Геополітичні передумови "харківських угод" між Україною та Росією
21 червня виповниться 3 місяці від підписання у Харкові угод між Україною та Росією. Після того декілька тижнів тривало жваве обговорення події в обох країнах, але найбільш бурхливим воно було в середовищі українських політиків, експертів, політично активних громадян.
Суть цієї внутрішньої української дискусії звелася до обговорення того, наскільки харківські угоди відповідають інтересам країни, наскільки позитивні чи негативні наслідки матимуть угоди для народу України.
Значну частину змісту дискусії займала тема втрати Україною частини суверенітету у зв'язку з подовженням терміну перебування російського флоту в Криму, а також внаслідок фактичної відмови державного керівництва від курсу на вступ до НАТО.
Не можна не погодитися з тим, що харківські угоди стали можливими завдяки перемозі на президентських виборах Віктора Януковича, переформатуванню парламентської правлячої коаліції та формуванню нового уряду.
Реакція головних геополітичних центрів
Російська влада та представники російського політикуму переважно позитивно оцінили підписання українсько-російських угод у Харкові. І це цілком природно, бо згадані угоди є вигідними для Російської Федерації.
Однак для багатьох українських політиків, експертів та громадян не зовсім очікуваною та зрозумілою стала дуже стримана реакція на харківські угоди з боку політичних кіл США, країн ЄС, НАТО. Буде правильно навіть сказати, що реакції майже не було.
Вже 22 квітня, у зв'язку з підписанням угод, до Адміністрації президента були запрошені представники дипломатичних місій. Янукович зустрівся з єврокомісаром з питань розширення ЄС та політики добросусідства Штефаном Фюлє та головою представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануелом Пінту Тейшейрой.
Фюле за підсумками зустрічі зазначив: "Це ваше рішення, і воно цілком в компетенції України. Такі правила гри". Мовляв, світове товариство не має наміру висловлювати невдоволення підписаними угодами. "Договори були підписані не на найкращих для України умовах, але в ситуації, яка склалася, коли Києву потрібно було переглянути газові контракти від 2009 року, їх не можна назвати провальними".
Тобто, все звелося виключно до економічної складової харківських угод, і жодних оцінок їх політичної складової.
23 квітня у Таллінні генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен за підсумками неформальної зустрічі міністрів іноземних справ країн-членів Альянсу зазначив, що підписані 21 квітня українсько-російські угоди не вплинуть на відносини ані з Москвою, ані з Києвом.
Французьке видання Le Monde 23 квітня зазначило: "Парадоксально, але це добра новина і для європейців. Зниження напруги між Росією та Україною - ознака розрядки на Сході, свідоцтво бажання Москви покращити відносини з багатьма зі своїх сусідів. Найбільш очевидно це, коли йдеться про Польщу".
За словами видання, ці зімни вписуються в новий дипломатичний контекст. "Відносини Москви та Вашингтона стали м'якшими. Займаючи більш конструктивну позицію, Росія прагне розвіяти західну недовіру в момент, коли НАТО напрацьовує нову "стратегічну концепцію", яка може зміцнити механізми взаємодії союзників один з одним".
Як зазначає видання, участь Польщі необхідна для просування переговорів стосовно нової угоди про співробітництво ЄС з Росією. "Європа, єдиний надійний партнер здатний забезпечити Росії інвестиції для відновлення економіки, повинна врешті послідовно сформулювати свою позицію по відношенню до великого східного сусіда".
Стосовно державного керівництва Німеччини, Франції, країн Північної Європи, то початок будівництва "Північного потоку" можна тлумачити саме як позитивне ставлення до харківських угод. Крім того, офіційні високопосадові представники декількох країн Європи були присутні на параді у Москві 9 травня.
Щодо Китаю, то його представники взагалі жодним чином не прокоментували харківські угоди. Китайська зовнішньополітична риторика традиційно є спрямованою проти США та НАТО, а Росія є членом ШОС (Шанхайського оборонного союзу).
І хоча харківські угоди зафіксували певні зміни в балансі між Росією, з одного боку, та США з НАТО, з іншого, проте високопосадові представники Пекіну дипломатично промовчали.
Знакові події
Підписані у Харкові українсько-російські угоди стають логічними, якщо їх розглядати в контексті загальної зміни геополітичної диспозиції у світі в цілому та в Євразії безпосередньо.
По-перше, відбулося суттєве збільшення впливу КНР в прилеглих регіонах, а особливо у Сибіру, в Середній Азії, на середньому Сході.
У серпні 2009 року в Китаї відбулися широкомасштабні військові навчання "Великий крок", в яких взяли участь 50 тисяч військовослужбовців, а самі навчання проходили на значній відстані (1,2 тисяч кілометрів) від місць постійної дислокації задіяних чотирьох військових бригад.
Застосовувалися бойові набої замість холостих. Ці навчання не могли не привернути увагу з боку державного керівництва усіх провідних країн світу.
Військовий бюджет КНР постійно зростає, і у 2009 році він збільшився на 15%.
Заступник директора російського Інституту політичного та військового аналізу Олександр Храмчихін звернув увагу, що навчання були найбільшими за 60-річну історію КНР і мали не тактичний, а стратегічний характер.
Вони проводилися на території чотирьох із семи військових округів Китаю. Крім 50 тисяч військовослужбовців сухопутних військ та ВПС в них взяли участь більше 6 тисяч транспортних засобів.
Під час маневрів війська подолали відстань загалом близько 50 тисяч кілометрів чотири загальновійськові дивізії здійснили марш на 2 тисячі км. На навчаннях відпрацьовувалися бойові дії "армія проти армії", а не дії проти партизан, сепаратистів, чи дії з придушення внутрішніх заворушень.
Храмчихін звернув увагу, що марш на 2 тисячі кілометрів має сенс лише для одного театру військових дій, - напрямок Росії та Казахстану. Інші напрямки в цьому випадку не мають сенсу ані з геополітичної, ані з військово-політичної точок зору, ані з точки зору кількості задіяних військовослужбовців чи техніки.
Місцевість, на якій велися навчання, за своїми фізико-географічними особливостями є близькою до регіонів Центральної Азії, Далекого Сходу та Забайкалля.
І у навчаннях взяли участь з'єднання орієнтовані на Росію, Монголію, Центральну Азію Пекінського, Шен'янського та Ланьчжоуського військових округів, а також Цзіннаньського округу, який є резервним для згаданих трьох округів.
З огляду на ці навчання та високий військово-технічний потенціал КНР, експерт робить припущення, що Пекін серйозно розглядає можливість ведення наступальних бойових дій проти Росії та країн Центральної Азії.
Для більшого розуміння слід зазначити, що марш на зазначену відстань від кордонів КНР на північ покриває відстань до узбережжя Льодовитого океану, на північний захід - майже до Уральських гір (важливі у військово-промисловому сенсі міста Свердловськ, Нижній Тагіл, Магнітогорськ, Челябінськ, а також значимий з точки зору газу та нафти Західний Сибір), на захід - до річки Урал та східне узбережжя Каспійського моря (Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан, Киргизстан).
Тому важко не погодитися з висновком Храмчихіна стосовно спрямованості китайських військових навчань саме на північ та захід. Потенційна загроза Росії з боку Китаю ще більше перейшла з площини теоретичної в цілком реалістичну.
Певну ясність стосовно сенсу навчань "Великий крок" внесли події грудня 2009 року. За участю державних керівників КНР, Казахстану та Туркменістану був введений в експлуатацію газопровід в рамках проекту "Центральна Азія" (ТУКК - транспортування газу Туркменистану, Узбекистану та Казахстану до Китаю.
Колишні республіки СРСР суттєво зменшили свою газоекспортну залежність від Росії, вийшовши на великий китайський газовий ринок без транзитних посередників.
Згаданий проект ставить перед КНР завдання убезпечити імпорт газу з країн Центральної Азії, яка є нестабільним регіоном на цей час та має потенціал для загострення ситуації в майбутньому.
Отже, не слід очікувати найближчими роками наступальних операцій Китаю в бік Росії, проте не можна виключати обмежених військових операцій задля забезпечення нормального функціонування ТУКК. (Тобто, пріоритетом є Туркменістан, Узбекистан, Казахстан (однак це не стосується ані Таджикистану, ані Киргизстану).
Якщо до 2009 року вплив Китаю в колишніх радянських республіках Середньої Азії зростав за рахунок суто економічної експансії (товарної та фінансово-кредитної), то у 2009 році він суттєво посилився за рахунок енергетичного (газопровід ТУКК) та військово-політичного факторів (військові навчання).
КНР продемонструвала свою готовність та спроможність до проведення військових операцій на відстані 2 000 км на північ та на захід від своїх кордонів. Крім того, посилення впливу Пекіну в регіоні означає прискорення процесу переорієнтації країн регіону з Росії на Китай, а також ще більше за масштабами зменшення впливу Москви на ситуацію в Середній Азії.
Іран став ядерною державою
Про це повідомив 11 лютого 2010 року президент країни Махмуд Ахмадінеджад у зв'язку з отриманням першої партії урану, збагаченого до 20%. Тоді ж президент заявив, що "Іран здатний збагачувати уран навіть до 80%-го рівня, але не робитиме того, оскільки в тому немає потреби".
Друга частина заяви іранського лідера виглядала б нелогічною, бо було б недалекоглядним, зухвалим, а також злочинним по відношенню до власної країни говорити в умовах міжнародних санкцій про те, що Іран став ядерною державою, не маючи вже на той час ядерного боєзапасу, або не маючи можливості отримати його в стислі терміни.
Відчуття тієї "нелогічності" були невдовзі підтверджені самим Тегераном: вже на початку квітня стало відомо, що Іран створив та здійснив випробування 200-міліметрових центрифуг нового покоління для збагачення урану (нові центрифуги є вдвічі потужнішими від встановлених на заводі по збагаченню урану в Нантазі).
Ядерний статус, наявність ядерної зброї та сучасних засобів доставки ядерних боєзарядів автоматично й суттєво підвищують статус Ірану не лише в Азії, але і в Євразії та світі загалом.
Тегеран традиційно має інтереси в Афганістані і намагатиметься відновити та збільшити свій вплив в цій країні. Так само Тегеран прагнутиме збільшення свого впливу в Іраку, а також в Закавказзі, Таджикистані, Туркменістані.
Це означає у майбутньому витіснення Росії із Закавказзя та країн Середньої Азії. Втрачають свій вплив США та країни НАТО в Іраку та Афганістані.
На Середньому Сході виникає тріада з ядерних держав - Індії, Пакистану, Ірану. При цьому, між Індією та Пакистаном, між Пакистаном та Іраном є свої суперечності.
Туреччина та арабські країни опиняються в незручній ситуації балансування між Заходом та Іраном. Зростає загроза стабільності постачання до західних країн іракської, кувейтської та саудівської нафти і газу.
Саме китайський та іранський фактор спричинили суттєві зміни в політиці США, Росії та ЄС. Зміни політики у Східній Європі - лише один з проявів цих глобальних змін, лише один з епізодів, що стали явними.
Володимир Воля, незалежний експерт, для УП