Навколішки – до "сильної держави"?

Влада стала на шлях прискореного обвального демонтажу Української держави. Кожного ранку стає нове питання: що ще встигла нова влада "подарувати" з життєвих інтересів України?

Тих інтересів, переговори по яких ішли роками з величезними зусиллями, і які не здавалися навіть Леонідом Кучмою. Межі цій здачі, судячи з усього, немає. І поки не зрозуміло, що змусить Віктора Януковича зійти з цього шляху.

І все це попри присягу президента на Євангелії та ритуальні слова про "європейський шлях".

Підготувавши в таємниці рішення по Чорноморському флоту в Криму, та провівши його через парламент завдяки голосуванню "за інших" депутатів, нехтуючи негативними висновками профільних комітетів парламенту, влада чітко дала зрозуміти - суверенітет і цілісність країни для неї - порожній звук.

Які б аргументи не приводили регіонали, розміщення іноземних військових баз, тим більше всупереч основному тексту Конституції, є обмеженням суверенітету держави, тому що держава не контролюватиме частину своєї території.

При цьому лише через десять днів після підписаних угод по ЧФ адміністрація президента розродилася виправданням.

У коментарі Янукович заявив, що "після п'яти років творення з Росії образу ворога, відновити довіру російського керівництва до України було непросто. Але мені вдалося зробити це, і сьогодні я готовий доповісти своїм виборцям віднині діалог з нашим великим сусідом будуватиметься на засадах рівності, добросусідства і здорового прагматизму, а не конфронтації і антиросійської риторики".

Не дискутуючи з приводу того, хто з кого "творив образ ворога" (що досить очевидно для тих, хто переглянув сучасні російські фільми чи новини), слід відзначити наполегливість, з якою Віктор Янукович постійно говорить про "відновлення довіри іноземних партнерів".

Чомусь думка народу щодо НАТО дуже цікавила Партію регіонів. Між тим, у питанні визнання Голодомору геноцидом, яке Віктор Янукович так само "здав" Кремлю, більшість українських громадян у 60% вважає його геноцидом. То де ж тут врахування думки народу?

Це вже не кажучи про елементарну історичну правду. Наприклад, Віктор Янукович вважає, що "не можна визнавати Голодомор геноцидом" на тих підставах, що голод був і в інших регіонах СРСР, зокрема на Кубані і Ставропіллі (де він справді був).

То може, за цією логікою Януковича, і Голокосту не було через те, що в газових камерах вбивали не лише євреїв?

І якщо Голодомор був "спільною трагедією", то чому за переписами між 1926 і 1937 роками кількість українців в СРСР скоротилася на 15,3%, а, приміром, росіян зросла на 20,7%?

І чому практика оточення військами голодних регіонів мала місце лише в Україні і на Кубані? І чому практика силового повернення каральними органами втікачів з голодуючих регіонів мала місце лише в Україну? І чому лише по відношенню до України застосовувалася виїмка каральними органами всіх без винятку харчів та знищення того, що неможливо вивезти, а не лише вивезення зерна, як це було в інших голодуючих територіях?

Усе це питання, на які у Януковича не може бути відповідей, тим більше моральних.

Заперечення очевидного, чому ще є десятки тисяч живих свідків, - це плювання на могили загиблих земляків, якщо вже не співвітчизників, на свою країну, якщо, звичайно, вона своя. І все це заради того, щоб "відновити довіру" іноземних можновладців.

"Весь цивілізований світ схвально сприйняв результати моїх переговорів з президентом Медведєвим. У Вашингтоні, Брюсселі, усіх європейських столицях їх вважають безумовним успіхом України. Незадоволеною залишилася лише наша опозиція", - стверджує Янукович.

А що ж насправді? Насправді зацікавлені політичні еліти у Європі шоковані прив'язкою ціни на газ і розміщення флоту, що явно зачіпає суверенність політики України. І у Януковича про цю реакцію чудово знають.

Як заявив посол МЗС Чехії зі спеціальних доручень із питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлав Бартушка "Навіть якщо Україна дозволить Росії розмістити російську військову базу в Києві, ніхто нічого не скаже. Україна - незалежна країна й сама вирішує, що їй робити...

Я не хочу нікого образити, але для мене, як і, я впевнений, для більшості європейців, зокрема чиновників Євросоюзу, незрозуміло, як можна змішувати знижку на газ із перебуванням військової бази на території країни.

Ми живемо в світі символів. Новина про те, що Україна поміняла знижку на газ на 25-річне базування Чорноморського флоту РФ і через це в українському парламенті сталася бійка, - дуже погана новина для інвесторів. У країнах Євросоюзу в принципі неможливе підписання такої угоди".

Схоже, Володимир Литвин уже розчув ці настрої іноземців і визнав, що "політично Україна програла".

Що цікаво, нова ціна на газ для України виявилася не зниженою, а цілком "ринковою", і, виходячи з нинішньої кон‘юнктури цін на газ у Європі і світі, досить високою. Приміром, на ринку в США ціни на газ нині становлять 140 доларів за тисячу кубометрів. Росія впарює Україні за 240, і при цьому каже, що це велике щастя.

Нині фактично готова капітуляція України в ядерно-енергетичній сфері, авіаційній та інших сферах. Путін з неймовірною легкістю "нагинає" керівників України, озвучуючи раз за разом ще більш "революційні" пропозиції по здачі українських інтересів, на які та радо пристає.

Остання ідея - "злиття" Нафтогазу й Газпрому.

А що в результаті отримає Україна? Вичерпно суть висловив один з читачів УП на форумі: "Модернизированную ГТС? Не факт. Да, наша труба будет операбельна, заполнена газом, который будет бесперебойно идти на запад. А нам-то что с того? Она и сейчас операбельна, и сейчас заполнена газом. Она останется операбельной даже с появлением "Южного" и "Северного" потоков.

Только сейчас денежка за это хотя бы частично капает в наш бюджет, а после слияния будет капать в чужой. То, что нас ждет, называется "бантустан" - резервация для коренного населения в рамках политики апартеида. Недаром российская сторона детали слияния не проговаривает. Зачем аборигенам какие-то детали? Получили зеркальце, бусы - вот и радуйтесь".

Тим часом, Микола Азаров уже пообіцяв наповнити ці ідеї "реальними обрисами і реальним змістом".

У своєму зверненні Віктор Янукович двічі сказав слово "війна". До чого б воно? Адже самому Януковичу ніхто війни не оголошував. Більшість громадськості чекала від нього мінімально адекватної політики єднання країни, тим більше, що такими були його виборчі гасла.

Замість цього - призначення міністром освіти людини, яка сказала буквально наступне: "Желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что-то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп - характерная особенность формирующейся украинской нации".

Замість обіцяного "об'єднання країни" - прихована підтримка реабілітації убивць українського народу та історичних концепцій, які не залишають українському народові місця на його власній землі, удари в серце ідентичності країни, плани урізання поширення української мови, яка й так ще не відійшла від наслідків геноцидів, тощо.

Чи міг Віктор Янукович, при всіх заувагах до нього, не розуміти, що він чинить?

А тим часом у своєму зверненні Віктор Янукович заявляє: "Обіцяю вам - Україна буде сильною і процвітаючою. Рух до цієї мети розпочато".

Що ж у цій ситуації робити нам, українцям? Ми на своїй землі, іншої в нас немає і ніколи не буде.

Слід чітко розуміти, що, по-перше, в країні немає легітимного уряду. Уряд Азарова не спирається на результати виборів 2007 року, які були протилежними. А Конституція України, як і принцип демократії, чітко говорить, що уряд формується "за результатами виборів".

Водночас і по-друге, в Україні є президент, що не набрав половини голосів виборців, а останніми діями проти державного суверенітету країни підірвав свою легітимність.

По-третє, всім, і насамперед владі, слід пам‘ятати, що в українському Кримінальному кодексі є стаття 111, яка чітко вказує, що "Державна зрада є діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України".

По-четверте, згідно з Конституцією "Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу".

Право і обов‘язок захищати свою країну, навіть тоді, коли влада робить навпаки, дані нам Конституцією. Яка є законом прямої дії. І це право у нашого народу ніхто відібрати не може.

Найпершою, визначальною нормою Конституції щодо Збройних Сил та інших силових структур є твердження, що захист суверенітету й безпеки держави є їхньою основною конституційною функцією: "Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави" (Стаття 17 Конституції).

Привид Майдану вже вводить окремих представників влади в стан легкої паніки та змушує вдаватися до репресій. А це хороший знак.

По-п'яте, слід чітко усвідомити що кожен, хто нині з будь-яких причин ослаблює позиції опору, зраджує свою країну.

Нарешті, слід не піддаватися на словесну еквілібристику і чітко розуміти, що всі розмови нової влади про те, що "Україна буде сильною і процвітаючою", відносини з Росією - "рівноправними", а "європейська інтеграція - продовжена" - не більше, ніж шум на тлі її дій.

Ціна цього шуму приблизно така, як присяги на Євангелії дотримуватися Конституції у світлі "коаліції тушок". Усе це не має відволікти суспільство від реальних дій влади і реакції на них.

Це саме той випадок, про який писав Тарас Шевченко: "Присплять лукаві, і в огні її окраденою збудять".

Окрадають уже сьогодні.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП