говорити про механізми стимулювання та мотивації населення для відповідного власного соціального забезпечення.
Саме у цьому контексті варто нагадувати про шкідливість так званої "зрівнялівки" при нарахуванні пенсій.
Складна система пільг, дотацій та субсидій - взагалі створюють передумови для махінацій із цими виплатами, появи цілого класу утриманців та датування за рахунок бідних тих, хто здатний заплатити (і при цьому не тільки за себе).
Загрози дефолту солідарної пенсійної системи
За 2009 рік держава покривала дефіцит бюджету Пенсійного фонду у розмірі 62 мільярди гривень, що складає 38% усього бюджету.
За умови підвищення соціальних стандартів навіть на рівні передбачуваному у бюджеті, вже не говорячи про передвиборчі обіцянки Януковича, дотації із державного бюджету до ПФ на кінець року можуть становити до 50%.
Слід розуміти, що бюджет ПФ, з передбачуваним підвищенням розміру виплат, цілком порівнюваний із державним бюджетом.
Сьогодні за офіційною статистикою рівень видатків Пенсійного фонду на виплату пенсій є одним із найвищих у світі - він становить 17,9% ВВП. Зокрема у бюджеті 2010 року вже передбачена річна дотація у розмірі 67 мільярдів гривень, при цьому 29 мільярдів - пряма.
А тепер трохи голої статистики щодо ринку праці. В Україні працюючих - 18 мільйонів - пенсіонерів - 13,8 мільйонів. Непрацюючих інвалідів - півтора мільйона, студентів - приблизно стільки ж, так званих заробітчан (неофіційна статистика) - до 5 мільйонів. Безробітних - півмільйона.
При цьому слід зазначити, що біля 2,5 мільйонів працюючих продемонстрували мінімальну заробітну платню (869 гривень), або навіть неповну зайнятість від неї. Яким же чином за солідарної пенсійної системи можна забезпечити виплату підвищених пенсій?
Середній розмір пенсії в Україні у березні 2010 року склав 1033 гривень на місяць. Це означає, що щомісячно ПФ має нараховувати та виплачувати пенсій на 14,2 мільярда гривень.
Видатки ПФУ за 2009 рік склали 165,7 мільярда гривень, тоді як власні доходи лише 103 мільярда. Решту закривають трансферти із державного бюджету. Але такий шлях - шлях до побудови фінансової піраміди, при чому на стадії руйнації.
Чи зможе держава виконати свої зобов'язання перед своїми громадянами? Чого очікувати кредиторами української економіки? На ці риторичні запитання нова влада спробує дати відповідь у свій Програмі економічних реформ.
Соціальна реформа від президента Януковича
І от Програма економічних реформ Януковича. В ній у першому ж рядку першого ж етапу соціальної реформи (до кінця 2010) зазначається - "встановлення мораторію (5 років) на запровадження нових видів соціальної підтримки населення й на розширення наявних видів підтримки на нові категорії населення".
Для Януковича, який виграв президентські вибори під гаслом підвищення соціальних стандартів та критики популістської, на думку експертів, соціальної політики Тимошенко, подібні методи могли б автоматично урізати електоральний рейтинг.
Так само як і теза щодо поетапного вирівняння пенсійного віку для жінок і чоловіків (до 60 років) та підвищення цього показника до загальноєвропейських 67 років.
Щоправда імплементація основних фрагментів соціальної та окремо пенсійної реформи мала б відбутися після 2011 року. У цьому контексті слід також зазначити певну розпливчастість формулювань у Програмі, що стосуються другого та третього етапів (після 2011 років).
Складається враження, що програма є радше ширмою, декларативним документом, який має захистити уряд від жорсткої дискусії із іноземними кредиторами.
Адже не секрет, що основними вимогами МВФ для виділення чергового траншу є пряма вимога запровадження мораторію на підвищення соціальних стандартів та підведення до рівня собівартості комунальних тарифів для населення.
Розробка та популяризація документу під назвою Програма економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" очевидно і є такою ширмою. А шкода...
Шкода, що цей документ має на меті тільки фіксацію декларації намірів, що більшість із цих положень уряд не захоче чи не зможе реалізувати. Особливо у контексті місцевих та гіпотетичних позачергових парламентських виборів.
У той же час, представники влади все більш наполегливо порушують проблему необхідності поглиблення соціальної реформи. Вперше заява про неминучість підвищення пенсійного віку для жінок пролунала із виступу новопризначеного заступника голови АП Акімової.
Реакція на таку заяву з боку однопартійців-депутатів була миттєвою та обурливою. Ніхто не вірив, що нова влада піде на настільки непопулярні кроки.
Як бачимо, у своєму виступі президент повторив цю норму. Натомість Акімова іде далі - порушує питання монетизації пільг, відмови від різного роду компенсацій та поверненні до адресних соціальних виплат.
Разом з тим, у соціальній площині уряд Азарова досить динамічно піднімає чимало ініціатив попереднього уряду Тимошенко. При цьому головний акцент робиться на скороченні витрат.
Європейські тенденції у соціальній політиці
Країни Євросоюзу поступово починають оптимізувати видатки на соціальну сферу. Це стосується і скорочення асигнувань на державний апарат, і підвищення пенсійного віку, і оптимізація управління процесами у соціальній сфері.
Насправді, середній пенсійний вік для країн ЄС складає 65 років. Проте віднедавна прийнято рішення про його підвищення до 67, з тим, щоби загальний трудовий стаж складав не менше 41 року (досі було 40).
Зокрема вже з 2012 року такі норми будуть чинні для Німеччини. Також було значно зменшено частку так званих державних пенсій. Показово, що навіть в Австралії вперше за 100 років планку пенсійного віку підняли на 2 роки - до 67.
Слід також зазначити, що однією із обов'язкових умов для Греції, при виділенні коштів ЄС у розпал кризи, було оптимізація соціальної системи, прискорення пенсійної реформи. Це стосується як інтенсивності реформи, так і пенсійного віку, подовження загального трудового стажу тощо.
У той же час Франція зустріла ініціативи Саркозі підвищити пенсійний вік до 62 років масовими страйками. При цьому демографічна статистика у Франції не така вже і песимістична (у порівнянні звісно). Зокрема до 2050 року на одного пенсіонера буде 1,2 активного трудового населення. Тоді як у 1960 році таке співвідношення складало 4 до 1.
Нагадаємо, що в Україні сьогодні на 10 працюючих припадає 9 пенсіонерів і демографічна ситуація далека від обнадійливої.
Питання вирівняння пенсійного віку для жінок і чоловіків в Україні є для фахівців здебільшого риторичним. Однозначно потрібно! За даними Держкомстату, після досягнення пенсійного віку українські чоловіки живуть в середньому ще 14 років, тоді як жінки - 23.
Але і це не основний механізм вирішення соціальної проблеми у нашій державі.
Детінізація економіки, боротьба з "оптимізаторами", покращення управлінської моделі
В принципі в Україні є резерв для динамічного послаблення соціальної реформи. Підвищувати поетапно, протягом тривалого часу пенсійний вік - цілком реальне завдання. Головне - вирішення проблеми детінізації економіки, підвищення платіжної дисципліни та ефективна боротьба із різного роду "оптимізаторами".
Звісно це, насамперед, питання до ефективності податкової системи у державі. Але є також і моменти, що стосуються специфіки зборів до всіх фондів соціального страхування. Зокрема мова іде про діяльність підприємців, що працюють на єдиному податку та спрощеній системі оподаткування.
І у цьому контексті ми знову не можемо подолати порочне замкнене коло політиканства. Владі конче необхідно взятися до оптимізації спрощеної системи оподаткування, вивести деякі види підприємництва із неї. Але це - більше 3 мільйонів виборців...
Також слід говорити про перспективи оптимізації моделі управління соціальною системою. Мова іде і про вже згадувану монетизацію пільг, і про допуск на ринок соціальних послуг організацій недержавної форми власності, і про очищення правового поля від можливостей зловживання у соціальній сфері.
Цілі зрозумілі, механізми - винайдені, законопроекти - розроблені. Але підтримки не було ані з боку влади, ані з боку опозиції. При чому всі ці законопроекти розроблені у численних робочих групах, за участю вітчизняних та іноземних фахівців державної та недержавної сфер.
Зараз простежується закономірна тенденція повернення влади до цих норм. Але знову ж таки - виникає питання результативності.
Соціальна політика - не поле для ідеологічних маневрів
Ще з часів давньої римської імперії головним гаслом діяльності будь-якої влади було "Хліба і видовищ!". Протягом останніх років в Україні саме соціальна риторика почала підміняти собою ідеологію. Кожна влада усвідомлює наслідки соціального популізму, але не може втриматися від нього у ході боротьби за владу (виборчої кампанії).
Опозиційні ж сили у протистоянні із владою забувають державні резони та намагаються і собі взяти на озброєння ті ж самі принципи соціального популізму - але вже більш жорсткі та більш радикальні. Саме цим і визначається українська специфіка соціальної політики.
Після виборчої кампанії, побудованої на тезі про підвищення соціальних стандартів, команда Януковича послідовно знімає з розгляду у Верховній Раді всі бюджетообтяжуючі законопроекти. У комітеті з питань соціальної політики та праці це було зроблено протягом першого тижня після виборів.
Натомість БЮТ, перейшовши в опозицію, намагається використати подібні ж методи соціального деструктиву, які демонструвала ПР по відношенню до уряду Тимошенко. У цій боротьбі немає місця ефективному соціальному діалогу - порушується сама сутність принципу соціального партнерства!
Проте, слава Богу, в Україні традиційно є потужним профспілковий рух і набирає силу рух роботодавців. Існують сподівання, що врешті решт соціальний діалог буде позбавлений політичних ознак та буде по-справжньому незалежним від позиції влади чи потреб опозиції.
Більше того, можна сподіватися на те, що політична еліта врешті усвідомить значення соціального діалогу для держави та відмовиться від популізму, декларативності та деструктиву. Лише за таких умов зможемо говорити про ефективне завершення соціальної реформи та покращення життя рядового українця ... незабаром.
Ярослав Павловський, Інститут інформаційного суспільства, Артем Саліхов, Всеукраїнське об'єднання роботодавців у галузі телекомунікацій та інформаційних технологій, для УП
